Ухвала суду № 67526889, 27.06.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3141/17

УХВАЛА

27 червня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.В.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника Білгород Дністровської районної державної адміністрації про закриття провадження по справі в частині позовних вимог,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Шаболат до Білгород Дністровської районної державної адміністрації, Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить:

- зобов'язати Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію розірвати договір оренди земельної ділянки площею 19,3575 га від 05 листопада 2012 року укладений між Білгород-Дністровською районному адміністрацією Одеської області та позивачем ОСОБА_4 кооперативом «Шаболат» за принципом мовчазної згоди датою першого листа-звернення позивача від 18.07.2016 р.;

- зобовязати ГУ ДФС в Одеській області провести певні дії щодо реєстрації позивача в 2017 році платником єдиного податку четвертої групи, відповідно наданої 20.02.2017 р. податкової декларації платника єдиного податку.

В судовому засіданні 27.06.2017 р. представник Білгород Дністровської районної державної адміністрації заявив клопотання про закриття провадження по справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання Білгород-Дністровської районної державної адміністрації розірвати договір оренди земельної ділянки площею 19,3575 га від 05 листопада 2012 року, укладений між Білгород-Дністровською районному адміністрацією Одеської області та позивачем ОСОБА_4 кооперативом Шаболат за принципом мовчазної згоди датою першого листа-звернення позивача від 18.07.2016 р.

Клопотання обґрунтоване тим, що вказана вимога відноситься до юрисдикції господарського суду. Так приписами с. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав.

Представник позивача заперечувала проти задоволення клопотання.

Представник відповідача (ГУ ДФС в Одеській області) підтримав заявлене клопотання.

З урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, суд прийшов до висновку про необхідність закриття провадження по справі, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч.ч.1, 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до ч.1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними субєктами відносно їх прав та обовязків, в конкретних правових відносинах, в яких один субєкт законодавчо уповноважений власно керувати поведінкою інших субєктів.

Згідно Постанови Верховного суду України від 7 вересня 2016 року, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 6-1593цс16).

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В свою чергу, Конституційний Суд України визначає юрисдикцію судів як їх повноваження вирішувати спори про право й інші правові питання (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року у справі №1-1/2002 ). У схожому розумінні вживається і поняття «компетенція господарських судів», яку визначають як повноваження щодо розв'язання спорів і розгляду справ, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.

Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин та спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо б передбачала вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. У випадках, якщо у законодавчому акті підвідомчість визначена словами: суду чи господарському суду або вказано про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду належить виходити з суб'єктного складу учасників і характеру спірних правовідносин.

Справи, що віднесені до підвідомчості господарських судів, також кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв. За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносять спори і справи, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності. За суб'єктним критерієм до компетенції господарських судів відносять спори і справи між юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та в передбачених законом випадках за участі державних органів, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справах «Сокуренко і Стригун проти України» зазначається, що термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, суд слід вважати "встановленим законом" лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції та у законному складі суду.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у спірних правовідносинах є зобовязання Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію розірвати договір оренди земельної ділянки площею 19,3575 га від 05 листопада 2012 року укладений між Білгород-Дністровською районному адміністрацією Одеської області та позивачем ОСОБА_4 кооперативом «Шаболат».

Наведене свідчать про те, що вказаний спір виник у звязку з оспорюванням права оренди земельної ділянки СК «Шаболат», яке повинно розглядатись в господарському судочинстві.

У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, варто звернути увагу на те, що згідно преамбули та статті 6 параграфу І Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року в справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто -Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та зміст самої «Конвенції про захист прав та свобод людини» згадані судові рішення є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі, з урахуванням вищевикладених обставин та норм чинного законодавства України та рішень Європейського суду з прав людини.

При цьому, у відповідності до вимог ч.2 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України слід роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 133, п. 1 ч. 1 ст. 157, 160, 165, 167, 244-2 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Білгород Дністровської районної державної адміністрації задовольнити.

Провадження по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Шаболат до Білгород Дністровської районної державної адміністрації, Головного управління ДФС в Одеській області в частині позовних вимог щодо зобов'язання Білгород-Дністровської районної державної адміністрації розірвати договір оренди земельної ділянки площею 19,3575 га від 05 листопада 2012 року, укладений між Білгород-Дністровською районному адміністрацією Одеської області та позивачем ОСОБА_4 кооперативом Шаболат за принципом мовчазної згоди датою першого листа-звернення позивача від 18.07.2016 р. - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня отримання ухвали апеляційної скарги.

Суддя Потоцька Н.В.

.