Ухвала суду № 67526442, 26.06.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

26 червня 2017 р. Справа №805/109/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голошивця І.О., при секретарі Шташаліс О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Донецькій області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, -

за участю:

позивача - ОСОБА_1 - особисто,

представника відповідача - Янюк К.Л. - за довіреністю,

третьої особи - не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДМС в Донецькій області в особі Лиманського районного сектору ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_2, в якому просила суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління ДМС України в Донецькій області по оформленню паспорту на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_1.

Позивач через відділ документообігу та архівної роботи суду надала клопотання про поновлення строку для звернення до суду.

В обґрунтування зазначеного клопотання, позивач посилається на те, що в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала справа № 805/109/16-а за позовом ОСОБА_1 до Краснолиманського міського управління юстиції у Донецькій області в особі Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби про зобов'язання вчинити певні дії. Під час розгляду даної справи частково розглядались спірні питання даної позовної заяви. Рішення по вказаній справі було прийнято 01 березня 2016 року, однак копію рішення суду позивач так і не отримала.

Позивач зазначає, що у зв'язку з сімейними обставинами була вимушена виїхати за межі України до Російської Федерації. Відповідно до України повернулась лише 17 грудня 2016 року, що підтверджується міграційною карткою.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що після повернення на територію України вона звернулась до Лиманського відділу державної реєстрації актів цивільного стану з заявою про витребування певного переліку документів та відомостей про спірні правовідносини, відповідно на час звернення до суду з даним адміністративним позовом відповіді на звернення не отримала.

В зв'язку з чим, позивач вважає, що пропустила строк з поважних причин, та просила суд поновити строки звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Представник відповідача надав до суду клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, позивачу що у 2014 році було відомо про вчинення відповідачем дій щодо оформлення паспорту серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та просив суд задовольнити його.

Третя особа через відділ документообігу та архівної роботи суду надала клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущений шестимісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З матеріалів справи встановлено, що Краснолиманським МВ УМВС України в Донецькій області 06 січня 1998 року оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краснолиманського міського управління юстиції у Донецькій області від 21 жовтня 2014 року.

Судом встановлено, що у лютому 2015 року позивач звернулась до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Краснолиманського міського управління юстиції у Донецькій області з заявою про внесення виправлення до свідоцтва про смерть, оскільки у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 від 21 жовтня 2014 року не вірно зазначено «по батькові» померлої особи, а саме замість «ОСОБА_6» зазначено «ОСОБА_6».

17 лютого 2015 року, ОСОБА_1 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краснолиманського міського управління юстиції у Донецькій області видано повторно свідоцтво про смерть ОСОБА_6 серії № НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 49).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2015 році звернулася до Краснолиманського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області з листом про підстави реєстрації місця проживання ОСОБА_5, за адресою АДРЕСА_1.

12 грудня 2015 року позивачу була надана відповідь № 52-3727, відповідно до якого було зазначено, що паспорт серії НОМЕР_1, оформлений 09 січня 1998 року Краснолиманським МВ УМВС України в Донецькій області на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі п. 10.3 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320 знищено у зв'язку зі смертю особи. Згідно п. 2.4 Порядку відмітки про сімейний стан робляться відповідно до наданих документів. За період існування Державної міграційної служби України, а саме з 2012 року, ОСОБА_5 до Краснолиманського міського відділу з будь-яких питань не зверталась та будь-які відомості до паспорту міграційною службою не вносились. За період часу з 1998 року по 2014 рік обмін вищевказаного паспорту ОСОБА_5 не здійснювала. Проінформувати про підстави реєстрації місця проживання ОСОБА_5 у 1975 році не має змоги, оскільки вказане питання не належить до компетенції Краснолиманського міського відділу (т. 1, а.с. 35).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталась з листом до Державної міграційної служби України з питання щодо надання інформації про підстави зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_6.

25 травня 2015 року Департаментом з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України надано відповідь № П-1122/6/1234-15, відповідно до якого було зазначено, що за інформацією Головного управління ДМС України в Донецькій області місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, було зареєстровано з 31 березня 1975 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року, знята з реєстрації місця проживання, у зв'язку зі смертю (т. 1, а.с. 56).

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 08 жовтня 2016 року по 17 грудня 2016 року перебувала за межами України, що підтверджується міграційною карткою (т. 1, а.с. 147), та в зв'язку з чим, не мала можливості звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

З огляду на вищевикладене, судом не встановлено ознак недбалого ставлення позивача до реалізації права на справедливий судовий розгляд.

У рішеннях по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому з урахуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права, а також приписів ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що незначне пропущення строку звернення до суду за умови відсутності ознак недбалого ставлення позивача до реалізації права на справедливий судовий розгляд не може бути перешкодою для надання судового захисту порушеним правам особи.

В зв'язку з чим, суд зазначає, що позивачем надані відповідні та обґрунтовані пояснення щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач намагалась реалізувати свої права у досудовому врегулюванні спору та у судовому порядку, а згодом виїжджала за межі території України за сімейними обставинами. Крім того, позивач зазначає, що 20 грудня 2016 року вона звернулась з заявою до Головного управління ДМС в Донецькій області в особі Лиманського районного сектору ОСОБА_4, відповідно до якої зазначала, що оформлення паспорту на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 проводилось на підставі документів інших людей, а саме: документів її та батьків, зокрема: свідоцтва про шлюб від 05 квітня 1969 року, актовий запис № 65, укладеного між ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6), ІНФОРМАЦІЯ_1, який зазначено в актовому записі про її всиновлення, і де усиновителями є ОСОБА_7 та ОСОБА_6; а також корешку ордеру № 486 від 21 лютого 1975 року на квартиру АДРЕСА_2, виданого на ім'я батька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та членам його родини: дружині - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, донці - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4. (т. 1, а.с. 8-9).

Проте відповіді на зазначений лист позивач не отримала, що й стало підставою для звернення до суду із даним позовом у січні 2017 року. Також, суд зазначає, що відповідь на вказаний лист ані позивачем, ані відповідачем до суду не надано.

Також, суд звертає увагу на те, що згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. Відповідно до позиції суду воно має трактуватися, як можливість особи звернутися до суду та як заборона вчиняти певні правові чи фізичні дії, спрямовані на перешкоджання особі скористатися цим правом.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (№ 22277/93 від 27.06.2000 року § 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду, у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Суд, як остання інстанція, має перевірити дотримання вимог Конвенції, переконатись що право доступу до суду не було обмежено таким чином, що нанівець зводиться вся його суть.

Також, обмеження в доступі до суду не буде відповідати ч. 1 ст. 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Поняття справедливого судового розгляду та доступу до суду Європейський суд розуміє з урахуванням принципу юридичної визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata: рішення суду (останньої інстанції) має бути обов'язковим та остаточним («Трегубенко проти України» , «Науменко проти України», «Полтораченко проти України» та «Тімотієвич проти України».

Більш того, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, вислухавши обґрунтування позивача щодо поважності причини пропуску строку звернення до суду, вислухавши думку представника відповідача, з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України, суд дійшов висновку щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 та його поновлення.

Повний текст постанови складено та підписано 03 липня 2017 року.

Керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строків звернення до суду з даним адміністративним позовом - задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 26 червня 2017 року за участю позивача та представника відповідача.

Повний текст постанови складається у відповідності до ст. 160 КАС України.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту постановлення.

Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя Голошивець І.О.