Рішення № 67517840, 26.06.2017, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 26.06.2017

Справа № 501/4114/14-ц

2/501/82/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2017 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

при секретарі Тимко М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И В :

Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому (з урахуванням змін та уточнень в остаточній редакції) просить суд:

- звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру №12, яка розташована на третьому поверсі чотирьохповерхового будинку, що знаходиться за адресою: Одеська область, м.Чорноморськ (Іллічівськ), проспект Миру (вул.Леніна), буд.3, житловою площею - 27,8 кв.м., загальна площа квартири 41,9 кв.м., яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, 9/20 частки на підставі Договору дарування частини квартири №4216 від 27.12.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Іллічівської міської державної нотаріальної контори Одеської області та 1/5 частки на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02.12.1993 р. виданого Іллічівською міською адміністрацією, згідно розпорядження №1427 від 02.12.1993р., та ОСОБА_1, 3/20 частки на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом №4033 від 22.12.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Іллічівської міської державної нотаріальної контори Одеської області та 1/5 частки на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02.12.1993 р., виданого Іллічівською міською адміністрацією згідно розпорядження №1427 від 02.12.1993р., в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором №58-02/866 від 01.12.2006 року, яка станом на 01.03.2017 року складається з заборгованості: за кредитом - 517097,43 грн.; по відсотках 213686,34 грн.; по пені 88135,93 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідноЗакону України «Про виконавче провадження»,за початковою ціною продажу 764424,00 гривен, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, місцезнаходження: 04080, Киівська область, м.Київ, вул.Вікентія Хвойки, буд.21);

- виселити без надання іншого житла відповідача зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, місцезнаходження : 04080, Киівська область, м.Київ, вул.Вікентія Хвойки, буд.21) витрати по сплаті судового збору у сумі - 1860,29 грн. та 114,70 грн. (т.1 а.с.2-5, т.2 а.с.202-203, 214-215).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що 17.12.2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАБ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» був укладений договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №58-02/866 від 01.12.2006 року, який був укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 Згідно договору банк надав боржнику іпотечний кредит у сумі 29700 доларів США, а відповідач зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом, в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором про іпотечний кредит. З метою належного виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №58-02/868 від 01.12.2006 року, відповідно до якого останні передали в іпотеку банку квартиру №12 за адресою: АДРЕСА_2, житловою площею 27,8 кв.м., загальною площею - 41,9 кв.м. Через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 23.09.2014 року утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 280609,43 грн.

Представник позивача надав заяву (т.3 а.с.5-6) про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідачів надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, позов не визнала, заперечувала проти його задоволення (т.3 а.с.9), надавши суду письмові судові дебати (т.3 а.с.10-17) в яких, посилаючись на пропуск строку позовної давності, неналежність доказів по справі, незаконність вимоги про виселення та зняття з реєстрації та Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який розповсюджує дію на правовідносини, які склалися між відповідачем та позивачем, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.12.2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №58-02/866 (т.1 а.с.24-35). Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 іпотечний кредит у сумі 29700,00 доларів США, а відповідач зобов'язався сплатити проценти за користування кредитними коштами в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором про іпотечний кредит.

З метою належного виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №58-02/868 від 01.12.2006 року, відповідно до якого останні передали в іпотеку банку квартиру №12 за адресою: Одеська область, м.Іллічівськ, вул.Леніна , буд.3, житлова площа квартири 27,8 кв.м., загальна площа квартири - 41,9 кв.м. (т.1 а.с.36-42).

17 грудня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціатив» та Публічним акціонерним банком «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами (т.1 а.с.14-19).

Згідно вказаного договору відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №58-02/866 від 01.12.2006 року, що був укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 (т.1 а.с.20-23).

Через неналежне виконання умов Договору про надання споживчого кредиту у позичальника, станом на 23.09.2014 року, утворилася заборгованість у розмірі 280609,43 грн. (т.1 а.с.210-212), яка складається з: заборгованість за кредитом - 257487,86 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 16035,77 грн.

Відповідно до ч.2ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Для належного виконання зобов'язаньстаттею 546 ЦК України, передбачені такі види забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Згідно зіст.672 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 575 ЦК України, передбачені окремі види застав: іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За змістом частини 1 ст.583 К України та частини 2ст.11 Закону України «Про іпотеку», заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем).

Відповідно дост.590 ЦК України,ст.33 Закону України «Про іпотеку», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Частиною 6ст.3 Закону України «Про іпотеку», встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Відповідно до пункту 4.1 Договору іпотеки у разі невиконання Позичальником умов основного зобов'язання Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду (т.2 а.с.172-173) було зобовязано позивача надати оригіналКредитної справи за кредитним договором №58-02/866 від 01.12.2006 року,Договір відступлення права вимоги, Додаток №1 до Договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, Договір про передачу прав за договорами забезпечення, Додаток №1 до Договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року, Довідку розрахунку заборгованості, Повідомлення про усунення порушень, вимогу про добровільне виселення, Поштові квитанції про відправлення, розрахунок заборгованості за кредитним договором №58-02/866 від 01.12.2006 року, визнано його явку обовязковою.

Представник позивача не виконав Ухвалу суду, не надавши жодних доказів, які були витребувані судом.

Матеріали справи містять графік розрахунку заборгованості за кредитом, однак позивачем не надано належного розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором, з якого вбачалося б, яким саме чином та за який період нараховані кожна зі складових зазначеної позивачем загальної суми заборгованості, станом на березень 2017 року, у тому числі з урахуванням валюти кредитного зобовязання та курсу цієї валюти до гривні, встановленого НБУ на відповідну дату.

Нічим не підтверджені доводи позовної заяви про наявність заборгованості відповідача за кредитним договором. Адже сам по собі розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 31.03.2013 р. (т.1 а.с.48), та 01.03.2017 р. (т.2 а.с.204-205) не є належним, достовірним та достатнім доказом існування заборгованості. Позивачем не надано доказів того, що на момент переходу до нього прав за кредитним договором існувало право вимоги до відповідача, саме у тому обсязі та на умовах, які зазначені у реєстрі заборгованостей боржників (в тому числі щодо сум «початкового тіла кредиту», «початкового проценту», «початкової суми пені») адже не надано суду кредитну історію.

Крім того, з розрахунку заборгованості (т.1 а.с.48, т.2 а.с.204-205), який міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, за який період було обчислено суму пені, та чи відповідає цей період строку позовної давності надані графіки є нечитабельною ксерокопією, з неналежним розмежуванням сум та періодів.

Позивач не довів належними, достатніми та допустимими доказами тієї обставини, що відповідач була повідомлена про заміну кредиторів у кредитному зобовязанні та що їй було надано докази переходу до позивача прав у кредитному зобовязанні, або, якщо такого повідомлення не було, то доказів на підтвердження того, що відповідач здійснила погашення заборгованості первісному кредитору або ТОВ «Кредитні ініціативи» на момент судового розгляду цієї справи.

Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобовязанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.

ТОВ «Кредитні ініціативи» не надали належних та допустимих доказів прав нового кредитора у зобовязанні з відповідними додатковими договорами, що унеможливлювало ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

За змістом частини першоїстатті 575 Цивільного кодексу Україниіпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно достатті 589 ЦК України, частини першоїстатті 33 Закону України «Про іпотеку»в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установленихстаттею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене устатті 590 ЦК Україний передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбаченеЗаконом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьоюстатті 33 цього Законузвернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно достатті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другоюстатті 39 цього Законув разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першоюстатті 40 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, єстаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третястатті 109 цього Кодексурегулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другоїстатті 40 Закону України «Про іпотеку»та частини третьоїстатті 109 ЖК УРСРпісля прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другоїстатті 109 ЖК УРСРгромадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина другастатті 109 цього Кодексувстановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другоїстатті 39 Закону України «Про іпотеку», підлягають застосуванню як положеннястатті 40 цього Закону, так і нормастатті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих нормособам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Судом по справі встановлено, що в іпотеку передано квартиру, придбану не за рахунок отриманих кредитних коштів, тому суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

07 червня 2014 року набрав чинностіЗакон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зістаттею 4 Закону України «Про заставу»та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Однак через ненадання позивачем належних та допустимих доказів по справі, щодо розміру заборгованості та неможливістю встановлення дотримання строків позовної давності суд не має можливості зробити висновок, щодо застосування дії даного закону по даній цивільній справі.

Заст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Позивач не надав суду будь-яких належних, допустимих обґрунтувань своїх вимог, а тому у суду немає правових підстав для задоволення вимог позову.

Керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, - протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя