Рішення № 67506922, 29.06.2017, Рівненський районний суд Рівненської області

.

Справа № 570/4707/15-ц

Номер провадження 2/570/73/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2017 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_1

представників сторін - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання дій протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 року № 58-к "Про звільнення працівника", встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; стягнення з відповідача: недоплачену заробітну плату за суміщення посад головного бухгалтера та бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; недоплачену заробітну плату за виконання посадових обов'язків головного бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при звільненні по день винесення судового рішення; компенсацію моральної шкоди у розмірі 27 560 грн, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що згідно до наказу від 02.04.2012 року була прийнята на роботу до ПП ОСОБА_5 та постійно виконувала функціональні обовязки головного бухгалтера. 05 листопада 2015 року відповідачем о 16 год. 45 хв. було видано наказ №58-К «Про звільнення працівника», згідно якого позивачку звільнено з «посади бухгалтера з 05 листопада 2015 року за скороченням штату, згідно п.1 ст.40 КЗпП України» та згідно пунктів 2-3 цього наказу попереджено про необхідність зняття з реєстрації трудового договору від 02.04.2012 року; для цього працівникові необхідно протягом 5 днів з дня звільнення прибути із трудовою книжкою та своїм примірником договора до РЦЗ, здійснити повний розрахунок із звільненим працівником». Підставою для видачі такого наказу вказано наказ «Про скорочення штату працівників» від 21.08.2015 року №48-К, попередження ОСОБА_4 від 21.08.2015 року. 06 листопада 2015 року після отримання вищезазначеного наказу позивачка дізналася про звільнення та про порушення своїх трудових і майнових прав, оскільки весь час вважала, що її було призначено на посаду головного бухгалтера, а шляхом суміщення посад вона виконувала і роботу бухгалтера, а не навпаки. Вважає своє звільнення незаконним, а дії роботодавця, пов'язані з її призначенням, звільненням та не донарахуванням заробітної плати такими, що грубо порушують трудові та конституційні права працівника та суперечать Законам України з наступних підстав. По-перше, відповідачем грубо порушено ст.ст. 47,116 КЗпП України позивачці не видано в день звільнення копії наказу про звільнення, не здійснено розрахунок та не видано належним чином оформлену трудову книжку, що фактично унеможливлює звернення до РЦЗ та подальше працевлаштування. По-друге, відповідач всупереч ст.49-2 КЗпП України не попереджав позивачці про наступне звільнення, не враховував переважного права позивачки на залишення на роботі, незважаючи на вільні місця набрав в штат інших осіб, та не пропонував іншої роботи. По-третє, відповідачем порушено ст.86 КЗпП України, оскільки позивачці не роз'яснювалося причини перегляду норм праці, а також умови, за яких вони мали б застосовуватися і вона отримувала нижчу заробітну плату, ніж передбачено законодавством. При звільнені позивачці залишилась невиплаченою значна сума недонараховані заробітної плати за суміщення посад і за виконувану нею роботу. По-четверте, при звільнені працівника за п. 1 ст.40 КЗпП України статтею 44 цього Кодексу передбаченою є виплата вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячно заробітку, а згідно зі ст.129 КЗпП України з якої не допускаються будь-які відрахування, що відповідачем також здійснено не було. По-п'яте, позивачка призначалася ФОП та виконувала посадові обов'язки головного бухгалтера та суміщала виконання обов'язків бухгалтера, однак в наказі про звільнення вказано, позивачку звільнено з посади бухгалтера. Згідно штатного розпису за 2013 рік в назві структурно підрозділу «Адміністрація» значиться єдина посада - головного бухгалтера з посадовим окладом 1950 грн., посада бухгалтера взагалі є відсутньою. Даний факт та інші докази повністю підтверджують викладені позивачкою обставини, а тому відповідач зобов'язаний доплатити різницю у недоплаченій заробітній платі за весь період трудові відносин та здійснити доплату за здійснення суміщення посад. В силу ст. 105 КЗпП України, оскільки позивачку згідно письмової заяви і домовленості з відповідачем мало бути працевлаштовано на посаду головного бухгалтера, тому і виплата заробітної плати мала проводитися відповідачем як головному бухгалтеру. Також мала здійснюватися доплата за суміщення професій головного бухгалтера та бухгалтера як такого, чого в дійсності здійснено не було. Так, в штатному розписі на 2015 рік вже наявні дві посади під назвою структурної підрозділу «Бухгалтерія» - головний бухгалтер, бухгалтер. Дана обставина підтверджує, що звільняти позивачку з роботи не було законних підстав, оскільки вона й так виконувала і суміщала ці дві посади протягом всієї трудової діяльності. Відповідач ввів в штат нову одиницю та прийняв на посаду головного бухгалтера сторонню особу, яка до цього працювала у підприємця, при цьому скоротив іншу посаду - бухгалтера, тільки з мотивів особистого упередженого ставлення до позивачки. Посадовий оклад головного бухгалтера згідні даного штатного розпису за 2015 рік становить 5600 грн., код класифікатора 1231, в тої час як посадовий оклад бухгалтера 3300, код класифікатора 3433. По-шосте, відповідач в порушення вимог ст. 110 КЗпП України не попереджав позивачку перед виплатою заробітної плати про суми, які належали до виплати, яка згідно ст.94 цього Кодексу є винагородою за виконану роботу. Відповідно до ч.2 ст.96 КЗпП України тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для диференціації розмірів заробітної плати. Згідно ст. 105 КЗпП України працівникам, які виконують в тій же установі поряд з основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи провадиться доплата за суміщення професій (посад). Загальний трудовий стаж позивачкм становить понад 40 років, на посаді головного бухгалтера та бухгалтера - понад 15 років. Позивачка являється інвалідом другої групи, згідно ст.172 КЗпП України на власника покладається обов'язок організувати працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Позивачка має значний стаж роботи, вагомий життєвий досвід, є особою передпенсійного віку, за роки своєї трудової діяльності старалася виконувати покладені обов'язки добросовісно та зразково. До неї ніколи не застосовувалося дисциплінарних стягнень. Позивачка є єдиним утриманцем в своїй сім'ї і особою яка здійснювала її матеріальне забезпечення. На її утриманні знаходиться непрацездатна матір ОСОБА_6 (15.01.1932 р.н.) та син ОСОБА_7 (04.09.1994 р.н.), який ще навчається. Дані обставини підтверджуються пенсійним посвідченням, свідоцтвом про народження дитини. Через погіршення свого стану здоров'я позивачка вимушена була лікуватися та зазнавати медичного лікування та значних оперативних втручань, через що вимушено несе вагомі матеріальні затрати. В квітні 2015 році здійснено оперативне втручання по онкології, після якого встановлено II групу інвалідності, і дані обставини підтверджується медичними документами - епікризами та довідкою МСЕК. У зв'язку з неправомірним та упередженим ставленням роботодавця позивачки її було неправомірно звільнено з посади. Фактично вона позбавлена можливості в такому віці працевлаштуватися та отримувати гідний заробіток та виконувану роботу, утримувати свою сім'ю, купувати собі медикаменти, яких вкрай тепер потребує. Наслідки перенесеної хвороби можуть викликати в майбутньому рецидиви. Однак через неправомірне звільнення на фоні душевних хвилювань, пов'язаних із неправомірним звільненням та упередженого ставлення роботодавця позивачка тепер вимушена постійно приймати седативні препарати, шукати собі заробіток, позичати кошти. Перенесені душевні хвилювання та приниження, яких вона зазнала до звільнення та в день звільнення, де проводили без її дозволу на відеокамеру; демонстраційні вигуки на камеру принижували гідність позивачки. Поза межами відеозйомки вчинялися абсолютно інші дії, навіть наказ про звільнення не було вручено в той же день, а на наступний день після звільнення. Вимоги про розрахунок, про видачу трудової книжки та договорів не бралися до уваги, а вручення наказу про звільнення в присутності інших осіб - співпрацівників вчинялося так, як ніби-то позивачка є особливо небезпечним злочинцем. Ставлення колег змінилося різко в негативну сторону та негативно вплинуло на психоемоційний стан позивачки. Відповідачем заподіяно матеріальну і моральну шкоду. Матеріальна шкода полягає в незаконному звільненні та порушенням відповідачем трудових, цивільних та конституційних прав, передбачених законом та Конституцією України, неправомірне звільнення та втрату фінансової стабільності. А, отже, можливості вести звичний спосіб життя, можливості продовжити профілактичне лікування та утримання сім'ї. Загальна сума матеріальних витрат у зв'язку з вимушеним прогулом на даний час визначити не може, оскільки відповідач не надає будь-яких документів, пов'язаних з її діяльністю. Моральна шкода полягає у пережитих душевних хвилюваннях, пов'язаних із неправомірним звільненням та подіями, які відбувалися до звільнення та в момент звільнення, а також застосування без відома і дозволу на те особи відеозйомки. Відповідачем порушено трудові права, незаконно звільнено з посади, не виплачено заробітну плату, чим порушено право на працю, на стабільний фінансовий заробіток, та можливість свого утримання та лікування, порушено ОСОБА_8 України, який гарантує громадянам захист від незаконного звільнення та право інвалідів на працю. Розмір моральної шкоди визначає у відповідності з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. №4 з наступними змінами, де роз'яснено, що розмір моральної шкоди повинен відшкодовуватися у кратному розмірі до мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи у суді. В ст. 8. Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 7,29 гривні, з 1 вересня - 8,29 гривні. Отже, відшкодування моральної шкоди в кратному розмірі до мінімальної заробітної плати, визначено згідно вказаної вище постанови Верховного Суду України у 20-и кратному розмірі, тому відповідачем підлягає відшкодуванню моральна шкода у зв'язку з незаконним звільненням та душевними хвилюванням в розмірі 27 560 грн. (1378 грн. х 20 = 27 560 грн.). Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені в ст.1167 ЦК України. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. За наведеного просить суд постановити рішення про визнання дій протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 року № 58-к "Про звільнення працівника", встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; стягнення з відповідача: недоплачену заробітну плату за суміщення посад головного бухгалтера та бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; недоплачену заробітну плату за виконання посадових обов'язків головного бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при звільненні по день винесення судового рішення; компенсацію моральної шкоди у розмірі 27 560 грн.

Позивачка позов підтримала та надала суду пояснення про обставини, що описані вище. Додала, що ще одним підтвердженням того, що вона суміщала посади бухгалтера та головного і виконувала роботу головного бухгалтера було те, що позивачка підписувала офіційні документи, які подавалися державним органам, у графі «головний бухгалтер». Також нею нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, виконувалися й інші обовязки, які відносяться до повноважень головного бухгалтера.

Відповідач в судове засідання не зявився.

Представник відповідача позов не визнала. Пояснила суду, що позивачка була прийнята на посаду бухгалтера. Її звільнення з роботи відбувалося у відповідності до вимог КЗпП України. Роботу головного бухгалтера вона не виконувала. За наведеного вважає заявлений позов безпідставним. Також зазначає, що позивачка пропустила строки для звернення до суду, про що була подана відповідна заява про застосування судом наслідків пропуску процесуальних строків. Просить відмовити у задоволенні позову. Правова позиція викладена стороною у поданих до суду поясненнях та запереченнях проти позову, зміст яких просить врахувати при постановленні рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно до наказу від 02.04.2012 року №4-К позивачка була прийнята на роботу до ПП ОСОБА_5 на посаду бухгалтера.

Так, наказом від 30.03.2012 р. №2-К «Про затвердження штатного розпису» з 01 квітня 2012 року у ПП ОСОБА_5 була введена нова штатна одиниця «бухгалтер» з посадовим окладом 1800 гривень.

І саме на зазначену посаду, згідно поданої заяви від 02.04.2012 року, позивачку ОСОБА_4 було прийнято на роботу.

Роботодавець видав наказ «Про прийняття на роботу» за №4-К від 02.04.2012 р., в якому чітко обумовлено посаду та посадовий оклад ОСОБА_4. В той же день позивачка була ознайомлена з наказом №4-К від 02.04.2012 р., що засвідчує її підпис.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 КЗпП України, приймаючи на роботу найманого працівника підприємець зобов'язаний укласти з ним письмовий трудовий договір та зареєструвати цей договір у центрі зайнятості за місцем свого проживання.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260 затверджено форму трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю. За належною формою, затвердженою згаданим Наказом Мінпраці № 260, саме 02 квітня 2012 року було укладено (у трьох примірниках) трудовий договір з позивачкою у справі. Даний трудовий договір був зареєстрований у ОСОБА_9 районному центрі зайнятості 06 квітня 2012 р., про що свідчить реєстраційний номер 17121200390, підпис відповідальної посадової особи та печатка центру зайнятості. У відповідності до абзацу два пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю» від 29 жовтня 2009 року № 1168, один примірник зареєстрованого у центрі зайнятості трудового договору вручено позивачці.

Зазначена обставина не оспорюється сторонами, підтверджується також наявною копією трудового договору.

Укладений трудовий договір за змістом також засвідчує, що позивачка була прийнята на посаду бухгалтера.

Тому твердження позивачки про те, що вона фактично була прийнята на роботу головного бухгалтера - не заслуговують на увагу.

Позовна вимога про встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера за період з 02.04.2012 р. по 05.11.2015 р. та поновлення позивачки на посаді, про визнання дій відповідача протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 року не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Виконання ОСОБА_4 обов'язків головного бухгалтера з 02 квітня 2012 року не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.

До 01 квітня 2015 року посада «головний бухгалтер» штатними розписами у приватного підприємця ОСОБА_5 взагалі не передбачалася.

Протягом трудових відносин між сторонами на частині документів, що подавалися ПП ОСОБА_5, стояли підписи позивачки від імені і «бухгалтера», і «головного бухгалтера».

Проте, пояснення позивачки про те, що вона виконувала обовязки головного бухгалтера не свідчать про набуття нею повноважень головного бухгалтера у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Позивачка не була наділена організаційно-розпорядчими функціями, не являлася службовою особою, не мала права підпису ні на банківських (платіжних) документах, ні в податкових деклараціях (звітах). Дана обставина підтверджується копіями податкових декларацій (звітів), актами перевірок контролюючих органів, карткою зразків підписів та відбитком печатки, котра знаходиться в обслуговуючому банку (ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Підписання особою певних документів, в тому числі й звітності, автоматично не надає такі повноваження та не вказує на набуття статусу «головного бухгалтера» чи прийняття позивачки таку посаду, чи виконання обовязків за такою посадою.

Позивачка стверджувала, що вона бачила звітність за формою №3-ПН, що подавалася до центру зайнятості у лютому 2012 році, де зазначалася посада «головний бухгалтер», а тому вважала, що її мали б працевлаштувати саме на посаду головного бухгалтера.

На спростування твердження щодо існування такої вакансії у 2012 році відповідач звернувся до державного органу із відповідним запитом. ОСОБА_9 районний центр зайнятості листом від 04.05.2017 р. (вих. №554) повідомив, що інформація ні протягом січняквітня 2012 року, ні за період 01.04.2012 року по 31.03.2015 р. по вакансії «головний бухгалтер» ПП ОСОБА_5 не подавалася.

На клопотання позивачки судом була постановлена ухвала про витребування доказів, і ОСОБА_9 районний центр зайнятості надіслав суду запитувану інформацію, але яка не підтвердила, що протягом січняквітня 2012 року, та за період з 01.04.2012 року по 31.03.2015 р. у відповідача була наявна вакансія «головний бухгалтер».

Як вже зазначалося, позивачка надавала пояснення про те, що вона підписувала звітність як головний бухгалтер, а тому вважає, що виконувала обовязки за даною посадою. Також пояснювала, що відповідна звітність не могла бути подана без такого підпису та без зазначення посади «головний бухгалтер».

Але дане твердження не відповідає фактичним обставинам.

Позивачка не прийняла до уваги положення ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно якої звітність може бути подана і за наявності одного підпису, що підтверджується формою ведення бухгалтерського обліку для підприємств - без введення посади головного бухгалтера.

У відповідності до статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити: підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.5 згаданої статті обумовлено, що податкова декларація повинна бути підписана:

-керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником;

-фізичною особою - платником податків або його представником (п.48.5.2 Податкового кодексу України).

При цьому, за вимогами цивільного законодавства, представництво фізичної особи відбувається за нотаріально посвідченою довіреністю або у інший спосіб посвідченою довіреністю.

Згідно Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 05.11.2009 року № 26-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.11.2009 року № 1136/17152, встановлено, що таблиці завіряються підписами керівника та головного бухгалтера (за наявності такої посади у страхувальника).

Пунктом 3.3 Порядку формування та подання страхувальниками звітності по коштам загальнообовязкового державного соціального страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 18.01.2011 року № 4 - звітність на паперових носіях завіряється підписами керівника, головного бухгалтера (за наявності такої посади у страхувальника).

Отже, підписання звітності однією особою підприємцем, або керівником юридичної особи одноосібно, законодавчо унормовано.

Позивачка не заперечувала той факт, що частина звітності подавалася в електронному виді і за підписом ПП ОСОБА_5

Загальновідомим є факт, що звітність в електронній формі може бути підписана лише особою, яка має належні повноваження, а також електронний цифровий підпис.

Наявність посади головного бухгалтера чи іншої особи, яка має відповідні повноваження чи є особою, відповідальною за ведення обліку, зясовується під час отримання електронних ключів для підписання певних документів, а також під час проведення контролюючими органами перевірок.

Згідно наявних актів перевірок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №99 від 11.05.2016 р., акту перевірки ДПІ у ОСОБА_9 районі від 23.10.2015 № 688, п.1.2 ОСОБА_9 обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 29.02.2016 р. №00062/1712-1702/НОМЕР_1 було зафіксовано про відсутність посади головного бухгалтера у підприємця ОСОБА_5; та відсутність факту виконання таких обовязків ОСОБА_4

ОСОБА_9 обєднана Державна податкова інспекція ГУ ДФС у Рівненській області листом від 12 квітня 2017 р. №1101/1302, наданим на запит відповідача стосовно виконання обовязків головного бухгалтера ОСОБА_4 зазначила, що у податкового органу відсутня інформація щодо виконання обовязків головного бухгалтера у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

Так, в матеріалах справи наявні копії звітності, що подавалася засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису, згідно яких така звітність підписувалася виключно підписом приватного підприємця.

Як уже зазначалося вище, в ході розгляду справи були надані документи, де підписи позивачки містилися в графі головний бухгалтер. Але позивачка не приймає до уваги, що бланки звітів мають типову затверджену форму, і будь-які дописки біля зазначеної посади службової особи, пояснення чи розшифровка інформації даними формами не передбачена. Перевірка на предмет допустимості та законності проставляння підпису у графі головний бухгалтер на час прийняття паперової звітності державними органами не проводиться.

Отже, підписання на паперових носіях звітності від імені головного бухгалтера не свідчить про набуття позивачкою повноважень головного бухгалтера у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Протягом розгляду справи позивачка зазначала, що вона оформляла касові ордери та підписувала їх як головний бухгалтер. При цьому ствердила, що ФОП ОСОБА_5 не давав вказівок на оформлення саме таких документів, проте вони є обовязковими (на її переконання) та законодавчо встановлені для підприємців а тому, керуючись нормами законодавства та касовою дисципліною, вона готувала такі документи та підписувала їх у графі головний бухгалтер.

Щодо наданих пояснень суд зауважує наступне.

Регулювання порядку ведення касових операцій у національній валюті України здійснюєтьсяПоложенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 40/10320 (далі Положення №637). Згідно з п. 2.2 р. 2 «Вимоги до організації готівкових розрахунків» Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 р. № 637, облік операцій з готівкою підприємці здійснюють у відповідних книгах обліку (касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку прийнятих та виданих касиром грошей або книзі обліку розрахункових операцій). При цьому п. 4.2 р. 4 «Порядок ведення касової книги та обов'язки касира» Положення № 637 передбачено, що підприємці касової книги не ведуть.

Отже, підстав для обовязкового оформлення прибуткових та видаткових касових ордерів немає.

З урахуванням викладеного аргументи позивачки щодо оформлення касових ордерів та їх підписання як на підтвердження виконання нею обовязків головного бухгалтера не можуть братися до уваги, так як чинне законодавство не передбачає обовязку їх ведення для підприємців вцілому.

Стосовно банківських документів які, як пояснює позивачка, підтверджують заявлнені нею вимоги, то суд зауважує наступне.

Пунктом 18.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджено постановою Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 регламентовано, що право другого підпису належить головному бухгалтеру або особі, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку та звітності, чи іншим уповноваженим на це особам.

Всі банківські документи могли підписуватися лише відповідачем, про що пояснила представник відповідача, і на підтвердження чого надала картку із зразками підписів відповідача. В даній картці є відсутній зразок підпису позивачки.

Щодо встановлення юридичних фактів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 256 ЦПК України та роз'яснень, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються в судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх установлення.

Фактичні трудові відносини між ОСОБА_4 та відповідачем були оформлені відповідними документами, котрі передбачені чинним законодавством. У даному випадку факт перебування позивачки у трудових відносинах із ПП ОСОБА_5, як роботодавцем, не заперечується.

Факт трудових відносин, як факт, що має юридичне значення, може бути встановлений лише у судовому порядку відповідно до вимог частини другої статті 256 Цивільного процесуального кодексу України.

За положеннями п.3 ст.64 Господарського кодексу України виключно роботодавець самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Жоден державний орган чи інша третя особа не наділені такими повноваженнями.

За наведеного не вбачається порушення відповідачем охоронюваних законом прав та інтересів позивачки, а заявлені останньою позовні вимоги в частині встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера з 02.04.2012 р. по 05.11.2015 р. та поновлення позивачки на посаді - задоволенню не підлягають.

Позовна вимога про визнання дій протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 р. №58-К необгрунтовована, виходячи з наступного.

21 серпня 2015 року було прийняте рішення про скорочення штату працівників, про що видано наказ №48-К від 21.08.2015 р. Даним наказом передбачено скорочення з 23 жовтня 2015 р. посади бухгалтера.

21 серпня 2015 року ОСОБА_4, котра займала посаду бухгалтера, була письмово була попереджена про майбутнє вивільнення (скорочення) відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Також повідомлена про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування.

Позивачка після ознайомлення з текстом згаданого наказу та Попередження про скорочення штату працівників відмовилася поставити підпис про ознайомлення, про що пояснила в судовому засіданні. Після цього їй ще раз був зачитаний зміст документів, розяснено дії роботодавця щодо їх реалізації та були складені акти про відмову від підписання позивачкою доведеного до її відома наказу, про що засвідчено підписами присутніх.

В цей же день - 21 серпня 2015 року було повідомлено ОСОБА_9 районний центр зайнятості про вивільнення працівника шляхом подання звітності за формою № 4-ПН, що затверджена наказом Мінсоцполітики від 31.05.2013 р. №317 (на виконання вимог частини третьої статті 49 2 КЗпП та абзацу третього пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI якими регламентовано, що у разі запланованого масового вивільнення працівників підприємств будь-якої форми власності, виду діяльності та господарювання у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням установ та організацій, скороченням чисельності або штату працівників, роботодавець одночасно з попередженням працівників про наступне вивільнення, тобто за два місяці, подає до Державної служби зайнятості звіт про заплановане вивільнення працівників).

Будучи обізнаною про заплановану дату вивільнення 23.10.2015 р., позивачка 16 жовтня 2015 р. (у пятницю) звертається із заявою про надання їй відпустки з 19 жовтня 2015 року на 5 календарних днів.

Дана заява була погоджена, та видано Наказ №54-К від 16.10.2015 р., яким надано позивачці щорічну основну відпустку терміном 5 календарних днів, починаючи з 19 жовтня 2015 року, за період роботи з 17.04.2014 р. по 30.06.2014 р. Пунктом 2 наказу №54-К від 16.10.2015 р. працівниці було нагадано про дату звільнення та необхідність зявитися на роботу 23.10.2015 р. до 16.30 год. з трудовою книжкою, трудовим договором від 02.04.2012 р. для здійснення процедури звільнення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Після ознайомлення із текстом згаданого наказу ОСОБА_4 здійснила власноруч напис, завіривши підписом: «Ознайомлена з наказом п.1 про відпустку 16.10.2015 р.», про що додатково підтвердила в ході розгляду справи. При цьому був складений відповідний акт про ознайомлення позивачки з даним наказом та про її відмову від підписання про ознайомлення з наказом.

23 жовтня 2015 року відповідачем було проведено всі належні виплати, а саме сплачено: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу, інші платежі.

23 жовтня 2015 року на адресу проживання позивачки було скеровано лист-нагадування про скорочення штату працівників у відповідності до п.1 ст.40 КЗпП України та необхідність явки із трудовою книжкою, трудовим договором від 02.04.2012 р. для зняття з реєстрації трудового договору у центрі зайнятості.

05 листопада 2015 року позивачка зявилася на роботу та надала листок тимчасової непрацездатності серії АГИ №179876 за період з 26.10.2015 р. по 04.11.2015 р.

05 листопада 2015 року о 16 годині 48 хв. у робочому кабінеті бухгалтерії позивачці ОСОБА_4 було надано для ознайомлення та підписання про ознайомлення наказ «Про звільнення працівників» від 05 листопада 2015 року №58-К. Позивачка після ознайомлення з текстом згаданого наказу відмовилася поставити підпис про ознайомлення з ним, про що складено акт. Також позивачка була повідомлена про суми нарахованих виплат при звільненні, про що свідчать виписки про перерахування коштів.

Позивачка не заперечувала, що на її картку надійшли грошові кошти але, з її слів, вона не знала що це за гроші.

Проте в матеріалах справи наявні виписки з системи «Приват24», згідно яких підтверджені як суми перерахованих коштів, так і їх призначення.

Суд не вбачає послідовності у доведеності своєї правової позиції пояснення позивачки про те, що вона ставить під сумнів законність наданих відповідачем виписок, вимагає надання таких виписок з «мокрою» печаткою. Адже позивачка позиціонує себе як висококваліфікований спеціаліст, і ставить у вину відповідачеві що її висока кваліфікація поряд з іншими перевагами при скороченні чисельності працівників не була взята до уваги. Проте позивачка не може не знати, що роздруківка користувачем певної інформації через принтер з системи «Приват24» аж ніяк не може містити «мокру печатку» банку.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Пунктом 2.21 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 (зі змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 17 серпня 1993 р. № 110 встановлено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Отже, відсутні підстави для ведення фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності документації щодо обліку бланків та руху трудових книжок і вкладишів до них; а також зберігання цих трудових книжок у приватного підприємця.

За ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В день звільнення, тобто 05.11.2015 р. з позивачкою був проведений повний розрахунок при звільненні. Позивачка не заявляла про свою незгоду щодо розміру отриманих нею грошових коштів. При проведенні перевірок ПП ОСОБА_5 було встановлено, що підприємець сплатив ці кошти позивачці з надлишком.

Таким чином голослівними є заяви позивачки про те, що з нею не був проведений розрахунок при звільненні та що вона не згідна з розміром отриманих грошових коштів.

Також 05.11.2015 р. позивачці був надісланий лист (з описом вкладення) про необхідність надання трудової книжки для внесення даних до трудової книжки, та зняття трудового договору із реєстрації у ОСОБА_9 районному центрі зайнятості.

Позивачка зазначає, що вона цей лист не отримувала. В той же час позивачка на заперечення доводів відповідача могла б надати суду докази того, що поштове відправлення вона не отримувала, надавши суду довідку з відділення поштового зв'язку. Проте такими правами вона не скористалася.

Суд наголошує, що лист був надісланий рекомендованим відправленням. І за бажання отримати поштове відправлення позивачка могла б це зробити.

Отже, при звільненні ОСОБА_4 за скороченням штату були дотримані вимоги законодавства про працю, наказ від 05.11.2015 р. №58-К був прийнятий правомірно.

Позивачкаа зазначає, що ознайомлення з наказом проводилося під відеозйомку без її дозволу.

Проте суд звертає увагу, що надана суду відеозйомка не слугує беззаперечним доказом на підтвердження дій відповідача, а є одним з доказів того, що відповідач ознайомив працівника з відповідним наказом. Тому навіть за відсутності такої відеозйомки у суду є достатньо доказів того, що позивачка була ознайомлена з відповідним наказом.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення грошових сум.

Заявляючи одночасно дві позовні вимоги:

- про стягнення недоплаченої заробітної плати за суміщення посад головного бухгалтера та бухгалтера з 02.04.2012 р. по 05.11.2015 р

- про стягнення недоплаченої заробітної плати за виконання посадових обовязків головного бухгалтера за весь час трудової діяльності, починаючи з 02.04.2015 р. по 05.11.2015 р.

позивачка, на думку суду, чітко не визначилася з позовними вимогами.

Отже, є незрозумілим:

-чи вона суміщала дві посади,

-чи виконувала посадові обовязки головного бухгалтера.

Частина перша ст.105 КЗпП передбачає суміщення професій (посад), тобто можливість виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обовязків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом.

Відповідно до трудового договору працівник виконує роботу за спеціальністю (кваліфікацією) або посадою, що визначена тарифно-кваліфікаційними характеристиками. В порядку суміщення працівникові може доручається виконання роботи, яка виходить за межі тарифно-кваліфікаційних характеристик роботи відповідної спеціальності (кваліфікації) або посади. Всі ці обов'язки можуть виконуватись в межах трудового договору без доплати.

Але сторони можуть домовитись і про те, що всі обов'язки, які виходять за межі трудової функції, які визначені тарифно-кваліфікаційними характеристиками, виконуються в порядку суміщення професій (посад) і підлягають оплаті відповідно до ст. 105 КЗпП.

Правова конструкція суміщення професій (посад) виходить із того, що суміщувана посада (робоче місце за відповідною професією) є наявною у штатному розписі, але не заповнена, залишається вакантною.

При відсутності вакансії встановити доплату за суміщення професій (посад) неможливо.

З урахуванням цього допускається можливість встановлення працівникам зазначених доплат при наявності економії за тарифними ставками та окладами суміщуваних робочих місць, посад.

Отже, таке робоче місце, посада (в нашому випадку - посада головного бухгалтера) має бути наявною як штатна одиниця. Відсутність таких одиниць у штатному розписі означає, що роботодавець не передбачив ні відповідних тарифних ставок і окладів для даної посади а, отже, не може мати місце економія заробітної плати за вакантною/передбаченою посадою, і не може мати місце суміщення посад.

Виконання обов'язку тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своєї основної роботи - це заміна працівника, відсутнього у зв'язку з хворобою, відпусткою, відрядженням та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи (посада), без звільнення від основних трудових обов'язків.

Додаткова робота в порядку суміщення провадиться працівниками за одним трудовим договором, на одному підприємстві, в установі, організації поряд з основною роботою і в межах установленої тривалості робочого дня. З таким працівником окремий трудовий договір не укладається, видається тільки наказ про допущення працівника до роботи за суміщенням.

Доручення додаткової роботи в порядку суміщення професій (посад), виконання обов'язків відсутнього працівника чи збільшення обсягу виконуваної роботи можливе за погодженням роботодавця з працівником або роботодавцем шляхом прийняття одностороннього рішення про це з дотриманням вимог трудового законодавства.

В ході розгляду справи не було здобуто доказів того, що була наявна усна домовленість про виконання позивачкою додаткових трудових обов'язків в порядку суміщення професій, про виконання обов'язків відсутнього працівника чи обовязків головного бухгалтера. Відповідний наказ про доручення працівникові додаткових обов'язків у порядку суміщення професій; виконання обов'язків, не обумовлених трудовою угодою, також не видавався.

Відтак, відсутні законні підстави для задоволення вимог стосовно стягнення недоплаченої заробітної плати.

Стягнення (компенсація) моральної шкоди у трудових правовідносинах врегульована ст. 237-1 КЗпП України, і в даному випадку не можуть застосовуватися норми ст.1167 ЦК України, на яку покликається позивачка. З цього приводу існує усталена судова практика.

В судовому засіданні не було встановлено, що своїми діями відповідач порушив трудові права позивачки, а тому й не підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення 27560 грн. з відповідача за завдану позивачці моральну шкоду.

Щодо відшкодування (компенсацію) моральної шкоди за порушення прав позивачки, як вона зазначає, під час процедури звільнення, що полягала у проведення відеозйомки позивачки без її відома.

Суд звертає увагу на наступне.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначає, що моральна шкода полягала у пережитих душевних хвилюваннях, пов'язаних із неправомірним звільненням та подіями, які відбувалися до звільнення та в момент звільнення, а також застосування без відома і дозволу на те особи відеозйомки. Відповідачем, на думку позивачки, порушено її трудові права, незаконно звільнено з посади, не виплачено заробітну плату, чим порушено право на працю, на стабільний фінансовий заробіток, та можливість свого утримання та лікування, порушено ОСОБА_8 України, який гарантує громадянам захист від незаконного звільнення та право інвалідів на працю. Надалі зазначає, що вручення наказу про звільнення в присутності інших осіб - співпрацівників вчинялося так, як ніби-то позивачка є особливо небезпечним злочинцем. Після цього випадку ставлення колег змінилося різко в негативну сторону та негативно вплинуло на психоемоційний стан позивачки.

Проте в ході розгляду справи позивачка не довела, що під час вручення їй наказу про звільнення в присутності інших осіб та/або після цього ставлення колег змінилося різко в негативну сторону, та негативно вплинуло на психоемоційний стан позивачки.

Судом був оглянутий відеозапис, в ході якого є очевидним, що будь-які дії зі сторони відповідача чи колег позивачки, які б принижували гідність позивачки, не мали місця.

Позивачка в ході розгляду справи мала суперечливу та непослідовну позицію щодо окремих фактів, які нею наводилися на підтвердження заявлених нею вимог.

Так, позивачка надала суду фотокопію листа (а.с. 3, зворотня сторінка), але в ході розгляду справи доводила, що такий документ вона не могла надати натякаючи на те, що цю фотокопію листа могли "підшити у справу співробітники суду". Також вона доводила те, що роздруківка з системи "Приват24" за допомогою лазерного принтера, який заправлений чорним тонером, повинна містити "мокру печатку банку синього кольору", а тому наданий відповідачем доказ є недопустимий саме з цих підстав. Позивачка зазначала, що з наказом від 16.10.2015 р. вона не була ознайомлена, складений акт про ознайомлення її з наказом є сфальшованим, але потім зазначила, що цей наказ прочитала, але зазначила про те, що ознайомлена з п.1 згаданого наказу.

Зважаючи, що фіксування судового процесу здійснюється за допомогою технічних засобів, то учасники процесу мають певні гарантії щодо належної фіксації вчинених ними дій; вони впевнені у тому, що надані ними пояснення чи вчинені інші дії у разі заперечення однією стороною певних обставин зможуть бути доведені шляхом відтворення аудіозапису.

Очевидно що відповідач, для підтвердження вчинення певних процесуальних дій, пов'язаних з процедурою звільнення працівника, здійснив процедуру фіксації такої процесуальної дії з метою надання суду чи іншому державному органу доказу того, що права працівника не були порушеними.

Тому, з точки зору поміркованого і розсудливого громадянина, дані дії є виправданими. Інша справа, що працівник вважає це порушенням свої трудових прав. Проте, якщо і розглядати цей випадок через призму порушення прав іншої особи, то вони лежать у площині цивільно-правових відносин, а не у площині трудових відносин.

Якщо працівник вважає, що були порушені її цивільні права (особисті немайнові права), то відповідне обгрунтування мало б лягти в основу позовної заяви, та з приводу цього з наголошенням на певні статті ЦК України мали б надаватися пояснення.

У суду склалося враження, що позивачка та її представник вважають, що суд має самостійно прийняти рішення щодо певних правовідносин. Але суд пов'язаний межами заявлених позовних вимог. Суд не може самостійно вирішувати, які ще права слід захистити, окрім тих, про які зазначила сторона. В іншому випадку це призведе до правового безладу.

Тому, на переконання суду, питання про відновлення порушених як на думку позивачки, ще й інших цивільних прав, мало б відбуватися шляхом подачі іншого позову з обгрунтуванням відповідно до вимог ЦПК України заявлених інших позовних вимог.

Щодо строків звернення до суду.

Позивачкою не був пропущений строк для звернення до суду, що визначений ст. 233 КЗпП України. Адже позовна заява 04.12.2015 р. була надіслана поштовим відправленням, а суд її отримав 07.12.2015 року. Тому не підлягає до задоволення заява про застосування строків позовної давності.

Згідно зі ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

При розгляді справи не було встановлено, що права позивачки є порушеними у будь-який спосіб. За наведеного заявлений позов не підлягає до задоволення як безпідставно заявлений.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання дій протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 року № 58-к "Про звільнення працівника", встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; стягнення з відповідача: недоплачену заробітну плату за суміщення посад головного бухгалтера та бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; недоплачену заробітну плату за виконання посадових обов'язків головного бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при звільненні по день винесення судового рішення; компенсацію моральної шкоди у розмірі 27 560 грн. - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Красовський О.О.