Постанова № 67502382, 29.06.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2017 року Справа № 904/11214/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 предст., дов. №14-84 від 14.04.2017 року;

відповідача: ОСОБА_2 предст., дов. №13/06-07 від 07.06.2017 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва» (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2017р. у справі № 904/11214/16

за позовом: публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ)

до: товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва» (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

про: стягнення 73421,97грн. інфляційних втрат, 3% річних та пені за неналежне виконання грошових зобовязань за договором купівлі-продажу природного газу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року (підписано 28.04.2017р.) у справі №904/11214/16 (суддя Юзіков С.Г.) задоволені позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва» (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) про стягнення 44431,38 грн. пені, 25811,89 грн. збитків від інфляції, 3178,70 грн. 3% річних та 1378,00 грн. судового збору.

Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва», не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2017р. у даній справі з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове, яким відмовити у позові. Скаржник вважає, що судом помилково зроблено висновок про те, що положення Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання водовідведення за спожиті енергоносії» не можуть бути застосовані до ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва», оскільки воно не включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. На думку відповідача ч.3 ст. 7 Закону не передбачає наявність згоди чи вчинення будь-яких дій з боку позивача чи відповідача, що повинні бути здійснені ними для списання інфляційних, 3% річних та пені. Тобто, дана норма є нормою прямої дії і застосовується автоматично при наявності однієї умови відсутності заборгованості за природний газ станом на момент набрання чинності даним Законом. Крім того, відповідач посилається на порушення судом ст.ст. 2,42 ,43 ,33,34,84 ГПК України та вважає, що рішення суду побудовано на припущеннях та зобовязані відповідача довести право на списання заборгованості.

Позивач - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відзив на апеляційну скаргу не надав представник у судовому засіданні вказав, що рішення господарського суду Дніпропетровської області є законним і обґрунтованим.

08.06.2017р. представник відповідача надав до суду письмові пояснення в яких ще раз звернув увагу на те, що норма ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання водовідведення за спожиті енергоносії» є імперативною нормою, яка не вимагає додаткових умов для списання даних санкцій та включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. На підтвердження своєї правової позиції сторона надала копії постанов Вищого господарського суду України.

08.06.2017р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду, у звязку з витребуванням додаткових доказів розгляд справи №904/11214/16 було відкладено на 29.06.2017р. на 15:30.

29.06.2017р. від представника відповідача надійшли письмові пояснення. Відповідач зазначив, що весь природний газ, поставлений за договором, був повністю оплачений до набрання чинності Законом України від 03.11.2016р. №1730-VІІІ, тобто до 30.11.2016р. Законом передбачено врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (без врахування суми неустойки, інфляційних, процентів річних) шляхом проведення взаєморозрахунків щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах, яка залишилася непогашеною станом на 01.01.2016р. і є непогашеною на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, та шляхом реструктуризації заборгованості за спожиті енергоносії станом на 01.07.2016р. і яка не погашена станом на 01.12.2016р. Саме для участі в процедурі врегулювання заборгованості шляхом взаєморозрахунків та реструктуризації відповідні підприємства повинні бути включені до Реєстру та укласти типові договори. На реструктуризовану заборгованість не нараховується неустойка, інфляційні, проценти річних, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію. В підтвердження доказів використання природного газу для виробництва теплової енергії відповідач надав акти прийому-передачі природного газу, акти прийому-передачі і транспортування природного газу, звіти за контрактний місяць.

У судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Вислухавши представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дзержинське управління регіонального будівництва, правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва» (Покупець) 05.12.2014р. був укладений договір купівлі-продажу природного газу №1138/15-КП-5. За умовами договору Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ,ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими субєктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (п. 1.2. договору).

Згідно п. 5.2. договору ціна до сплати за 1000 куб. м. природного газу становила 7661,64 грн. з ПДВ.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором згідно п.5.5. складається із сум вартості місячних поставок газу.

В подальшому ціна газу неодноразово була змінена сторонами, шляхом укладення додаткових угод до договору: №1 від 24.02.2015р, №2 від 18.03.2015р., №3 від 14.04.2015р.,№4 від22.05.2015р., №5 від 30.06.2015р., №6 від 29.07.2015р, №8 від 21.10.2015р., №9 від 22.10.2015р.. №11 від 25.11.2015р.

Пунктами 3.3. та 3.4. договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажем газу, Покупець зобовязався надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобовязався повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Сторонами в п.6.1. договору узгоджено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав у власність відповідачу згідно актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р. від 28.02.2015р. (2 акти), від 31.03.2015р.(2 акти), від 30.04.2015р., від 31.10.2015р., від 30.11.2015р. та від 31.12.2015р. природний газ у обсязі 26,106 тис. куб. м. на загальну суму 223943,56 грн.

Відповідачем сума за газ сплачена повністю, що підтверджується випискою позивача з операцій по спірному договору за період з 01.12.2014р. по 31.08.2016р.

У звязку із порушенням відповідачем строку оплати природного газу за укладеним договором, позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення 44431,38 грн. пені, 25811,89 грн. збитків від інфляції, 3178,70 грн. 3% річних.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання.

Обовязковість договору для виконання сторонами встановлена ст. 629 ЦК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Відповідно ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При порушенні цивільного обов'язку, що виникає з укладеного сторонами договору настає договірна відповідальність. Однією із форм такої відповідальності є сплата неустойки.

Згідно ч.1. ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Умовами спірного договору, а саме пунктом 7.2. передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору. У разі невиконання Покупцем п. 6.1. умов цього договору він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Розрахунок пені, виконаний позивачем, був перевірений місцевим господарським судом і розмір нарахованої пені був приведений до вимог чинного законодавства.

Частина 2 ст. 625 ЦК України зобовязує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 №10/25, від 04.07.2011 №13/210/10, від 12.09.2011 №6/433-42/183, від 14.11.2011 №12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (із змінами і доповненнями).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд правильно дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Заперечення відповідача щодо поданого позову зводяться до необхідності застосування до даних правовідносин положень ч.3 ст. 7 Закону України від 03.11.2016р. № 1730-VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Товариство вважає, що відсутність заборгованості за природний газ станом на момент набрання чинності даним Законом (з 30.11.2016р.) дозволяють списувати нараховані неустойку, інфляційні та 3% річних.

Позиція відповідача не була прийнята місцевим господарським судом, оскільки товариство не надало доказів включення його згідно вимог вищенаведеного Закону до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості чи подання документів, визначених ч.2 ст.3 Закону.

Висновок суду першої інстанції колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим в силу наступного:

Преамбулою Закону України від 03.11.2016р. №1730-VІІІ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (набрав чинності 30.11.2016р.) встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст..2).

Згідно ст. 7 наведеного Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Абзацом 9 ч. 1 ст. 1 Закону процедура врегулювання заборгованості визначена, як заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Відповідно до приписів ч. 1ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (далі - реєстр).

Вказана норма кореспондується з абз. 12 ч. 1 ст. 1 Закону, яким визначено, що учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В ч. 2 ст. 3 Закону наведена процедура включення підприємства до реєстру. Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 01.07.2016 (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).

Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості. Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Таким чином, з приписів Закону вбачається, що факт повного погашення відповідачем заборгованості за спожитий природний газ, поставлений за договором № 1138/15-КП-5 від 05.12.2014р. поставлений у 2015 році, тобто до вступу в дію 30.11.2016р. Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», не є безумовною та достатньою підставою для автоматичного списання нарахованих неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, оскільки такому списанню обов'язково передує включення боржника за встановленою Законом процедурою до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем не надано доказів його участі у процедурі врегулювання заборгованості у визначеному Законом порядку.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду прийнято за повністю дослідженими матеріалами, відповідає вимогам чинного законодавства, є законним і обґрунтованим. Підстави для скасування зазначеного рішення відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для зміни або скасування судового рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва» (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року у справі №904/11214/16 залишити без зміни.

(постанова виготовлена у повному обсязі 30.06.2017 року)

Головуючий суддя О.С.Євстигнеєв

Судді: І.М.Кощеєв

ОСОБА_3