Рішення № 67502117, 27.06.2017, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2017 р.Справа № 925/691/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Кенкеч О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВТР», Волинська область, м. Луцьк, вул. Нікішева, 1

до товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія», м. Черкаси, вул. Смілянська, 122/1

про стягнення 15 392,13 грн. заборгованості та санкцій,

за участю представників сторін:

позивача: участі не брали;

відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю.

Позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія» - про стягнення 15 392,13 грн. заборгованості та санкцій за передачу товару у власність відповідача на умовах договору №372/1/2018 від 18.08.2015р. харчові добавки та приправи.

У судовому засіданні:

представник позивача в засідання не зявився.

Представник відповідача вимоги заперечив та просить в позові відмовити, оскільки підприємство перебуває на банкрутстві, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів і позивач не звертався з вимогами у банкрутному провадженні. Подано письмовий відзив на позов.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі доказами та матеріалами відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, судом встановлені такі взаємовідносини сторін та обставини.

Між ТОВ «ВТР» (як продавцем) та ТОВ «Черкаська продовольча компанія» (як покупцем) уповноваженими особами 18.08.2015р. було підписано договір поставки №372/1/2018 на постачання харчових добавок та приправ. Позивач поставив та передав відповідачу за плату товар:

- за видатковою накладною №ЛУ№000026 від 10.01.2017р. на суму 5019,60 грн. (з ПДВ) (а.с. 14);

- за видатковою накладною №ЛУ№000069 від 19.01.2017р. на суму 9668,26 грн. (з ПДВ) (а.с. 17), а всього на суму 14687,86 грн.

Постачання товару підтверджено також товарно-транспортними накладними з відповідними відмітками про передачу товару (а.с. 15, 18).

Та твердженням позивача, строк оплати настав з 12.02.2017р. за першою поставкою, та з 21.02.2017р. за другою поставкою.

Розрахунок проведено частково 2000 грн. 06.04.2017р. та 10.04.2017р.

Станом на 04.06.2017р. заборгованість складає 12687,86 грн.

Відсутність оплати та повного розрахунку з боку відповідача стали причиною звернення позивача до суду за захистом порушеного права та примусового стягнення боргу.

Відповідач доказів повної належної оплати одержаного товару не надав. Вимоги заперечив та посилається на банкрутне провадження стосовно ТОВ «ЧПК».

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення, з огляду на таке.

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має грунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Позивач та відповідач згідно статутних документів є самостійними юридичними особами та субєктами господарювання на ринку послуг, з внесеннями даних в ЄДРПОУ. Місце здійснення ними господарської діяльності відповідає місцю їх реєстрації відповідно до приписів ст. 93 ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) субєкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобовязання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Між сторонами виникли та існують договірні відносини поставки на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобовязання, що виникає між субєктами господарювання, в силу якого один субєкт зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта, або утриматися від певних дій, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку, є господарським зобовязанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За своїм змістом представлений договір №372/1/2018 від 18.08.2015р. є договором поставки і відповідає вимогам ст. 712 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору поставки №372/1/2018. Договір не заперечний сторонами, не визнаний судом недійсним, не розірваний сторонами та є дійсним. Суд враховує презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Дії сторін були направлені на настання певних юридичних наслідків.

Відповідачу передано товар:

-за видатковою накладною №ЛУ№000026 від 10.01.2017р. на суму 5019,60 грн. (з ПДВ) (а.с. 14);

-за видатковою накладною №ЛУ№000069 від 19.01.2017р. на суму 9668,26 грн. (з ПДВ) (а.с. 17), а всього на суму 14687,86 грн.

Постачання товару підтверджено також товарно-транспортними накладними з відповідними відмітками про передачу товару (а.с. 15, 18).

Строк оплати настав з 12.02.2017р. за першою поставкою і з 21.02.2017р.

за другою поставкою.

Розрахунок проведено частково в сумі 2000 грн. 06.04.2017р. та 10.04.2017р.

Станом на 04.06.2017р. заборгованість складає 12687,86 грн., що є предметом спору.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявність заборгованості підтверджується договором, рахунками на оплату, актом звірки заборгованості, відсутністю претензій відповідача.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити отриманий товар за обумовленою ціною після його прийняття.

Суд вважає, що строк оплати одержаного товару харчових приправ - настав.

Відсутність коштів у відповідача чи важке фінансове становище підприємства не є підставою звільнення відповідача від обовязку проведення розрахунків за отриманий товар та є ризиками господарської діяльності.

Позивачем при зверненні до суду із цим позовом використано належний, в розумінні вимог ст. 16 ЦК України, спосіб захисту його порушеного права.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 12687,86 грн. заборгованості підлягають до задоволення.

Приписами ст. 230 ГК України передбачено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, зобовязаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інші відсотки не встановлені договором.

На підставі вказаних вимог позивачем нараховано відповідачу 1106,89 грн. - 30 % річних за час прострочення виконання грошового зобовязання з 12.02.2017р. по 14.06.2017р., та 430,62 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2017р. по 30.04.2014р. - з посиланням на положення ст. 625 ЦК України, а також 1166,76 грн. пені за прострочку виконання зобовязання за договором за період з 12.02.2017р. по 04.06.2017р. з урахуванням положень ст.ст. 546, 549 ЦК України (а.с. 9-10).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинний з 19.01.2013 року), протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобовязань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобовязання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Судом встановлено, що провадження у справі №01/5026/1159/2011 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія» порушено 01.06.2011р. Одночасно з порушенням провадження у даній справі був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів. Отже дія мораторію почалась з 01.06.2011р.

Ухвалою господарського суду від 15.09.2011р. у справі №01/5026/1159/2011 введено процедуру розпорядження майном компанії.

Пунктом 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Згідно з п. 2 ст. 19 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування неустойки (штрафу, пені), індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобовязання, три проценти річних від простроченої суми тощо протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не повязаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 31.07.2013р. у справі №922/874/13-г, Верховного Суду України від 12.03.2013р. у справі №3-71гс12 та від 01.10.2013р. у справі №3-27гс13, та в постанові Київського апеляційного господарського суду України від 17.12.2014р. у справі №925/1477/14, в рішенні господарського суду Черкаської області від 28.04.2015р. у справі №925/231/15.

На переконання суду, у звязку з дією мораторію з 01.06.2011р. вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 1166,76 грн., 30% річних в сумі 1106,89 грн., інфляційних втрат у сумі 430,62 грн. задоволенню не підлягають. В цій частині позову належить відмовити за необгрунтованістю.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обовязок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на Відповідача та стягнути на користь Позивача 1600 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія», м. Черкаси, вул. Смілянська, 122/1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24350064, номер рахунку в банку невідомий

на користь позивача: товариства з обмеженою відповідальністю «ВТР», м. Луцьк, вул. Нікішева, 1, ідентифікаційний код 33381354

12687,86 грн. боргу та 1600 грн. судового збору.

В решті вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через Господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 03.07.2017р.

Суддя Г.М. Скиба