Рішення № 67501342, 22.06.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.06.2017 Справа №905/985/17

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.

при секретарі судового засідання Єрмолаєвій Т.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал», м.Харків, ЄДРПОУ 33109845,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів», м.Бахмут Донецької області, ЄДРПОУ 00195452,

про стягнення 86348,12 грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача: не зявився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал», м.Харків, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №27/04 від 27.04.2017р. до Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів», м.Бахмут Донецької області, про стягнення заборгованості за поставлений йому товар в сумі 69800,00грн., інфляційних нарахувань на суму боргу в сумі 13266,56грн., 3% річних від простроченої суми заборгованості за поставлений йому товар в сумі 3281,56грн.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/985/17 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 28.04.2017р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/985/17.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору купівлі-продажу №1350 від 17.01.2011р. із відповідачем, неналежне виконання останнім за ним своїх грошових зобовязань в частині оплати вартості переданих нафтопродуктів, внаслідок чого утворилась заборгованість та підстави для нарахування 3% річних, інфляційних витрат.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано розрахунок позовних вимог, а також у копіях: договір купівлі-продажу №1350 від 17.01.2011р. із додатковими угодами №1 від 28.12.2012р., №б/н від 28.12.2013р., №б/н від 05.01.2015р., специфікаціями №ДТ-08/12-05 від 12.08.2015р., №ДТ-08/06-06 від 06.08.2015р., №ДТ-08/06-05 від 06.08.2015р., №ДТ-09/16-27 від 16.09.2015р., №ДТ-09/23-12 від 23.09.2015р., №ДТ-01/15-08 від 15.01.2015р. до нього; видаткові накладні №ДТ-12/12-02 від 12.12.2014р., №ДТ-01/15-08 від 15.01.2015р., №ДТ-08/06-05 від 06.08.2015р., №ДТ-08/06-06 від 06.08.2015р., №ДТ-08/12-05 від 12.08.2015р., №ДТ-09/16-27 від 16.09.2015р., №ДТ-09/23-12 від 23.09.2015р., рахунки-фактури №ДТ-12/05-49 від 05.12.2014р., №ДТ-12/18-25 від 18.12.2014р., №ДТ-07/29-33 від 29.07.2015р., №ДТ-07/31-12 від 31.07.2015р., №ДТ-08/07-13 від 07.08.2015р., №ДТ-09/11-13 від 11.09.2015р., №ДТ-09/21-45 від 21.09.2015р., довіреність відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей №870 від 09.12.2014р., №7 від 09.01.2015р., №389 від 05.08.2015р., №401 від 11.08.2015р., №443 від 16.09.2015р., №446 від 22.09.2015р., податкові накладні №244 від 12.12.2014р., №90 від 15.01.2015р., №72 від 06.08.2015р., №73 від 06.08.2015р., №165 від 12.08.2015р., №327 від 16.09.2015р., №445 від 23.09.2015р., банківські виписки за 25.12.2014р., за 27.03.2015р., за 30.04.2015р., за 10.07.2015р., за 31.07.2015р., за 11.09.2015р., за 21.09.2015р., за 09.11.2015р., за 30.11.2015р., акт звірки взаєморозрахунків за 2015р., претензія №1 (вих.№15/031 від 15.03.2017р.) з додатками до неї, фіскальний чек №б/н від 16.03.2017р., повідомлення про вручення поштового відправлення, договір №12/04 від 12.04.2017р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №483 від 19.09.2003р., платіжне доручення №10595 від 18.04.2017р., документи, що підтверджують правовий статус підприємства позивача та відповідача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.173, 174, 193, 202, 203, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.9, 11, 526, 530, 612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст.1, 2, 44, 48-49 Господарського процесуального кодексу України.

23.05.2017р. представником позивача через канцелярію господарського суду Донецької області подано супровідний лист б/н від 22.05.2017р., до якого додано документи, наведені у переліку.

22.06.2017р. позивачем надано через канцелярію господарського суду Донецької області подано супровідний лист б/н від 22.06.2017р., до якого додано копію акту б/н від 22.06.2017р. приймання передачі наданих адвокатських послуг.

22.06.2017р. відповідачем електронною поштою надіслано копію відзиву №17-3-368 від 22.06.2017р., за змістом якого підтверджено укладання із позивачем договору №1350 від 17.01.2011р., продовження строку його дії та здійснення за ним господарських операцій з постачання товару, зазначено про сплату вартості останнього у загальній сумі 197 136,40грн., визнано поставку за видатковою накладною №ДТ-08/06-05 від 06.08.2015р. на загальну суму 69 800,00грн., яка фактично не сплачена; зазначено, що з грудня 2015р. покупець не міг розраховуватися за спірним договором через проведення антитерористичної операції на території здійснення ним господарської діяльності, низький зовнішній та внутрішній попит, зниження купівельної спроможності населення внаслідок зменшення реальних доходів, ускладнення відносин з основними торгівельними партнерами та відтік інвестицій, обвал ринку сировини, значне скорочення чисельності працівників; підкреслено вкрай важке фінансове становище підприємства; вважає події, що сталися, об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, які перебувають поза контролем підприємства та не можуть бути поставлені йому у вину; надано контррозрахунок інфляційних витрат та 3% річних; заперечує проти стягнення суми адвокатських витрат, оскільки вважає їх завищеними, також зауважено, що позивачем не надано документи, які б підтверджували фактично понесені витрати на послуги адвоката, їх структуру та розумну співмірність витрат наданим послугам.

До відзиву додано документи наведені у переліку.

Представник позивача у судовому засіданні 22.06.2017р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні

Представник відповідача у судове засідання 22.06.2017р. не зявився, причин неявки не повідомив.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також належне забезпечення з боку суду можливості відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом звязку) відповідних доказів до суду, за цих підстав суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

Одночасно за даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 04.05.2017р., вбачається зміна найменування підприємства відповідача, яким на теперішній час є «Приватне акціонерне товариство "Завод по обробці кольорових металів"».

При цьому, така зміна організаційно-правової форми юридичної особи не має наслідком процесуальну дію, передбачену ст.25 Господарського процесуального кодексу України, але враховується у подальшому, в силу ст.5 Закону України "Про акціонерні товариства".

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо такого.

Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

17.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (Продавець) та Приватним акціонерним товариством «Завод по обробці кольорових металів» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №1350, строком дії у відповідності до його п.8.1 до 31.12.2015р., закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відпові6дальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (у редакції додаткової угоди №б/н від 05.01.2015р.).

Згідно п.1.1 договору, Продавець зобовязується передати у власність Покупця масла та змазки згідно ДСТУ або ТУ У, вказаного у специфікації, іменоване у подальшому товар, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити товар відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору, найменування товару, його асортимент, кількість, ціна та загальна вартість узгоджуються та вказуються сторонами у специфікаціях, які є невідємною частиною цього договору.

За змістом п.2.1 договору ціна товару визначається сторонами у специфікаціях. Зміна ціна може бути здійснена тільки при обопільній згоді сторін по договору.

Розрахунки за товар здійснюються по факту поставки партії товару на підставі рахунка Продавця протягом 10-ти банківських днів з моменту надходження товару на склад Покупця (п.2.2 договору).

Поставка товару здійснюється на умовах CIP м.Артемівськ, склад Покупця, згідно Інкотермс-2000 (п.4.1 договору).

За умов, зокрема, специфікації №ДТ-08/06-05 від 06.08.2015р. до договору №1350 від 17.01.2011р. сторони узгодили поставку товару ORLEN олива гідравлічна HYDROL L-HM/HLP32 (205L), кількістю 10 шт., ціною 6980,00 грн. з ПДВ, у загальній сумі 69800,00грн. з ПДВ.

Умови поставки: СРТ склад Покупця.

Строк поставки серпень 2015р.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обовязкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив поставку обумовленого вище товару відповідачу за видатковою накладною №ДТ-08/06-05 від 06.08.2015р. на суму 69800,00грн. Останнім її прийнято, що підтверджується підписами сторін на даному документі.

Повноваження особи, яка здійснила приймання зазначеного товару підтверджується довіреністю відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей №389 від 05.08.2015р.

Доказів наявності заперечень щодо кількості переданого товару, а також порядку передачі та інших зауважень суду не надано, з матеріалів справи не вбачається.

Предмет продажу означений специфікацією, ідентичні найменуванню, ціни товару, переданого за наведеною видатковою накладною.

Крім того, цей первинний документ містять посилання на вищезазначений визначений в якості правової підстави заявлених позовних вимог договір.

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що надана позивачем видаткова накладна є належним доказом здійснення передачі відповідачу товару та прийняття його останнім в межах договору купівлі-продажу №1350 від 17.01.2011р.

Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовано.

Отже, за викладених обставин, позивачем належним чином доведено факт виконання обовязку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених означеним договором.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобовязанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, у відповідності до п.2.2 договору розрахунки за товар здійснюються по факту поставки партії товару на підставі рахунка Продавця протягом 10-ти банківських днів з моменту надходження товару на склад Покупця.

Позивачем виставлено рахунок-фактуру №ДТ-07/29-33 від 29.07.2015р. на оплату спірного товару.

Відтак, приймаючи до уваги викладені умови оплати, відповідач повинен був розрахуватись із позивачем за переданий останнім товар не пізніше 20.08.2015р.

Проте, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається, грошове зобовязання Покупця перед Продавцем у сумі 69800,00 грн. у встановлені договором строки не виконано.

Доказів, що свідчать про сплату цієї суми заборгованості в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.

Дані обставини підтверджено відповідачем у відзиві №17-3-368 від 22.06.2017р.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у повному обсязі.

Прострочення відповідачем грошового зобовязання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум.

За розрахунком позивача сума інфляційних витрат за прострочення основного зобовязання у загальній сумі становить 13266,56 грн. за період прострочення з 09.2015р. по 02.2017р. на суму основного боргу 69800,00 грн.

В частині нарахування інфляційних витрат за несвоєчасне виконання грошових зобовязань слід виходити з наступного.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Здійснив перерахунок інфляційних витрат за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», суд дійшов висновку про задоволення цих вимог частково, в сумі 13255,37 грн.

Одночасно позивачем заявлено до стягнення 3% річних з простроченої суми 3281,56грн. за наступним розрахунком: на суму 69800,00 грн. у період з 21.08.2015р. по 15.03.2017р.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення цих вимог у розмірі визначеному позивачем, тобто в сумі 3281,56грн.

Контррозрахунок відповідача інфляційних витрат не приймається судом, оскільки методику розрахунку не додержано, визначено не шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості, а шляхом визначення за кожний місяць з відніманням від'ємного значення за рік.

Стосовно згаданих відповідачем подій, що сталися, є об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, які перебувають поза контролем підприємства, слід зазначити таке.

По-перше, у розумінні приписів ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на які посилається сторона на підставу своїх заперечень, повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.

По-друге, останні не можна розцінювати, як підставу для звільнення від сплати нарахованих згідно ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних витрат, адже не є відповідальністю за своєю правовою природою повязаною з виною боржника.

У ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та інфляційні витрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобовязання, адже виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п.2.).

Означене встановлено Верховним судом України у постанові від 12.12.2011р. (Про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2011р. у справі №07/238-10), та вказано, що інфляційні витрати та 3% річних нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Отже, приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України.

З огляду на таке, твердження відповідача в цій частині судом до уваги не прийнято.

Стосовно неможливості виконання зобов'язань за дії форс-мажорних обставин, слід зауважити на такому.

За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Стаття 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п.1 ч.1 ст.263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом ч.2 ст.218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст.617 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобовязання.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем на виконання умов укладеного договору здійснювалось постачання товару відповідачу у грудні 2014р. - вересні 2015р., а останнім цей товар прийнято.

Кореспондуючим обовязком відповідача, як Покупця, за приписами спірного договору, є своєчасна оплата отриманого товару.

Доказів повідомлення позивача про наявність таких обставин відповідачем не надано.Всупереч викладеному відповідач від договору не відмовився, здійснив оплату отриманого товару у загальній сумі 197 136,40грн., у тому числі за зобов'язаннями вересня 2015р., що настали після спірних, видаткові накладні підписував без будь-яких зауважень.

Доказів повної неможливості здійснення відповідачем господарської діяльності не представлено.

З даного слідує, проведення антитерористичної операції на території Донецької області та пов'язані із цим несприятливі наслідки не обумовлюють неможливість відповідача здійснювати господарську діяльність, не мають ознак надзвичайності чи невідворотності для виконання обов'язку за укладеним правочином, не перебувають у причинному зв'язку із несплатою грошей за договором про купівлю-продаж, у межах цих спірних правовідносин. Також, відповідач не надав доказів вжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Виходячи з викладеного, заперечення відповідача судом відхилено.

На ряду з зазначеним позивач просить суд стягнути з відповідача витрати, понесені у зв'язку зі сплатою послуг адвоката, у розмірі 4 500,00 грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суд вважає, що в контексті ст.44 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату послуг адвоката підлягають стягненню за умови, якщо надання таких послуг підтверджено документально.

Позивачем надано договір №12/04 від 12.04.2017р., укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (Підприємство) та адвокатом ОСОБА_1. Згідно з умовами п.1.1 даного договору, Підприємство доручає, а адвокат приймає на себе зобовязання відповідно до умов цього договору представляти інтереси Підприємства в господарському суді Донецької області у справі про стягнення заборгованості за договором поставки від 17.01.2011р. №1350 з Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів».

Вартість наданих адвокатом юридичних послуг 4500,00 грн. без ПДВ (п.3.1 договору).

За приписом ч.1 ст.6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статус адвоката підтверджено свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №483 від 19.09.2003р.

В обґрунтування понесення витрат, повязаних з юридичною допомогою, позивачем надано акт б/н від 22.06.2017р. приймання передачі наданих адвокатських послуг, у якому засвідчено повне надання послуг зі складання позовної заяви з додатками та інших необхідних документів правового характеру та представлення інтересів підприємства у господарському суді Донецької області у справі №905/985/17, вартістю 4 500,00 грн., а також платіжне доручення №10595 від 18.04.2017р., що підтверджує сплату адвокату ОСОБА_1 означеної суми.

Суд вважає надані позивачем документи належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами надання йому юридичної допомоги для проведення даного процесу у господарському суді Донецької області за справою №905/985/17.

Приймаючи до уваги, по-перше, підготовку матеріалів справи; по-друге, характер та рівень складності розглядуваних в межах справи №905/985/17 правовідносин, кількість судових засідань, в яких у господарському суді Донецької області брав участь залучений останнім адвокат, кількість поданих клопотань та представлену базу доказування, виходячи з правової позиції Вищого господарського суду України, сформульованої в п.11 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/155, п.11 Інформаційного листа від 14.12.2007р. №01-8/973 та п.28 Інформаційного листа від 18.03.2008р. №01-8/164, суд дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення витрат, понесених у звязку із сплатою послуг адвоката, у розмірі 4500,00 грн. підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача у цій частині відхиляються судом, зауважуючи на праві особи щодо вибору представника її інтересів та на власний розсуд наділення її певним колом повноважень, що не суперечить чинному законодавству України, а також встановлення плати за їх виконання.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал», м.Харків, до Приватного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів», м.Бахмут Донецької області, про стягнення заборгованості за поставлений йому товар в сумі 69800,00грн., інфляційних нарахувань на суму боргу в сумі 13266,56грн., 3% річних від простроченої суми заборгованості за поставлений йому товар в сумі 3281,56грн., задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Героїв Праці, б.42, ЄДРПОУ 00195452, банківські реквізити не вказано) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (61039, Харківська область, м.Харків, Жовтневий район, вул.Виконкомівська, буд.30, ЄДРПОУ 33109845, п/р №26000013003954 в ПАТ «Сбербанк» м.Київ, МФО 320627, п/р №26007010054987 в ПАТ «ВТБ Банк» м.Київ, МФО 321767) 86336,93 грн., у тому числі 69800,00 грн. суми заборгованості, 3281,56 грн. 3% річних та 13255,37 грн. інфляційних витрат, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1599,79 грн. та послуг адвоката у сумі 4500,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. У судовому засіданні 22.06.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2017р.

Суддя О.В. Кротінова