Рішення № 67501139, 22.06.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.06.2017 Справа №905/1011/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Єрмолаєвій Т.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 00191158,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, ЄДРПОУ 40075815, в особі регіональної філії “Донецька залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Лиман Донецької області, ЄДРПОУ 40150216,

про стягнення 6500,10 грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 – за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м.Маріуполь Донецької області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №09-2/35 від 28.04.2017р. до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, в особі регіональної філії “Донецька залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Лиман Донецької області, про стягнення збитків, що виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні у розмірі 6500,10 грн.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/1011/17 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 10.05.2017р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/1011/17.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 18.04.2016р. Публічним акціонерним товариством “Авдіївський коксохімічний завод” (нині – Приватне акціонерне товариство “Авдіївський коксохімічний завод”) на адресу Публічного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (нині – Приватне акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовсталь”) за накладною №53561569 відправлено, зокрема, у напіввагоні №59177881 вантаж – кокс доменний, вологий, однак на станції призначення залізницею виявлено недостачу вантажу, про що було складено комерційний акт БА №751252/451 від 29.04.2016р.

Обставини викладені в означеному акті свідчать про доступ до вантажу, не збереженого перевезення на шляху слідування, що прямо вказує на вину залізниці та є підставою для стягнення заявленої суми вартості недостачі вантажу.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав комерційний акт БА №751252/451 від 29.04.2016р., а також у копіях: залізничну накладну №53561569 від 18.04.2016р., акт прийому-передачі №90874012 від 18.04.2016р. за договором №107/16Сб від 01.02.2016р., рахунок-фактура №90874012 від 18.04.2016р. до договору №107/16Сб від 01.02.2016р., правоустановчі документи позивача, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо головного підприємства відповідача, довіреність на представника позивача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.11, 254, 256, 257, 258, 260, 261, 908, 909, 920, 924, 925 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 307, 315 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 31, 32, 110, 113, 114, 115, 129, 136 Статуту залізниць України, ст.ст.12, 23, 26 Закону України “Про залізничний транспорт”, п.5, 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, п.27 Правил видачі вантажу, ст.ст.1, 2, 22, 54 Господарського процесуального кодексу України, п.3.8 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” №04-5/601 від 29.05.2002р., п.4.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”.

06.06.2017р. від представника позивача через канцелярію господарського суду Донецької області отримано супровідний лист №09 – 2/35 від 04.06.2017р., до якого додано у копіях: залізничну накладну №53561569 від 18.04.2016р., договір №107/16Сб від 01.02.2016р. разом з додатковими угодами №1 від 01.06.2016р., №2 від 08.06.2016р., №3 від 15.12.2016р., №4 від 30.12.2016р. та специфікаціями №1 від 01.02.2016р., №2 від 01.03.2016р., №3 від 01.04.2016р., №4 від 01.05.2016р., №5 від 01.06.2016р., №6 від 01.07.2016р., №7 від 01.08.2016р., №8 від 01.09.2016р., №9 від 01.10.2016р., №10 від 01.11.2016р., №11 від 01.11.2016р., №12 від 01.12.2016р., №13 від 01.01.2017р., №14 від 01.02.2017р., №15 від 01.02.2017р., №16 від 01.03.2017р. до нього, банківська виписка, довіреність на представника позивача.

06.06.2017р. представником відповідача через канцелярію господарського суду Донецької області подано заяву №2022/579 від 06.06.2017р. про застосування позовної давності.

22.06.2017р. відповідачем через канцелярію господарського суду Донецької області подано заперечення б/н від 20.06.2017р. на позовну заяву, до яких додано копію довіреності на представника відповідача.

За змістом представлених суду заперечень відповідач категорично заперечує проти позовних вимог, у зв’язку з тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів збитків – відсутні документи на підтвердження оплати вантажу; зазначено, що відсутні документи вантажовідправника щодо вартості вантажу.

Представник позивача у судовому засіданні 22.06.2017р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні; проти застосування строку позовної давності заперечив; пояснив, що у розумінні приписів Цивільного кодексу України, поряд із нормами Господарського кодексу України, має право на подання претензії протягом 6 місяців та право на звернення до суду протягом 6 місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді на претензію, а відтак строк позовної давності не порушено, вважає його наявним по 29.05.2017р.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.06.2017р. заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі; просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами статей 4 – 2, 4 – 3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між Приватним акціонерним товариством “Металургійний комбінат “Азовсталь” (Покупець) та Приватним акціонерним товариством “Авдіївський коксохімічний завод” (Постачальник) укладено договір №107/16Сб від 01.02.2016р., на підставі якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити коксову продукцію (далі-ресурси) на умовах, передбачених цим договором (п.1.1 договору).

Кількість, номенклатура ресурсів вказуються у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною (п.2.1 договору).

Постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, вказаних у специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів “Інкотермс” у редакції 2010 року (п.3.1 договору).

Строки поставки ресурсів вказуються в специфікаціях (п.3.2 договору).

Датою поставки вважається дата календарного штемпелю станції вантажовідправника, вказана у залізничній накладній, якщо інше не передбачено базисними умовами поставки (п.3.4 договору).

Право власності на ресурси та ризик випадкового знищення або пошкодження переходить від Постачальника до Покупця з дати поставки ресурсів (п.3.12 договору).

Поставка Ресурсів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, вказані у Специфікаціях та включають у себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упакування, маркування та інші витрати Постачальника, пов'язані з поставкою Ресурсів (п.4.1 договору).

Як свідчить специфікація №3 від 01.04.2016р. до договору №107/16Сб від 01.02.2016р. Приватне акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовсталь” (Покупець) та Приватне акціонерне товариство “Авдіївський коксохімічний завод” (Постачальник) дійшли згоди у квітні 2016р. поставити кокс доменний ТОВ “Метінвест Холдінг” марка КДМ2 (ТУ У 19.1-00190443-065:2015), загальною кількістю у сухій вазі - 53400т. (+-10%), за ціною - 114,00 доларів США за тону сухої ваги без ПДВ, загальна сума – 191527199,46 грн. з ПДВ.

Базова ціна ресурсів складає еквівалент 114 доларів США/тону сухої ваги без ПДВ у національній валюті України по курсу НБУ, що діє на дату відвантаження ресурсів станом на 00-00 звітної доби. Ціна перераховується із застосуванням системи доплат/знижок по якості п.4.2 договору (п.4, п.5 специфікації).

Вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство “Авдіївський коксохімічний завод”, код підприємства 3236, ст.Авдіївка, Донецька залізниця, код станції – 482803.

Вантажоодержувач – Приватне акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовсталь”.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу, відповідно до ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.307 Господарського кодексу України, підтверджується складанням транспортної накладної.

Стаття 6 Статуту залізниць України визначає, що накладна – основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.

18.04.2016р. за накладною №53561569 Приватне акціонерне товариство “Авдіївський коксохімічний завод”, м.Авдіївка Донецької області, (вантажовідправник) зі станції відправлення Авдіївка Донецької залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці відвантажило на адресу Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат “Азовсталь”, м.Маріуполь Донецької області (вантажоодержувач), зокрема, у вагоні №59177881 вантаж – кокс доменний, вологий, марковано поздовжньою смугою вздовж вагону вапном.

При оформленні вказаної залізничної накладної відправником вказано масу вантажу у вагоні №59177881 нетто – 56600 кг.

На станції призначення Сартана Донецької залізниці, на підставі ст.24 Статуту залізниць України, була виявлена невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена вантажовідправником у накладній.

Так, на вказаній станції здійснено комісійне переважування спірного вагону з розчепленням на справних 150 т. держповірених 03.09.2015р. вагонних вагах вантажоодержувача, за результатами якого складений комерційний акт БА №751252/451 від 29.04.2016р. відповідно до якого, на підставі акту загальної форми №354 від 28.04.2016р. ст.Сартана Донецької залізниці, виявилось: брутто – 84550 кг., тара з документа – 30700 кг., нетто – 53850 кг., що менше ваги, вказаної у документі на 2750 кг.

У комерційному акті БА №751252/451 від 29.04.2016р. у розділі “Д” також відображено, що вагон зважувався двічі, результат не змінився. Навантаження у вагоні навалом, шапкою, вище рівня бортів на 200 – 400 мм., вантаж марковано вапном, однією повздовжньою полосою вздовж вагону. В першій частині вагону поглиблення довжина 3000мм. на ширину вагону, глибина 1400 мм. Маркування в місці поглиблення порушено. Технічно справний. Течі вантажу немає. З моменту прибуття і до ком. переважування вагон перебував під охороною служби безпеки комбіната Азовсталь і ком. агентів ст.Сартана. Ком. переважування здійснювали вагар і старший прийомоздавальник комбіната Азовсталь Хавана, Савенко, ДСМ ст.Сартана ОСОБА_3 і ком/агент ст.Сартана ОСОБА_4 Завідувач вантажним двором за штатним розписом не значиться.

Комерційний акт підписано належними особами згідно п.10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002р.

Згідно ч.2 ст.924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України “Про залізничний транспорт” та ст.110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Статтею 23 Закону “Про залізничний транспорт” передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження, втрату, нестачу, псування, пошкодження прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у ст.113 Статуту, ч.2 ст.924 Цивільного Кодексу України.

Суд приймає до уваги встановлену актами справність спірних вагонів, сліди доступу до вантажу та порушення у них маркування.

Відповідно до ст.111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу вантажу у разі коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення.

Проте, суду не надано доказів не збереження вантажу не з вини залізниці, з матеріалів справи не вбачається.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст.26 Закону України “Про залізничний транспорт” обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Так, невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена у накладній, засвідчено належним доказом – комерційним актом БА №751252/451 від 29.04.2016р.

Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

В матеріалах справи наявна специфікація №3 від 01.04.2016р. до договору №107/16Сб від 01.02.2016р., у якій сторонами погоджено вартість 1 тони сухої ваги коксу доменного у розмірі 114,0 доларів США без ПДВ.

Відповідно до акту прийому-передачі №90874012 від 18.04.2016р. за договором №107/16Сб від 01.02.2016р. ціна коксу доменного класу крупності 25 мм і більше, марка КДМ2, у вагоні №59177881 визначена у розмірі 3347,81 грн. за 1т. без ПДВ.

При цьому, в матеріалах справи наявний рахунок – фактура Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” (вантажовідправник) №90874012 від 18.04.2016р. щодо вартості коксу доменного класу крупності 25 мм і більше, марка КДМ2, із відображенням його ціни, обумовленої у акті прийому-передачі №90874012 від 18.04.2016р. за договором №107/16Сб від 01.02.2016р., з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Норми природної втрати та граничного розходження у визначенні маси нетто встановлені п.27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 24.11.2000р. №862/5083, у яких закріплено, що при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах, що відноситься до вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.

Згідно матеріалів справи, у спірній накладній у графі найменування вантажу зазначено, що спірний вантаж був відправлений у вологому стані.

Недостача згідно вищезазначеного комерційного акту складає 2750 кг.

Згідно розрахунку, що міститься в позовній заяві, вартість недостачі розрахована позивачем з урахуванням норми природної втрати маси вантажу із застосуванням 2% маси, зазначеної в перевізному документі, та заявлена у загальному розмірі 6500,10 грн.

Здійснивши перерахунок, з урахуванням норм природної втрати 2%, судом встановлено, що нестача вантажу у вагоні №59177881 становить 1,618 т. (2,75т.-1,132т.).

Відповідно до рахунок-фактура №90874012 від 18.04.2016р. до договору №107/16Сб від 01.02.2016р. вартість коксу доменного за 1т. без ПДВ становить 3347,81 грн.

Відтак, вартість втраченого вантажу складає 6500,11 грн. (3347,81 грн. х 1,618т. х 1,2).

За приписами ст.224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками, зокрема, розуміються втрата або пошкодження майна у разі неналежного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Дані норми кореспондуються з положеннями Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, з урахуванням даних, зазначених в комерційних актах, своїх зобов’язань за договором перевезення підприємство залізничного транспорту загального користування не виконало належним чином, оскільки не забезпечило збереження довіреного йому вантажу.

Факт втрати вантажу у приведеній вище кількості підтверджений матеріалами справи.

Відтак, враховуючи оплату рахунку №90874012 від 18.04.2016р. позивачем (банківська виписка за 23.01.2017р.), беручи до уваги відсутність доведення протилежного, позивач внаслідок незбереження підприємством залізничного транспорту загального користування вантажу, як його власник, зазнав збитків у загальному розмірі 6500,10 грн.

Щодо посилання відповідача на пропущення строку позовної давності, встановленої для пред’явлення позовів, що випливають з договорів перевезення, суд їх відхиляє виходячи з наступного.

Як встановлено, відповідач посилається на статтю 136 Статуту залізниць України, якою встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту. Пунктом "а" статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені протягом 6 місяців з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Разом з тим, частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною четвертою статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, вказані норми посилаються на можливість застосування транспортних статутів стосовно умов перевезення вантажів та відповідальності суб'єктів за цими перевезеннями.

Відповідно до ч.1-3 ст.315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів.

Господарський кодекс України відносно до Цивільного кодексу України є систематизованим законодавчим актом, який регулює особливості господарських відносин. Водночас, Господарський кодекс України є загальною нормою по відношенню до Статуту залізниць України, який регулює відносини, що стосуються перевезення залізничним транспортом.

Стаття 315 Господарського кодексу України за своїм змістом та суттю також є спеціальною нормою, яка регулює позовну давність, у тому числі початок та умови її перебігу за вимогами, що витікають із договорів перевезення вантажу залізничним транспортом.

Отже і стаття 315 Господарського кодексу України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання позовної давності.

Статут залізниць України був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 і останні зміни в нього вносились постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002р. №1973.

Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, прийнято Верховною Радою України 16.01.2003р. №436-IV і набув чинності з 01.01.2004р. Тобто, вказаний Кодекс прийнятий вищим законодавчим органом держави і, по-перше, має вищу юридичну силу у порівнянні з нормами Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а по-друге - прийнятий пізніше ніж вказаний Статут, а відтак при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у акті вищої юридичної сили або більш пізнього прийняття. Таким чином, в даному випадку норми статті 315 Господарського кодексу України є визначальними у питанні визначення строків позовної давності.

У той же час стаття 4 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що якщо постанова Кабінету Міністрів України (і відповідно затверджені нею норми) суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Враховуючи, що положення Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, які регулюють початок перебігу позовної давності у випадку подання позовів до залізниць суперечать спеціальній нормі - закону, а саме - статті 315 Господарського кодексу України, то необхідно застосовувати положення вказаного закону.

Відтак, за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися поряд з загальною спеціальна позовна давність (частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, визначеним статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом (частина 7 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом п.6 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України “Про залізничний транспорт” порядок і терміни складання актів, пред'явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України.

Оскільки, як вже було встановлено, Статут залізниць України за своєю правовою природою не є законом, застосування до спірних правовідносин положень статей 134, 136 Статуту в частині, що суперечить Господарському кодексу України є помилковим.

Таким чином, до обставин справи застосуванню підлягають приписи частини 4 статті 315 Господарського кодексу України, якою передбачено право заявника звернутись до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді на неї.

Системний аналіз чинного законодавства і зокрема статті 315 Господарського кодексу України свідчить, що пред'явлення претензії є правом і не має зобов'язального характеру, а строк для її направлення не є пресічним.

Як зазначено у п.4.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №10 від 29.05.2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке: якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (ч.4 ст.315 Господарського кодексу України).

Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії (шість місяців) та строку її розгляду (три місяці) (ч.2, 3 ст.315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

Аналогічні правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 19 квітня 2012р.

Як вбачається з матеріалів справи, обставини, що спричинили заявлені вимоги позивача, встановлено 29.04.2016р. (момент складання комерційного акту), позов поданий до господарського суду Донецької області 28.04.2017р., про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, у якому позов надійшов до суду.

Таким чином, враховуючи, що строк пред'явлення претензії (шість місяців) та строк її розгляду (три місяці) закінчився 29.01.2017р., за висновками суду строк, встановлений для пред’явлення позовів, що випливають з договорів перевезення, по даній справі позивачем не пропущено.

Разом з цим, дотримуючись меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в сумі 6500,10 грн. у розмірі визначеному позивачем.

Інші заперечення відповідача відхилено судом, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м.Маріуполь Донецької області, до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, в особі регіональної філії “Донецька залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Лиман Донецької області, про стягнення збитків, що виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні у розмірі 6500,10грн., задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м.Київ, Печерський район, вул.Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815, банківські реквізити не зазначено) в особі регіональної філії “Донецька залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (84400, Донецька область, м.Лиман, вул.Привокзальна, б.22, ЄДРПОУ 40150216, банківські реквізити не зазначено) на користь Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (87500, Донецька область, м.Маріуполь, Орджонікідзевський район, вул.Лепорського, буд.1, код ЄДРПОУ 00191158, банківські реквізити не зазначено) 6500,10 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1600,00грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В судовому засіданні 22.06.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

6. Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2017р.

Суддя О.В. Кротінова