Рішення № 67501117, 03.07.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.07.17р. Справа № 904/6084/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький шпалопросочувальний комплекс" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско" (сільрада Любимівка, Дніпровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 24/05 від 24.05.2016 у загальному розмірі 17 049 грн. 90 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворізький шпалопросочувальний комплекс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 24/05 від 24.05.2016 у загальному розмірі 17 049 грн. 90 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 13 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 102 грн. 60 коп. - пеня;

- 1 568 грн. 06 коп. - інфляційні втрати;

- 379 грн. 24 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 24/05 від 25.05.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 25.05.2016 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 13 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.05.2016 по 25.11.2016 в сумі 2 102 грн. 60 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2016 року по квітень 2017 року у сумі 1 568 грн. 06 коп. та 3% річних за період прострочення з 26.05.2016 по 12.05.2017 у сумі 379 грн. 24 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 порушено провадження у справі та її розгляд було призначено в засіданні на 14.06.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 33276/17 від 12.06.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 33312/17 від 12.06.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 33941/17 від 14.06.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість забезпечення явки свого представника у судове засідання.

У судове засідання 14.06.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.06.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 14.06.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.07.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 35621/17 від 22.06.2017), в якому він просив суд розглянути справу без участі його представника та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання 03.07.2017 представник позивача не з'явився; судом зауважено, що ухвалою суду від 14.06.2017 його явку було залишено на розсуд сторони; крім того, від позивача наявне в матеріалах справи клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання 03.07.2017 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.05.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52042, Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільрада Любимівська, вулиця Чаплинська, будинок 1-А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.46-48).

Також, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 14.06.2017, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; судом виготовлялась копія реєстру № 139 від 16.06.2017 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням, які долучені до матеріалів справи. Здійснити відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, виявилося неможливим через непрацюючий сайт УДПП "Укрпошта" (кібер-небезпека).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 23.05.2017 та від 14.06.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання відповідача, в якому він просив суд відкласти розгляд справи, та вказане клопотання було задоволено судом. Вказане свідчить про те, що відповідач був обізнаний про розгляд даної справи судом.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В той же час, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 24.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Криворізький шпалопросочувальний комплекс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проско" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 24/05 (далі - договір, а.с.11-12), відповідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність (поставити) товар, а покупець зобов'язується прийняти його в свою власність та оплатити на умовах договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони узгодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2016, а в частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання

Доказів визнання недійсним, розірвання або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що поставка товару по договору здійснюється партіями. Найменування (асортимент), одиниця виміру, кількість, ціна, загальна вартість, умови та строк поставки кожної партії товару визначається сторонами в специфікації, які є невід'ємною частиною договору

У випадку якщо в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, містяться інші умови, ніж обумовлені в самому договорі, переважне значення будуть мати умови, вказані в специфікації (пункт 1.3. договору).

Крім того, у розділі 2 договору сторони визначили ціну і загальну вартість договору, зокрема:

- ціна на кожну партію товару визначається сторонами в специфікаціях (пункт 2.1. договору);

- після здійснення покупцем передоплати ціна на товар стає фіксованою та зміні не підлягає (пункт 2.3. договору);

- загальна сума договору складає загальна вартість всіх поставлених партій товару по договору (пункт 2.4. договору);

- якщо інше не погоджено сторонами в специфікації, покупець здійснює 100% передоплати вартості партії товару, вказаної у відповідній специфікації, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами відповідної специфікації на партію товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 2.5. договору).

При цьому, у відповідності до пунктів 1.2. та 1.3. договору, сторонами було підписано специфікацію № 1 від 24.05.2016, в якій сторони погодили таке:

- у відповідності з умовами договору поставки № 24/05 від 24.05.2016 сторони погодили наступну партію товару: найменування ТМЦ - шпали дерев'яні пропитані тип 2А ГОСТ 78:2009 ГОСТ 20022.0-93, 100 шт, сума 35 000 грн. 00 коп. (пункт 1 специфікації);

- загальна вартість партії товару по специфікації складає 35 000 грн. 00 коп., ПДВ 20% - 5 833 грн. 33 коп. (пункт 2 специфікації);

- умови поставки: поставка партії товару здійснюється у відповідності з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року на умовах СРТ Просяная, Дніпропетровської області (пункт 5 специфікації);

- строк поставки партії товару: поставка партії товару здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту отримання передоплати за товар в розмірі 20 000 грн. 00 коп. (пункт 6 специфікації);

- оплата за партію товару здійснюється покупцем в наступному порядку: 20 000 грн. 00 коп. - передоплата за товар; 15 000 грн. 00 коп. - оплата по факту поставки товару (пункт 7 специфікації);

- дана специфікація вступає в силу з моменту його підписання сторонами та є невід'ємною частиною договору поставки № 24/05 від 24.05.2016 (пункт 8 специфікації) (а.с.12 на звороті).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у розділі 3 договору сторони погодили строки та умови поставок, зокрема:

- поставка кожної партій товару здійснюється у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення термінів Інкотермс, в редакції 2010 року на умовах FCA м. Кривий Ріг, якщо інше не передбачено в специфікаціях (пункт 3.1. договору);

- поставка кожної партії товару здійснюється у строки, передбачені сторонами в специфікаціях до договору (пункт 3.2. договору);

- поставка товару по договору може здійснюватися залізничним, автомобільним або іншим транспортом (пункт 3.3. договору).

У розділі 4 договору сторонами були узгоджені умови щодо порядку приймання-передачі товару, а саме:

- приймання-передача кожної партії товару по кількості та якості здійснюється: по кількості - у відповідності з кількістю, вказаної у видатковій накладній, а також у відповідності з Інструкцією про порядок приймання продукції промислово-технічного значення товарів народного споживання по кількості" № П-6, затвердженою Держарбітражем при СМ СРСР 1965 року з послідуючими змінами; по якості - у відповідності з сертифікатом якості на товар, а також у відповідності з Інструкцією про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення товарів народного споживання по якості" № 7, затвердженою Держарбітражем при СМ СРСР в 1966 році з послідуючими змінами (пункт 4.1. договору);

- товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості після підписання обома сторонами видаткової накладної на партію товару (пункт 4.3. договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору 25.05.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 35 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № К-000000026 від 25.05.2016 на суму 35 000 грн. 00 коп. (а.с.16).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у видатковій накладній № К-000000026 від 25.05.2016, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказана накладна підписана представником відповідача та скріплена його печаткою.

Також, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару, як це передбачено у розділі 4 договору.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем видаткової накладної № К-000000026 від 25.05.2016 без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Як було зазначено вище, сторонами були визначені умови щодо оплати поставленого товару у специфікації № 1 від 24.05.2016, в якій сторони дійшли згоди, що оплата за партію товару здійснюється покупцем в наступному порядку: 20 000 грн. 00 коп. - передоплата за товар; 15 000 грн. 00 коп. - оплата по факту поставки товару (пункт 7 специфікації) (а.с.12 на звороті).

Так, з матеріалів справи вбачається, що зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати було виконане відповідачем належним чином, про що свідчить банківська виписка від 25.05.2016 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.13-14).

В подальшому, в порушення умов специфікації, відповідачем було здійснено оплату поставленого 25.05.2016 позивачем товару лише частково - в сумі 2 000 грн. 00 коп., що вбачається з банківської виписки від 17.06.2016 на суму 2 000 грн. 00 коп. (а.с.15).

В той же час, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, позивачем на адресу відповідача 17.06.2016 було направлено вимогу № 285/П від 17.06.2016 на 15 000 грн. 00 коп., в якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів оплати поставлений товар. Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача та докази її направлення (отримання) наявні в матеріалах справи (а.с.18-19).

Пізніше, позивачем було направлено вимогу № 16 від 11.10.2016 на 13 000 грн. 00 коп., в якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів оплати поставлений товар. Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача та докази її направлення (отримання) також наявні в матеріалах справи (а.с.20-21).

Отже, отриманий 25.05.2016 товар відповідачем у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 13 000 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Позивач надав до суду видаткову накладну № К-000000026 від 25.05.2016, яка підписана зі сторони позивача та зі сторони відповідача, а також скріплена печатками обох підприємств. Дана накладна містить чітко зазначений вид товару, ціну одиниці товару та його кількість, а також загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надана до суду видаткова накладна слугує належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені в специфікації № 1 від 24.05.2016 умови оплати, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару (кінцевого розрахунку на суму 15 000 грн. 00 коп.) за вказаною вище накладною настав 25.05.2016.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, відповідачем поставлений позивачем товар було оплачено лише частково - в сумі 2 000 грн. 00 коп. (та передоплата в сумі 20 000 грн. 00 коп.).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що залишок заборгованості за видатковою накладною № К-000000026 від 25.05.2016 складає 13 000 грн. 00 коп. (35 000,00 - 20 000,00 (передоплата) - 2 000,00 (часткова оплата)).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем 25.05.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 13 000 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 13 000 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.5. договору поставки сторони встановили, що у випадку порушення строків оплати за товар, постачальник вправі стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період такого порушення, за кожний день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.05.2016 по 25.11.2016 в сумі 2 102 грн. 60 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що позивач невірно визначив періоди прострочення та суми заборгованості у них, оскільки не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Крім того, позивачем під час розрахунку були порушенні норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом також враховано, що відповідно до пункту 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину 3 статті 343 Господарського кодексу України).

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- пеня за період з 26.05.2016 по 16.06.2016 (сума заборгованості становила 15 000 грн. 00 коп.) складає 325 грн. 41 коп.;

- пеня за період з 17.06.2016 по 25.11.2016 (сума заборгованості становила 13 000 грн. 00 коп.) складає 1 775 грн. 25 коп.. Всього 2 100 грн. 66 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 100 грн. 66 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2016 року по квітень 2017 року у сумі 1 568 грн. 06 коп. та 3% річних за період прострочення з 26.05.2016 по 12.05.2017 у сумі 379 грн. 24 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено період їх нарахування, але під час проведення розрахунку були допущені арифметичні помилки.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що інфляційні втрати за період з червня 2016 року по квітень 2017 року від суми заборгованості у розмірі 13 000 грн. 00 коп. складають 1 568 грн. 87 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат - 1 568 грн. 06 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 568 грн. 06 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено періоди прострочення та суми заборгованості у них, оскільки не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- 3% річних за період з 26.05.2016 по 16.06.2016 (сума заборгованості становила 15 000 грн. 00 коп.) складають 27 грн. 05 коп.;

- 3% річних за період з 17.06.2016 по 12.05.2017 (сума заборгованості становила 13 000 грн. 00 коп.) складають 352 грн. 02 коп.. Всього 379 грн. 07 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 379 грн. 07 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско" (52042, Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільрада Любимівська, вулиця Чаплинська, будинок 1-А; ідентифікаційний код 39964141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький шпалопросочувальний комплекс" (50025, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Окружна, будинок 26-А; ідентифікаційний код 38033032) - 13 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 2 100 грн. 66 коп. - пені, 1 568 грн. 06 коп. - інфляційних втрат, 379 грн. 07 коп. - 3% річних, 1 599 грн. 80 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_1