Рішення № 67500936, 27.06.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 червня 2017 р. Справа № 902/336/17

Господарський суд Вінницької області в складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Незамай Д.Д. розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", с.Зубра Пустомитівського району Львівської області

до приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону", м.Гнівань Тиврівського району Вінницької області

про стягнення 2120062,66 грн згідно договору поставки

за участю представника позивача ОСОБА_1 (довіреність №29/12-02 від 29.12.2017);

представник відповідача ОСОБА_2 (довіреність №426/02 від 09.03.2017).

В С Т А Н О В И В :

В провадженні господарського суду Вінницької області знаходиться справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" до приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" про стягнення 2120062,66 грн заборгованості згідно договору поставки товару №107-П від 27.09.2016, з яких: 1962000 грн - основний борг, 39240,00 грн - пеня в розмірі 2% вартості неоплаченого товару, 22979,59 грн - 3% річних та 95843,07 грн - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

18.05.2017 надійшла заява позивача б/н від 15.05.2017 "про зменшення розміру позовних вимог", в якій останні просить суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 2083648,57 грн, а саме: 1962000,00 грн - основного боргу; 39240,00 грн - пені; 22979,59 грн - 3% річних; 59428,98 грн - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, яка судом прийнята до розгляду як така, що відповідає приписам ст.22 ГПК України.

В зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, неподанням сторонами необхідних для вирішення спору документів, розгляд справи неодноразово відкладався.

Востаннє, ухвалою суду від 29.05.2017 продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 27.06.2017.

26.06.2017 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву №875/02 від 23.06.2017 (вх. канц. суду 06-52/6249/17), надісланий відповідачем, де останній просить суд в позові відмовити в повному обсязі з мотивів викладених в відзиві на позовну заяву, а також просить суд визнати правочин у вигляді договору №107-П від 27.09.2016 таким, що вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Разом з цим, 26.06.2017 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання №888/02 від 26.06.2017 (вх. канц. суду №06-52/6250/17) "про не нарахування пені та відстрочку на шість місяців виконання рішення", в якому відповідач просить нарахування та стягнення пені по справі не проводити та відстрочити на шість місяців виконання рішення. Вказане клопотання мотивоване відсутністю доказів завдання відповідачем позивачу збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо сплати за отриманий товар; спадом виробництва за 2014-2016 роки та наявністю значної кредиторської заборгованості.

Також 26.06.2017 від представника відповідача до суду надійшло клопотання №886/02 від 26.06.2017 (вх. канц. суду №06-52/6251/17) "про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ "Укрзалізниця"".

Представник відповідача в судовому засіданні 27.06.2017 підтримала клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ "Укрзалізниця", однак не змогла пояснити яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та інтереси останньої.

Представник позивача проти задоволення вищезазначеного клопотання заперечив в повному обсязі.

Суд, розглянувши вказане клопотання дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Згідно п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Згідно ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Суд, розглянувши вищевказане клопотання, дійшов висновку про те, що рішення господарського суду винесене за результатами розгляду справи № 902/336/17, не стосується майна відповідача, не вплине на права і обов'язки ПАТ "Укрзалізниця", що не є стороною у справі, не наділить його новими правами чи обов'язками, не змінить його наявні права та/або обов'язки, та не позбавить певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ "Укрзалізниця".

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви б/н від 15.05.2017 "про зменшення розміру позовних вимог".

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

27.09.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" та приватним акціонерним товариством "Гніванський завод спецзалізобетону" було укладено договір поставки №107-П, відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобовязується у 2016 році поставити замовнику (відповідачу) товар, відповідно до специфікації до даного договору, а замовник зобов'язується оплатити цей товар на умовах даного договору (п. 1.1. договору) (а.с. 9-11).

Найменування товару: Анкер закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень КПП-5 ТУ У 35.2-30268559-070:2007 в кількості 30000 шт. (п.1.2. договору).

Кількість та асортимент товару визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору (п. 3.1. договору).

Постачальник здійснює поставку товару автомобільним транспортом на умовах СРТ (згідно вимог "Інкотермс" (редакція 2010 р.)). Строк поставки товару здійснюється протягом 3-х робочих днів з дня надання письмової заявки замовника, яка є підтвердженням готовності Замовника до прийому товару. Датою поставки товару та право власності на нього вважається дата отримання вказана в накладній, що оформлена на цей товар (п. 5.1.- 5.3. Договору).

Замовник оплачує товар за ціною, вказаною у специфікації до цього договору яка приймається сторонами в національній валюті України гривні. Ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін відповідно до вимог чинного законодавства України. Кожен випадок зміни ціни повинен бути погоджений з замовником шляхом підписання додаткових угод. Ціна даного договору становить 1962000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% 327000,00 грн (п. 6.1.- 6.3. договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі. Замовник здійснює оплату по факту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, з відстрочкою платежу протягом 30 банківських днів (п.п. 7.1., 7.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до обопільно підписаних та скріплених печатками сторін видаткових накладних №29/09-1 від 29.09.2016 року (а.с. 12) та №6/10-1 від 06.10.2016 року (а.с.13), позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1962000,00 грн.

Відповідач за поставлений товар у визначені договором строки не розрахувався.

Для досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про оплату заборгованості №14/02-05 від 14.02.2017 року на суму 1962000,00 грн (а.с.13).

Відповідач у відповідь на вимогу направив лист №354/02 від 24.02.2017 року, в якому визнав наявну перед позивачем заборгованість та запевнив про погашення заборгованості в повній мірі, як тільки зявиться така можливість.

Станом на день слухання справи, відповідач розрахунків з позивачем не провів, тому за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в сумі 1962000,00 грн.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Статтею 193 Господарського кодексу України (ГК України) визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як випливає з наявних матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В судовому засіданні позивачем доведено суду, що на день розгляду справи у відповідача перед ним існує заборгованість у сумі 1962000,00 грн, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості.

Окрім вимог про стягнення суми боргу позивачем заявлено вимоги про стягнення 22979,59 грн - 3% річних за період з 11.11.2016 по 18.11.2017; 59428,98 грн - інфляційних втрат за період грудень 2016 - лютий 2017 та 39240,00 грн - пені.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.11.3 Договору у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення, але розмір всіх штрафних санкцій та пень, які можуть виникнути через несвоєчасність проведення оплати товару не може перевищувати 2% вартості неоплаченого товару, з якого допущено таке прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Здійснивши перерахунок позовних вимог в цій частині за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в межах вимог, заявлених до стягнення, а саме: 22979,59 грн - 3% річних за період з 11.11.2016 по 06.04.2017 та з 18.11.2017 по 06.04.2017; 59428,98 грн - інфляційних втрат за період грудень 2016 - лютий 2017 та 39240,00 грн - пені.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, оскільки згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Станом на час розгляду справи в суді відповідач не надав суду доказів визнання договору поставки № 107-П від 27.09.2016 недійсним. Відповідач не довів належними засобами доказування обставини, викладені у відзиві на позов.

Розглянувши, клопотання відповідача про не нарахування пені та розстрочку виконання рішення суду, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до висновку, що вказане клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 3, 6 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір пені, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для розстрочення або відстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року за №9, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, подаючи відповідне клопотання, за висновками суду, заявником повинно бути доведено наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Згідно із ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 218 ГК України передбачено, що не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу положень ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження, викладених у клопотанні доводів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача.

В силу ст.ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвал суду, відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За викладених вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підп.1 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач при подачі позову, згідно платіжного доручення №7787 від 11.04.2017 фактично сплатив 31 800,94 грн судового збору із позовних вимог про стягнення 2120062,66 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Разом з тим, позивачем було зменшено позовні вимоги до суми 2 083648,57 грн, з яких сплачується судовий збір в сумі 31254,73 грн, що на 546,21 грн менше ніж сплачено позивачем при подачі позову.

З огляду на те, що позивач не звертався до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору із державного бюджету, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", станом на 27.06.2017 суд не вирішує питання про повернення позивачу сплаченого судового збору із державного бюджету.

За таких обставин, питання щодо повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в сумі 546,21 грн буде розглянуто судом після звернення позивача до суду із відповідною заявою.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (вул. Промислова, 15, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23310, код ЄДРПОУ 00282435) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" (вул. Б. Хмельницького, 144, с. Зубра, Пустомитівський район, Львівська область, 81135, код ЄДРПОУ 37786903) 1962000,00 грн - боргу; 22979,59 грн - 3% річних, 59428,98 грн - інфляційних втрат, 39240,00 грн - пені та 31254,73 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03 липня 2017 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи