Постанова № 67500807, 19.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року Справа № 915/488/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Могил С.К., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши матеріали касаційноїскаргивійськової частини А0959 напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.10.16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 18.05.16у справігосподарського суду Миколаївської області № 915/488/16за позовомдержавного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод"довійськової частини А0959 простягнення 46621,28грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

02.12.2013 між державним підприємством "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (виконавець) та військовою частиною А0959 (замовник) було укладено договір про закупівлю щодо експлуатації авіаційної техніки № 5134/528, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати послуги з ремонтування та технічного обслуговування повітряних і космічних літальних апаратів, код 33.16.10 - відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК016:2010, а саме: послуги щодо експлуатації авіаційної техніки, у терміни відповідно до специфікації послуг (Додаток 1 до цього Договору ), а замовник - прийняти такі послуги та оплатити їх, за фактом надання послуг, після надання виконавцем рахунків-фактур; акту приймання послуг, затвердженого заводом та військовою частиною.

У пункті 3.1. договору сторони визначили загальну вартість послуг, що мають бути надані ДП "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" за цінами, визначеними у Протоколі погодження ціни, яка становить 24 797 грн. 27 коп. з ПДВ та залишається незмінною до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.

Виконуючи умови договору, ДП "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" надали військовій частині А0959 послуги, обумовлені договором, що підтверджується підписаним повноважними представниками та скріпленим печатками сторін актом здачі - приймання наданих послуг від 16.12.2013.

У подальшому ДП "ЛДАРЗ" направляли на адресу ВЧ А0959 претензії від 17.02.2014 № 07/219, від 22.09.2014 № 07/1250, від 13.11.2014 № 07/1533, від 27.02.2015 № 07-20/485 з вимогою погасити заборгованість. У свою чергу, останні у відповідях на вказані претензії зазначали, що оплатять суму боргу після відкриття особових рахунків та надходження коштів.

Посилаючись на відсутність, у порушення зобов`язання за договором, оплати з боку ВЧ А0959 наданих послуг, ДП "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" подали до суду позовну заяву про стягнення 24 797,27грн. основного боргу, 20 152,74грн. інфляційних втрат, 1 671,27грн. 3% річних.

18.05.2016 рішенням господарського суду Миколаївської області (суддя Коваль С.М.) залишеним без змін 20.10.2016 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Величко Т.А., Лашин В.В., Таран С.В.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі, присуджено до стягнення з військової частини А0959 на користь державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" 46 621,28грн. основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних. Судові рішення мотивовані доведеністю позовних вимог, та необгрунтованістю заперечень відповідача про відсутність бюджетного фінансування.

У касаційній скарзі військова частина А0959 посилались на порушення судами попередніх інстанцій вимог процесуального законодавства, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи та невірного застосування норм матеріального права, просили судові рішення скасувати та в задоволенні позову відмовити.

Проаналізувавши мотиви, викладені у касаційній скарзі у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів визнає касаційну скаргу необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як визначено статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову щодо стягнення з відповідача 24 797,27грн. боргу, 20 152,74грн. інфляційних нарахувань, 1 671,27грн. 3% річних, господарські суди першої та другої інстанції виходили з того, що послуги згідно договору були надані позивачем, проте не сплачені відповідачем, що не спростовувалось останнім.

Такі висновки грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності і повністю підтверджуються матеріалами справи.

Судами правильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вказівок закону, договору, боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. При цьому, позивачем додержано зазначені норми закону, оскільки він 17.02.2014, 22.09.2014, 13.11.2014, 27.02.2015 звертався з вимогами до відповідача про сплату заборгованості, які залишені без задоволення. Тому суди обох інстанцій правомірно дійшли висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи заявника про відсутність вини відповідача у наявності вказаної заборгованості з тих підстав, що ВЧ А0959 є бюджетною установою та не отримали відповідного фінансування з Державного бюджету, відхилені обгрунтованими висновками судів обох інстанцій, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, що обумовлено замінністю грошей та їх юридичною властивістю.

Беручи до уваги викладене, суди обох інстанцій дійшли правильних висновків, що доводи відповідача спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, оскільки настання прострочки виконання грошового зобов'язання унаслідок неналежних дій чи бездіяльності розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, який не є стороною спірних правовідносин, не звільняє ВЧ А0959 від виконання обов'язку оплатити отримані послуги у визначені договором терміни. Більше того, доказів затримки бюджетного фінансування відповідачем суду не надано.

За вимогами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Усупереч зазначеним положенням процесуального закону, відповідач не надав суду першої та апеляційної інстанції доказів, які б спростовували позовні вимоги.

Правового обгрунтування, із посиланням на норми права, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій вимог матеріального та процесуального закону, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які з посиланням на положення статей 33, 34 ГПК України, урахувавши вимоги ч.1 ст.43 ГПК України, відповідно до яких суд зобов'язаний дослідити та оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими, правильно постановили про задоволення позову.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу військової частини А0959 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.10.16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 18.05.16 у справі №915/488/16 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя С.К. Могил

Суддя Н.М. Нєсвєтова