Ухвала суду № 67498351, 29.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2017 рокусправа № 804/5093/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 804/5093/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" до Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" (далі - позивач) звернулося суду з позовом до Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000261400 від 30.06.2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000261400 від 30.06.2016р. про збільшення ТОВ "Електродпостач" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" за основним платежем - 651600,60 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 325800,30 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначену постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що товарно-транспортні накладні по взаємовідносинам позивача з контрагентами ТОВ «Синергія ЛТД Плюс», ТОВ «Маркет Трейд Плюс» та ТОВ «Трейдінгком ЛТД» містять недоліки стосовно відомостей щодо пункту навантаження, адже таким пунктом вказано адресу: вул. Берегова, 210а, м. Дніпропетровськ, в той час, як зазначені підприємства знаходяться на обліку в м. Києві та у м. Луцьку, при цьому за наслідками виходу працівників податкової служби за адресою пункту навантаження встановлено, що за даною адресою знаходиться сервісна станція «Реф-Сервіс», яка надає послуги з електрозварювання та ремонтних робіт рефрижераторів. Крім того, не встановлено взаємовідносин зазначених контрагентів з виробниками неліквідного ферохрому.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" зареєстровано 09.06.2005 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

У період з 24.05.2016 р. по 30.05.2016 р. ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Електродпостач" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за березень 2015 року по ланцюгу постачання: ТОВ "Синергія ЛТД Плюс", ТОВ "Трейдінгком ЛТД", ТОВ "Маркет трейд плюс" - ТОВ "Електродпостач" - ТОВ "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод", ПАТ "Металургійний комбінат Азовсталь".

За результатами перевірки 06.06.2016 року складено акт № 702/04-66-14/33611832, у висновку якого зазначено про порушення:

- п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість за березень 2015 року на 651600,60 грн., за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від ТОВ "Синергія ЛТД Плюс" на 308732,90 грн., ТОВ "Трейдінгком ЛТД" на 161438,90 грн., ТОВ "Маркет трейд плюс" на 181428,80 грн.

На підставі вказаного акта 30.06.2016р. контролюючим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення №0000261400 про збільшення ТОВ "Електродпостач" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" за основним платежем - 651600,60 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 325800,30 грн.

Визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення і було предметом судового розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність вчинюваних господарських відносин, докази підробки вказаних документів чи їх фіктивності відсутні, контрагенти позивача на час вчинення господарських операцій були зареєстровані як платники ПДВ, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В силу викладеного будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ "Синергія ЛТД Плюс", ТОВ "Трейдінгком ЛТД", ТОВ "Маркет трейд плюс".

Між ТОВ "Електродпостач" (Покупець) та "Синергія ЛТД Плюс" (Постачальник) було укладено договір поставки № 27/11Ф-1 від 27.11.2014 р., згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а Покупець - прийняти і оплатити товар (ферохром ФХ 025 А фр 10-100 мм, розмір засміченості не бульш 25 %) у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (а.с. 44-47).

До вказаного договору 24.03.2015 р. ТОВ "Сінергія ЛТД Плюс" виписано видаткову накладну № 03242 на суму 344387,40 грн. та видаткову накладну № 03241 на суму 1 91482,20 грн.; 26.03.2015 р. виписано видаткову накладну № 03261 на суму 318435,60 грн. та № 03265 на суму 265129,20 грн.; 30.03.2015 р. виписано видаткову накладну № 03301 на суму 383665,80 грн.; 31.03.2015 р. виписано видаткову накладну № 033123 на суму 349297,20 грн. (а.с.143-148).

Також ТОВ "Сінергія ЛТД Плюс" виписано на адресу ТОВ "Електродпостач" податкові накладні (а.с.162-167).

Також ТОВ "Електродпостач" як покупцем укладено з ТОВ "Маркет Трейд Плюс" договір поставки №05011 від 05.01.2015 р. з приводу постачання неліквідного ферохрому ФХ 025А фр 10-100 мм, відповідно до додатків до договору (а.с.39-42).

До вищевказаного договору сторонами погоджено додаток № 2 від 19.03.2015 року на товар, що поставляється на адресу ТОВ "Електродпостач" на суму 968633,40 грн. (з ПДВ) (а.с.43).

Здійснення фінансово-господарських взаємовідносин за даним договором підтверджено видатковими накладними від 27.03.2015р. №03272, №03271, від 19.03.2015 р. №03194, №03192, №03191, податковими накладними (а.с.48-52, 153-157).

Транспортування товару здійснено на замовлення ТОВ "Електродпостач" ФОП ОСОБА_2 за договором вантажних автоперевезень № 01/10/1 від 01.10.2008 р., про що свідчать товарно-транспортні накладні від 27.03.2015 р. та від 19.03.2015 р. (а.с.53,54).

Також, між ТОВ "Електродпостач" (Покупець) та ТОВ «Трейдінгком ЛТД» (Постачальник) укладено договір поставки № 08011 від 01.08.2014 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити феросплавну сировину (Ферохром ФХ 025), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти і оплатити таку продукцію (а.с.36-38).

Здійснення фінансово-господарських взаємовідносин за даним договором підтверджено видатковими накладними від 20.03.2015 р. № 03201, № 03202, від 23.03.2015 р. № 03237, № 03235, податковими накладними (а.с.55,56, 58,59,158-161).

Транспортування товару здійснено на замовлення ТОВ "Електродпостач" ОСОБА_2 за договором вантажних автоперевезень №01/10/1 від 01.10.2008 р., про що свідчать товарно-транспортні накладні від 20.03.2015 р. та 23.03.2015 р.(а.с.57,60).

Розрахунки між ТОВ "Електродпостач" та ТОВ "Трейдінгком ЛТД", ТОВ "Маркет Трейд Плюс" і ТОВ "Сінергія ЛТД Плюс" здійснено у безготівковій формі, що підтверджено платіжним дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.113-142).

Стосовно відсутності основних засобів та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності у контрагентів позивача слід зазначити, що доводи, викладені в акті перевірки, не містять жодних посилань про виявлені порушення з боку позивача.

Крім того, статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно до ст. 61 Конституції України передбачено, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку платника податків, а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентом в його первинних документах, перевіряти наявність трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це саме стосується і перевірки платником податків намірів контрагентів щодо сплати ними державі податків.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який в постанові від 28.01.2016 р. (справа № 2-а-2413/12/2070) вказав, що безпідставними є посилання контролюючого органу на відсутність реального настання правових наслідків, обумовлених договорами, з підстав відсутності необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб'єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами, як не має такого значення і наявність чи відсутність суб'єктів за юридичною адресою.

Крім того, всі контрагенти на момент вчинення господарських операцій були належним чином зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були платниками податку на додану вартість, мали всі необхідні установчі документи, печатки, відкриті в банківських установах рахунки. Ні установчі документи контрагентів позивача, ні їх свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість в період вчинення перевіряємих господарських операцій не визнані в установленому порядку недійсними. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Виходячи зі змісту перелічених вище документів в їх сукупності, якими позивач підтверджує виконання договору з контрагентами, вбачається, що вони містять усі обов'язкові реквізити, що передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з надання послуг, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

При цьому колегія суддів наголошує, що до вказаних первинних документів у податкового органу претензій не виникало.

Укладені між сторонами договори не визнавались недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки є необґрунтованими, а посадові особи відповідача не наділені правом щодо визнання правочинів нікчемними.

Фактично висновки податкового органу щодо нереальності здійснення господарських відносин між позивачем та вказаним контрагентом були, зокрема здійснені на підставі аналізу відповідачем господарської діяльності контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Разом з тим, такі висновки без встановлення у судовому порядку будь-яких висновків стосовно документального підтвердження та реальності господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків є необґрунтованими. Отже, висновки податкового органу, зроблені з огляду на діяльність контрагентів по ланцюгу постачання та їх створення з метою надання податкової вигоди для штучного формування податкового кредиту з ПДВ, з метою надання вигоди третьої особи, з огляду на що господарські операції не мають реального товарного характеру, носять характер припущень, при цьому відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень, як це передбачено частиною 2 статті 71 КАС України.

Крім того, Податковий кодекс не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій сформовані, виходячи з ненадання податкової звітності контрагентами позивача за вказаний період, що в силу приписів ст. 61 Конституції України, є неприпустимим, тому як юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відносно посилань заявника апеляційної скарги про нереальність господарських відноси з огляду на те, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні містять пункт навантаження: вул. Берегова, 210а, м. Дніпропетровськ, в той час, як контрагенти позивача знаходяться на обліку в м. Києві та у м. Луцьку, при цьому за наслідками виходу працівників податкової служби за адресою пункту навантаження встановлено, що за даною адресою знаходиться сервісна станція «Реф-Сервіс», яка надає послуги з електрозварювання та ремонтних робіт рефрижераторів, колегія суддів зазначає наступне.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., визначено такий документ як товарно-транспортна накладна та подорожній лист. Між тим, вказані Правила не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Крім того, відповідачем факт не можливості знаходження підприємств контрагентів за пунктом навантаження належним чином не зафіксовано, як то передбачено ст. 86 ПК України, а саме відповідний акт не складався. До того ж, законодавством України не передбачено, що контрагенти повинні знаходитись саме за адресою навантаження товару.

Зазначеної позиції дотримуються у своїй практиці адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема такий висновок наведено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2013 року (справа № К/800/9087/13) та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року (справа № К/9991/64514/11).

Також колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції вірно не було взято до уваги матеріали кримінального провадження за № 32016040000000014 від 26.02.2016р., на яке посилався контролюючий орган у акті перевірки № 702/04-66-14/33611832 від 06.06.2016 р., оскільки постановою слідчого СВ ФР ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 26.12.2016 р. Костівим О.В. дане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 804/5093/16 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко