Ухвала суду № 67489000, 29.06.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 149/3363/16-ц Провадження № 22-ц/772/1786/2017Головуючий в суді першої інстанції Кривенко Д. Т.Категорія 29Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року,

встановила:

У грудні 2016 року Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 10 960 гривень.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2017 року залучено до участі у справі правонаступника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області - Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог (а.с.87-90), посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 по досягненню пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 року звернулася до Управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, яка їй була призначена з 09.09.2012 року відповідно до протоколу №132111 від 21.09.2012року.

Відповідно до Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженого Постановою КМУ від 23.11.2011 року № 1191 (далі - Порядок № 1191), відповідачу ОСОБА_2 було виплачено одноразову грошову допомогу на підставі протоколу №132111 від 21.09.2012 р. у розмірі - 10 873,10 грн. та відповідно до розпорядження №132111 від 06.02.2014 року було проведено до призначення пенсії і у березні місяці 2014 року та виплачено грошової допомоги в сумі - 87,80 грн., протокол від 10.02.2014 р. Загальна сума виплаченої допомоги становить: 10873,10 грн.+ 87,80 грн. = 10960,90 грн.

При проведенні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10960,90 грн., Управлінням було враховано дані трудової книжки ОСОБА_2 та надані довідки, де зазначено, що вона працювала музичним керівником в дошкільних навчальних закладах. Загальний стаж роботи Відповідача на дату призначення пенсії за віком становив: - 38р.06міс.04 дн., з них -30р.07 міс.07 дн. страховий стаж, що дає право на призначення та виплату грошової допомоги.

04.05.2016 року Управлінням було встановлено, що допущено рахункову помилку при підрахунку стажу роботи ОСОБА_2, а саме: за період з 16.03.1994 року по 02.09.1997 року, де відповідач працювала музичним керівником дитячого садку Турбівського машинобудівного заводу, який має приватну форму власності.

Управлінням було проведено зустрічну перевірку, за результатами якої 17.06.2016 року було складено акт за №94, згідно якого з 16.03.1994 року на базі Турбівського машинобудівного заводу шляхом приватизації було створено ВАТ „АТЕКО" (Турбівський машинобудівний завод), тобто, було змінено форму власності підприємства на приватну.

Тому період роботи відповідача з 16.03.1994 року по 02.09.1997 року - 03р.05 міс. 17 дн. не може бути зараховано до страхового стажу, що дає право на призначення та виплату грошової допомоги, а тому такий стаж складає 27р. 00 міс.02 дн.

04.05.2016 року Управлінням було в телефонному режимі повідомлено відповідача про даний факт.

17 травня 2016 року ОСОБА_2 було написано заяву про утримання з її пенсії щомісячно по 20 відсотків переплати в сумі - 10960,90 грн., до повного її погашення, що виникла при виплаті грошової допомоги.

Протягом червня-серпня 2016 року Управлінням було утримано з пенсії ОСОБА_2 переплати на загальну суму -762,15 грн.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 09.08.2016 року утримання в розмірі 20 відсотків з її пенсії було припинено. Залишок переплати по виплаченій грошовій допомозі станом на 15.05.2017 року становить: 10 960,90 грн. - 762,15 грн. = 10 198,75 грн., які відповідач у добровільному порядку не повертає, тому позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 у примусовому порядку на користь Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області заборгованість в розмірі 10 198,75 грн.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року в задоволенні позову Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 10198,75 гривень відмовлено.

Не погодившись з указаним судовим рішенням, позивач Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області звернулась до суду з апеляційною скаргою у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального та права.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції представник скаржника - позивача у справі Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області не з'явилася, тому відповідно до вимог ст. 74, ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у її відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просили рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача та її представника, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам Закону повністю відповідає.

Так, згідно частини 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Пенсійному фонді України та їй призначена 09.09.2012 року пенсія за віком згідно протоколу №132111 від 21.09.2012 року.

На підставі протоколу №132111 від 21.09.2012 року та відповідно до розпорядження №132111 від 06.02.2014 року, ОСОБА_2 було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі відповідно 10 873,10 грн. та після проведеного допризначення пенсії у березні місяці 2014 року в сумі - 87,80 грн., протокол від 10.02.2014 р., а всього виплачено допомоги: 10873,10 грн. + 87,80 грн. = 10 960,90 грн. згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення " та відповідно до Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженого Постановою КМУ від 23.11.2011 року № 1191, оскільки загальний стаж роботи Відповідача на дату призначення пенсії за віком, за підрахунками позивача, становив : - 38р.06міс.04 дн., з них - 30р.07 міс.07 дн. страховий стаж, що давав право на призначення та виплату грошової допомоги.

13.05.2016 року Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області направило в адресу відповідача ОСОБА_2 лист, відповідно до якого повідомив, що їй було помилково зараховано періоди роботи з 16.03.1994 року по 02.09.1997 року до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення ", оскільки з 16.03.1994 року вищевказане підприємство має приватну форму власності, внаслідок чого виникла переплата при виплаті одноразової грошової допомоги в сумі 10 960,90 грн., оскільки страховий стаж після перерахунку склав 27 років 2 дні, що не дає права на отримання відповідачеві одноразової грошової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи17.05.2016 року ОСОБА_2 подала до управління Пенсійного фонду заяву, в якій вказала, що не заперечує стосовно утримання переплати по 20% щомісячно.

Згідно Акту №04 зустрічної перевірки факту роботи для підтвердження стажу від 17.06.2016 року, який було складено комісією у складі головного спеціаліста Липовецького об'єднаного УПФУ Вінницької області Качанюк І.О. та завідувачем Турбівським ДНЗ №1, гр.. Онищук Т.Г. дійсно працює в Турбівському ДНЗ №1 «Ромашка» з 02.09.1997 року і по даний час на посаді музкерівника, куди була переведена з дитсадка, який знаходився на балансі Турбівського машинобудівного заводу. Період з 05.06.1986 року по 02.09.1997 року ОСОБА_2 працювала музпрацівником в дитсадку Турбівського машзаводу, про що свідчить наказ №116 від 04.06.1986 року та наказ про закінчення трудового договору №57 від 20.08.1997 року. Дані довідки №2 від 10.02.2015 року видані Турбівським дитячим закладом безпідставні, оскільки первинні документи, що підтверджують періоди роботи ОСОБА_2 з 1986 по 1997 роки знаходяться на зберіганні в районному архіві. Згідно архівної довідки про реорганізацію підприємства №266/01-17 від 15.06.2016 року на базі Турбівського машинобудівного заводу шляхом приватизації було створено ВАТ «АТЕКО» (Турбівський машинобудівний завод), тобто було змінено форму власності підприємства на приватну, тому період з 16.03.1994 року по 02.09.1997 року дитячий садок Турбівського машзаводу знаходився на балансі підприємства з приватною формою власності.

Згідно довідки Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 03.04.2017 року, з відповідача утримано 762,15 гривень, залишок переплати становить 10 198,75 грн., однак відповідно до поданої пізніше заяви Онищук Т.Г. утримання переплати призупинено з 01.09.2016 року(а.с.19).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б вказували, що суми одноразової грошової допомоги були виплачені ОСОБА_2 надміру внаслідок її зловживань чи недобросовісності з її боку.

Так зокрема, Пенсійний фонд України з метою організації своєї діяльності має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Наведене врегульовано Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України, від 06.04.2011, № 384/2011.

Згідно з ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відповідно до ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» стягнення сум пенсії, надміру виплачених пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Приписами ст.1215 ЦК України встановлено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом установлено, що висновок Управління Пенсійного фонду щодо зміни форми власності підприємства, де працювала відповідач ОСОБА_2 в період з 16.03.1994 року по 02.09.1997 року, ґрунтується на архівній довідці, що була надана Комунальним підприємством «Районний трудовий архів» Липовецького району Вінницької області №266/01-17 від 15.06.2016 року, з якої вбачається те, що районний трудовий архів повідомив, що ВАТ «АТЕКО» (Турбівський машинобудівний завод) відповідно до наказу міністерства машинобудування, військово - промислового комплексу і конверсії України №373 від 16 березня 1994 року утворено на базі Турбівського машинобудівного заводу шляхом приватизації через корпоратизацію і являється його правонаступником. Разом з тим судом звернута увага на те, що з вказаної довідки не можливо встановити, чи було змінено форму власності товариства на приватну. Інших належних та допустимих доказів в контексті вимог ст.58, 59 ЦПК України щодо того, що дитячий садок Турбівського машинобудівного заводу, де працювала відповідач в період з 16.03.1994 року по 02.09.1997 року знаходився на балансі підприємства з приватною формою власності, матеріали справи не містять.

Представник позивача вказала на наявність рахункової помилки при підрахунку стажу роботи ОСОБА_2, а саме: за період з 16.03.1994 року по 02.09.1997 року, де відповідач працювала музичним керівником дитячого садку Турбівського машинобудівного заводу.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року надається роз'яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки, згідно якої - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належить неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2014 р. по справі 6-151цс13, прийнятою за наслідками неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права (яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування усіма судами та державними органами), встановлено, що стаття 1215 ЦК України може застосовуватись лише при наявності підтвердженої доказами рахункової помилки, а безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат встановлених абзацом 2 частини першої статті 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-91цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом першої інстанції встановлено, з чим також погоджується і колегія суддів апеляційного суду, те, що зарахування роботи ОСОБА_2 в період з 1986 по 1997 рік не може бути рахунковою помилкою як стверджує позивач у справі.

Місцевим судом при розгляді справи також правильно та обґрунтовано врахованоп.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, згідно якого встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Також аналогічний висновок міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки № 58, у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії».

Колегія суддів переконана, що суд першої інстанції при розгляді справи звернув належну увагу на зазначені вище положення закону, встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доводам як позивача, так і запереченням проти позову відповідача, а тому дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами щодо наявності при виплаті одноразової грошової допомоги відповідачеві ОСОБА_2 рахункової помилки, недобросовісності пенсіонера, отож місцевий суд вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з даного пенсіонера зазначених грошових коштів.

Таким чином доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.

За таких обставин колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та переконана, що доводи апеляційної скарги, що наведені на їх обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим місцевим судом по справі справедливим та законним рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду у даній справі не спростовують і не дають підстав для висновку про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невірну правову оцінку обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду у даній справі підлягає залишенню без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області відхилити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: