Постанова № 67485531, 26.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа№ 910/1181/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: Зінченко І.О.

від відповідача: Павленко С.В.

розглянувши

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-

Україна"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 28.02.2017 року

у справі № 910/1181/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Приватного підприємства "Комсервіс-Безпека"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-

Україна"

про стягнення 4314,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р. позовні вимоги Приватного підприємства "Комсервіс-Безпека" задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул Україна" (ідентифікаційний код 40099841, адреса: 02160, м. Київ, пр. Соборності, буд. 15, кімн. 610) на користь Приватного підприємства "Комсервіс-Безпека" (ідентифікаційний код 35900097, адреса: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 6, корп. 1) 3669,93 грн. (три тисячі шістсот шістдесят дев'ять гривень 93 коп.) суми основного боргу, 480,54 грн. (чотириста вісімдесят гривень 54 коп.) пені, 50,09 грн. (п'ятдесят гривень 09 коп.) 3 % річних, 30,24 грн. (тридцять гривень 24 коп.) втрат від інфляції та 1568,80 грн. (одну тисячу п'ятсот шістдесят вісім гривень 80 коп.) судового збору.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Комсервіс-Безпека" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" про стягнення коштів та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" відновлено строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/1181/17, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М., судді - Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А. Розгляд справи було призначено на 12.06.2017 р.

29.05.2017 р. представник позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу.

02.06.2017 р. представник позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про перенесення судового засідання.

12.06.2017 р. в судове засідання не з'явився представник позивача. Розгляд справи було відкладено на 26.06.2017 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 26.02.2016р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір про спостереження за спрацюванням засобів охоронно-тривожної сигналізації № 2977-ПО (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач передав, а позивач прийняв під охорону за допомогою пульта централізованого спостереження об'єкти, що вказані в Додатку № 1 до договору (п. 2.1. Договору).

Охорона об'єкта здійснюється шляхом спостереження за станом засобів сигналізації на об'єкті та негайного виїзду ГМР при їх спрацюванні з метою затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли на об'єкт, в період охорони (п. 2.2. Договору).

Згадно п. 2.3. Договору початком надання послуг виконавцем вважається дата, що вказана в Акті вводу в експлуатацію охоронної сигналізації (Додаток № 2 до Договору). Періодом охорони є час з моменту взяття об'єкту під охорону до його зняття з охорони.

Відповідно до пп. 3.2.11. п. 3.2. Договору замовник зобов'язаний своєчасно вносити плату за послуги охорони.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що щомісячна вартість послуг виконавця не залежить від фактичного часу, розмір якої визначений в Додатку № 1 до Договору.

Згідно з Додатком № 1 до Договору об'єктом охорони є офісне приміщення в м. Львові, по вул. Чупринки, 22, вартість надання послуг становить 420,00 грн. в місяць з ПДВ.

За умовами укладеного між сторонами договору позивач протягом періоду з 26.02.2016 р. (п. 2.3. Договору та Додаток № 2 до Договору) по 18.11.2016 р. надав відповідачу послуги з охорони загальною вартістю 366993,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченим копіями актів надання послуг та рахунками на оплату вартості послуг № 3091 від 29.02.2016р. на суму 57,93 грн., № 4545 від 31.03.2016р. на суму 420,00 грн., №5575 від 30.04.2016р. на суму 420,00 грн., № 8474 від 31.05.2016р. на суму 420,00 грн., №10031 від 30.06.2016р. на суму 420,00 грн., № 11459 від 31.07.2016р. на суму 420,00 грн., № 12809 від 31.08.2016р. на суму 420,00 грн., № 14149 від 30.09.2016р. на суму 420,00 грн., № 15464 від 31.10.2016р. на суму 420,00 грн., № 16762 від 18.11.2016р. на суму 252,00 грн.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюється на умовах передплати і проводиться щомісячно, в термін перших п'яти банківських днів поточного місяця на підставі рахунку-фактури виконавця, який направляється замовнику на електронну адресу, що вказана в Додатку № 1

В п. 8.3. Договору сторони домовились, що у разі невиконання зобов'язань замовником, визначених п. 8.2. протягом 30 календарних днів, виконавець направляє замовнику два примірники акту прийняття наданих послуг, який останній зобов'язаний до 5 числа місяця, що слідує за звітним підписати і повернути один примірник підписаного акту виконавцю.

За змістом п. 8.4. Договору за умовами неповернення замовником підписаного акту прийняття наданих послуг чи ненадання обґрунтованих заперечень щодо обсягу послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, в строк визначений п. 8.3. Договору, вважається, що послуги у такому місяці надані виконавцем у повному обсязі і прийняті замовником без зауважень, а акт приймання наданих послуг таким, що підписаний сторонами.

Відповідач, всупереч умовам договору, вказані вище акти не підписав та одного примірнику акту позивачу не надіслав, рахунків на оплату наданих позивачем послуг не оплатив.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором послуг.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 8.4. Договору надані позивачем послуги вважаються прийнятими відповідачем.

Обґрунтованих заперечень з боку відповідача щодо обсягу послуг матеріали справи не містять.

Договір послуг є оплатним, відтак одним із основних обов'язків замовника є оплата їх вартості. Ціна - грошове відображення вартості послуг.

Факт надання позивачем передбачених договором послуг є доведеним, документально підтвердженим та не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 8.2. Договору, обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг мав бути виконаний в термін перших банківських днів поточного місяці на підставі відповідного рахунку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

26 лютого 2016 року сторонами було підписано акт вводу в експлуатацію охоронної та тривожної сигналізації та обслуговування технічного стану об'єкта. Тим самим замовник по договору підтвердив, що, відповідно до технічних умов, на об'єкті зроблені пусконалагоджувальні та випробувальні роботи і програмування засобів ОС. При перевірці працездатності сигналізації встановлено, що система сигналізації знаходиться в працездатному стані і підключена до ПЦС. Отже, враховуючи викладене, система охоронної та тривожної сигналізації була прийнята замовником в експлуатацію з 26 лютого 2016 року.

Підписавши акт вводу в експлуатацію об'єкта, замовник підтвердив, що передав, а виконавець прийняв об'єкт під спостереження.

Виконавець жодного разу не отримав від замовника скарги про те, що послуги не надаються, надаються неякісно чи частково. Крім того, замовником було підписано акт про те, що послуги спостереження за спрацюванням засобів охоронно-тривожної сигналізації в квітні 2016 року були надані якісно та в повному бсязі. Крім того, 10 березня 2016 року, відповідно до платіжного доручення № 56, замовником було здійснено оплату в сумі 1070,06 грн.

Вся кореспонденція направлялась на адресу, вказану відповідачем в розділі «Юридичні адреси та банківські реквізити сторін». Окрім того, дана адреса підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до розділу 10.3. даного договору передбачено, що сторони несуть повну відповідальність за правильність вказаних ними у цьому договорі реквізитів та зобов'язуються своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несуть ризик настання пов'язаних із ним несприятливих наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів, врахувавши пояснення представника позивача щодо неможливості подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього копії акту надання послуг № 5575 від 30.04.2016 р. (а.с. 145) та копії платіжного доручення № 56 від 10.03.2016 р. (а.с. 146), вирішила прийняти ці додаткові докази та долучити їх до матеріалів справи.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 3669,93 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 557,55 грн. пені, 57,21 грн. 3 % річних та 30,24 грн. втрат від інфляції.

Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з плати вартості наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Підпунктом 5.1.5. пункту 5.1. Договору передбачено, що у разі порушення строку оплати вартості наданих виконавцем послуг замовник за кожний день прострочення зобов'язаний виплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів перевіривши перерахований судом першої інстанції розрахунок пені війшла висновку, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є вірним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висноку, що за прострочення виконання грошового зобов'язання до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 480,54 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 року № 52/30).

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних, вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що розрахований позивачем розмір процентів річних за деякими актами та рахунками не перевищує розрахованих судом, а за деякими - є завищеним, а тому суд першої інстанції провів власний розрахунок таких нарахувань.

За актами та рахунками № 3091 від 29.02.2016 р., № 4545 від 31.03.2016 р., № 5575 від 30.04.2016 р., № 10031 від 30.06.2016 р., № 12809 від 31.08.2016 р., № 14149 від 30.09.2016 р. та № 15464 від 31.10.2016 р. 3 % річних за розрахунком позивача та з урахуванням ст. 83 ГПК України щодо неможливості виходу за межі позовних вимог становить 1,53 грн., 9,09 грн., 8,59 грн., 6,99 грн., 4,89 грн. та 3,82 грн. відповідно.

За розрахунком суду першої інстанції, за актом та рахунком № 8474 від 31.05.2016 р. сума 3 % річних за заявлений позивачем період становить 8,11 грн., за актом та рахунком № 11459 від 31.07.2016 р. - 6,01 грн. та за актом та рахунком № 16762 від 18.11.2016 р. - 1,06 грн.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 3 % річних в розмірі 50,09 грн.

Судом першої інстанції перевірено наведений у позовній заяві розрахунок суми інфляційних втрат та вірно встановлено, що розмір інфляційного збільшення суми боргу, в межах заявленого позивачем періоду не перевищує розрахованого судом, а тому до стягнення з відповідача підлягають втрати від інфляції в розмірі 30,24 грн.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами договору, укладеного з позивачем.

Колегія суддів вважає, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції допущена описка, яка може бути виправлена в порядку ст. 89 Господарського процесуального кодексу України.

Так, суд першої інстанції помилково вказав, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а, фактично, позовні вимоги задоволено частково.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в справі №910/1181/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3669,93 грн. суми основного боргу, 480,54 грн. пені, 50,09 грн. 3 % річних та 30,24 грн. втрат від інфляції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/1181/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/1181/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло