Ухвала суду № 67482702, 22.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2017 року м. Київ К/800/13126/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Борисенко І.В. Олендер І.Я.,за участю секретаря судового засідання:Калініна О.С.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК - ТАЙМ»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року

у справі №2а-8986/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК -ТАЙМ»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПІК -ТАЙМ» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та визнання недійсними податкових повідомлень - рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 11 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року, відмовив у задоволенні позовних вимог позивача.

Вважаючи, що вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Серво Лайн» за червень 2011 року, про що склали акт від 21 грудня 2011 року №728-23-2-32454164, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та статей 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, пункту 1 статті 215, пункту 2 статті 215, статті 228, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року у розмірі 297 691,50 грн.; пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, статей 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, пункту 1 статті 215, пункту 2 статті 215, статті 228, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за червень 2011 року у розмірі 258 862,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 31 січня 2012 року №0000102302, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 297 691,50 грн. та №0000092302, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 258 863,00 грн., з яких 258 862,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, слугував висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем витрат та податкового кредиту за результатом виконання господарських правовідносин з ТОВ «Серво Лайн», оскільки останнє здійснювало фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, а взаємовідносини ТОВ «Серво Лайн» з іншими контрагентами вчинені без наміру настання правових наслідків і тому є фіктивними.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявними у справі доказами не підтверджується реальне виконання договору, зокрема, не встановлено факту отримання та реалізації контрагентом позивача товарів, достатнього робочого персоналу, матеріальних можливостей, транспорту, не встановлено фактичного придбання такого товару в постачальників.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Разом з тим, документи та інші дані, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст наведених правових норм свідчить на користь висновку, що наявність первинних документів, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійсно є необхідною умовою для включення понесених витрат до складу валових, але не достатньою, оскільки відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України право на формування витрат у платника податку виникає із сукупності юридичних фактів, одним з яких є придбання платником товарів (послуг) в обсягах, які зазначені в первинних документах, а також з метою, яка пов'язана з господарською діяльністю платника податку та первинні документи повинні свідчити про реальні зміни у майновому стані платника.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Серво Лайн» трудових та матеріальних ресурсів (складських приміщень, вантажного транспорту, устаткування), необхідних для реалізації такої господарської діяльності з постачання товару (спортивного одягу у великих об'ємах), які в свою чергу є трудомісткими роботами), підтверджує, що вказані правовідносини між позивачем та ТОВ «Серво Лайн» були оформлені сторонами виключно в паперовому вигляді з метою надання податкової вигоди третім особам.

Як свідчать матеріали справи, доказів щодо укладення ТОВ «Серво Лайн» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали наявність відповідних основних фондів, а також устаткування, транспорту та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності - позивачем до суду надано не було. При цьому, надані позивачем на підтвердження правомірності формування витрат первинні документи не підтверджують реальності вчинення господарських правовідносин з ТОВ «Серво Лайн».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є наявність належним чином оформлених податкових накладних, у той же час наявність таких документів дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт наявності первинних документів, а фактична поставка товару або послуг.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем документи не вказують на фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

За вказаних обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність включення позивачем до складу витрат сум витрат, понесених у результаті виконання господарських операцій з ТОВ «Серво Лайн» та формування на їх підставі податкового кредиту, з огляду на те, що такі операції не підтверджені належним чином оформленими первинними документами та не вказують на реальність їх вчинення.

Відтак, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення перевірки позивача без урахування даних, які містяться в документах первинного бухгалтерського та податкового обліку товариства; неврахування при проведенні перевірки заперечень позивача з додатками на акт - копіями документів первинного бухгалтерського та податкового обліку товариства; неврахування при проведенні перевірки наданих позивачем копій документів про оспорювання висновків податкового органу відносно ТОВ «Серво Лайн» та копій документів на підтвердження реальних фінансово-господарських відносин між цими двома підприємствами.

Як вбачається зі змісту статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Таким чином, у контексті наведених приписів процесуального Закону до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечував дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та підстав її проведення, однак зазначив, що акт перевірки, складений за наслідками її проведення, містить недостовірні та непідтверджені висновки, оскільки вони зроблені податковим органом без урахування даних, які містяться в документах первинного бухгалтерського та податкового обліку товариства; відповідачем не враховано заперечення позивача на акт перевірки; та не враховано наданих ТОВ «Серво Лайн» копій документів про оспорювання висновків податкового органу відносно ТОВ «Серво Лайн», а також копій документів на підтвердження реальних фінансово-господарських відносин між цими двома підприємствами.

Разом з тим, слід зазначити, що самі по собі висновки акту перевірки не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не позбавляють його можливості реалізації своїх прав, у тому числі у сфері оподаткування.

Так, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акту перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС України. Акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватись контролюючим органом при прийнятті рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань.

Крім того, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, заперечення позивача на акт перевірки не могли бути враховані контролюючим органом під час проведення перевірки та складання акту, оскільки таке заперечення було надано позивачем вже після його отримання.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки дії податкового органу з проведення перевірки з наведених позивачем підстав, не порушують суб'єктивних прав та/або інтересів позивача у відповідних правовідносинах.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІК - ТАЙМ» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі №2а-8986/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.