Постанова № 67481823, 26.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/26698/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Департаменту патрульної поліції, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, поновлення на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідачі) у якому просив (з урахуванням заяв про зміну предмета позову):

1) визнати протиправним та скасувати наказ №66 о/с від 06.11.2015 Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у місті Києві, в частині звільнення з 06.11.2015 позивача з посади інспектора Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у місті Києві;

2) поновити позивача на посаді інспектора Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Києві;

3) стягнути з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23 968,91 грн.;

4) стягнути з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 27 313,41 грн.;

5) зобов'язати Департамент патрульної поліції розглянути кандидатуру ОСОБА_2 для подальшого проходження служби у Департаменті патрульної поліції та запропонувати посаду згідно штатного розпису рівнозначну займаній посаді при незаконному звільненні;

6) поновити позивача на посаді інспектора Департаменту патрульної поліції або іншій рівнозначній посаді згідно штатного розпису.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні зазначеного позову в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника позивача та представника апелянта, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 11.12.2009 року, а з 03.07.2015 в Управлінні патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у місті Києві. Зазначене підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, яке міститься в матеріалах справи (Т.1 а.с.14).

Відповідно до витягу з наказу Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у місті Києві від 06.11.2015 року № 66 о/с «По особовому складу», згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції, ОСОБА_2, інспектора відділу моніторингу та аналізу, звільнено з 06.11.2015 року у Запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, а також наступне звільнення, звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, а тому звільнення останнього є незаконним.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України, згідно з ч.6 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівників.

Спірні відносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII (далі по тексту - Закон № 580-VIII) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі по тексту - Положення № 114).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Відповідно до ст.1 Закону № 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580 він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

06.08.2015 Закон №580 було опубліковано в Голосі України №141-142.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням № 114.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З наведеної вище норми, вбачається, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону, відтак доводи позивача про неналежність попередження відповідачем про наступне вивільнення, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

При цьому, вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Водночас, за правилами п.9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що замішуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (п.10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII).

Підпунктом «г» п. 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Дослідивши в повній мірі витребувані копії особової справи ОСОБА_2, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не звертався до відповідача із відповідною заявою (рапортом) про прийняття останнього на службу до поліції.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач, у встановлені Законом № 508-VIII граничні терміни - до 06.11.2015, не скористався наданим йому правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, що в силу даного Закону вважається відсутністю згоди на проходження служби в поліції.

Щодо посилань позивача про прийняття останнього до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач був прийнятий на посаду інспектора 03.07.2015, між тим Закон № 508-VIII прийнятий 02.07.2015, а набрав чинності з моменту його опублікування, тобто з 06.08.2015.

Таким чином, твердження позивача про те, що останній був прийнятий до Національної поліції, прийняв присягу поліцейського та йому присвоєне спеціальне звання старший лейтенант поліції не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки на момент вказаних позивачем дій, Закон № 508-VIII не набрав чинності.

Також, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що позивачу присвоєне звання старшого лейтенанта міліції, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, тобто останній до Національної поліції прийнятий не був.

Щодо посилань ОСОБА_2 на норми Кодексу законів про працю та знаходження останнього на лікарняному в момент звільнення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спеціальним актом вищої юридичної сили в системі загального законодавства, який визначає особливий порядок звільнення у межах спірних правовідносин, є Закон України «Про Національну поліцію», а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України.

З огляду на викладене, застосуванню у межах спірних правовідносин підлягають саме положення Закону № 508-VIII.

Так, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону (п.11розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII).

Таким чином, системний аналіз приписів чинного законодавства та фактичних обставин справи в сукупності свідчить, що при прийнятті наказу від 06.11.2015 року № 66 о/с «По особовому складу» Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про скасування оскаржуваного наказу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

При цьому, зважаючи на те, що в ході судового розгляду справи суд дійшов до висновку про правомірність наказу від 06.11.2015 року № 66 о/с «По особовому складу» про звільнення позивача з посади, позовні вимоги про поновлення останнього на посаді інспектора Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні, задоволенню не підлягають.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов'язання Департаменту патрульної поліції розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_2 на службу до поліції відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, виходячи з наступного.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

При цьому визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень можна лише у разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити відповідні дії (або прийняти певне рішення) згідно з законодавством, і не вчинення таких дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із п. 8 ч.1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Тобто, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Як вже зазначалось, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність документальних доказів того, що до 06.11.2015 позивач виявив бажання скористатись своїм правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, що в силу Закону № 508-VIII є відсутністю згоди на проходження служби в поліції останнього.

Разом з тим, ОСОБА_2 не наведено доказів, а судом не встановлено фактів порушення Департаментом патрульної поліції його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, розгляд питання щодо прийняття позивача на службу до поліції має відповідати процедурі, яка встановлена чинним законодавством.

А тому, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає законних та обґрунтованих підстав для зобов'язання Департаменту патрульної поліції розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до поліції відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 508-VIII, оскільки це є правом, а не обов'язком останнього.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, Департаментом патрульної поліції, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій, надано обґрунтовані доводи прийняття оскаржуваного рішення про звільнення ОСОБА_2, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Департаменту патрульної поліції, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, поновлення на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.