Постанова № 67481613, 26.06.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2017 року № 826/3145/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 12.06.2015 року №6917-17;

- визнати протиправним та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.09.2016 року №2015-17;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.09.2016 року №469 та здійснений на підставі його акт опису від 02.11.2016 року №343/ТЗ.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на дату винесення та надіслання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 року №6917-17 АДРЕСА_1 не було місцем реєстрації ОСОБА_1 Крім того, позивач зазначила, що належний їй на праві власності автомобіль станом на 2015 рік не був об'єктом оподаткування відповідно до вимог ст. 267 ПК України, у зв'язку з чим й податкового органу не було підстав для нарахування транспортного податку позивачу та, як наслідок, виставлення податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

При цьому, на думку позивача, застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не можу мати місце у 2015 році.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Водночас, у судове засідання представник відповідача не прибув, хоча про дату, час і місце судового розгляду був належним чином повідомлений у передбаченому ст.33 та ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) порядку, інформації про причини неявки або клопотання про перенесення дати судового розгляду до суду не надавав, відношення до позову не висловив.

Враховуючи відсутність перешкод для судового розгляду справи та потреби заслухати свідків чи експерта, відповідно до ч.6 ст.128 КАС України судом було вирішено подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні на підставі наявних у ній документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz G500, 2010 року випуску, об'єм двигуна 5461 куб.см., дата реєстрації 05.04.2014 року.

12.06.2015 року ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №6917-17, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.

В подальшому, 21.09.2016 року ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві сформовано податкову вимогу №2015-17, якою повідомлено ОСОБА_1 про несплату нею станом на 20.09.2016 р. узгодженого грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Крім того, контролюючим органом прийнято рішення №469 від 21.09.2016 р. про опис майна у податкову заставу, яким вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності позивача.

На підставі вказаного рішення №469 про опис майна у податкову заставу, 02.11.2016 року податковим органом складено акт №343/ТЗ опису майна, згідно якого здійснено опис належного позивачу транспортного засобу марки Mercedes-Benz G500, НОМЕР_2.

Отримавши 15.02.2017 р. зазначені вище рішення, ОСОБА_1 вважає їх протиправними та такими, що порушують її права та охоронювані законом інтереси, згідно із чим позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом з вимогою їх скасувати.

Разом із тим, з'ясувавши всі фактичні обставини у справі та дослідивши надані на їх підтвердження докази, суд, вирішуючи спір по суті, керується наступним.

У відповідності до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України було введено новий податок - транспортний податок.

Так, згідно норм пп. 267.1.1, 267.1.2 п. 267.1, п. 267.4, пп. 267.5.1 п. 267.5, пп. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (при цьому, календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів).

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з абз. 1 пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 цього Кодексу, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Порядок складання та направлення (вручення) таких податкових повідомлень рішень регламентовано: в період до 16.02.2016 - Порядком складання та направлення (вручення) контролюючим органом податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за №2135/22447, та чинним на сьогодні Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, що затверджений наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 №1204 (який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за № 124/28254).

Крім того, Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» від 28.01.2015 № 58/923, відповідно до норм Податкового кодексу України було встановлено на території міста Києва податок на майно, який складається, зокрема, і з транспортного податку.

Положення п. 2 - 6 Положення про транспортний податок (додаток № 2 до рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923), що визначають платників, об'єкт та базу оподаткування транспортним податком, податковий період та порядок обчислення і сплати такого податку повністю кореспондуються з наведеними вище нормами Кодексу.

Надаючи правову оцінку законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 цього Кодексу установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1 п. 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР та ст. 143 Конституції України.

Таким чином, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за приписами норм ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексів, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у ст. 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000 грн. не відповідає положенням ПК України та є протиправним.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена в його постанові від 30.08.2016 №К/800/8077/16 та ухвалі від 19.04.2016 №К/800/2667/16.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 №6917-17 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, у пп.267.7.1 п.267.7 ст.267 ПК України вказано, що податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

При цьому, у відповідності до пп.«а» пп.267.8.1 п.267.8 ст.267 ПК України транспортний податок сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, згідно із вимогами цієї статті ПК України обчислення суми транспортного податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом, а тому саме податкове повідомлення-рішення - є письмовим повідомленням (рішенням) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, у той час як день вручення (надіслання) фізичним особами відповідного податкового повідомлення-рішення - є днем, з якого платник податків несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання з транспортного податку у порядку, передбаченому податковим законодавством.

Між тим, згідно із п.59.1 та п.59.3 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

При цьому, відповідно до пп.14.1.153 п.14.1 ст.14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, у той час як податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (пп.14.1.175 п.14 ПК України).

Поряд із цим, податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави (пп.14.1.155. п.14.1 ст.14 ПК України).

Окрім того, механізм формування, надсилання, вручення та відкликання податкових вимог органами доходів і зборів визначає Порядок направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 р. №576 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 31.10.2013 р. за № 1840/24372, (надалі - Порядок №576), дія якого поширюється на платників податків, які не сплатили узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки.

Розділом ІІ Порядку №576 передбачені умови формування податкових вимог, в п.2.1 та п.2.2 якого вказано, що податкова вимога формується органами доходів і зборів за місцем обліку платника податків. Податкова вимога формується, зокрема, якщо платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки.

У той же час, відповідач не надав до суду доказів надіслання позивачу податкового повідомлення-рішення про визначення їй грошового зобов'язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн., як і не надав до суду витягу з інтегрованої картки ІС «Податковий блок» щодо наявності податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями.

Разом із тим, Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 р. №1204 з метою встановлення єдиного порядку надіслання податкових повідомлень-рішень платникам податків (надалі - Порядок №1204), визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків.

Згідно із положень пп.6 п.1 розділу ІІ Порядку №1204 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) контролюючий орган визначає суму нарахування (зменшення) грошових, податкових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, що передбачені Кодексом або іншим законодавством, і складає податкове повідомлення-рішення у випадках, якщо надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення передбачено законом.

У свою чергу, розділом III Порядку №1204 передбачаються вимоги щодо порядку надіслання (вручення) контролюючим органом податкових повідомлень-рішень платникам податків.

Так, у відповідності до п.1 розділу ІІІ Порядку №1204 структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (заступнику керівника) контролюючого органу. Після підписання податкове повідомлення-рішення (крім податкового повідомлення-рішення за формою «Ф») не пізніше наступного робочого дня надсилається (вручається) платнику податків. Податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» надсилається (вручається) платнику податків у терміни, встановлені Кодексом для податків на майно фізичних осіб.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення п.3 розділу ІІІ Порядку №1204).

Згідно із п.4 розділу ІІІ Порядку №1204 дата надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення проставляється:

1) посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків або її законним представником) - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку (на обох примірниках, а при врученні податкового повідомлення-рішення форми «Ф» - на корінці податкового повідомлення-рішення);

2) працівником структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальною особою, визначеною керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, - у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до примірника податкового повідомлення-рішення, який залишився в контролюючому органі (при направленні податкового повідомлення-рішення форми "Ф" - до корінця податкового повідомлення-рішення).

Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом при його надісланні, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. У разі встановлення такої помилки працівник структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечує виправлення допущених при надісланні податкового повідомлення-рішення помилок та надсилає його повторно не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідного повідомлення пошти (поштової служби).

Окрім того, розділом IV Порядку №1204 встановлений порядок обліку в контролюючих органах податкових повідомлень-рішень, отриманих платниками податків, у п.1 та п.2 якого зазначено, що структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення, вносить його до реєстру податкових повідомлень-рішень, надісланих (вручених) платникам податків - юридичним особам (додаток 14), або до реєстру податкових повідомлень-рішень, надісланих (вручених) платникам податків - фізичним особам (додаток 15), які ведуться в цілому в контролюючому органі. Відповідальним за достовірність інформації про податкове повідомлення-рішення у реєстрах податкових повідомлень-рішень є структурний підрозділ контролюючого органу, який склав таке податкове повідомлення-рішення.

Після вручення (отримання інформації щодо вручення) податкового повідомлення-рішення платнику податків структурний підрозділ, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, у той самий день передає другий примірник/корінець податкового повідомлення-рішення (з відміткою про вручення платнику податків) структурному підрозділу, який його склав (у разі надіслання податкового повідомлення-рішення поштою з повідомленням про вручення - разом із таким повідомленням про вручення або невручення поштового відправлення) (п.3 розділу IV Порядку №1204).

Пунктом 4 IV Порядку №1204 також передбачено, що інформація про складене податкове повідомлення-рішення, про його надсилання (вручення) платнику податків, а також про отримання скарги або заяви у разі його адміністративного або судового оскарження та прийняті рішення за результатами таких оскаржень вноситься структурним підрозділом, до функцій якого належить вчинення відповідних дій, до відповідної інформаційної системи контролюючого органу з можливістю подальшого формування відповідних переліків податкових повідомлень-рішень.

Отже, враховуючи установлений податковим законодавством обов'язок контролюючого органу здійснювати нарахування транспортного податку фізичним особам - платникам податків та опісля необхідність складання та надіслання (вручення) платнику податку податкового/податкових повідомлень-рішень про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, яке, у свою чергу, є підставою для виникнення у такого платника обов'язку сплатити розраховане контролюючим органом грошове зобов'язання у встановлені ст.267 ПК України строки - протягом 60 днів з моменту вручення податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що наявні матеріали справи не підтверджують підстав виникнення у позивача самого грошового зобов'язання з транспортного податку та правомірності його нарахування ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, як і не посвідчують фактичних обставин виникнення у ОСОБА_1 безпосередньо обов'язку сплати узгодженого грошового зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні.

При цьому, на підтвердження правомірності формування контролюючим органом оскаржуваних рішень у зв'язку із несплатою позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання, нарахованої ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві з транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн. в обов'язковому податковому повідомленні-рішенні, протягом 60 днів з дня його вручення, відповідачем не було надано суду будь-якої достовірної інформації та жодного належного доказу на її підтвердження (про складене податкове повідомлення-рішення та його надсилання (вручення) платнику податків, про отримання скарги або заяви у разі його адміністративного або судового оскарження та прийняті рішення за результатами таких оскаржень), що надало б можливість встановити фактичні обставини виникнення у ОСОБА_1 податкового боргу та права вимоги його сплати у контролюючого органу, а тому суд не вбачає законних підстав для надсилання ОСОБА_1 податкової вимоги №2015-17 та рішення про опис майна у податкову заставу №469 від 21.09.2016 р. які, у свою чергу підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Оскільки судом встановлено протиправність рішення №469 від 21.09.2016 року про опис майна у податкову заставу, то і здійснений на його підставі опис майна, оформлений актом №343/ТЗ від 02.11.2016 року, є протиправним, а відповідний акт підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, за вимогами ч.4 та ч.6 ст.71 КАС України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

У той же час, положення ст.159 КАС України передбачають, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, із системного аналізу викладених вище норм та з'ясованих судом на підставі наданих сторонами доказів обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у відповідності до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З урахуванням наведеного, керуючись положеннями ст.ст.2, 71, 86, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №6917-17 від 12.06.2015 року.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві №2015-17 від 21.09.2016 р.

Визнати протиправними та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про опис майна у податкову заставу №469 від 21.09.2016 р. та акт опису майна №343/ТЗ від 02.11.2016 року

Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею судові витрати у розмірі 1920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять ) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39479227).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Є.В. Аблов