Постанова № 67481090, 29.06.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7236/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Стеценко О.О.,

судді Вовченко О.А.

судді Стефанова С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі Позивач, або ОСОБА_1В.) з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі Відповідач-1), Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі Відповідач-2, або ГТУЮ в Одеській області), в якому Позивач просить: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 5186/к від 14.11.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1В.»; поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області; стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.

Так, Позивач зазначив, що наказом Міністерства юстиції України № 2759/к від 02.09.2015 року її було призначено на посаду першого заступника начальника ГТУЮ в Одеській області, як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір, з випробувальним терміном шість місяців. Як вказала Позивач, після закінчення випробувального терміну її звільнено не було, отже, на думку Позивача, вона вважається такою, що пройшла випробування. Поряд з цим, Позивач зазначив, що 23.04.2016 року (напередодні набрання чинності Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ) керівництво ГТУЮ в Одеській області, в тому числі, і Позивача було запрошено до Міністерства юстиції України, як виявилось по прибутті, для написання заяв про звільнення за власним бажанням, де Позивачем, під тиском керівника Департаменту персоналу Міністерства юстиції України ОСОБА_3, було написано заяву про звільнення за власним бажанням, яка не відповідала дійсному волевиявленню, у заяві не було вказано дати її складання та дати, з якої Позивач має бажання звільнитися з державної служби. Позивач зазначила, що після написання вказаної заяви вона продовжувала працювати на посаді першого заступника начальника ГТУЮ в Одеській області що, на її думку, підтверджує відсутність наміру звільнятися із займаної посади. Як вказав Позивач, 15.11.2016 року Міністерством юстиції України було повідомлено Позивача про проведення наради в режимі відеоконференції та у визначений час у приміщенні ГТУЮ в Одеській області, обладнаному відповідною апаратурою, знаходились, зокрема, Позивач та начальник ГТУЮ в Одеській області, коли до зазначеного приміщення прибула керівник Департаменту персоналу Міністерства юстиції України ОСОБА_3, якою було оголошено наказ про звільнення Позивача за власним бажанням з посади першого заступника начальника ГТУЮ в Одеській області та наказ про звільнення за власним бажанням ГТУЮ в Одеській області, що підтверджується відповідним відеозаписом. Так, Позивач зазначив, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 5186/к від 14.11.2016 року її звільнено з посади першого заступника начальника ГТУЮ в Одеській області 15.11.2016 року за власним бажанням з достроковим припиненням державної служби на підставі ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» за заявою Позивача. Позивачем зазначено, що інших заяв на звільнення, крім заяви написаної під тиском 23.04.2016 року, нею не складалось, у вказаній заяві нею не висловлювалось та не підтверджувалось бажання звільнятися з посади саме 15.11.2016 року, у зв'язку з чим, на думку Позивача, правова підстава звільнення з державної служби за власним бажанням не відповідає її дійсній волі та внутрішньому переконанню, а суб'єкт призначення не вправі самостійно визначати дату звільнення за власним бажанням, встановлювати інший строк звільнення без взаємної домовленості із Позивачем. У зв'язку із зазначеним, на думку Позивача, наказ № 5184/к від 14.11.2016 року про її звільнення суперечить Закону України «Про державну службу», порушує принципи державної служби, гарантії, передбачені ст.43 Конституції України та права Позивача, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 21.06.2017 року, Позивач та її представник не зявились. Позивачем подано до канцелярії суду клопотання в якому, зазначаючи про повну підтримку заявлених позовних вимог, Позивач просив суд здійснити розгляд справи за відсутності Позивача, в порядку письмового провадження (т. 2 а.с. 85). Також, Позивачем подано клопотання в якому Позивач просить суд зобовязати Відповідачів надати звіти про виконання судового рішення (т. 2 а.с. 86).

Представник Відповідачів просив відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав, викладених в письмових запереченнях проти позову (т.2 а.с.23-28), в яких зазначив наступне.

Наказом Міністерства юстиції України № 2759/к від 02.09.2015 року Позивача було призначено на посаду першого заступника начальника ГТУЮ в Одеській області, як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір, з випробувальним терміном шість місяців. До Міністерства юстиції надійшла заява Позивача про звільнення за власним бажанням відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та наказом Міністерства юстиції України № 5876/к від 14.11.2016 року Позивача звільнено з посади першого заступника начальника ГТУЮ в Одеській області за власним бажанням. Представник Відповідачів вказав, що у заяві Позивача про звільнення за власним бажанням міститься посилання на ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу», що, як вважає представник Відповідачів, свідчить про бажання Позивача звільнитися з займаної посади за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості із суб'єктом призначення про звільнення. Заява була прийнята Міністерством юстиції України, про що свідчить резолюція суб'єкта призначення на заяві Позивача, у зв'язку з чим, на думку представника Відповідачів, сторони дійшли згоди щодо строків припинення трудового договору. Представник Відповідачів зазначав, що оскільки угодою сторін є добровільне, компромісне та взаємне рішення (домовленість) сторін з того чи іншого спільного питання, тиск або примушування до укладення угоди у трудових відносинах виключається, Позивачем заява про звільнення була написана власноручно, при цьому, доказів, які б свідчили про незаконне примушування Позивача до написання вказаної заяви, зокрема, здійснення тиску посадовими особами Відповідачів, суду не надано, твердження Позивача про тиск на нього з боку керівника Департаменту персоналу Міністерства юстиції України не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Також, представник Відповідачів зазначив, що Позивач повністю усвідомлював правові наслідки написання заяви про звільнення за власним бажанням, а тому, у разі незгоди з її умовами мала вільно відмовитися від її написання. Представник Відповідачів вказав на те, що Позивачем не вчинялись спроби скасувати подану раніше заяву про звільнення, що свідчить про те, що намір Позивача відповідав дійсності, а саме достроковому припиненню державної служби за власним бажанням. Таким чином, на думку представника Відповідачів, наказ Міністерства юстиції України № 5876/к від 14.11.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1В.» видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.

Ухвалою суду від 13.06.2017 року, яка занесена до журналу судового засідання, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучено ОСОБА_2, якого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року № 2108/к призначено з 08.06.2017 року на посаду першого заступника начальника ГТУЮ в Одеській області.

В судове засідання призначене на 21.06.2017 року, третя особа не прибула, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином та своєчасно, заяв, клопотань, а також пояснень щодо ставлення до суті позовних вимог не надала. У звязку з викладеним неявку третьої особи судом визнано неповажною та ухвалено рішення про розгляд справи за її відсутності.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства в України (далі КАС України) передбачено, що якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність потреби витребування додаткових письмових доказів, заслухати свідка чи експерта, суд, на підставі приписів ч. 6 ст. 128 КАС України, ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, письмові заперечення Відповідачів, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Наказом Міністерства юстиції України № 2769/к від 02.09.2015 року, який оголошено наказом ГТУЮ в Одеській області № 1610-к від 02.09.2015 року, Позивача призначено на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 02.09.2015 року (т.1 а.с.172).

Наказом Міністерства юстиції України № 5186/к від 14.11.2016 року Позивача звільнено з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області 15.11.2016 року за власним бажанням з достроковим припиненням державної служби ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с.200).

Підстава: заява ОСОБА_1, ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу».

З вказаним наказом Позивач ознайомлений 15.11.2016 року, що підтверджується її підписом на зазначеному наказі.

Наказ Міністерства юстиції України № 5186/к від 14.11.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1В.» оголошено наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області № 2164-к від 15.11.2016 року, з яким Позивач також ознайомлений 15.11.2016 року (т.1 а.с.201).

Не погоджуючись із вказаним наказом, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби визначає Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року, який набув чинності з 01.05.2016 року.

Так, Закон України «Про державну службу» регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (ч. 1 ст. 3).

За правилами ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Зокрема, підстави припинення державної служби визначені ст. 83 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року.

Відповідно до вимог ч. 1 вказаної статті Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою субєкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у звязку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

За правилами статті 86 цього Закону, що визначає порядок припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це субєкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із субєктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обовязків державним органом.

Субєкт призначення зобовязаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну службу» визначено дві окремі підстави припинення державної служби: ініціатива державного службовця звільнення за власним бажанням; угода сторін.

При цьому, аналізуючи наведені положення Закону України «Про державну службу» слід зазначити, що при вирішенні питання правомірності звільнення державного службовця за його власним бажанням, необхідно зясувати: чи було волевиявлення державного службовця на звільнення; чи закінчився двотижневий строк попередження або чи була взаємна домовленість сторін про звільнення до закінчення строку попередження.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу про звільнення Позивача із займаної посади, підставою для такого звільнення Відповідачем-1 визначено власне бажання Позивача, а саме її заява, а також ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу».

Тобто, з наведеного вбачається, що Позивача звільнено із займаної посади до закінчення відповідного двотижневого строку попередження про звільнення.

Проте, оскаржуваний наказ про звільнення Позивача не містить, ані дати заяви Позивача про її намір звільнення за власним бажанням, ані дати, з якої Позивач мала намір звільнитись, а так само не зазначено підстав, визначених Позивачем для звільнення до закінчення відповідного двотижневого строку попередження про звільнення.

Представником Відповідачів до суду надана належним чином засвідчена копія заяви, написана від імені Позивача, про звільнення за власним бажанням, яку, як зазначають Відповідачі, і було задоволено оскаржуваним наказом (т.2 а.с.45).

Проте, досліджуючи вказану заяву суд встановив, що у цій заяві відсутня дата її складання, відсутня дата, з якої Позивач мала намір звільнитись, а також відсутнє П.І.Б. особи, кому вона адресована.

Також, у вказаній заяві відсутня будь-яка дата її реєстрації в Міністерстві юстиції України субєкті призначення Позивача.

Тобто, заява Позивача не відповідає вимогам Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012 року (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції України № 565/5 від 25.03.2014 року) на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1242 від 30.11.2011 року «Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади» (далі - Інструкція).

Так, згідно п. 1.1 Інструкції вона встановлює єдині вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами в Міністерстві юстиції України (далі - Міністерства) незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.

Згідно п. 2.2 Інструкції право видання документів, їх підписання, погодження, затвердження регламентується Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України № 395/2011 від 06.04.2011 року, положеннями про структурні підрозділи апарату Міністерства та посадовими інструкціями. Підставою для створення документів у Міністерстві є необхідність засвідчення наявності і змісту управлінських дій, передавання, зберігання й використання інформації протягом певного часу або постійно.

Згідно п. п. 2.11, 10.3. Інструкції документ повинен містити обов'язкові для певного його виду реквізити, що розміщуються в установленому порядку, а саме: найменування установи - автора документа, назву виду документа (крім листів), дату, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту, текст, підпис. Якщо документ складено не на бланку, дата зазначається нижче підпису ліворуч. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його підписує або затверджує.

В даному випадку в «заяві» Позивача відсутній такий реквізит як дата.

Згідно п.п. 11.1, 11.2 Інструкції індексація документів полягає у присвоєнні їм умовних позначень - індексів, які надаються документам під час їх реєстрації. Документи реєструються в межах груп у залежності від кореспондента на підставі номенклатури.

Відомості про індексацію «документу» - «заяви» Позивача Відповідачем-1 не надані, в самому документі відсутні.

Згідно п.п. 16.1, 16.2 Інструкції резолюція - це напис на документі, зроблений керівництвом Міністерства, що містить вказівки щодо виконання документа. Резолюція складається з таких елементів: прізвище, ініціали виконавця (виконавців), зміст доручення, термін виконання, особистий підпис Міністра або його заступників, дата. У разі коли доручення дано кільком посадовим особам, головним виконавцем є особа, зазначена у дорученні першою, якщо в документі не обумовлено інше. Для виконання доручення їй надається право скликати інших виконавців і координувати їх роботу.

В даному випадку в заяві Позивача відсутні реквізити резолюції: прізвище, ініціали виконавця (виконавців), зміст доручення, термін виконання, особистий підпис Міністра або його заступників - має місце лише підпис невідомої особи без зазначення посади, прізвища, ім'я, по-батькові.

Всупереч вимогам п. 25.4 Інструкції на документі відсутня відмітка про надходження документа до Міністерства, яка проставляється за допомогою штампа на лицьовому полі у правому кутку нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є найменування Міністерства, реєстраційний індекс, дата (у разі потреби - година і хвилини) надходження документа, або зазначена інформація наноситься за допомогою штрих-коду.

Згідно п.п. 28.1, 30.3.1, 30.3.3 Інструкції документообіг установи - це проходження документів в установі з моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються в Міністерстві на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу. Реєстрація документів - це фіксація факту створення або надходження документа шляхом проставлення на ньому умовного позначення - реєстраційного індексу з подальшим записом у реєстраційних формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів провадиться з метою забезпечення їх обліку, контролю виконання і оперативного використання наявної в документах інформації. Реєстрації підлягають всі документи, що потребують обліку, виконання й використання з довідковою метою (розпорядчі, планові, звітні, обліково-статистичні, бухгалтерські, фінансові тощо), як ті, що створюються і використовуються в Міністерстві, так і ті, що надходять. Реєстрації підлягають як традиційні машинописні (рукописні) документи, так і створені за допомогою ПК.

Вимоги до створення, змісту, реквізитів, реєстрації, накладення резолюції, виконання документу, викладені в Інструкції, відповідають Національному стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженому наказом Держспоживстандарту України №55 від 07.04.2003 року, Державному класифікатору управлінської документації ДК 010-98, затвердженому наказом Держстандарту України № 1024 від 31.12.1998 року.

Відповідно до абз. 10 п. 3 Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року № 731, заяви про призначення, переміщення на іншу посаду, продовження терміну перебування на державній службі (для державних службовців, які займають посади першої категорії), звільнення з посади оформляються власноручно і підписуються із зазначенням дати. За змістом заяви керівником органу виконавчої влади приймається відповідне рішення, на підставі якого кадрова служба готує наказ (розпорядження).

Таким чином, заява Позивача не відповідає вимогам, як Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012 року (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції України № 565/5 від 25.03.2014 року), так і Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року № 731 та Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012 року (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції України № 565/5 від 25.03.2014 року), що вказує на відсутність її правових наслідків.

В запереченнях на заявлений адміністративний позов представник Відповідачів вказує на те, що заява Позивача була прийнята Міністерством юстиції України, про що свідчить резолюція суб'єкта призначення на цій заяві, у зв'язку з чим, на думку представника Відповідачів, сторони дійшли згоди щодо строків припинення трудового договору.

Водночас, як вже зазначалось вище, в даному випадку в заяві Позивача відсутні реквізити резолюції: прізвище, ініціали виконавця (виконавців), зміст доручення, термін виконання, особистий підпис Міністра або його заступників - має місце лише підпис невідомої особи без зазначення посади, прізвища, ім'я, по-батькові.

Більш того, суд наголошує, що із наданої копії заяви Позивача вбачається, що на ній міститься резолюція «звільнити 15.11.2016 року».

Проте, оскаржуваний наказ про звільнення Позивача прийнятий 14.11.2016 року, тобто раніше єдиної дати, що міститься на заяві Позивача, що, як зазначають Відповідачі, була задоволена оскаржуваним наказом.

В свою чергу, будь-яких доказів, що 14.11.2016 року в день видання оскаржуваного наказу, Позивач прибула до Міністерства юстиції України та подала заяву про звільнення Відповідачами не надано.

Водночас, в позовній заяві Позивач заперечує про волевиявлення на звільнення, як 14.11.2016 року, так і 15.11.2016 року.

Також, суд зазначає, що в запереченнях на заявлений адміністративний позов представник Відповідачів вказує на те, що Позивача було звільнено за угодою сторін та зазначає, що дата звільнення за взаємною домовленістю визначена дата винесення наказу.

При цьому, представник Відповідачів посилається на положення ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Проте, суд зазначає, що Позивача звільнено за Законом України «Про державну службу», а не на підставі наведеної статті Кодексу законів про працю України.

Більш того, як вже зазначалось судом вище, Законом України «Про державну службу» визначено дві окремі підстави припинення державної служби: ініціатива державного службовця звільнення за власним бажанням; угода сторін.

При цьому, основними умовами угоди про припинення державної служби, щодо яких сторони повинні дійти згоди, є підстава припинення державної служби та строк такого припинення.

Таким чином, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення державної служби за угодою сторін, необхідно з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення державної служби за взаємною згодою; чи було узгоджено сторонами строки такого припинення; чи було волевиявлення працівника на припинення державної служби в момент видачі наказу про звільнення.

Проте, заява Позивача про звільнення, на яку посилаються Відповідачі, не містить такої підстави для припинення державної служби, як угода сторін.

Також, заява Позивача не містить жодної інформації щодо узгодження сторонами строків такого припинення державної служби.

Навпаки, як вже зазначалось вище, єдина дата, що міститься на заяві Позивача «звільнити 15.11.2016 року», є пізнішою, ніж сам наказ про звільнення Позивача, який датований 14.11.2016 року.

Так само Відповідачем-1 не надано жодних доказів наявності волевиявлення Позивача про звільнення із займаної посади на момент видання оскаржуваного наказу.

На підставі наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що у Відповідача-1 не було підстав для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення Позивача, такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а вимоги Позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За викладених обставин, враховуючи, що датою звільнення Позивача є 15.11.2016 року останній робочий день, суд вважає, що Позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з 16.11.2016 року, а вимоги Позивача у цій частині також підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи наведені висновки суду про наявність підстав для поновлення Позивача на раніше займаній посаді, з Відповідача-2 на користь Позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу Позивача.

Так, обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Такий висновок суду відповідає п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями).

Згідно наявної в матеріалах справи довідки Головного територіального управління юстиції в Одеській області № 052-08-1101 від 12.06.2017 року (т. 2 а.с. 73) заробітна Позивача за вересень 2016 року склала 10507,98 грн. (22 робочих дня), жовтень 2016 року 10516,91 грн. (20 робочих дня).

Тобто, середньоденна заробітна плата позивача складає 500,59 грн.

Кількість робочих днів вимушеного прогулу Позивача з 16.11.2016 року (15.11.2016 року - останній робочий день та дата звільнення позивача) по дату винесення судом рішення включно складає 153 дні.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки Одеського національного медичного університету від 07.06.2017 року Позивачем за новим місцем роботи отримано 41757,62 грн. (т. 2 а.с. 69).

Таким чином, враховуючи розмір заробітної плати отриманої Позивачем за новим місцем роботи, з Відповідача-2 підлягає стягненню на користь Позивача середній заробіток у сумі 34838,65 грн.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць, а також негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

На підставі зазначених норм КАС України, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення Позивача на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області та в частині стягнення з Відповідача-2 на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, в розмірі 10512,44 грн. (т. 2 а.с. 73).

Згідно ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Цій нормі кореспондують положення абзацу сьомого п. 4 ч. 1 ст. 163, абз. 5 п. 4 ч. 1 ст. 207 вказаного Кодексу, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної інстанції зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

У рішенні Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголошено, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", - "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Згідно з ч. 12 ст. 267 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 181 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, законодавець у контексті Кодексу адміністративного судочинства України передбачив загальні і спеціальні способи судового контролю.

Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому статтею 181 КАС України.

Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені статтею 267 КАС України, зокрема до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Разом з тим, в абзаці 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, суд враховує характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, а тому суд вважає, що відмова у задоволенні клопотання Позивача у встановленні судового контролю по даній справі, не буде відповідати основним завданням адміністративного судочинства щодо справедливого, неупередженого, своєчасного розгляду та вирішення адміністративних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб.

На підставі викладеного суд вважає необхідним задовольнити клопотання Позивача щодо здійснення судового нагляду за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Одеській області подати, протягом 10 робочих днів з дня отримання постанови суду, звіт про виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду по даній справі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області та в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а в іншій частині у місячний строк з дня набрання постановою чинності.

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.ст.11, 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що Відповідач не довів законності та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 128, 159-163, 256, 267 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 5186/к від 14.11.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1В.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 16.11.2016 року.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області (код ЄДРПОУ 34929741) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.11.2016 року по 29.06.2017 року у розмірі 34832,65 гривень.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 16.11.2016 року та в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції в Одеській області (код ЄДРПОУ 34929741) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, в розмірі 10512,44 грн.

Зобов'язати Міністерство юстиції України, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області подати протягом 10 робочих днів з дня отримання постанови суду звіт про виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду по даній справі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Одеській області та в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а в іншій частині у місячний строк з дня набрання постановою чинності.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддяСтеценко О.О.

СуддяВовченко О.А.

СуддяСтефанов С.О.