Постанова № 67478364, 30.06.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25575/17-а

Категорія 94

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2017 року cуддя Печерського районного суду Цокол Л.І., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дії суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії МВС України щодо відмови у призначенні та виплаті йому , ОСОБА_1, одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням І групи інвалідності отриманої внаслідок захворювань пов'язаних з виконанням службових обов'язків пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та зобов'язати МВС України нарахувати і виплатити йому , ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звільненому 07.06.2000 наказом ГУ МВС України в м. Києві № 202 згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за ст. 63 п. «б» (через хворобу), спеціальне звання на момент звільнення - «прапорщик внутрішньої служби» відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» одноразову грошову допомогу як інваліду І групи.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 02 червня 2017 року відкрито скорочене провадження.

27 червня 2017 року до суду надійшли письмові заперечення представника МВС України Танчик А.Ю., у яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, з 01.04.1980 відповідно до наказу начальника УПО 1 УМВС в м. Києві від 02.04.1980 проходив службу в органах внутрішніх справ.

07.06.2000 наказом ГУМВС України в м. Києві від 07.06.2000 за № 202 позивач був звільнений згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за ст. 63 п. «б» ,через хворобу. Спеціальне звання позивача на момент звільнення - «прапорщик внутрішньої служби».

Згідно із відомостями з трудової книжки, позивач служив в органах внутрішніх справ України безперервно з 01.04.1980 по 08.06.2000, всього двадцять років два місяці і сім днів.

Відповідно до Свідоцтва про хворобу від 24.03.2000 за № 906, хвороби, які стали підставою для звільненнями позивача за п. «б» ст. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України, були пов'язані з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на ЧАЕС та з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із Довідкою серії АВ № 04308383 від 11.08.2015 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до акту огляду медико-соціальної експертної

комісії №106-д від 11.08.2015 позивачу встановлено довічно ступінь втрати професійної працездатності 90% .

Відповідно до Довідки серії АВ № 0430883 від 14.08.2015 до вказаного акту огляду позивачу встановлено першу-Б групу інвалідності довічно з причин захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У вказаній довідці також зазначено, що позивач потребує сторонньої допомоги. Так, позивач не може самостійно пересуватися, спілкуватися із-за вад мови, пов'язаних із хворобою, має парез правої руки та інше.

Після встановлення першої групи інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків з ліквідації аварії на ЧАЕС, позивач звернувся до МВС України з питання призначення мені одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» в редакції, що діяла на той час.

Листом за підписом директора департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 31.12.2015 за № 15/5-Б-690 позивачу було відмовлено у виплаті одноразової допомоги, дане рішення було аргументовано тим, що прийнятим 13.02.2015 Законом України № 208-У111 «Про внесення змін до ст.23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» виключено частину 10 статті 23, якою право на отримання зазначеної допомоги, поширювалося на пенсіонерів міліції та осіб, залучених до заходів щодо охорони, громадського порядку, ліквідації аварій, боротьби зі злочинністю виключено. І тому позивач не має права на вказану одноразову допомогу.

Не погоджуючись з наданою відмовою позивач знову був змушений звернутися з відповідним листом про призначення одноразової грошової допомоги.

Але листом, за підписом директора департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 02.11.2016 за №22/5-Б-2019, 2020. позивачу знову було відмовлено.

Окрім того, у зазначеному листі вказано, що одноразова грошова допомога виплачується відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію». Законом України від 13 лютого 2015 року №208-V111 «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), або каліцтва працівника міліції виплачується особам, у яких право на отримання такої допомоги виникло з дати набрання чинності зазначеним вище законом, тобто з 12 березня 2015 року. Згідно із прийнятими змінами, таке право залишилося у працівників міліції, інвалідність яких настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Тобто звільнені зі служби особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі пенсіонери, зі спеціальним званням «міліції» за вказаних умов мають право на отримання одноразової грошової

допомоги, а пенсіонери зі спеціальним званням «внутрішньої служби» такого права з вказаної дати не мають.

Позивач вказує, що проходив службу в підрозділах пожежної охорони, які були підпорядковані Управлінню державної пожежної охорони ГУ МВС України в м. Києві, мав спеціальне звання, останнє - «прапорщик внутрішньої служби». Зазначені підрозділи були складовими структури УВС (УМВС), які відносилися до органів внутрішніх справ МВС України.

Згідно із наказом начальника УВС виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 06.06.1986 № 215 о/с, ОСОБА_1 був відряджений до м. Прип'ять 26.04.1986 для виконання спеціальних завдань по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, охорони громадського порядку та безпеки в зоні аварії. Повернувся - 26.04.1986.

Відповідно до маршрутного листа, виданого учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС прапорщику внутрішньої служби ОСОБА_1, останній приймав участь у ліквідації пожежі в безпосередній близькості від станції з 05 год. до 17 год. 50 хв. 26.04.1986.

Згідно із Довідкою № 523, підписаною заступником генерального директора по «ЧАЕС» за період моєї роботи з ліквідації наслідків аварії 26.04.1986 доза зовнішнього випромінювання становить 39 рад.

Позивач не отримував через управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації одноразову компенсацію при встановленні І групи інвалідності, пов'язаної з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації від 21.03.2017 за № 01-13/254.

Таким чином, позивач проходив службу в Управлінні державної пожежної охорони, яке було складовою частиною структури УМВС (ГУ МВС), та виконуючи службові обов'язки пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС отримав хвороби, які призвели до втрати працездатності на 90 % і відповідно до І групи інвалідності, що встановлено медико-соціальною експертною комісією лише 01.12.2015.

У зв'язку із встановленням 1-ої групи інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач вважає, що у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст. 23 Закону України «Про міліцію» га постановою Кабінету Міністрів України №707 від 12.05.2007 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних

осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як передбачає ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із частиною 1 етап і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-1V суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправними дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язати відповідача вчинити певні дії.

Міністерство внутрішніх справ України заперечуючи проти пред'явленого позову, вважає позовні вимоги необгрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні пожежної охорони ГУМВС України в м. Києві та мав спеціальне звання внутрішньої служби.

Наказом МВС України від 07.06.2000 № 202 о/с «По особовому складу» прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1, старшого пожежного 9-СДПЧ звільнено зі служби за п. 63 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

11.08.2015 позивачу було встановлено першу групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаного з виконанням службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

З метою отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_1 звертався із листами до Міністерства внутрішніх справ України.

Отримавши відповідь про те, що підстав для виплати одноразової грошової допомоги немає ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.

Відповідач вказує, щопозовні вимоги ОСОБА_1 не грунтуються на нормах правах виходячи з наступного.

Як вбачається з Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, службу в органах внутрішніх справ України проходили співробітники міліції та співробітника внутрішньої служби, які мали відповідні спеціальні звання (далі - Положення про проходження служби).

Як вбачається з позовних вимог ОСОБА_1 останній просить суд стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь одноразову грошову допомоги на підставах та у розмірі передбачених ст. 23 Закону України «Про міліцію».

У той же час зазначений нормативно-правовий акт не поширюється на позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міліцію», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про міліцію» передбачено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення (ч. 2 ст. 16 Закону України).

Пунктом 2 Положення про проходження служби визначено перелік звань, які присвоювались співробітникам міліції.

Також цим пунктом окремо було визначено перелік звань, які присвоювались співробітникам внутрішньої служби.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 мав спеціальне звання внутрішньої служби, він був співробітником внутрішніх справ України, але не був міліціонером.

Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Крім того на підставі ст. 23 Закону України «Про міліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 було затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Пунктом 1 Порядку та умов передбачено, що ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Відповідно до п. 3 Порядку та умов грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов'язків.

2) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

3) часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 просить суд стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь одноразову грошову допомогу на підставі нормативно-правового акту, який до позивача не застосовується, а тому позовні вимоги є необгрунтованими.

Крім того, відповідно до п. 11 Порядку та умов виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.

Слід зазначити, що позивач проходив службу в ГУМВС України в м. Києві, інвалідність була встановлена позивачу після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання , що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

При цьому право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Посилання відповідача на те, що позивач не є працівником міліції є безпідставним, оскільки позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, призначався та звільнявся з посади згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України наказом ГУ МВС України в м. Києві.

Крім того, слід врахувати те, що відповідно до Постанови КМ України від від 21 жовтня 2015 р. № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

З окладу на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення норм чинного законодавства безпідставно відмовив позивачу у здійсненні відповідної виплати.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 186, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити. Зобов'язати МВС України нарахувати і виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звільненому 07.06.2000 наказом ГУ МВС України в м. Києві № 202 згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за ст. 63 п. «б» (через хворобу), спеціальне звання на момент звільнення - «прапорщик внутрішньої служби» відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» одноразову грошову допомогу як інваліду І групи.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Л.І. Цокол