Рішення № 67471975, 22.06.2017, Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/117/17

№ провадження 2/624/183/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Кегичівка 22 червня 2017 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі головуючої судді Куст Н.М., за участю секретаря Проскурні Л.М., позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4, у залі суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 до селянського (фермерського) господарства «Олександрівське» (далі - СФГ «Олександрівське») про встановлення нікчемності договору оренди землі, треті особи: ОСОБА_4, сектор державної реєстрації речових прав Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області, та зустрічний позов селянського (фермерського) господарства «Олександрівське» до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди землі, треті особи: ОСОБА_4, сектор державної реєстрації речових прав Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача просить встановити нікчемність договору оренди землі від 02 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та селянським (фермерським) господарством «Олександрівське», зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 листопада 2015 року, номер запису про інше речове право 12034369, щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,8377 га, яка розташована за межами населених пунктів Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_3; стягнути з відповідача судові витрати.

Згідно з позовом, позивачці, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 08 квітня 2015 року державним нотаріусом Кегичівської державної нотаріальної контори Харківської області належить на прав спільної часткової власності 1/2 частини земельної ділянки площею 6,8337 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за межами населених пунктів на території Шляхівської сільської ради.

Вказану земельну ділянку позивач успадкувала після смерті свого батька, ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Іншу 1/2 частину вказаної земельної ділянки успадкувала її мати ОСОБА_4.

На день смерті батька позивачці виповнилось 15 років, свідоцтво про спадщину видано коли їй було 17 років.

Менш ніж через місяць після видачі вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину, а саме 02 листопада 2015 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та відповідачем на вказану земельну ділянку було укладено договір оренди строком на 20 років, який у подальшому зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 листопада 2015 року, номер запису про інше речове право 12034369.

Представник позивача вважає вказаний договір таким, що вчинений з грубим порушенням чинного (на момент його укладення та на теперішній час) законодавства та має бути визнаний судом нікчемним за таких підстав.

Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України неповнолітньої вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Таким чином, як на час успадкування зазначеної земельної ділянки так і на час передачі її в оренду та державної реєстрації договору СФГ «Олександрівське» позивач була неповнолітньою.

Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У ч. 2 ст. 32 ЦК України зазначено, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки і піклування.

Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 71 ЦК України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідчення та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири, а відповідно до ч.2 ст. 71 ЦК України піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною 1 цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 177 Сімейного кодексу України батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті (зокрема і на укладення договорів, що підлягають посвідченню та (або) державній реєстрації), лише з дозволу органу опіки та піклування.

Згідно ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право постійного користування та право оренди підлягають державній реєстрації.

Таким чином, відповідно до вищезазначеного законодавства, для укладення правочину між СФГ «Олександрівське» та ОСОБА_1 потрібен дозвіл органу опіки та піклування.

Відповідно до листів Шляхівської сільської ради (де розташована земельна ділянка) №52/02-24 від 08 лютого 2017 року та листа Слобожанської селищної ради (де зареєстрована та проживає позивач) т№02-24/166 від 09 лютого 2017 року відповідні дозволи органами опіки та піклування вказаних органів місцевого самоврядування не надавались.

Згідно з ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним.

Представник позивача вважає, що вказаний договір порушує інтереси позивача, вона не бажала його укладення, підписувала договір під тиском представників СФГ «Олександрівське» на невигідних для себе умовах, так позивачеві ніхто не роз'яснив істотних умов договору, до підпису їй було надано лише останню сторінку договору та акт приймання-передачі, про умови договору позивачеві стало відомо лише у грудні 2016 року.

Позивач не згодна з такою умовою, як строк дії договору на 20 років, при тому, що Законом дозволено укладати договори строком дії від 7 років, розміром орендної плати та з іншими умовами договору. Крім того, наявність вказаного договору оренди землі позбавляє її можливості виділити в натурі належну їй 1/2 частину земельної ділянки, оформити її як самостійний об'єкт цивільних прав та розпоряджатися нею на власний розсуд.

До початку розгляду справи по суті, представником відповідача за первісним позовом подано зустрічну позовну заяву про визнання дійсним договору оренди землі, укладеного 02 листопада 2015 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та С(Ф)Г «Олександрівське», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 листопада 2015 року, номер запису про інше речове право 12034369 щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 6,8377 га, яка розташована на території Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області; стягнути з відповідача за зустрічним позовом судові витрати.

Згідно із зустрічною позовною заявою, С(Ф)Г «Олександрівське» не погоджується із доводами, викладеними в первісній позовній заяві, виходячи з наступного.

02 листопада 2015 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та С(Ф)Г «Олександрівське» було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 6,8377 га, яка розташована на території Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Дана земельна ділянка є спільною частковою власністю позивача за первісним позовом та її матері - ОСОБА_4, оскільки вона була успадкована вказаними особами після смерті попереднього власника ОСОБА_5

Відповідно до ст. 87 Земельного кодексу України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: при добровільному об'єднані власниками належних їм земельних ділянок, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами, за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Згідно частини1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вищевказаний договір оренди відповідно до вимог чинного законодавства був укладений у письмовій формі і підписаний особисто кожним з орендодавців та орендарем в особі голови С(Ф)Г «Олександрівське», що свідчить про досягнення всіма сторонами згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Тому, через 10 днів після укладення вищевказаний договір був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 листопада 2015 року, номер запису про інше речове право 120343369.

Отже, представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним вважає, що вищевказаний договір є дійсним, оскільки він набув чинності в момент його державної реєстрації.

Проте через рік після підписання вказаного договору відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним, дізнався про те, що один з орендодавців, а саме ОСОБА_1, під час підписання договору була неповнолітньою. На той момент їй було повних 17 років. Але під час підписання вказаного договору голова С(Ф)Г «Олександрівське» не знала про те, що ОСОБА_1 є неповнолітньою особою, оскільки ні вона, ні її мати ОСОБА_4 не повідомили про цю обставину.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

Отже, оскільки вищевказаний договір оренди землі був підписаний обома орендодавцями, і мати ОСОБА_1 (яка теж є орендодавцем за даним договором) протягом одного місяця не заявила С(Ф)Г «Олександрівське» жодних претензій, даний договір слід вважати таким, що був схвалений матір'ю неповнолітньої ОСОБА_1

Відповідно до ст. 71 ЦК України, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових праві підопічного, видавати письмові зобов'язання від імені підопічного, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі і договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири, укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Як вбачається з обставин укладення оспорюваного договору, ані орендодавці, ані орендар на час укладення договору не знали про те, що для укладення цього договору необхідний дозвіл органу опіки та піклування.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, умови вказаного договору виконувалися сторонами належним чином. Цей факт, зокрема, підтверджується видатковим касовим ордером від 10 грудня 2016 року, за яким С(Ф)Г «Олександрівське» було виплачено орендну плату у розмірі 36000 грн. на ім'я ОСОБА_1

Таким чином, в результаті належного виконання договору оренди землі від 02 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримала грошові кошти у вигляді орендної плати в сумі 36000 грн., жодної шкоди їй чи її майну укладенням та виконання договору оренди землі завдано не було. Навпаки, вказаний правочин повністю відповідає інтересам орендодавця, яка набула матеріальної вигоди, а також за період виконання договору відбулося підтримання її земельної ділянки в належному стані, її оброблення, внесення добрив, тобто збереження майна.

Договір оренди землі від 02 листопада 2015 року відповідає типовому договору оренди землі, містить всі істотні умови, передбачені чинним законодавством, та щодо яких було досягнуто згоди в момент укладання. Договір виконується сторонами належним чином, є чинним та дійсним. За вказаним договором як орендодавці, так і орендар мають взаємні права та обов'язки, які ними виконувалися на протязі всього часу дії договору, жодних оскаржень чи заперечень щодо виконання правочину з моменту укладення договору на адресу С(Ф)Г «Олександрівське» не надходило.

Отримання ж орендної плати за договором оренди землі від 02 листопада 2015 року свідчить про досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, його визнання та виконання, настання юридичних наслідків для всіх сторін за договором.

Отже, з огляду на викладене представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним вважає, що договір оренди землі від 02 листопада 2015 року повністю відповідає інтересам ОСОБА_1, вчинений на її користь, тому є всі підстави для визнання такого правочину дійсним.

Також С(Ф)Г «Олександрівське» вважає за необхідне наголосити на тому, що твердження позивача за первісним позовом про те, що вона нібито не бажала укладення цього договору, підписувала його під тиском на невигідних для неї умовах та лише останню сторінку та акт приймання-передачі, взагалі не відповідають дійсності.

Так, для підписання договір надавався у повному вигляді, орендодавці мали можливість ознайомитися з усіма його умовами. Жодного тиску з боку представників С(Ф)Г «Олександрівське» не було, навпаки, договір вона підписувала тільки після попереднього погодження з матір'ю.

Більше того, строк оренди у 20 років був погоджений з орендодавцями, оскільки мати позивача за первісним позовом просила виплатити їй наперед за кілька років орендну плату за вказаним вище договором, пояснюючи це тим, що гроші терміново потрібні були для оплати навчання ОСОБА_1

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як на думку представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним, ОСОБА_1 не довела ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки її твердження не відповідають дійсності і жодними доказами не підтверджені.

Згідно ч.2 ст. 224 ЦК України на вимогу заінтересованої особи земельний правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.

Крім того, надаючи додаткові пояснення до зустрічної позовної заяви представник С(Ф)Г «Олександрівське» зазначає, що відповідно до п.9 вказаного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній або відробітковій формі та розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 8542,95 грн. в рік на момент укладення договору оренди.

Форми орендної плати при виплаті також можуть бути поєднані (комбінована форма) в межах суми, що не перевищує розмір грошової форми орендної плати.

Як вбачається з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14 липня 2015 року, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки у 2015 році складала 170858,75 грн. Тому, розмір орендної плати за спірним договором у 2015 році відповідав сумі 8542,95 грн., що складає відповідно 5%.

Отже, коли ОСОБА_4 попросила виплатити їй наперед за кілька років орендну плату за вказаним вище договором, пояснюючи це тим, що гроші терміново потрібні на навчання дочки ОСОБА_1 С(Ф)Г «Олександрівське» погодилося виплатити їй наперед за 5 років орендну плату. Таким чином, бухгалтером підприємства була нарахована орендна плата в сумі 44720, 50 грн.

Відповідно до п. п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб виступають юридичні особи, само зайняті особи тощо, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування доходу зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність тощо.

Відповідно до пп. 1.4 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ нарахування, утримання та сплата військового збору до бюджету здійснюється за ставкою 1,5% у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ, тобто за тими ж правилами, що й ПДФО.

Таким чином, С(Ф)Г «Олександрівське», яке є податковим агентом, від імені та за рахунок доходу ОСОБА_4 та ОСОБА_1, було сплачено ПДФО у розмірі 8049,69 грн. до Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області та військовій збір в сумі 670,81 грн.

Тому, за вирахуванням вказаних податків та згідно з видатковим касовим ордером від 10 грудня 2016 року, виписаним на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_4 отримала орендну плату в сумі 36000 грн., яка в свою чергу була витрачена на здобуття освіти ОСОБА_1

Вказані факти були підтверджені показаннями ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в судовому засіданні.

Тому, можна зробити висновок, що отримання орендної плати у такому розмірі і спрямування цих грошей на отримання позивачем освіти здійснено виключно в її інтересах.

Щодо доводів представника позивача за первісним позовом щодо не проведення індексації вказаної орендної плати, представник С(Ф)Г «Олександрівське» зазначає, що відповідно до п. 13 договору розмір орендної плати переглядається один раз на 3 роки у разі зміни умов господарювання, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

В зв'язку з цим, представник С(Ф)Г «Олександрівське» звертає увагу суду на те, що оспорюваний договір був укладений 02 листопада 2015 року, а тому розмір орендної плати може бути переглянутий відповідно до п. 13 цього ж договору, в строк до 02 листопада 2018 року, тобто такий строк ще не настав.

Фактично орендна плата була сплачена у грудня 2016 року. Індексування виплат проводиться за річними показниками індексів інфляції, а тому зробити це до 1 січня 2018 року неможливо.

Як вбачається зі свідчень позивача за первісним позовом, основною причиною його звернення до суду стала особиста образа на відповідача за те, що він не виплатив позивачу 75 тис. грн. за рахунок орендної плати за весь період користування вказаною вище земельною ділянкою.

Тому відповідач за первісним позовом просить суд звернути увагу на те, що умовами даного договору не передбачений обов'язок орендаря щодо виплати орендної плати наперед, за весь період користування, тому здійснення вказаної вище виплати в сумі 36000 грн. є добровільним вчинком, а не обов'язком відповідача.

Представником ОСОБА_1 надано письмове заперечення проти зустрічного позову, згідно з яким, він вважає, що твердження представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним про схвалення матір'ю ОСОБА_1 оспорюваного договору шляхом його підписання обома орендодавцями, можна було б взяти до уваги, якби мова йшла про будь-який дрібний правочин, наприклад купівлю велосипеду, одягу тощо.

Разом з цим, аналіз змісту ч.2 ст. 32 ЦК України дозволяє зробити висновок, що згода законних представників при вчиненні правочину щодо нерухомого майна повинна надаватись до вчинення такого правочину і вона повинна бути нотаріально посвідченою. До того ж при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна неповнолітніми необхідно ще отримати дозвіл органу опіки та піклування, який теж потрібно отримати до вчинення такого правочину.

Більш того, згідно ч.3 ст. 177 Сімейного кодексу України батьки мають право надати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

При цьому позивачем по зустрічному позову не надано відповідних дозволів чи нотаріально посвідчених згод на вчинення правочину.

Позивач стверджує, що йому було невідомо про вік ОСОБА_1

Представник С(Ф)Г «Олександрівське» вважає, що вказане твердження не ґрунтується на обставинах справи та легко спростовується, адже у копії договору, який позивач надав у зустрічному позові, поряд із підписом ОСОБА_1 зазначено серію та номер її паспорту. При цьому на першій сторінці вказаного паспорту чітко та однозначно зазначено дату народження ОСОБА_1, а саме, 24 липня 1998 року.

Таким чином, можна зробити висновок, що під час підготовки договору оренди та його підписання С(Ф)Г «Олександрівське» було відомо про фактичний вік ОСОБА_1

Щодо посилання позивача на п. 19 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 про те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним, представник ОСОБА_1 зазначає, що, відповідно до ст. 69 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Презюмоване знання закону є принципом права, згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не про нього. Він може бути також визначений як заборона незнання закону.

Посилання С(Ф)Г «Олександрівське» на вищезазначену постанову Пленуму ВСУ представник ОСОБА_1 вважає необґрунтованим та безпідставним, адже п.19 зазначеної постанови застосовується до ст. ст. 229-233 ЦК України, а саме, до правочинів, вчинених під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, і ніяким чином не стосується правочинів вчинених без надання належних згод батьками та органами опіки та піклування.

Щодо посилання С(Ф)Г «Олександрівське» на належне виконання договору сторонами представник ОСОБА_1 зазначає, що, як вбачається з аналізу положень ст. ст. 287, 288 Податкового кодексу України, ст. 21 Закону України «Про оренду землі», за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених ст. 126 Земельного кодексу України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування із зобов'язанням сплатити за період користування податку на землю.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, не має значення для визнання правочину недійсним.

Спірний договір був укладений без дотримання визначених законодавством процедур в умовах дефекту волевиявлення одного з орендодавців на укладення договору та обставина, що позивач отримував плату за користування землею, відбувалась у подальшому і не може впливати на подію укладення, яка мала місце раніше.

Так, за загальним правилом, під дієздатністю, як правовою категорією розуміють здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками.

Цивільна дієздатність передбачає свідому і правильну оцінку людиною дій, що нею здійснюються і мають юридичне значення. У свою чергу, зрілість психіки залежить від віку і душевного здоров'я людини. Тому, на відміну від цивільної правоздатності, яка є рівною для всіх фізичних осіб (ч.1 ст. 26 ЦК України), рівного для всіх фізичних осіб обсягу цивільної дієздатності не існує. При визначенні обсягу і змісту цивільної дієздатності законодавець наводить певну класифікацію, вихід за межі якої може перешкодити настанню за правочином того правового результату, на який цей правочин був спрямований. Тому, саме з метою захисту прав неповнолітніх осіб, які вчиняють правочини за межами своєї дієздатності, передбачено певну поведінку їх законних представників, спрямовану на надання чинності такому правочину або застосуванню його наслідків.

Адже чим іншим ніж дефектом волевиявлення можна пояснити бажання надати належне ОСОБА_1 майно в оренду строком на 20 років? Тобто, до настання 37 річного віку у ОСОБА_1 відсутня можливість в належній мірі скористатись належним їй майном.

З огляду на зазначене, представник ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні зустрічного позову С(Ф)Г «Олександрівське».

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним, та його представник, первісний позов підтримали, викладені в ньому обставини підтвердили, зустрічний позов заперечили.

Позивач додатково пояснила, що до неї приїхала ОСОБА_6, надала договір, просила його підписати, позивач не знала на скільки років укладається договір та не знайомилась з його умовами, оскільки та пообіцяла їй багато грошей (близько 170 тис. грн.), підписували договір прямо в машині, підписів, крім її, в договорі не було. На момент підписання договору їй було 16 років, земельну ділянку успадкувала після смерті батька. Дозволу матері на підписання договору не отримувала. Позивач особисто коштів від ОСОБА_6 не отримувала, оскільки була на навчанні, гроші отримувала її мати ОСОБА_4, кошти витрачені на навчання позивача.

Додатково позивач та її представник повідомили, що зустрічний позов не визнають, з наведених у поясненнях та письмовому запереченні до зустрічного позову причин, вважають оспорюваний договір таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним, проти первісного позову заперечила, як письмово, так і в судовому засіданні, зустрічний позов підтримала, обґрунтовуючи його тим, що, С(Ф)Г «Олександрівське» не порушувало а ні прав ОСОБА_1, а ні вимог законодавства. Щодо обставин підписання договору пояснила, що ОСОБА_6 було невідомо про те, що позивач є неповнолітньою. Дійсно позивачем було надано копію її паспорту, але ОСОБА_6, через неуважність, не звернула уваги на вік позивача, вважаючи її дорослою. Попередньо питання щодо укладення договору обговорювалось з матір'ю позивача ОСОБА_4, яка дала згоду на його підписання, в тому числі і її дочкою ОСОБА_1 Жодного тиску з боку ОСОБА_6 на позивача не було, навпаки, вона виплатила матері позивача наперед кошти за оренду землі в сумі 36000 грн. на навчання дочки. Єдина помилка з боку ОСОБА_6, яка була допущена через її необізнаність, це неотримання дозволу органу опіки та піклування на підписання спірного договору ОСОБА_1

Третя особа ОСОБА_4 пояснила, що після смерті чоловіка у 2013 році ОСОБА_6 дала їй 3000 грн. на його поховання, написала про це розписку. Потім, у 2014 році, вона почала оформляти спадщину чоловіка (земельну ділянку), для чого також були необхідні гроші, для чого ОСОБА_6 знову дала їй ще 3000 грн. та запропонувала оформляти землю за її (ОСОБА_6.) рахунок, ОСОБА_4 погодилась, претензій щодо цього вона не мала. Потім, здається влітку, їй зателефонувала дочка, яка проживала окремо, і повідомила, що до неї приїздила ОСОБА_6 запропонувала їй підписати договір оренди землі та виплатити кошти наперед, вона підписала. Через декілька днів ОСОБА_4 зустрілась із ОСОБА_6 та, після домовленостей про те, що остання виплатить їй кошти в сумі 75000 грн. за користування земельною ділянкою 10 років (з розрахунку 7500 грн. за 1 рік), після чого ОСОБА_4 підписала цей договір. Дозволу на підписання дочкою договору вона не давала, ОСОБА_7 зателефонувала їй вже після його підписання. Кошти ОСОБА_6 одразу після підписання не дала, але пообіцяла що до вересня віддасть ці гроші, згодом виплатила лише 25000 грн. Син ОСОБА_4 таж просив у ОСОБА_6 кошти на лікарню, вона дала йому ще 5000 грн. Загалом ОСОБА_4 отримала орендну плату починаючи з 2013 року в сумі 42000 грн., решти коштів ОСОБА_6 не виплатила. ОСОБА_4 неодноразово зверталася до останньої з проханням виплатити гроші, але коштів до теперішнього часу не отримала.

Свідок ОСОБА_6, голова С(Ф)Г «Олександрівське», повідомила, що попередньо договір оренди землі був укладений із ОСОБА_5, батьком позивача, на строк до 2016 року. До його смерті жодних проблем у їх відносинах не виникало, орендну плату його родина отримувала вчасно, суперечок не було. Потім почалося вимагання грошей: син ОСОБА_4 ОСОБА_8 телефонував їй і приїздив, вимагав гроші, то на лікування, то на ремонт, вона допомагала, виплатила ОСОБА_8 гроші в сумі 5000 грн., хоча сама на той час перебувала в лікарні. Потім вона дізналася, що земельна ділянка ОСОБА_8 не належить, хоча вона вважала, що після смерті батька земельна ділянка поділиться навпіл між дітьми - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, після чого вона стала відмовляти ОСОБА_8 у виплаті коштів, оскільки земля йому не належить. Згодом до неї звернулася ОСОБА_4 з проханням виплатити кошти за оренду землі наперед, на навчання дочки. ОСОБА_6 погодилась та запропонувала підписати договір. ОСОБА_6 має розписку від ОСОБА_4 датовану 23 грудня 2015 року про те, що остання отримала кошти в рахунок орендної плати за землю в сумі 36000 грн. з 2016 по 2021 рік. Потім ОСОБА_4 звернулася до неї з пропозицію купити її земельну ділянку, на що ОСОБА_6 відмовила, оскільки офіційний продаж землі заборонено, а неофіційно вона не захотіла мати з ними (родиною ОСОБА_4) стосунки, так як вона була в них не впевнена. На момент укладення договору з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 наперед їм було виплачено коштів в сум 49500 грн., що складалися з 11000 грн., що вона давала їх сину ОСОБА_4 ОСОБА_8, потім ОСОБА_4 брала у неї 7000 грн. і 25000 грн. Що ОСОБА_1 на момент укладення договору була неповнолітня, їй було невідомо, документи для підписання договору (копію паспорту та інші) надала її мати ОСОБА_4 Коли свідок побачила, що ОСОБА_1 вимагала постійно з неї гроші, вона вважала, що в її діях є шахрайство, через що звернулася до поліції для порушення відповідного кримінального провадження, але отримала відмову. Розмови з ОСОБА_4 про те, що вона обіцяла виплатити гроші в сумі 75000 грн. наперед не було. Договір оренди спочатку підписала ОСОБА_4, потім - її дочка ОСОБА_1, умови цього договору обговорювали із ОСОБА_4

У судовому засіданні досліджені: копія паспорта та ІПН позивача (а.с.7); копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 квітня 2015 року №241 про спадкування ОСОБА_1 1/2 частини земельної ділянки, що належала ОСОБА_5 (а.с.11); копія витягу про реєстрацію зазначеного свідоцтва у спадковому реєстрі №40105572 від 08 квітня 2015 року (а.с.12); копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №36096884 від 08 квітня 2015 року про те, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини земельної ділянки (а.с.13); копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №76474145 від 21 грудня 2016 року про реєстрацію договору оренди землі між ОСОБА_4, ОСОБА_1 та С(Ф)Г «Олександрівське» (а.с.14-16); копія листа Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області від 08 лютого 2017 року №52/02-24 про те, що органом опіки і піклування сільської ради дозвіл на укладення ОСОБА_1 договору оренди землі не надавався, ОСОБА_1 на території сільської ради не зареєстрована (а.с.17); лист Слобожанської селищної ради Кегичівського району Харківської області від 09 лютого 2017 року №02-24/166 про те, що органом опіки і піклування селищної ради дозвіл на укладення ОСОБА_1 договору оренди землі не надавався (а.с.18); копія договору оренди землі від 02 листопада 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_1 та С(Ф)Г «Олександрівське» з додатками (а.с.32-35); копія видаткового касового ордеру від 16 грудня 2016 року про виплату ОСОБА_1 орендної плати за землю в сумі 36000 грн. (а.с.36); копія довідки з ЄДРПОУ про реєстрацію С(Ф)Г «Олександрівське» (а.с.37); повідомлення Кегичівського ВП Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області від 13 березня 2017 року №1311 на ім'я ОСОБА_6 про результати розгляду її заяви щодо неправомірних дій ОСОБА_1, ОСОБА_4 з висновком (а.с.60,61); лист Слобожанської селищної ради Кегичівського району Харківської області від 18 квітня 2017 року №02-24/395 про те, що ОСОБА_1 до органу опіки та піклування стосовно порушення її прав з боку С(Ф)Г «Олександрівське» не зверталась (а.с.62).

Заслухавши пояснення сторін та свідка, дослідивши докази, суд доходить висновку, що вимоги первісного позову підлягають задоволенню з таких підстав.

Дані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», «Про оренду землі» та відповідними підзаконними актами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ч. 2 ст. 32 ЦК України зазначено, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки і піклування.

Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 177 Сімейного кодексу України батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті (зокрема і на укладення договорів, що підлягають посвідченню та (або) державній реєстрації), лише з дозволу органу опіки та піклування.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 на момент укладення та державної реєстрації оспорюваного договору оренди була неповнолітньою, отже, в порушення ч.2 ст. 203 ЦК України, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відтак, для забезпечення дотримання її майнових прав, сторонам договору необхідно було отримати письмову нотаріально посвідчену згоду матері ОСОБА_1 ОСОБА_4 та органу опіки і піклування відповідного органу місцевого самоврядування.

Законодавство вимагає дотримання саме таких вимог, у зворотному випадку, відповідно до ч.1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним.

Оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про дотримання сторонами зазначених вимог законодавства під час укладення оспорюваного договору відповідач за первісним позовом суду не надав, факт відсутності у ОСОБА_1 необхідного обсягу цивільної дієздатності, та, як наслідок, факт нікчемності цього договору є доведеним.

Виходячи з цього та враховуючи наведені вище обставини, суд вважає обґрунтованою вимогу щодо встановлення нікчемності договору, одна із сторін якого не мала юридичних підстав для його укладення.

Судом розглянуто доводи відповідача за первісним позовом на його заперечення, викладені у зустрічному позові.

Так, представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним, посилаючись на ч. 1 ст. 222, зазначає, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

Зазначеною нормою встановлено, що правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

Суд не може погодитись з такою позицією відповідача за первісним позовом, оскільки, статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми, а також статей 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах обов'язок батьків.

З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

У даному випадку правочин вчинений щодо своєї частки майна неповнолітньою дитиною, яка не мала для цього необхідного обсягу прав та обов'язків, не отримала офіційної (нотаріально посвідченої) згоди матері та дозволу органу опіки та піклування за місцем свого проживання.

Керуючись зазначеними нормами законодавства, суд доходить висновку про те, що мовчазне схвалення матір'ю позивача правочину, що його вчинено за таких умов, не тягне за собою його дійсності.

Доводи представника відповідача за первісним позовом щодо отримання позивачем орендної плати за землю за оспорюваним договором, також не можуть бути враховані судом як доказ дійсності оспорюваного договору оренди землі, з огляду на наступне.

Як вбачається з аналізу положень ст.ст.287,288 Податкового кодексу України, ст.21 Закону «Про оренду землі», за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у ст.126 Земельного кодексу України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування податку на землю.

Згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, не має значення для визнання правочину недійсним.

Спірний договір був укладений з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, а саме, без наявності у однієї із сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, в зв'язку з чим, суд доходить висновку про його недійсність (нікчемність).

Та обставина, що позивач отримувала плату за користування землею, відбувалась у подальшому і не може впливати на подію укладення, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність підстав для укладення договору у минулому.

Судом з'ясовуються підстави недійсності правочину, які існували на час укладення спірного договору, а оплата відноситься до стадії виконання договору.

Тому, факт отримання позивачем плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами укладеного раніше договору, не спростовує висновку суду про недійсність договору і не створює для нього правових наслідків.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України (постанова від 22.04.2015р. - справа №6-48цс15), касаційній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 22.07.2015р.-рішення №47705809), а також апеляційного суду Харківської області (ухвала від 03.03.2015р. - справа № 629/1138/14-ц).

Крім того, представником відповідача за первісним позовом заявлено про те, що права позивача за первісним позовом ніяким чином порушені не були, більше того кошти, що їх отримала позивач, вона використала на здобуття власної освіти.

Розглядаючи зазначені доводи, суд погоджується з думкою представника ОСОБА_1 про те, що здатність осіб, які досягли повноліття, усвідомлювати свої дії та керувати ними, пов'язується також із наявністю відповідного життєвого досвіду, який надає можливість правильно оцінювати ту чи іншу юридичну дію, зокрема вчинення правочину, а також наслідки такої дії.

Таким чином, надаючи неповнолітнім особам можливість вчиняти правочини з урахуванням спеціальних процедур, таких як обов'язкове отримання згоди батьків та органу опіки і піклування, цивільне законодавство ґрунтується на тому, що така особа не може повною мірою усвідомлювати характер вчинених правочинів, а також оцінити породжені ними правові наслідки, у зв'язку з відповідними соціально-психічними властивостями таких осіб.

Отже, з огляду на таку позицію позивача за первісним позовом, яка на час виникнення цього спору досягла повноліття, у суду відсутні підстави вважати, що вона в повній мірі усвідомлювала правові наслідки укладення оспорюваного договору оренди землі будучи неповнолітньою особою, з обмеженим обсягом цивільної дієздатності.

За умови задоволення первісного позову про встановлення нікчемності оспорюваного договору оренди землі в повному обсязі, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову про визнання такого договору дійсним.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 215 ЦПК України, при прийнятті рішення, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 88 Кодексу, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому, витрати по сплаті судового збору у даній справі підлягають присудженню в сумі 640 грн. з відповідача на користь позивача.

Підстав допустити негайне виконання цього рішення суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 до селянського (фермерського) господарства «Олександрівське» про встановлення нікчемності договору оренди землі, треті особи: ОСОБА_4, сектор державної реєстрації речових прав Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області - задовольнити.

Встановити нікчемність договору оренди землі від 02 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_4, виданий Кегичівським РС ГУ ДМС України в Харківській області 22 серпня 2014 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_4 (паспорт громадянина України НОМЕР_5, виданий Кегичівським РС ГУ ДМС України в Харківській області 19 грудня 2013 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та селянським (фермерським) господарством «Олександрівське», зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 листопада 2015 року, номер запису про інше речове право 12034369, щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,8377 га, яка розташована за межами населених пунктів Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_3.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства «Олександрівське» ( ЄДРПОУ 31929712, 64003, Харківська область, Кегичівський район, смт. Кегичівка, вул. Баклагіна, буд.3) на користь ОСОБА_1 (64024, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

У задоволені зустрічного позову селянського (фермерського) господарства «Олександрівське» до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди землі, треті особи: ОСОБА_4, сектор державної реєстрації речових прав Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через цей районний суд, протягом 10 днів з дня проголошення (відсутніми учасниками - з дня отримання його копії), і набирає законної сили: за відсутності скарги - після закінчення цього строку, у разі її подання - після розгляду апеляційним судом.

Суддя Н.М. Куст