Рішення № 67466092, 12.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 753/8546/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Леонтюк Л.К.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4206/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Панченко М.М.

при секретарі Крічфалуша С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом Національного медичного університету імені О.О.Богомольця до ОСОБА_4 про відшкодування вартості навчання за державні кошти.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

28 квітня 2016 року позивач Національний медичний університет імені Богомольця 0.0. звернувся до відповідача ОСОБА_4, третя особа : Міністерство охорони здоров'я України про відшкодування вартості навчання за державні кошти.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.08.2007 наказом № 1339/л-1 відповідач ОСОБА_4 була зарахована на 1-й курс медико - психологічного факультету «медична психологія» Національного медичного університету імені Богомольця О.О., а наказом № 1250/л-1 від 20.06.2013 була відрахована у зв'язку із закінченням навчання та направлена згідно розподілу до Центральної районної поліклініки Солом'янського району м. Києва для проходження інтернатури та подальшої роботи згідно розподілу за державним замовленням.

При зарахуванні на навчання за державні кошти відповідачкою була підписана угода № 070730 від 01.09.2008 відповідно до вимог чинного законодавства, вона мала б прибути до місця призначення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджету вартість навчання в установленому порядку, протее, відповідачкою не було дотримано вимог нормативних документів та угоди від 01.09.2008 в частині її обов'язку відпрацювати після закінчення ВНЗ три роки в установі, відповідно до направлення на роботу. Вартість навчання за період з 2007 року по 2013 рік /повного строку/, становить 112 255 грн. 73 коп., які мають бути відшкодовані згідно порушеного нею зобов'язання, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Національного медичний університет імені Богомольця 0.0. заборгованість вартості навчання за державні кошти у розмірі 112 255,73 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Національного медичного університету імені Богомольця 0.0. судовий збір у розмірі 1683,84 грн.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_3 - представник ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому зазначав, що ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано, що його довіритель була звільнена за прогули без поважних причин ( п.4 ст. 40 КЗпП України) не з місця роботи куди їй було видано направлення, тобто Центральної районної поліклініки Солом'янського району м. Києва, а з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно- діагностичний центр» Солом'янського району м. Києва. З місця ж роботи за направленням - Центральної районної поліклініки Солом'янського району м. Києва, відповідач була звільнена у зв'язку з переведенням на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України. Посилаючись на вимоги ст.526, ч.2 ст. 530 ЦК України представник відповідача зазначав, що , строк виконання зобов'язання про відшкодування вартості навчання не настав, оскільки не дотримані вимоги вищезазначених норм. Окрім того, позивачем відповідач не була обізнана з розміром вартості навчання, що підлягає відшкодуванню, а відтак не могла у добровільному порядку відшкодувати її. Вказував, що розмір вартості навчання у 112225,73 грн. нічим не обгрунтований, а наданий стороною позивача рахунок нічим на підтверджений. На думку представника відповідача, договір між сторонами був укладений 01.09.2008, а тому період навчання 2007 року і до укладення договору не може враховуватись та стягнення оплати за цей період. Не може стягуватись і сума стипендія у розмірі 34366,65 грн.

Суд не звернув уваги на те, що відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» (в редакції від 23.03.1996р.) випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, Законом України від 01.07.2014 №1556-УІІ ч. 2 виключена із ст. 52 Закону України «Про освіту».

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015р. №216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996р. №992» відмінена норма щодо обов'язковості відпрацювання в секторі економіки особами, які навчалися за рахунок державного бюджету, що містилась у п. 8 Порядку КМУ.

Згідно ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача ОСОБА_4 в судове засідання, яка належним чином про час та місце розгляду справи була повідомлена, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, відповідач для участі у справі направила свого представника.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог (п.2, ч.1 ст. 307 ЦПК України).

При ухваленні рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

05.08.2007 наказом № 1339/л-1 позивач ОСОБА_4 була зарахована на 1-й курс медико - психологічного факультету «медична психологія» Національного медичного університету імені Богомольця О.О. (а.с.9), а наказом № 1250/л-1 від 20.06.2013 була відрахована у зв'язку із закінченням навчання та направлена згідно розподілу до Центральної районної поліклініки Солом'янського району м. Києва для проходження інтернатури та подальшої роботи згідно розподілу за державним замовленням ( а.с.10)

При зарахуванні на навчання за державні кошти відповідачкою була підписана угода від 01 вересня 2008 року «Про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою медичною освітою» відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 та Наказу МОЗ України № 367 від 25.12.1997 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням", вона мала б прибути до місця призначення для проходження циклу інтернатури (а.с.11; 55), проте згідно наказу № 605к від 26.08.2014 (а.с.60) ОСОБА_4 лікаря - інтерна за спеціальністю " медична психологія" загально- поліклінічного персоналу КНП "КДЦ" звільнено від займаної посади 26.06. 2014 за прогули без поважних причин, що мали місце з 30.06. 2014 по 26.08. 2014 ( п.4 ст. 40 КЗпП України).

Вартість навчання за період з 2007 року по 2013 рік /повного строку/ становить 112 255 грн. 73 коп. (а.с. 62), які мали бути відшкодовані згідно порушеного відповідачкою зобов'язання (п.З розділу «зобов'язання студента» угоди) та у відповідності до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 та Наказу МОЗ України № 367 від 25.12.1997 року «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням".

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та керувався вимогами ст.ст. 526,626,629 ЦК України, Законом України «Про вищу освіту», з урахуванням Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 та Наказу МОЗ України № 367 від 25.12.1997 року «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням".

За загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року №376 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України, визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, а саме: Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року №992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням ЗП України,1996р., №17, ст.460); Постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р.№216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. №992(офіційний вісник України,2015р.,№33,ст.965).

З урахуванням того, що постанова, якою передбачалось трьохрічне відпрацювання медичних працівників, які навчалися за бюджетні кошти, а в разі протилежного, повернення коштів за навчання, якою і кервався суд першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог, скасована КМУ, то і вимоги позивача до відповідача про стягнення коштів за навчання (норми Конституції України), є незаконними.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року про задоволення позовних вимог скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Національного медичного університету імені О.О.Богомольця до ОСОБА_4 про відшкодування вартості навчання за державні кошти відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: