Ухвала суду № 67440368, 13.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

13 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Тютюн Т.М.,

суддів Гладія С.В., Журавля О.О.,

за участю секретарів Ярмолюк М.І., Сірої О.Г.,

прокурора Карпука Ю.А.,

перекладача ОСОБА_1,

захисника ПшеничногоЮ.В.,

обвинуваченої ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12014100080007013 щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженки м. Єревана, Вірменія, громадянки України,

що зареєстрована та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 не судимої,

яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України,

за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні і захисника Пшеничного Ю.В. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 14.12.2015 року ОСОБА_3 визнана винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.149 КК України і їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.

Судом прийнято рішення щодо речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.

_______

Справа № 11-кп/796/440/2017

Категорія: ч.2 ст.149 КК України

Головуючий у першій інстанції: Бандура І.С.

Доповідач: Тютюн Т.М.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Київської місцевої прокуратури № 8 Дігтяр В.Л. просить вирок суду першої інстанції частині призначеного покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 за ч.2 ст.149 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості обвинуваченої і правильність кваліфікації її дій, однак вважає, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого призначене ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі без конфіскації майна не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через м'якість. Зокрема, суд не врахував, що обвинувачена вчинила особливо тяжкий корисливий злочин з метою особистого збагачення, а тому не призначення додаткового покарання не буде достатнім для попередження вчинення нею нових злочинів.

В апеляційній скарзі захисник Пшеничний Ю.В. просить вирок суду першої інстанції скасувати і закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки показання обвинуваченої про те, що потерпілі добровільно їхали до ОАЕ з метою надання сексуальних послуг за грошову винагороду, ніхто їх до цього не примушував, не вербував і не використовував їх скрутне становище, в сукупності з показаннями потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які були ініціаторами зустрічей і розмов з приводу надання таких послуг за грошову винагороду в м. Дубаї, доводять непричетність ОСОБА_3 до торгівлі людьми. Не погоджується і з висновками суду про участь ОСОБА_3 у створенні будинку розпусти на території м. Дубаї, отримання нею разом з іншими особами прибутку від надання жінками сексуальних послуг, вербування жінок для надання таких послуг, втягнення у боргову кабалу з використанням уразливого їх стану і матеріальної залежності від себе, а так само обман чи шантаж потерпілих. Вважає, що ці висновки не підтверджуються наявними у справі доказами, адже потерпілі підтвердили, що мова йшла про виконання ними певної роботи, а слова ОСОБА_3 про умови роботи відповідали дійсності. Також у справі відсутні відомості про укладення з кимось з потерпілих угоди на підтвердження вербування та іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина.

Захисник вказує, що дії ОСОБА_3 могли б отримати правову кваліфікацію за ст.ст.302, 303 КК України як звідництво або втягнення в заняття проституцією, адже незаконна угода, об'єктом якої є людина, як то дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу тощо, за якою особа передається для експлуатації, в даному випадку відсутня.

Крім того, на думку захисника, під час досудового розслідування допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, що тягне за собою недопустимість доказів. Так, згідно з ст.ст.246, 271 КПК України контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, у формі імітування обстановки злочину, і виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої слідчої дії. Однак стороною обвинувачення не надана відповідна постанова прокурора, доручення слідчого про проведення слідчої дії уповноваженим оперативним підрозділом, і слідча дія проведена без ухвали слідчого судді з дозволом на прослуховування телефонних розмов ОСОБА_3, аудіо-, відеоконтроль особи.

З огляду на викладені обставини стверджує, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, не доведена.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника ПшеничногоЮ.В. на підтримку поданої апеляційної скарги, який просив вирок суду першої інстанції скасувати і закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати, і заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, та аналогічні доводи обвинуваченої ОСОБА_3; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та підтримав апеляційну скаргу прокурора; повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, у визначених судом апеляційної інстанції межах; провівши судові дебати, надавши обвинуваченій останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з таких підстав.

Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою з невстановленою досудових розслідуванням особою, вчинила вербування ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з метою їх сексуальної експлуатації, з використанням уразливого стану потерпілих, за наступних обставин.

ОСОБА_3 у невстановленому місці та за невстановлених обставин познайомилась з невстановленою досудовим розслідуванням особою, яка запропонувала їй підшукувати жінок, які знаходяться у скрутному матеріальному становищі, та, користуючись їх уразливим станом, вербувати з метою сексуальної експлуатації за кордоном.

ОСОБА_3 на пропозицію невстановленої особи погодилась, вступивши з нею в попередню змову, і взяла на себе обов'язки, пов'язані з пошуком молодих жінок з метою їх вербування та переміщення за кордон до м. Дубаї (ОАЕ), де невстановлена особа повинна була їх використовувати у наданні послуг сексуального характеру клієнтам за грошову винагороду. Невстановлена особа, в свою чергу, повинна була оплачувати переміщення жінок до м. Дубаї, забезпечувати їх житлом, здійснювати контроль в період експлуатації та розподіляти між учасниками злочину грошові кошти, отримані від сексуальної експлуатації.

Реалізовуючи злочинний умисел, направлений на незаконну угоду, об'єктом якої є людина, ОСОБА_3 у липні 2014 року відшукала ОСОБА_6 і, дізнавшись, що вона ніде не працює, не має постійного джерела доходів, що не відповідає її особистим потребам, стала схиляти до діяльності, пов'язаної з наданням послуг сексуального характеру за грошову винагороду за кордоном, обіцяючи високий прибуток. ОСОБА_6, перебуваючи в скрутному матеріальному становищі та бажаючи його покращити, погодилася на пропозицію ОСОБА_3 і домовилась з останньою про зустріч 12 серпня 2014 року в аеропорту "Бориспіль", розташованому в м. Бориспіль Київської області. Зустрівшись в обумовленому місці, ОСОБА_3 передала ОСОБА_6 заздалегідь заброньований квиток та електрону візу для вильоту до м. Дубаї, по яких потерпіла виїхала за кордон, де зустрілась з невстановленою особою, яка підшукувала їй клієнтів та здійснювала контроль за наданням нею послуг сексуального характеру за грошову винагороду.

Тобто ОСОБА_3, користуючись уразливим станом, який полягав у збігу сімейних обставин та тяжкого матеріального становища ОСОБА_6, вчинила вербування останньої з метою подальшої експлуатації та за попередньою змовою з невстановленою розслідуванням особою здійснила незаконну угоду відносно потерпілої, передавши її через державний кордон України до м. Дубаї з метою сексуальної експлуатації.

Крім того, за аналогічних обставин ОСОБА_3, користуючись уразливим станом, який полягав у збігу сімейних обставин та тяжкого матеріального становища ОСОБА_7, 28 липня 2014 року вчинила вербування останньої з метою подальшої експлуатації та за попередньою змовою з невстановленою розслідуванням особою здійснила незаконну угоду відносно потерпілої, передавши її 1 жовтня 2014 року через державний кордон України до м. Дубаї з метою сексуальної експлуатації.

Крім цього, за аналогічних обставин ОСОБА_3, користуючись уразливим станом, який полягав у збігу сімейних обставин та тяжкого матеріального становища ОСОБА_8, на початку грудня 2014 року вчинила вербування останньої з метою подальшої експлуатації та за попередньою змовою з невстановленою розслідуванням особою здійснила незаконну угоду відносно потерпілої, передавши її 14 січня 2015 року через державний кордон України до м. Дубаї з метою сексуальної експлуатації.

Зустрівшись 14 січня 2015 року в обумовленому місці в аеропорту "Бориспіль", ОСОБА_3 передала ОСОБА_8 заздалегідь заброньований квиток та електронну візу для вильоту до м. Дубаї, по яких вона перетнула митний кордон України, однак у зв'язку з викриттям ОСОБА_3 була знята з рейсу.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, підтверджуються сукупністю наведених у ньому доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, за показаннями потерпілої ОСОБА_7, їй необхідні були грошові кошти для підтримання батьків-інвалідів, і вона сама зателефонувала ОСОБА_3, яка представилася ОСОБА_3, щоб обговорити умови роботи в м. Дубаї. Номер телефону обвинуваченої взяла у знайомої дівчини в клубі "Форсаж" в м. Києві, яка повідомила про можливість роботи за кордоном. Під час зустрічі в кафе "Пузата хата" в м. Києві ОСОБА_3 розповіла про суть роботи в м. Дубаї, яка полягала в наданні сексуальних послуг за грошову винагороду, дала детальну інформацію про ціну на такі послуги, можливі прибутки в розмірі до 1 000 доларів США за ніч, гідні умови проживання, а також умови роботи, контроль за цим, пошук клієнтів з боку ОСОБА_13, яка мала зустріти її в аеропорту. ОСОБА_3 брала на себе оформлення документів для отримання візи та купівлю авіаквитка. Вона вважала, що повинна віддати 6 000 доларів США саме за виїзд до м. Дубаї з м. Києва, і ОСОБА_3 пообіцяла переказати її батькам гроші, які будуть відпрацьовані нею в м. Дубаї, однак обіцянку не виконала. Домовлялись про виліт 1 серпня 2014 року, але у неї не було можливості у зв'язку з доглядом за батьками. У вересні 2014 року обвинувачена телефонувала їй, і на питання стосовно її поганого самопочуття відповіла про можливість лікування за кордоном з "відпрацюванням" коштів. У зв'язку з скрутним матеріальним становищем вона погодилася вилетіти 29 вересня 2014 року, прибула в м. Дубаї 1 жовтня 2014 року, де її зустрів раніше незнайомий англомовний чоловік та ОСОБА_13, фотографію якої показувала обвинувачена. В квартирі проживало ще три українки та дівчина неукраїнської національності. Їх (дівчат) відвозили в нічний клуб, де вони знайомилися з чоловіками. За харчування, проживання, вхід до клубу та будь-що інше потрібно було "відпрацьовувати". Всі гроші за надані нею сексуальні послуги віддавала ОСОБА_13, і їй повідомили, що вона повинна відпрацювати 10 000 доларів США. Її батьки не отримали гроші ані від ОСОБА_3, ані від ОСОБА_13. Також в орендованій в м. Києві квартирі ОСОБА_6, яка виїхала 11 серпня 2014 року за допомогою обвинуваченої, залишила записку, щоб звернулись у міліцію, з текстом "…за неї (ОСОБА_6.) несе відповідальність ОСОБА_3". Вона звернулась у міліцію по прильоту з м. Дубаї, так як подруга не виходила на зв'язок. Втекла з м. Дубаї за допомогою ОСОБА_14, з якою проживала у квартирі, за рахунок заощаджень останньої. Під виглядом, що виходять на роботу, вони зібрали речі, провели ніч в аеропорту, купили квитки на літак і 9 жовтня 2014 року прилетіли в аеропорт "Жуляни" в м. Києві. Їй відомо, що ОСОБА_3 переправляла інших дівчат в м. Дубаї до ОСОБА_13, за що отримувала гроші.

Потерпіла ОСОБА_6 показала, що в липні 2014 року проживала в квартирі разом з ОСОБА_7, яка розповіла, що у неї з'явилась можливість виїхати в м. Дубаї, також чула розмову по телефону з жінкою, якою виявилась ОСОБА_3 (ОСОБА_3.), в якій йшлося про м. Дубаї та великий заробіток. ОСОБА_7 хотіла, щоб вони їхали разом, і відмовилась дати номер телефону обвинуваченої. Одна скрутне матеріальне становище не дозволяло їй довго знаходитися в м. Києві, тому вона знайшла номер телефону ОСОБА_3 у телефоні ОСОБА_7 і зустрілась з обвинуваченою в кафе "Муракамі". Вони обговорили, що вона займатиметься проституцією в м. Дубаї, де її мала зустріти ОСОБА_15, строк перебування близько двох місяців, умови проживання. Купівлю авіаквитку та оформлення візи ОСОБА_3 взяла на себе, і після прильоту в м. Дубаї за домовленістю вона повинна була "відпрацювати" 800 доларів США. В день вильоту з м. Києва обвинувачена була разом з нею в аеропорту і впевнилась у тому, що вона пройшла через пропускний пункт. Також ОСОБА_3 цікавилась, чи є в неї подруги, готові займатись тим же в м. Дубаї. В м. Дубаї її зустріла ОСОБА_15, там вона жила в орендованій квартирі разом з ОСОБА_15, яка підбирала клієнтів, а гроші за надані сексуальні послуги забирала собі. Їй стало відомо, що вона повинна віддати 6 000 доларів США та 1 000 доларів США щомісячно за проживання, про що заздалегідь їй не повідомили, грошей на квиток для повернення в Україну не було. Коли познайомилась з чоловіком, який виплатив за неї "борг" в сумі 6 000 доларів США, змогла повернутися. До вильоту в м. Дубаї залишила в квартирі записку.

Потерпіла ОСОБА_8 дала показання про те, що переїхала з м. Луганська до м. Києва в пошуках роботи. ОСОБА_3, яка їй відома як ОСОБА_3, зателефонувала їй, сказала, що отримала її номер телефону від знайомої на ім'я ОСОБА_16 і запропонувала зустрілися. Під час зустрічі 6 грудня 2014 року в кафе на пр-ті Перемоги в м. Києві обвинувачена розповіла, що робота в м. Дубаї полягає в занятті проституцією, про ціни на відповідні послуги, пообіцяла комфортні умови проживання. Оскільки їй пропонувався досить великий заробіток, в м. Луганську йшли воєнні дії, з огляду на скрутне матеріальне становище на початку січня 2015 року погодилася на пропозицію. ОСОБА_3 за власні кошти допомогла оформити їй закордонний паспорт і візу за умови "відпрацювання" по приїзду в м. Дубаї. Всі документи, крім паспорта, обвинувачена дала їй в аеропорту, і супроводжувала перед вильотом до терміналу. ОСОБА_3 повідомила, що в м. Дубаї її зустрітиме ОСОБА_13, та скинула на мобільний телефон фотографію останньої. Також обвинувачена розмовляла з кимось, щоб її зустріли, та пересилала з мобільного телефону її фотографію. Вважала, що 6 000 доларів США повинна віддати ОСОБА_3, тому що саме вона оформляла всі документи. За умови стабільного доходу в Україні не погодилася б на такий спосіб заробітку.

Показання потерпілих суд першої інстанції правильно поклав в основу обвинувального вироку, оскільки вони об'єктивно узгоджуються між собою та з іншими доказами, якими суд мотивував свої висновки, а саме, з даними у протоколі пред'явлення для впізнання за фотознімками, в ході якого ОСОБА_7 впізнала ОСОБА_3, у посадочних, багажних талонах та квитках, роздруківках електронних віз, листі Державної прикордонної служби України, якими підтверджується інформація про дати перетину ОСОБА_7 і ОСОБА_6 державного кордону України в напрямку м. Дубаї за туристичною візою та повернення в м. Київ, а також запланований виліт ОСОБА_8, яку було знято з рейсу. Підтвердження бронювання квитка для ОСОБА_8 було направлено на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2 а.с.40-42, 45-48, 69-72, 189-190).

Згідно з протоколом про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину від 15.01.2015 року ОСОБА_8 з метою запобігання вчинення злочину та викриття ОСОБА_3 погодилася на її пропозицію виїхати до м. Дубаї з метою сексуальної експлуатації іншими особами. 14.01.2015 року співробітниками УБЗПТЛ ГУ МВС України в м. Києві проведений інструктаж ОСОБА_8 на предмет імітування зацікавленості виїзду до м. Дубаї. Того ж дня о 16 годині 30 хвилин в приміщенні терміналу "D" міжнародного аеропорту "Бориспіль" ОСОБА_8 зустрілася з ОСОБА_3, де остання взяла паспорт потерпілої і передала представнику авіакомпанії "МАУ" з документами на бронювання квитка. Представник авіакомпанії роздрукував квиток і повернув обвинуваченій разом з іншими документами, які та, в свою чергу, передала ОСОБА_8 До 17 години ОСОБА_8 і ОСОБА_3 знаходились у кафе в терміналі, о 17 годині 10 хвилин разом підійшли до пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України, ОСОБА_3 передала ОСОБА_8 бронювання та запрошення. Після цього потерпіла пройшла через вказаний пункт, а обвинувачена була запрошена до кімнати прийому громадян співробітниками УБЗПТЛ ГУ МВС України в м. Києві, де в присутності понятих проведено огляд місця події зі складанням відповідного протоколу (т.2 а.с.205-207).

Аналогічного змісту інформація міститься і в протоколі про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи від 02.02.2015. Цей протокол містить стенограму розмови між ОСОБА_3 і ОСОБА_8, під час якої обвинувачена повідомляє, що її зустріне ОСОБА_13, фото якої вона відправить потерпілій на мобільний телефон, що спочатку необхідно буде відпрацювати 6 000 доларів США за квиток, візу, салон краси для підтримання відповідної зовнішності, проживання тощо, а також про умови оплати за сексуальні послуги - 400 доларів США за годину. При цьому обвинувачена фотографує ОСОБА_8 на камеру мобільного телефону і комусь в телефонній розмові повідомляє про її приліт (т.2 а.с.208-214).

Дані, що містяться у протоколах огляду від 03.02.2015 року, від 10.02.2015 року, від 16.02.2015 року, в ході яких оглянуто вилучені 14.01.2015 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 речі, також переконливо свідчать про отримання нею коштів за вербування жінок в сумі близько 1 000 доларів США до або після прибуття такої до ОАЕ за кожну та використання імені ОСОБА_3. Так, під час обшуку було вилучено візитні картки з надписом ОСОБА_3 (Logistics Expedition Transportaion), номерами телефонів НОМЕР_1, копії паспортів жінок, роздруківки електронних віз ОАЕ, нотатки та чорнові записи з номерами телефонів, прізвищами та іменами жінок, 5 блокнотів з рукописними записами стосовно дат і сум у доларах США, переказаних ОСОБА_15: "500 $ 08.08, 500 $ 10.08, 500 $ 16.08, 550 $ 19.08 билет, 250 $ 21.08 одежда, 200 $ прож ОСОБА_17, 100 $ закрила долг", також містяться записи "ОСОБА_17 - 1 000 $, ОСОБА_6۷ - 1 000 $, ОСОБА_7۷ - 1 000 $, ОСОБА_18 - 1 000 $, ОСОБА_19 - 1 000 $" та інші записи подібного змісту з жіночим іменем та сумою 1 000 доларів США або іншими сумами, які в сукупності складають близько 1 000 доларів США. На персональному комп'ютері "Asus" у папці на робочому столі "мама 2014" містяться 320 фотографій невстановлених молодих жінок, фотографії паспортів, у тому числі ОСОБА_6, а копіюванням поточного стану екрану після запуску програми "Viber", яка пов'язана з номером мобільного телефону оператора "life" НОМЕР_2, яким користувалася ОСОБА_3, під час перегляду повідомлень з користувачем "ІНФОРМАЦІЯ_3, з яких зроблено скрін-шот, встановлено, що між цією особою та обвинуваченою йдеться про те, щоб "ОСОБА_20" забрала з паспортного столу паспорт для виїзду за кордон і через програму "Viber" відправила копію, а ОСОБА_3, з свого боку, оформить візу та придбає авіаквиток. При цьому "ОСОБА_20" повідомляє про труднощі, проблеми із здоров'ям сестри, у зв'язку з чим вона позичила кошти на операцію, і неможливість вилетіти раніше, ніж 10-го числа, ОСОБА_3 повідомляє, що оформила візу і купила квиток на 14.01.2015 року, і вони домовляються про зустріч в аеропорту. Подібна переписка з приводу підбору молодих жінок, оформлення документів та відправки їх за кордон велась з користувачами "ІНФОРМАЦІЯ_4, "ІНФОРМАЦІЯ_5 Оглядом мобільного телефону "Samsung" з сім-карткою оператора "Київстар" НОМЕР_3 встановлено, що в телефонних книгах, збережених у пам'яті телефону та на сім-картці, наявні 23 і 25 контактів з номером, який починається на +971, - код ОАЕ (т.2 а.с.79-100, 101-117, 128-143, 151-155).

У відповідності з протоколом огляду місця події від 14.01.2015 року в приміщенні Прикордонної служби України на 3-му поверсі міжнародного аеропорту "Бориспіль" у ОСОБА_3 в сумці було виявлено та в подальшому вилучено, серед іншого, мобільний телефон "Samsung" з сім-карткою оператора "Київстар" НОМЕР_4 картка "ПриватБанк" НОМЕР_5 Оглядом телефону, що оформлено протоколом від 16.02.2015 року, встановлено, що в телефонній книзі наявні контакти "ОСОБА_3" з номером телефону, який починається на +971, - код ОАЕ. Згідно з текстовими повідомленнями абонент "ІНФОРМАЦІЯ_6 пропонує обвинуваченій грошову винагороду за вербування жінок в сумі 1 500 доларів США після прибуття їх до ОАЕ і у разі, якщо жінка поїде назад через 6 місяців, ще 500 доларів США, а також повідомляє, що відправила 1 000 доларів США за товар, тобто за жінку, 100 - за одяг і 50 - за харчування (т.2 а.с.75-78, 123-127).

Протоколи про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 15.08.2014 року, 16.12.2014 року, аудіо-, відеоконтроль особи від 21.08.2014 року містять дані про зустрічі і численні телефонні розмови ОСОБА_3 з жінками, яким обвинувачена розповідає про умови проживання в м. Дубаї у її знайомих ОСОБА_15 та ОСОБА_13, отримання винагороди за надання послуг виключно сексуального характеру (300-400 доларів США за годину), характер таких послуг, контроль ОСОБА_15 та порядок виплати боргу за відправку до м. Дубаї, проживання, харчування тощо в сумі 6 000 доларів США, описуючи перспективи достатнього і стабільного заробітку виключно з позитивного боку. У цих розмовах жінки повідомляють їй про тяжкі захворювання родичів, як то крововилив у мозок, онкозахворювання і необхідність коштовного лікування, переїзд з непідконтрольної Україні території, низькі статки. Також ОСОБА_3 веде розмови про бронювання авіаквитків, оформлення віз, запрошення інших дівчат для спільного перельоту і подальшої роботи. В розмові 27.11.2014 року співбесідник ОСОБА_3 розповідає про дівчину, яку можна дуже добре продати. В ході розмов між ОСОБА_3 і ОСОБА_15 йдеться про відправку жінок в м. Дубаї, яких вони між собою називають товаром, при цьому ОСОБА_15 обіцяє сплатити обвинуваченій по 2 000 доларів США за кожну жінку, 1 000 доларів США, коли дівчина приїде і 1 000 - трохи пізніше, на що ОСОБА_3 погоджується. У розмові 29.07.2014 року з жінкою йдеться про те, що ОСОБА_3 зустрілась з дівчиною, яка погодилася на пропозицію, а співбесідниця повідомляє, що проводить ще один набір, на які прийдуть п'ять дівчат, яких вона намагатиметься завербувати, що схвалює ОСОБА_3 (т.2 а.с.215-244, 245-247, т.3 а.с.1-25, 26-51, 52-53, 54-75, 76-86).

Слід зауважити, що, за показаннями самої ОСОБА_3, вона допомагала ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 оформляти візи та авіаквитки для перельоту в м. Дубаї, де ті повинні були займатися проституцією, про що потерпілі були обізнані. Потерпілі самі ініціювали зустріч, і вона повідомляла, що їм слід "відпрацювати" 6 000 доларів США роботодавцю на ім'я ОСОБА_15 за харчування, забезпечення житлом та роботою, а також витрати з оформлення квитків і віз, а потім "працювати на себе" при повному забезпеченні житлом і харчуванням.

Також обвинувачена повідомляла суду, що ОСОБА_15 з м. Дубаї вона знає, працювала на неї, а ОСОБА_13 їй невідома. ОСОБА_15 оформляла візи, а вона купувала авіаквитки, за які ОСОБА_15 двічі з нею розраховувалась. Зв'язок відбувався по телефону приблизно раз на тиждень. Подробиць щодо конкретних умов роботи, проживання та контролю за роботою в м. Дубаї не знає, кожна дівчина домовлялась індивідуально. Вона тільки передавала ОСОБА_15 в м. Дубаї координати дівчат, з ними домовлялися окремо від неї, і ОСОБА_15 не оплачувала її послуги. Про проблеми матеріального характеру потерпілі їй не повідомляли. Наполягає, що ні з ким не домовлялась про вербування дівчат з метою їх експлуатації, потерпілі добровільно погодилися надавати за кордоном сексуальні послуги, ніхто їх до цього не примушував. Тому вважає, що не вчиняла протиправних дій, а оформлення документів для вильоту за кордон є допомогою, винагороди за що вона не отримувала.

Показанням ОСОБА_3 про те, що її роль зводилася виключно до допомоги потерпілим в оформленні документів і купівлі авіаквитків, що вона робила безоплатно, суд першої інстанції дав оцінку і правильно не прийняв їх до уваги, про що навів у вироку переконливі мотиви. Як достовірно встановив суд, обвинувачена не могла самостійно діяти і вчиняла злочинні дії за попередньо змовою з особами на ім'я ОСОБА_15 і ОСОБА_13, що знаходились у м. Дубаї, за що отримувала винагороду. ОСОБА_3, зі слів потерпілих, знала про їх уразливий стан, який полягав у збігу сімейний та матеріальних обставин. Правильно суд звернув увагу на характер та зміст розмов між обвинуваченою та потерпілими, метою яких було отримання згоди останніх на розпорядження ними іншими особами за кордоном з метою сексуальної експлуатації, у зв'язку з чим дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_3 містили ознаки вербування.

Колегія суддів також вважає, що показання ОСОБА_3 у цій частині спростовуються показаннями потерпілих, протоколами про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зміст яких викладено раніше. Потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 дали показання про те, що обвинувачена надала їм більш ніж детальну інформацію про те, якого характеру послуги вони мають надавати в м. Дубаї, ціни за ці послуги, очікувані великі прибутки, при цьому запевняла в тому, що вони проживатимуть у комфортних умовах, матимуть гарне харчування, а їх робота та пошук клієнтів контролюватимуться з боку інших осіб (ОСОБА_13, ОСОБА_15), яким вони віддаватимуть кошти, поки не розрахуються за квитки та візи.

Цими показаннями спростовані і твердження обвинуваченої про те, що їй невідома жінка на ім'я ОСОБА_13, про відсутність інформації стосовно умов проживання та роботи, про які нібито дівчата домовлялися індивідуально, а так само необізнаність про матеріальний і сімейний стан потерпілих.

Твердження захисника про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки висновки суду нібито не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, на думку колегії суддів, є безпідставними, адже цими доказами, навпаки, в повному обсязі доведено винуватість ОСОБА_3

Посилання ж на те, що виключно на припущеннях базуються висновки про участь ОСОБА_3 у створенні будинку розпусти на території м. Дубаї та отримання разом з іншими особами прибутку від надання жінками сексуальних послуг, втягнення у боргову кабалу, в тому числі з використанням обману чи шантажу, є надуманими.

Обвинувачення у вчиненні таких дій ОСОБА_3 не висувалося, і суд у відповідності з вимогами ст.337 КПК України розглядав кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, згідно з яким з об'єктивної сторони дії ОСОБА_3 полягали у здійсненні незаконних угод щодо потерпілих з подальшою передачею їх через державний кордон України, вербуванні з метою сексуальної експлуатації та використанням уразливого стану. Однак з огляду на те, що такі дії обвинуваченої не були відображенні в повному обсязі у запропонованій органом досудового розслідування кваліфікації, суд першої інстанції і кваліфікував їх саме як вербування.

Не відповідають ці дії і правовій кваліфікації за ст.302 чи ст.303 КК України, як вказує захисник, оскільки за відправлення кожної жінки з метою її сексуальної експлуатації до м. Дубаї невстановленим особам ОСОБА_3 отримувала певну суму коштів, що свідчить про укладення щодо потерпілих саме угод. Не дивлячись на те, що з потерпілими було досягнуто домовленості і вони запрошувалися для заняття проституцією, про що були обізнані, мали можливість вільно пересуватись і їхні документи залишалися при них, відсутність коштів та невизначений правовий статус в іншій країні не надавали їм можливості вільно повернутися додому та припинити надавати сексуальні послуги за винагороду. Вказані обставини свідчать на користь того, що вони були завербовані і піддані сексуальній експлуатації, що виключає правову кваліфікацію за іншими нормами закону України про кримінальну відповідальність, як то звідництво, яке полягає у підшукуванні конкретного суб'єкта з метою вчинення розпусних дій, чи сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією, оскільки діяльність потерпілих на території Об'єднаних Арабських Еміратів знаходилися поза контролем ОСОБА_3

Таким чином суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, і навів у вироку сукупність доказів на підтвердження встановлених обставин, якими повністю доведено винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, і які з точки зору достатності та взаємозв'язку правильно покладено в обґрунтування висновків, у тому числі щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої за ч.2 ст.149 КК України - вербування людини, вчинене з метою експлуатації з використанням уразливого стану особи, за попередньою змовою групою осіб.

Доводи сторони захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, що виразилося у проведенні такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину, без постанови прокурора, за відсутності доручення слідчого про її проведення уповноваженому оперативному підрозділому і без отримання ували слідчого судді з дозволом на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у виді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо-, відеоконтроль особи, не знайшли свого підтвердження.

Згідно з ч.4 ст.246 КПК України виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

Згідно з ч.1 ст.271 КПК України контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Контроль за вчиненням злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, який згідно з ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, у формі імітування обстановки злочину проведено у відповідності з вимогами закону під час досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні. У справі наявна відповідна постанова прокурора від 05.01.2015 року, а також доручення прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій уповноваженим особам УБЗПТЛ ГУ МВС України в м. Києві, що спростовує доводи в апеляційній скарзі захисника про недопустимість доказу (т.2 а.с.191-192, 193-194). Колегія суддів звертає увагу на те, що доручення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій має право дати не тільки слідчий, а і прокурор у межах своїх повноважень, передбачених ст.36 КПК України, і проведення контролю за вчиненням злочину не потребує ухвали слідчого судді.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли потягти зміну чи скасування вироку, колегією суддів не встановлено.

Посилання прокурора на невідповідність призначеного ОСОБА_3 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість у зв'язку з тим, що суд першої інстанції не призначив їй додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке за санкцією ч.2 ст.149 КК України є альтернативним, колегія суддів також вважає необґрунтованими.

Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, яка до кримінальної відповідальності притягується вперше, утримує двох неповнолітніх дітей та батька, її майновий стан, відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, і правильно призначив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції відповідного закону України про кримінальну відповідальність без конфіскації майна, про що також навів ґрунтовні мотиви.

Доводи про необхідність призначення додаткового покарання лише з огляду на те, що вчинений злочин є особливо тяжким і корисливим, не можуть бути враховані, і прокурор не наводить переконливих мотивів, чому це буде необхідним й достатнім для виправлення засудженої.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу виховує двох неповнолітніх дітей, 2002 і 2003 років народження, проживає разом з ними і батьком пенсійного віку в будинку, який придбала у 2004 році і який належить їй на праві приватної власності, за місцем проживання характеризується позитивно. А тому додаткове покарання у виді конфіскації всього майна, до якого належить і житло, погіршить не тільки її майнове становище, а й умови проживання родини, що суперечитиме розумінню справедливості.

Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим й вмотивованим, і підстави для задоволення апеляційних скарг як сторони захисту, так і сторони обвинувачення відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні і захисника Пшеничного Юрія Володимировича - без задоволення.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення в період з 14 січня 2015 року по 13 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСТютюн Т.М. ОСГладійС.В. ОСЖуравель О.О.