Ухвала суду № 67428955, 22.06.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/404/17 Головуючий у І інстанції Литвин Л. І.Провадження № 22-ц/780/3308/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 56 22.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

22 червня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді Білоконь О.В.,

суддів: Гуль В.В., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Яготинського районного суду Київської області від 11 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів ,-

встановила:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що 9 грудня 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 004849 з додатками, яким він мав на меті придбати трактор «Білорус 892».

Перед підписанням договору, за результатами переговорів, між ними були узгоджені істотні умови угоди: предмет лізингу; вартість; порядок розрахунків - перший платіж у розмірі 220 000 грн. сплачується одразу після підписання договору, решта платежів - рівними частинами до повного виконання зобов'язання, але не більше 76 місяців; порядок передачі трактору у користування - до 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця; порядок передачі трактора у його власність - після повного розрахунку, за умови своєчасного внесення всіх обумовлених платежів. У той же день ним було сплачено відповідачу кошти у розмірі 264000 грн., однак до цього часу предмет лізингу не передався, акт приймання-передачі не підписувався.

Посилаючись на те, що договір фінансового лізингу № 004849, укладений між ним та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" нотаріально не посвідчений, а відтак є нікчемним, умови вказаного договору є несправедливими, та порушують його права як споживача, оскільки достовірної, доступної інформації щодо предмету договору ним також не було отримано, одночасно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, а також, посилаючись на те, що проведений адміністративний платіж не є лізинговим платежем у розумінні ЗУ "Про фінансовий лізинг" та не співрозмірним сумі за виконану послугу, яка фактично полягала лише у виготовленні стандартної форми договору, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004849 від 09 грудня 2016 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на його користь грошову суму, сплачену на виконання договору фінансового лізингу в розмірі 264000 гривень.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 11 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 004849 від 9 грудня 2016 року, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_2.

Стягнуто із ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_2 264000 гривень, а також 2640 гривень судового збору на користь держави.

Не погодившись з рішення суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із судом першої інстанції в тому, що договір мав бути посвідчений нотаріально.

При цьому посилається на те, що такий договір має відповідати лише вимогам статей параграфу 6 «Лізинг» глава 58»Найм (оренда)», параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда) ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», які не містять вимог про обовязкове нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу. Крім того, проаналізувавши норми «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Мінюсту України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, ЦК України та Законом України «Про фінансовий лізинг» відповідач стверджує, що для того, щоб нотаріус посвідчив договір найму (оренди), йому необхідно впевнитися, що орендодавець є повноважним на вчинення такого договору, тобто що у нього є право власності на предмет оренд (лізингу). Виходячи з цього, для здійснення нотаріусом нотаріальної дії по посвідченню договору фінансового лізингу, у лізингодавця повинне бути право власності на предметлізингу на момент укладання (посвідчення) договору лізингу.

Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановивши, у чому саме полягає несправедливість окремого положення договору фінансового лізингу і не вказав, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання недійсним саме цієї умови договору, а тим більше договору в цілому.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що09 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 004849, яким він мав на меті придбати трактор «Білорус 892».

На виконання умов договору фінансового лізингу ОСОБА_2 сплачено 44000 грн. комісії за організацію та 220000 грн. авансового платежу (а.с. 18).

Предмет лізингу не передавався, акт приймання-передачі не підписувався.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, щодоговір від 09 грудня 2016 року, нотаріально посвідчено не було. У звязку із цим зазначений договір є нікчемним з моменту його укладання,а тому відповідно до ст. 215 ч 3 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оскільки суд визнав, що договір є нікчемним, він застосувавнаслідки нікчемності правочину і стягнув з відповідача на користь позивача сплачені ним кошти.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс прав та обовязків на шкоду споживачу.

Колегія суддів із вказаними висновками погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі 6-2766цс15.

З врахуванням наведеного, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що оспорюваний договір є нікчемним, а тому суд правильно застосував наслідки його нікчемності.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що норми діючого законодавства не надають нотаріусу права посвідчувати договір лізингу є помилковими і ґрунтуються лише на власному тлумаченні відповідачем вимог законодавства . До нотаріуса сторони за посвідченням такого договору не звертались, нотаріус їм у посвідченні договору не відмовляв. Тобто відсутність нотаріального посвідчення договору лізингу є наслідком лише дій сторін, які не звернулись до нотаріуса за вчиненням такої нотаріальної дії.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду в частині визнання умов договору несправедливими, судова колегія з цими доводами також не погоджується і вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку в цій частині.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ця правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі 6-2766цс15 і є обовязковою для застосування судами.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і дав їм належну правову оцінку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про задоволення позову, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" відхилити.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :