Постанова № 67426737, 26.06.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р.Справа № 907/144/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Малех І.Б.

суддів Михалюк О.В.

ОСОБА_1

при секретарі Кришталь М.

розглянувши апеляційну скаргу Міжгірського міського споживчого товариства, б/н від 29.05.2017 року

на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.04.2017 року, суддя Пригара Л.І.

про припинення провадження

у справі № 907/144/17

за позовом: Міжгірського міського споживчого товариства, смт. Міжгіря

до відповідача: Міжгірської селищної ради Міжгірського району, смт. Міжгіря

з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Спілки споживчих товариств "Міжгірська районна спілка споживчих товариств, смт. Міжгіря

про визнання незаконним та скасування рішення 31-ої сесії 6-го скликання Міжгірської селищної ради № 412 від 17.07.2014 року Про розгляд подання прокурора Міжгірського району

за участю представників:

від позивача (скаржника) не зявився

від відповідача не зявився

від третьої особи ОСОБА_2 представник (довіреність б/н від 21.06.2017р.)

ВСТАНОВИВ:

ухвалою господарського суду Закарпатської області від 25.04.2017 року в справі №907/144/17 провадження в справі припинено.

В апеляційній скарзі, позивач, просить ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.04.2017 року в справі №907/144/17 скасувати та направити справу до суду першої інстанції. При цьому, останній, вказує, що суд першої інстанції дійшов невірних висновків про те, що дана справа не належить до підсудності господарських судів і з даним позовом слід звертатись в порядку КАС України.

У відзиві на дану апеляційну скаргу, відповідач вказав, що позивачем не наведено жодних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. Просив ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.04.2017 року в справі №907/144/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Представник позивача (скаржника) в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у відзиві, просив ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.04.2017 року в справі №907/144/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Рішенням Міжгірської селищної ради IV-ої сесії XXIV-го скликання від 16 грудня 2002 року було вирішено питання щодо припинення права постійного користування Міжгірською райспоживспілкою земельними ділянками під обєктами нерухомості, а саме, рестораном Карпати, кафе Гриль - бар, склад, універмагом Верховина, кафе Вікторія, магазином Продтовари № 4. Даним рішенням вирішено передати Міжгірському міському споживчому товариству (позивачеві у справі) земельні ділянки під зазначеними обєктами нерухомості для їх обслуговування, землевпорядній службі внести відповідні зміни в державні акти на право постійного користування серії ІІ-ЗК № 002125 від 01.09.1997 року та серії ІІ-ЗК № 000038 від 16.12.1997 року і внести відповідні зміни в земельно-облікові документи.

Як встановлено рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.12.2016 року в справі № 907/535/16, що набрало законної сили, відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 року, та не заперечено сторонами спору при розгляді даної справи, Міжгірська селищна рада, після прийняття рішення від 16.12.2002 року, не вчинила відповідних дій, спрямованих на його виконання, а саме, не вилучила в Міжгірської РСС земельні ділянки з користування, не звернулася до райспоживспілки з вимогою про повернення державного акту до архіву, не внесла зміни в Книгу записів реєстрації державних актів на право постійного користування на землю та облікові документи ради.

В подальшому, позивач з метою реалізації своїх прав на земельні ділянки під власними обєктами нерухомості звернувся з проханням до Міжгірської селищної ради, щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою.

Рішенням 22-ої сесії 6-го скликання Міжгірської селищної ради за № 255 від 25.12.2012 року було надано дозвіл позивачу на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок для обслуговування обєктів торгівлі, а саме, ресторану Карпати по вул. Шевченка, 78 в смт. Міжгіря, складів громадського харчування по вул. Шевченка, 78 а в смт. Міжгіря, універмагу Верховина по вул. Шевченка, 79 в смт. Міжгіря, кафе Гриль - бар по вул. Ольбрахта, б/н в смт. Міжгіря, кафе Вікторія по вул. Ольбрахта, б/н в смт. Міжгіря, магазину Продтовари № 4 по вул. Хустська, б/н в смт. Міжгіря.

05.03.2014 року, Прокуратура Міжгірського району, звернулася до Міжгірської селищної ради (відповідача у справі) із поданням про усунення порушень Земельного кодексу України та іншого законодавства. Подання мотивоване посиланням на порушення вимог ст. ст. 123, 142 Земельного кодексу України при прийнятті Міжгірською селищною радою рішення № 255 від 25.12.2012 року, оскільки земельні ділянки, щодо яких надано дозвіл на складання проекту землеустрою, згідно державних актів належать Міжгірській райспоживспілці, яка не надавала жодного дозволу на їх відчуження та, як власник земельних ділянок, не заявляла добровільної відмови від них; у рішенні не вказано орієнтовного розміру земельних ділянок.

За наслідками розгляду подання Прокуратури Міжгірського району № 93-541(669)вих.14 від 05.03.2014 року, Міжгірська селищна рада рішенням 31-ої сесії 6-го скликання № 412 від 17.07.2014 року скасувала п. 19.1. свого попереднього рішення 22 сесії 6 скликання Міжгірської селищної ради за № 255 від 25.12.2012 року щодо надання дозволу правлінню Міжгірського міського споживчого товариства на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок для обслуговування обєктів торгівлі, а саме, ресторану Карпати по вул. Шевченка, 78 в смт. Міжгіря, складів громадського харчування по вул. Шевченка, 78 а в смт. Міжгіря, універмагу Верховина по вул. Шевченка, 79 в смт. Міжгіря, кафе Гриль - бар по вул. Ольбрахта, б/н в смт. Міжгіря, кафе Вікторія по вул. Ольбрахта, б/н в смт. Міжгіря, магазину Продтовари № 4 по вул. Хустській, б/н в смт. Міжгіря.

Таке скасування Міжгірською селищною радою свого попереднього рішення № 255 від 25.12.2012 року позивач, з покликанням на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009, відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і субєкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, вважає неправомірним, з огляду на що і просить суд визнати незаконним та скасувати рішення 31-ої сесії 6-го скликання Міжгірської селищної ради № 412 від 17.07.2014 року Про розгляд подання прокурора Міжгірського району.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності, гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Підвідомчість справ господарським судам визначена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно з п.п. 1, 6 ч. 1 якої господарським судам підвідомчі, зокрема, справи в спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, а також справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам місцеві господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: 1) участь у спорі суб'єкта господарювання; 2) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; 3) наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; 4) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За наведених обставин, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності. У господарських судах мають вирішуватися усі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами місцевого самоврядування. Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів між суб'єктами господарювання і органами місцевого самоврядування, пов'язані з визнанням недійсними угод. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності. Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, то такий спір є спором про право і повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Приписами частини 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Земельний кодекс України, як акт цивільного законодавства, передбачає підставою виникнення цивільних прав та обовязків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Положеннями Земельного кодексу України встановлюються підстави, порядок та строки передачі земельної ділянки в користування (оренду) громадян і юридичних осіб, а також визначаються органи, уповноважені розглядати ці питання.

Зокрема, громадяни та юридичні особи за положеннями статті 116 Земельного кодексу України набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття такого права здійснюється, шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Вирішення питань про передачу земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ст. 122 Земельного кодексу України).

За правилами частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності в користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, що зацікавлена в одержанні в користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою, щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які в межах їх повноважень у місячний строк розглядають клопотання і дають дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки або надають мотивовану відмову в його наданні (частина 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України).

За частиною 6 ст. 123 Земельного кодексу України, після отримання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обовязкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк, з дня отримання, приймає рішення про надання земельної ділянки в користування.

Рішенням про надання земельної ділянки в користування, за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі в користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, в тому числі (у разі необхідності) вимог, щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина 10 ст. 123 Земельного кодексу України). Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 13 ст. 123 Земельного кодексу України).

Таким чином, для передачі земельної ділянки у користування (оренду), зацікавлена особа звертається до відповідних органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких останні приймають відповідне рішення.

Саме отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки ще не має наслідком надання земельної ділянки в користування (оренду) та не може означати позитивного рішення компетентного органу про надання її в користування (оренду).

Відмова ж компетентного органу в наданні відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою не є порушенням права особи на земельну ділянку, яке ще не виникло.

Положення ст. 12 Земельного кодексу України визначають повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст. Зокрема, такими повноваженнями є: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України в справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а, б, в, г статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01.04.2010 року № 10-рп/2010 справа № 1-6/2010 положення пунктів а, б, в, г ст. 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як субєкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування, як субєктом владних повноважень, повязані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів, поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

На підставі частини 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою особою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників субєкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно правових відносин.

Натомість, кваліфікуючими ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу субєкта. При цьому спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії субєкта владних повноважень Наведене узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі № 6-2510цс15.

За положеннями статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

На підставі, наведеного, висновку Конституційного Суду України та з врахуванням положень статті 11 Цивільного кодексу України, статей 116, 122 Земельного кодексу України, в звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин, підставою позову про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та його скасування, вирішення якого належить до підвідомчості господарських судів за змістом наведених вище приписів законодавства та рішення Конституційного Суду України є, зокрема, обґрунтування позивачем наявності порушеного цивільного права.

При цьому, наявність цивільного речового права, посвідчується визначеними нормативними приписами документами та правовими актами і в разі не визнання або оспорювання останнього, факт його наявності/відсутності доводиться у цивільних правовідносинах, внаслідок обрання та реалізації особою способу захисту, що встановлюється приписами п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у субєктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення субєктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав.

При зверненні з позовом у даній справі про скасування рішення 31-ої сесії 6-го скликання Міжгірської селищної ради № 412 від 17.07.2014 року Про розгляд подання прокурора Міжгірського району, позивач, не заявив вимогу про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою, а отже, предметом доказування в даній справі є зясування відповідності прийнятого селищною радою рішення вимогам та приписам діючого на момент його прийняття законодавства, а не зясування підстав правомірності набуття позивачем права постійного користування земельними ділянками.

Приймаючи до уваги, що прийняття селищною радою оскаржуваного рішення є наслідком здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій в частині розпорядження землями територіальних громад, а вимога про визнання порушеного права позивачем не заявлена одночасно з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, враховуючи, що оскаржуване рішення не є безпосередньою підставою виникнення права користування земельними ділянками, окремо заявлений позов про визнання оспорюваного рішення незаконним, за межами спору про право цивільне, вказує на публічно правовий характер такого спору, що в свою чергу, свідчить про підвідомчість даної справи адміністративному суду. Дана справа господарському суду не підвідомча.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року № 6-2510 цс15.

За положеннями п. 1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження в справі у випадку, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що ухвала господарського суду першої інстанції прийнята, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні апеляційної скарги Міжгірського міського споживчого товариства - відмовити.

2.Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.04.2017 року в справі №907/144/17 залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 27.06.2017 р.

Головуючий -суддяМалех І. Б.

СуддяМихалюк О.В.

СуддяПлотніцький Б.Д.