Постанова № 67426736, 20.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. справа№ 925/2/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Зеленіна В.О.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Добрицькій В.С.

за участю представників: позивача - Ярчак І.С.;

відповідача-1 - Демидас Д.А.

відповідача-2 - не з`явилися;

третьої особи - Стос В.К.

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Азот"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 р.

у справі № 925/2/17 (суддя - Грачов В.М.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1. Публічного акціонерного товариства "Азот"

2. Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"

третя особа Державне підприємство "Енергоринок"

про визнання угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Національне антикорупційне бюро України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Азот" (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" (далі - відповідач-2) про визнання недійсною угоди у формі заяви ПАТ «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 202-09/51 від 03.08.2016 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.01.2017 р. було залучено до участі у справі Державне підприємство "Енергоринок" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.02.2017 р. у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Азот" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що Національне антикорупційне бюро не довело своєї правосуб'єктності в даному спорі та не володіє правами та обов'язками позивача у правовідносинах між суб'єктами приватного права, а тому, на думку скаржника, не є належним позивачем у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 р. у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Дідиченко М.А. порушено апеляційне провадження у справі № 925/2/17 та призначено її до розгляду на 27.04.2017 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-53/1738/17 від 27.04.2017 р. у зв'язку з перебуванням судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/2/17, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 р. у справі № 925/2/17 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 р. було відкладено до 30.05.2017 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 р. було відкладено розгляд справи до 20.06.2017 р.

В засідання суду, призначене на 20.06.2017 р., представник відповідача-2 не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.05.2005 р. між Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - постачальник), та Відкритим акціонерним товариством "Азот", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Азот" (далі - споживач), було укладено договір постачання електричної енергії № 524-213/24 (далі - договір поставки).

Відповідно до п. 1 договору поставки постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Згідно з п. 2.1.2 договору поставки постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору.

Як передбачено п. 2.2.3 договору поставки, споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2005 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 9.4 договору поставки).

В подальшому, строк дії цього договору протягом 2005 - 2016 років щорічно продовжувався.

На виконання умов укладеного договору поставки Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" поставило Публічному акціонерному товариству "Азот" у січні-лютому 2016 року активну електричну енергію, закуплену на оптовому ринку електричної енергії України.

Однак, відповідач-1 не оплатив відповідачу-2 вартість спожитої електричної енергії за січень 2016 року на суму 31 617 329,14 грн та за лютий 2016 року на суму 18 382 670,86 грн, яка разом складає 50 000 000 грн.

30.06.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Азот" (далі - позикодавець) та Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (далі - позичальник) було укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 224-304 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору розмір фінансової допомоги становить 50 000 000,00 грн.

Згідно з п. 4.2 договору строк повернення фінансової допомоги встановлюється до 29.07.2016 р.

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" отримало безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 50 000 000,00 грн на свій поточний рахунок із загальним режимом використання коштів на ньому.

Однак, у строк до 29.07.2016 р. Публічному акціонерному товариству "Азот" не повернуло.

03.08.2016 р. ПАТ «Азот» направило на адресу ПАТ "Черкасиобленерго" заяву № 202-09/51 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме вимоги Публічного акціонерного товариства "Азот" до Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 50 000 000,00 грн і вимоги Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Публічного акціонерного товариства "Азот" про оплату боргу за поставлену у січні-лютому 2016 року активну електричну енергію у сумі 50 000 000,00 грн та про припинення зобов'язань між цими юридичними особами.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що угода у формі заяви ПАТ «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 202-09/51 від 03.08.2016 р., на думку позивача, суперечить чинному законодавству, оскільки положення ч. 2 ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» чітко визначають виключно грошову форму розрахунків між споживачами і постачальником електричної енергії та не допускають здійснення припинення зобов'язань споживачів за спожиту електроенергію в інший спосіб, у тому числі шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Згідно з ч. 8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1136 р. від 19.07.2000 р., визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Також, пунктами 6.2, 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 р., передбачено, що для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії. Оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Таким чином, законодавцем визначено обов'язок споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Однак, здійснюючи зарахування зустрічних однорідних вимог, за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" № 202-09/51 від 03.08.2016 р., відповідачі не виконали вимоги Закону України "Про електроенергетику" і Правил користування електричною енергією щодо оплати поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провели розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому форматі без використання поточного рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника, що в силу статті 26 Закону України "Про електроенергетику" не вважається оплатою спожитої Публічним акціонерним товариством "Азот" у січні - лютому 2016 року електричної енергії.

Таким чином, здійснене зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою Публічного акціонерного товариства "Азот" № 202-09/51 від 03.08.2016 р., як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, де передбачено виключно грошову форму розрахунків між споживачами і постачальниками електричної енергії та не допускається здійснення припинення зобов'язань споживачів за спожиту електроенергію в інший спосіб, у тому числі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Із змісту Закону України "Про електроенергетику" вбачається, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, безперебійного постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому є інтерес держави і суспільства.

Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення безперебійного постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як передбачено п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Так, мета вчинення одностороннього правочину відповідачами щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки суперечать встановленому Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією, оскільки така оплата відбулась без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" не отримає суму коштів фінансової допомоги у своєму розпорядженні, що призведе до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Доводи Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про його непричетність до порушення інтересів держави і суспільства, враховуючи, що зарахування зустрічних однорідних вимог було здійснено Публічним акціонерним товариством "Азот" в односторонньому порядку, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" сприяло вчиненню цього правочину, про що свідчить його бездіяльність після отримання від Публічного акціонерного товариства "Азот" заяви № 202-09/51 від 03.08.2016 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Стосовно доводів скаржника про те, що Національне антикорупційне бюро України не довело своєї правосуб'єктності в даному спорі та не володіє правами та обов'язками позивача у правовідносинах між суб'єктами приватного права, а тому не є належним позивачем у даній справі, колегія зазначає наступне.

Відповідно до абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009 р. у відповідності до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Тобто, правом на оскарження дійсності правочину наділені не всі особи, а лише його сторони, або особа, права та інтереси якої були порушені (можуть бути порушені) внаслідок його укладення.

Згідно з п. 13 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Приймаючи до уваги зобов'язання держави Україна за Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 р. №251-V), зокрема в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п. d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі шляхом подання позову. До того ж Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Азот" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 23.02.2017 р. у справі № 925/2/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 925/2/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.О. Зеленін

В.В. Андрієнко