Постанова № 67426707, 13.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 910/2326/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Куксова В.В.

за участю представників:

Від позивача: Горопашний І.В. - представник за довіреністю

Від відповідача: Коляда В.М. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17 (суддя Отрош І.М.)

За позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 122 000 грн. 39 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17 позов задоволено частково, а саме: зобов'язано Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" повернути Державному підприємству "Національна енергетична компанія "Укренерго" майно, що було передане на відповідальне зберігання за договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271). В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що беручи до уваги настання строку виконання відповідачем обов'язку з повернення майна (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271) позивачу та невиконання відповідачем обов'язку з повернення вказаного майна (зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення майна позивачу - відповідного акту повернення майна, складеного відповідно до п. 3.2 договору), суд першої інстанції дійшов висновку в обґрунтованості вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271). Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з повернення майна, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 81526 грн. 20 коп. за період з 12.09.2016 по 31.01.2017 та штраф у розмірі 40474 грн. 19 коп. Суд першої інстанції зазначив, що розрахунок пені та штрафу здійснюється від вартості товару, який підлягає передачі при поставці, вартості робіт, які підлягають виконанню, вартості послуг, які надаються. При цьому, як встановлено судом першої інстнції, відповідач надає послуги зберігання безоплатно. Водночас, позивач нараховує штрафні санкції від вартості майна, яке було передано на зберігання (що не можна вважати вартістю послуг), що не передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" пені у розмірі 81526 грн. 20 коп., нарахованої у зв'язку з простроченням повернення відповідачем майна за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штрафу у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахованого за прострочення повернення майна понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сам порядок повернення майна, і є тією обставиною, яка на думку скаржника, не в повній мірі була з'ясована судом, та призвела до прийняття невірного рішення. Так, апелянт пояснив передумови укладання договору відповідального зберігання майна від 12.07.2016, які пов'язані із необхідністю пошуку необхідного майна для проведення своєчасної ремонтної кампанії основної мережі Об'єднаної енергосистеми України. Необхідне обладнання було у позивача, а тому з метою його передачі відповідачу, між сторонами почалася переписка із залученням профільного міністерства. Так, між сторонами було укладено договір відповідального зберігання № 70/3057-16. Вищевикладені докази відповідач не міг надати вчасно, у зв'язку з тим, що не вчасно отримував ухвали суду першої інстанції. Відповідач жодним чином не заперечував проти претензій позивача, підтвердження тому є відповіді на претензії. Окрім того, 13.03.2017 на адресу позивача було направлено листа, в якому чітко зазначено про те, що відбулося погодження передачі двох високовольтних вводів між підприємствами, за умови зворотної передачі аналогічних вводів після їх закупівлі відповідачем. На думку апелянта, дана обставина свідчить про відсутність між сторонами предмету спору. Все вищенаведене свідчить про те, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у стягненні штрафних санкцій з відповідача, застосувавши приписи ст. 231 Господарського кодексу України. Посилаючись на абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, апелянт зазначив, що згідно даної норми для стягнення пені та штрафу необхідна наявність зобов'язання, порушення строків виконання даного зобов'язання та вартість товарів (майна), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання. В даному випадку мова йде про зобов'язання з повернення майна, то на думку апелянта, штрафні санкції відповідно до вищевказаних приписів повинні нараховуватися на вартість майна з якого допущено прострочення виконання зобов'язання з його повернення. Також, апелянт зазначив, що помилковим є висновок, що початок перебігу строку повернення майна почався з 27.09.2016, оскільки в листах від 06.09.2016 та 07.09.2016, позивач просив повернути майно 12.09.2016, у зв'язку із закінченням строку зберігання майна. Серед іншого, апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що даний позов складається з майнової та немайнової вимог, оскільки вимога про витребування майна, на думку апелянта, є вимогою майнового характеру, оскільки витребовується майно, яке має певну вартість, враховуючи наведені обставини, позивач вважає, що звернувся до суду із двома самостійними вимогами майнового характеру.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" по справі № 910/2326/17 розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Куксов В.В., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Куксов В.В., Тищенко О.В., порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.05.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/2326/17 прийнято до спільного розгляду з раніше поданою, прийнятою до провадження та призначеною до розгляду апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17, для здійснення їх розгляду в одному об'єднаному апеляційному провадженні, розгляд вказаних апеляційних скарг призначено на 30.05.2017.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №910/2326/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 30.05.2017 по справі № 910/2326/17 прийнято справу №910/2326/17 до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Куксов В.В., Гончаров С.А. для розгляду апеляційних скарг Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017. Розгляду справи призначено на 13.06.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 13.06.2017 вимоги апеляційної скарги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" підтримав, просив суд апеляційну скаргу - задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, проти доводів апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"- заперечував та зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування в цій частині - відсутні.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.06.2017 вимоги апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підтримав, просив суд апеляційну скаргу - задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Проти доводів апеляційної скарги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - заперечував та зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування в цій частині - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 15.07.2016 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (поклажодавець) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (зберігач) укладено Договір № 70/3057-16 відповідального зберігання майна, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору майно з правом користування, а саме: Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271, загальною вартістю 578202 грн. 67 коп.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 місце зберігання майна: Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, Прммайданчик 1, ВП "Южноукраїнська АЕС".

Згідно з п. 2.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 договір відповідального зберігання є безоплатним.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 передача майна на склад зберігача здійснюється транспортом зберігача.

Згідно з п. 5.2.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Відповідно до п. 6.2 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

Згідно акту приймання-передачі обладнання від 12.07.2016 позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання обладнання, визначене у п. 1.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копію довіреності, якою було уповноважено представника відповідача на приймання на відповідальне зберігання вказаного у п. 1.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 майна.

Відповідно до п. 6.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 строк відповідального зберігання становить 30 календарних днів.

12.08.2016 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, в якій сторони домовились продовжити строк відповідального зберігання до 12.09.2016 включно.

Згідно з п. 4.1.5 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Згідно листа № 01/04-2-1-1/9461 від 15.08.2016 Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", адресованого відокремленому підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", позивач просить відповідача, у зв'язку із закінченням строку відповідального зберігання, повернути передане на зберігання майно (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271).

Відповідно до листа № 04/04-2-1-1/10299 від 06.09.2016 Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", адресованого відокремленому підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом позивач просить відповідача, у зв'язку із закінченням строку відповідального зберігання - 12.09.2016, повернути передане на зберігання майно (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271).

Листом № 01/04-2-1-1/10318 від 07.09.2016, адресованого президенту Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", позивач звернувся про повернення переданого позивачем на відповідальне зберігання майно за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, у зв'язку із закінченням строку зберігання (12.09.2016).

В претензії № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016, адресованої відокремленому підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", позивач просив негайно повернути обладнання - Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271 та сплатити нараховану неустойку (8094 грн. 80 коп. пені за період з 12.09.2016 по 26.09.2016).

Судом першої інстанції встановлено, що вказана претензія була направлена позивачем відповідачу 28.09.2016, та була отримана відповідачем 03.10.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103236816870, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

У відповідь на претензію вих. № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016 позивача, відповідач направив листа № 32/14516 від 13.10.2016), в якому визнав, що претензія позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню (вказаний лист відповідача був отриманий позивачем 24.10.2016, що підтверджується вхідним реєстраційним номером 7780/0/11-16 позивача на ній, копія долучена позивачем до позовної заяви).

Враховуючи вищенаведені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача повернути майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання майна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271). Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з повернення майна, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 81526 грн. 20 коп., нараховану за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штраф у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахований за прострочення повернення товару понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно зі ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, строк відповідального зберігання обладнання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 був встановлений сторонами до 12.09.2016 включно (в редакції Додаткової угоди від 12.08.2016).

Згідно з п. 4.1.5 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Згідно з п. 5.2.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Таким чином, положеннями законодавства України та умовами укладеного між сторонами Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 передбачено право поклажодавця у будь-який час вимагати повернення майна, та обов'язок зберігача повернути майно не ставиться в залежність від строку зберігання майна, встановленого у договорі зберігання.

Разом з тим, у зберігача виникає обов'язок повернути майно поклажодавцю за наявності вимоги поклажодавця про повернення майна.

Як встановлено судом першої інстанції, листами № 01/04-2-1-1/9461 від 15.08.2016; № 04/04-2-1-1/10299 від 06.09.2016; № 01/04-2-1-1/10318 від 07.09.2016, позивач звернувся до відповідача про повернення майна та сплату штрафних санкцій.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, належних доказів направлення вказаних листів відповідачу позивачем суду не надано (копій рекомендованих повідомлень про вручення, копій опису вкладення у цінний лист, тощо).

При цьому, дослідивши долучені позивачем реєстраційно-контрольні картки вихідних листів № 01/04-2-1-1/9461 від 15.08.2016; № 04/04-2-1-1/10299 від 06.09.2016; № 01/04-2-1-1/10318 від 07.09.2016, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наведені документи не є належними доказами направлення вказаних листів відповідачу, оскільки не дають змоги встановити факт направлення відповідачу відповідних листів, а в цілому свідчить про реєстрацію певної вихідної кореспонденції Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", з чим колегія судді вапеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з положень Цивільного кодексу України та умов Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, строк виконання відповідачем обов'язку з повернення майна з відповідального зберігання визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 28.09.2016 позивач направив відповідачу претензію № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016, в якій просив негайно повернути обладнання - Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271 та сплатити нараховану неустойку (8094 грн. 80 коп. пені за період з 12.09.2016 по 26.09.2016).

Вказана претензія була отримана відповідачем 03.10.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103236816870.

Зокрема, у відповідь на претензію № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016 позивача, відповідач направив листа № 32/14516 від 13.10.2016, в якому визнав, що претензія позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню (вказаний лист відповідача був отриманий позивачем 24.10.2016, що підтверджується вхідним реєстраційним номером 7780/0/11-16 позивача на ній).

Таким чином, враховуючи дату отримання відповідачем претензії № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016 - 03.10.2016, та встановлений у ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк виконання зобов'язання (у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги), суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позивачу обладнання (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271) у строк до 10.10.2016 (включно), з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до п. 3.2 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами прийому-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору.

З наведеного вбачається, що повернення майна відповідачем повинно відбуватися у такий самий спосіб, яким майно було передано відповідачу позивачем (тобто за актом повернення майна, складеним між позивачем та відповідачем).

Однак, належних та допустимих доказів у розумінні ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують повернення позивачу майна, переданого на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання майна від 15.07.2016, відповідачем до суду не надано.

З огляду на викладене, беручи до уваги настання строку виконання відповідачем обов'язку з повернення майна (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271) позивачу та невиконання відповідачем обов'язку з повернення вказаного майна (зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення майна позивачу - відповідного акту повернення майна, складеного відповідно до п. 3.2 договору), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання майна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271).

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з повернення майна, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 81526 грн. 20 коп., нараховану за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штраф у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахований за прострочення повернення майна понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до п. 7.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 у випадку порушення зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що умовами Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання майна від 15.07.2016 сторонами не передбачено стягнення з відповідача пені, так само як і штрафу, за прострочення виконання обов'язку з повернення з відповідального зберігання майна.

За таких обставин, пеня та штраф за прострочення виконання відповідачем обов'язку з повернення майна може бути стягнуті лише в разі, якщо обов'язок та умови їх сплати визначений певним законодавчим актом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, позивач обґрунтовує вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу тим, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, та відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, має право на стягнення пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, та штрафу у розмірі 7% за прострочення понад тридцять днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судом першої інстанції встановлено, що Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (відповідно до п. 1.1. Статуту позивача, долученого до позовної заяви).

Відповідно до п. 4.1 Статуту Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" входить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони є суб'єктами господарювання, що належать до державного сектору економіки, з огляду на що за порушення виконання зобов'язань (у випадку та порядку, передбаченими вказаною нормою) наявні підстави для нарахування пені та штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

У п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Як вбачається з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Колегія судді апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливе за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанова Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-41гс10; постанова Верховного Суду України від 28 лютого 2011 р. у справі N 3-11гс11).

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що право на нарахування і стягнення вказаних штрафних санкцій виникає лише у випадку наявності прострочення зобов'язання з поставки товару, виконання робіт, надання послуг, тобто негрошового обов'язку, який є елементом змісту зобов'язання, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Таким чином, обов'язок відповідача у зобов'язанні із зберігання речі, по суті, зводиться до надання послуги зі зберігання речі.

Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що повернення майна зі зберігання за договором відповідального зберігання не є суттю самого зобов'язання зі зберігання, а є наслідком припинення зобов'язання зі зберігання, а тому обов'язок повернути майно зі зберігання не пов'язаний з виконанням робіт, наданням послуг, поставкою майна, у зв'язку з чим підстави для нарахування пені та штрафу за прострочення виконання зберігачем (відповідачем) обов'язку з повернення майна з відповідального зберігання на підстав ст. 231 Господарського кодексу України - відсутні.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає механізм нарахування пені та штрафу, зокрема базу нарахування: пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто, розрахунок пені та штрафу здійснюється від вартості товару, який підлягає передачі при поставці, вартості робіт, які підлягають виконанню, вартості послуг, які надаються.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідач надає послуги зберігання безоплатно. Водночас, позивач нараховує штрафні санкції від вартості майна, яке було передано на зберігання (що не можна вважати вартістю послуг), що не передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" пені у розмірі 81526 грн. 20 коп., нарахованої у зв'язку з простроченням повернення відповідачем майна за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штрафу у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахованого за прострочення повернення майна понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

При цьому, щодо здійснених відповідачем оплат нарахованих позивачем штрафних санкцій, докази здійснення чого були долучені позивачем до матеріалів справи разом із заявою про зменшення позовних вимог у судовому засіданні 07.03.2017, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказані обставини (сплата відповідачем штрафних санкцій) не входять до предмету дослідження судом, з огляду на встановлення обставин щодо відсутності підстав для нарахування таких санкцій.

Отже, підсумовуючи все вищевказане, приймаючи до уваги, що за приписами ст. ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись чинним законодавством України, суд апеляційної інтенції погоджується з висновоком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання майна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271), а також про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу на загальну суму 122 000, 39 грн.

Враховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення, як такі, що повністю спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а тому рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Щодо доводів позивача про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що даний позов складається з майнової та немайнової вимог, оскільки вимога про витребування майна, на думку апелянта, є вимогою майнового характеру, оскільки витребовується майно, яке має певну вартість, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України

від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Зокрема, господарським судам слід враховувати, що, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Отже, зі змісту вказаних положень постанови вбачається, що вимоги про повернення майна відноситься до вимог майнового характеру в тому випадку, коли спір виник у позадоговірних зобов'язаннях.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить повернути майно, яке було передано відповідачу на зберігання за Lоговором № 70/3057-16 від 15.07.2016 відповідального зберігання майна, тобто відносини між сторонами носять договірний характер.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на викладене, враховуючи, що спір стосується вимог про зобов'язання вчинити дії, які випливають із укладеного між сторонами договору, який відповідно до п. 2.1. такого є безоплатним, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути майно є немайновою вимогою, з огляду на що сума судового збору за звернення до суду першої інстанції з даною вимогою становить 1600, 00 коп.

При цьому, вимога про стягнення 122 000, 39 грн. є майновою вимогою та судовий збір за подання вказаної позовної вимоги до суду першої інстанції становить 1830, 01 грн. (122 000,39 грн. * 1,5%).

Таким чином , суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що загальний розмір судового збору, що підлягає сплаті позивачем з подачу позовної заяви до суду, становить 3430, 01 грн., та приходить до висновку , що сума судового збору, що підлягає сплаті за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції становить 3773, 01 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем та відповідачем за подачу апеляційних скарг було сплачено по 11 553, 36 грн. кожним.

Таким чином, у випадку подання позивачем клопотання про повернення суми судового збору, наявні підстави для повернення Державному підприємству "Національна енергетична компанія "Укренерго" з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого судового збору за подачу позовної заяву в розмірі 7073, 04 грн., а за подачу апеляційної скарги - 7 780, 35 грн.

Крім того, у наведений спосіб на повернення надмірно сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 7 780, 35 грн. має право і Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Судовий збір за подачу апеляційних скарг у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянтів (в сумі 3 773,01 грн. - на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в сумі 3 773,01 грн. - на Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго").

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/2326/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2326/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

В.В. Куксов