Постанова № 67426511, 20.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа№ 910/23339/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін:

від позивача : не прибув;

від відповідача : Алендар Ю.І. - представник за дов. №ГН-5-Ю/2017 від 03.01.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року

у справі № 910/23339/16 (суддя Пінчу В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

про стягнення 19 469, 50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Талісман Страхування" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі - відповідач ) про стягнення 19 469, 50 грн завданих збитків в порядку регресу та 1378,00 грн судового збору.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Талісман Страхування « виплатило страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 19469,50 грн.

Цивільно - правова відповідальність власника автомобіля " КРАЗ " ( д.н. НОМЕР_1 ) за шкоду, завдану майну третіх осіб під час ДТП за участю вказаного автомобіля, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/7786561 застрахована у відповідача, а тому позивач просить суд стягнути з останнього виплачене страхове відшкодування в розмірі 19469,50 грн.

Позивач звернувся до відповідача, з метою досудового врегулювання спору, із заявою про відшкодування збитків. Однак, виплата здійснена не була.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування" кошти в сумі 19469, 50 грн та судовий збір у розмірі 1 378, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 23.02.2017 року, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року по справі № 910/23339/16 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було застосовано практику Верховного Суду України.

Крім того, скаржник вказав, що страхувальником не було внесено на розрахунковий рахунок позивача додатковий страховий платіж у розмірі 1591,20 грн до 03.06.2016 року (10 робочих днів з дати настання ДТП).

Також, скаржник зазначив, що на момент настання ДТП строк експлуатації ТЗ складав більше 7 років, що є підставою для визначення коефіцієнту фізичного зносу відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 року у справі № 910/23339/16 апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" прийнята до провадження.

06.06.2017 року в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було оголошено перерву на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

20.06.2017 року відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник позивача у судове засідання 20.06.2017 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про місце та час судового засідання.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, участь представника позивача у судовому засіданні 20.06.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів та про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття постанови по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" - задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

29.07.2015 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортних ризиків № 2334.01.15 (далі - договір).

Об'єктом договору добровільного страхування є транспортний засіб "Daewoo NEXIA", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування, на випадок пошкодження внаслідок страхових подій (випадку), зокрема - пошкодження чи знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно договору, ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, складає 75000,00 грн.

Крім того, умовами договору передбачена франшиза при пошкодженні транспортного засобу у розмірі 00 грн.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

Відповідно до п. 16.1 договору при пошкодженні, знищенні або втраті ТЗ, для отримання страхового відшкодування страхувальник зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати визнання випадку страховим, одноразово сплатити додатковий платіж позивачу у розмірі страхового платежу по страхуванню ТЗ та ДО. У разі несплати додаткового страхового платежу, позивач не має права щодо виплати страхового відшкодування страхувальнику.

Як вбачається з матеріалів справи 13.06.2016 року страхувальник сплатив позивачу додатковий платіж в сумі 1591,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 23).

При цьому, Київський апеляційний господарський суд звертає увагу, що 09.06.2016 року позивач звернувся до страхувальника з повідомленням про рішення компанії визнати події страховим випадком та сплати додаткового платежу.

Тобто, страхувальник в строк (протягом 10 робочих днів з дати визнання випадку страховим) сплатив додатковий платіж.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як наладжене твердження скаржника, що страхувальником не було внесено на розрахунковий рахунок позивача додатковий страховий платіж у розмірі 1591,20 грн до 03.06.2016 року (10 робочих днів з дати настання ДТП).

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідно до п. 16.1 додатковий платіж сплачується протягом 10 робочих днів з дати визнання випадку страховим, а не протягом 10 робочих днів з дати настання ДТП на чому зауважує скаржник.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2016 року на автодорозі Київ - Одеса трапилась дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої відбулось зіткнення автомобіля "Daewoo NEXIA", (д.н. НОМЕР_2), під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля "КРАЗ" (д.н. НОМЕР_1), під керуванням водія ОСОБА_4.

Внаслідок ДТП були завдані механічні пошкодження автомобілю "Daewoo NEXIA", (д.н. НОМЕР_2), який був застрахований у позивача, згідно договору добровільного страхування транспортних ризиків № 2334.01.15 від 29.07.2015 року.

Дорожньо - транспортна пригода відбулась з вини водія автомобіля "КРАЗ" (д.н. НОМЕР_1) - ОСОБА_4, що підтверджується постановою Києво - Святошинського районного суду Київської області № 369/4785/16-п від 30.05.2016 року.

Згідно рахунку - фактури № 028 від 26.05.2016 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля "Daewoo NEXIA", ( д.н. НОМЕР_2 ) становить 19469,50 грн.

На виконання умов договору добровільного страхування транспортних ризиків № 2334.01.15 від 29.07.2015 року, на підставі заяви страхувальника, рахунку - фактури № 028 від 26.05.2016 року, розрахунку суми страхового відшкодування, а також на підставі страхового акту №000000086216010101 від 09.06.2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Талісман Страхування" виплатило страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 19469,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1304 від 15.06.2016 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Тобто, спеціальний Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.»

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 року по справі № 910/32969/15 та від 22.03.2017 року по справі № 910/3650/16.

Відповідно до страхового акту № 000000086216010101 від 09.06.2016 року та розрахунку до нього, сума страхового відшкодування складає 19469,50 грн.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що вищевказаний розрахунок зроблений без врахування фізичного зносу КТЗ.

Згідно п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи колісних транспортних засобів (далі - методика) - фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Відповідно до п. 3.9 методики, фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.

Пунктом 7.38 методики значення коефіцієнту фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

- 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

- 7 років - для інших легкових КТЗ.

Так, відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 пошкоджений ТЗ марки Дeo Нексіа, д.н. НОМЕР_3 є 2007 року випуску.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням скаржника, що на момент настання ДТП строк експлуатації ТЗ складав більше 7 років, що є підставою для визначення коефіцієнту фізичного зносу відповідно до вимог чинного законодавства.

Так, скаржником до справи було додано розрахунок вартості відновлювального ремонту №682855 від 07.04.2017 року (огляд ТЗ Део Нексіа, д.н. НОМЕР_3 було проведено в присутності власника ТЗ та представника відповідача), згідно з висновками якого, значення коефіцієнту фізичного зносу, дорівнює 0,61, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, ТЗ Део Нексіа, д.н. НОМЕР_3 становить суму в розмірі 7 873, 18 грн.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що своїх зауважень до вищевказаного розрахунку інша сторона не надала.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тоді як розрахунок вартості відновлювального ремонту №682855 від 07.04.2017 року був виконаний після прийняття оскаржуваного рішення.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 42 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог (з урахуванням зносу транспортного засобу).

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року по даній справі підлягає зміні в частині стягнення страхового відшкодування з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 4 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" - підлягає частковому задоволенню.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції підлягають зміні, то рішення в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року у справі №910/23339/16 - змінити, викласти рішення в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. К. Малевича, 31, ідентифікаційний код 31650052) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 39, ідентифікаційний код 30930046) 7873,18 (сім тисяч вісімсот сімдесят три) грн 18 коп. страхового відшкодування, 556,72 (п'ятсот п'ятдесят шість) грн 72 коп. судового збору.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 39, ідентифікаційний код 30930046) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. К. Малевича, 31, ідентифікаційний код 31650052) 953,60 (дев'ятсот п'ятдесят три) грн 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Матеріали справи №910/23339/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

І.А. Іоннікова