Постанова № 67426460, 20.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. справа№ 910/5388/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

при секретарі Добрицька В.С.

за участю

представників: позивача - Шутов О.О.;

відповідача - Коломієць А.С., Кравчук М.М.;

третьої особи-1 - Щербина О.Ю.;

третьої особи-2 - не з`явилися;

третьої особи-3 - не з`явилися;

третьої особи-4 - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2016 р.

у справі № 910/5388/16 (суддя - Чинчин О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс"

треті особи 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національний банк України

3. ОСОБА_7

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Атлантіс Капітал"

про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (далі - відповідач) про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р., укладеного між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторинг Фінанс»;

- зобов'язання ТОВ «Факторинг Фінанс» повернути АТ «Дельта-Банк» оригінали договорів та документів, переданих на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.03.2016 р. було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-1) та Національний Банк України (далі - третя особа-2).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2016 р. у справі № 910/5388/16 було задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"; визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс"; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінали договорів та документів, переданих на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2016 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що він не зможе виконати оскаржуване рішення у разі, якщо позовні вимоги будуть задоволені, оскільки оригінали договорів та документів, що були передані на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р., передані разом з правом вимоги новому кредитору на виконання договору про відступлення права вимоги № 01-БК від 29.04.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" прийнято до провадження у складі колегії суддів: Отрюх Б.В. (головуючий), Тищенко А.І., Михальська Ю.Б. та призначено до розгляду на 26.07.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 р., зокрема, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_7 (далі - третя особа-3) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Атлантіс Капітал" (далі третя особа-4), а також відкладено розгляд апеляційної скарги до 13.09.2016 р.

У судовому засіданні 13.09.2016 р. оголошено перерву до 15.09.2016 р., а 15.09.2016 р. - до 16.09.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/4795/16 від 16.09.2016 р. у зв`язку з перебуванням головуючого судді Отрюха Б.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5388/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. (головуючий), Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 18.10.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. розгляд апеляційної скарги відкладено до 21.11.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/6120/16 від 21.11.2016 р. у зв`язку з участю головуючого судді Гаврилюка О.М. у підготовці в Національній школі суддів України призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5388/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 р. розгляд апеляційної скарги відкладено до 22.12.2016 р.

У судовому засіданні 22.12.2016 р. оголошено перерву до 19.01.2017 р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/20/17 від 19.01.2017 р. у зв`язку з перебуванням головуючого судді Шапрана В.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5388/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Разіна Т.І. (головуючий), Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 23.02.2017 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 р. розгляд апеляційної скарги відкладено до 16.03.2017 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-53/990/17 від 15.03.2017 р. у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею, на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5388/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Разіна Т.І. (головуючий), Чорна Л.В., Отрюх Б.В.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та відкладено розгляд апеляційної скарги до 04.04.2017 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 р. розгляд апеляційної скарги відкладено до 25.04.2017 р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/401/17 від 25.04.2017 р. у зв`язку з перебуванням головуючої судді Разіної Т.І. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5388/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 25.05.2017 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 р. було відкладено розгляд справи до 20.06.2017 р.

В засідання суду, призначене на 20.06.2017 р., представники третьої особи-2, третьої особи-3 та третьої особи-4 не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень. Поважних причин відсутності вказаних представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.04.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю (за кредитним договором №ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 р., договором поруки № ФЛ-090908-001П/П від 09.07.2009 р., укладених з ОСОБА_7Ф.), а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору загальна купівельна ціна є сумою всіх купівельних цін за права вимоги, зазначених у додатку № 1 та становить 8000,00 грн.

Згідно з п. 2.3 договору права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язок продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Як передбачено до п. 3.1 договору, за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим договором покупець зобов'язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну протягом 5 робочих днів з дати підписання шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № 373930046 в АТ "Дельта Банк", МФО 380236, ЄДРПОУ 34047020.

Цей договір набуває чинності у момент його підписання сторонами і залишатиметься чинним до моменту виконання сторонами своїх обов'язків за ним у повному обсязі (п. 7.1 договору).

Додатком № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р. сторони визначили, що загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором на день укладення договору складає 2 939 986,19 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 33 539 624,11 грн, а саме право вимоги виконання зобов'язання щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 2 939 986,19 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 33 539 624,11 грн; купівельна ціна за право вимоги за кредитним договором та договором поруки становить 8 000,00 грн; загальна купівельна ціна 8 000,00 грн.

На виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р. продавець продав (відступив) покупцю, а покупець прийняв права вимоги за кредитним договором № ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 р. із всіма змінами та доповненнями до нього, укладеним продавцем з ОСОБА_7; разом з правом вимоги виконання зобов'язань за кредитним договором до Покупця перейшли права вимоги та було передано оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором, що підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги від 29.04.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на, думку позивача, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 р. № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. Як зазначив позивач, вказаний договір є недійсним, оскільки загальна купівельна ціна становить 8 000,00 грн, а загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором - 33 539 624,11 грн, тобто вчинений за ціною, яка є значно меншою від її оціночної вартості, що суперечить п. 3. ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, позивач посилається на те, що 26.02.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - заставодавець) та Національним банком України (далі - заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав № 06/ЗМН, предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, зокрема, за договором № ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 р., укладеним з ОСОБА_7 Зазначає, що договір купівлі-продажу прав вимоги був укладений без згоди Національного банку України, а також укладення оспорюваного правочину було спрямоване на відмову від власних майнових вимог під час фактичної відсутності у банку ліквідних коштів для виконання зобов'язань перед кредиторами, що створило для відповідача переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Крім того, пунктом 2.5.2 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України передбачено, що необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 р. № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. включно.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ "Дельта Банк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись ч. 4 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 147 від 03.08.2015 р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" до 02.10.2015 р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича до 02.10.2015 р. включно.

Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 02.10.2015 р. № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015р. № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно із зазначеним рішенням було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 р. по 04.10.2017 р. включно.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Як передбачено п. 6 ч.1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду визначається виконавчою дирекцією Фонду з чітко визначеними межами повноважень. Уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

У відповідності до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Згідно з п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Як передбачено ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Так, наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. № 67 від 11.03.2015 р. вирішено здійснити в АТ "Дельта Банк" перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) АТ "Дельта Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 р., затвердженого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадировим В.В. від 24.09.2015 р. було виявлено, що нікчемним правочином згідно ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є, зокрема, договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р., укладений з ТОВ "Факторинг Фінанс".

Листами від 03.11.2015 р. позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс", ОСОБА_7 про нікчемність договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Як передбачено п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно з п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановлено, що умовами договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р. сторони визначили, що загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором на день укладення договору складає 2 939 986,19 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 33 539 624,11 грн, а саме право вимоги виконання зобов'язання щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 2 939 986,19 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 33 539 624,11 грн; купівельна ціна за право вимоги за кредитним договором та договором поруки становить 8 000,00 грн; загальна купівельна ціна 8 000,00 грн.

За таких обставин, сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р., а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відчуження прав вимоги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

Посилання позивача на те, що укладення оспорюваного правочину було спрямоване на відмову від власних майнових вимог під час фактичної відсутності у банку ліквідних коштів для виконання зобов'язань перед кредиторами, що створило для відповідача переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, судова колегія вважає необгрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Проте, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у банку ліквідних коштів для виконання зобов'язань перед кредиторами, оскільки за кредитним договором № 06 від 26.02.2014 р. позивач отримав кредитні кошти від Національного банку України, що мало на меті сприяння підвищення рівня платоспроможності банку. Крім того, позивачем не наведено наявності надання пільг (переваг) Товариству з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" при укладанні спірного правочину.

Таким чином, договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р. не суперечить положенням ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом з тим, 26.02.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - заставодавець) та Національним банком України (далі - заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав № 06/ЗМН (далі - договір - застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1.1 договору застави до повного виконання умов кредитного договору заставодавець не має права без відома та попередньої письмової згоди заставодержателя відчужувати предмет застави.

Додатком до договору застави сторони визначили перелік кредитних договорів, що укладені між заставодавцем, зокрема, з ОСОБА_7 (кредитний договір № ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 р., кредитний договір № ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 р.)

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено до п. 2.1.1 договору застави до повного виконання умов кредитного договору заставодавець не має права без відома та попередньої письмової згоди заставодержателя відчужувати предмет застави.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, місцевий суд виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надання письмової згоди Національним банком України, як заставодержателем за договором застави майнових прав № 06/ЗМН від 26.02.2014 р., укладеним з Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", на відчуження предмета застави.

Однак, суд апеляційної інстанції такий висновок суду першої інстанції вважає необґрунтованим, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 10 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України 07.04.2016 р. № 01-06/1187/16, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним з підстав недотримання вимог частини другої статті 586 ЦК України та частини другої статті 17 Закону України "Про заставу", слід враховувати, що право контролю за предметом застави за належним чином укладеним договором застави має відповідно до закону лише заставодержатель і саме його право у разі відчуження предмета застави, передачі його в користування іншій особі або іншого розпорядження ним вважається порушеним. Отже, за наявності договору застави вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги із застосуванням положень статей 203 та 215 ЦК України з підстав недотримання вимог частини другої статті 586 ЦК України та частини другої статті 17 Закону України "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем (див. постанови ВСУ від 21.10.2015 у справі № 922/4316/14, від 21.10.2015 у справі № 922/5223/14, від 04.11.2015 у справі № 922/3131/14).

Як було встановлено вище, заставодержателем за договором застави майнових прав № 06/ЗМН від 26.02.2014 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Національним банком України, є саме Національний банк України.

Позивачем по даній справі є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Правові відносини та повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Саме цим Законом передбачені підстави, за допомогою яких уповноважена особа Фонду може визнати нікчемними відповідні правочини.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору відчуження предмета застави без згоди заставодержателя, то уповноважена особа Фонду не наділена законом повноваженнями на визнання зазначеної угоди саме з таких підстав, при цьому права та інтереси уповноваженої особи Фонду в зазначених правовідносинах не порушені.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р., укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ «Факторинг Фінанс», з підстав недотримання вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» може бути заявлена лише заставодержателем, тобто Національним банком України.

Отже, судова колегія дійшла висновку про те, що позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно нікчемності та недійсності договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р. є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Інша вимога позивача про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, зобов'язання ТОВ «Факторинг Фінанс» повернути АТ «Дельта-Банк» оригінали договорів та документів, переданих на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р., також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 р.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 01.06.2016 р. у справі № 910/5388/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2016 р. у справі № 910/5388/16 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" 3 031 (три тисячі тридцять одну),60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови суду.

6. Матеріали справи № 910/5388/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Копію постанови надіслати сторонам та третім особам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко