Постанова № 67426432, 26.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа№ 910/5331/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

За участю представників сторін:

від позивача: Лобченко В.В.;

від відповідача: Лисенко Д.В.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017р.

у справі № 910/5331/17 (суддя Привалова А.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення 36 458, 13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2017р. у справі №910/5331/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" суму відшкодування в розмірі 36 458 грн. 13 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що до позивача перейшло в межах суми 36 458,13 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що подання заяви про страхове відшкодування із відповідними документами є одним елементом, який дозволяє страховику прийняти рішення щодо виплати страхового відшкодування. За правовою природою отримання страхового відшкодування є правом, а не обов'язком особи, яка має право на його отримання, однак для цього необхідно виконати вимоги ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та подати заяву про страхове відшкодування. Відповідач не отримав також відповіді від позивача щодо узгодження розміру страхового відшкодування, що передбачено п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали та заслухавши пояснення представників сторін судова колегія встановила.

09.04.2016р. о 19 год. 20 хв., ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки "ЛАЗ А183Д1", державний номер НОМЕР_1, рухаючись по пр. Героїв Сталінграда, 17 в м. Києві, не дотримався безпечного інтервалу, не врахував дорожню обстановку та не дотримався безпечної швидкості руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки "ЗАЗ Віда", державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5, у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 24.05.2016р. у справі №756/5550/16-п суду ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки "ЗАЗ Віда", державний номер НОМЕР_2 застрахований у приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту АМ № 097249 від 14.05.2015р.

Відповідно до ст.979 Цивільного кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п.3 ст.20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до ст.5 Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст.22 Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Статтею 29 Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Верховний Суду України зазначає в листі від 19.07.2011,що перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст.1191 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення. Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.

Як зазначалось раніше, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено автомобіль марки "ЗАЗ Віда", державний номер НОМЕР_2, та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі калькуляції системи "Audatex" № КА-003368 від 13.04.2016р. та звіту № 1058/16 від 28.04.2016р.

Позивачем було складено страховий акт № UA2016040900018/L01/01 від 18.05.2016р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 36 458,13 грн.

Кошти в розмірі 36 458,13грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 42204 від 18.05.2016р.

Таким чином, як обгрунтовано зазначає місцевий господарський суд, до позивача перейшло в межах суми 36 458,13грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу "ЛАЗ А183Д1", державний номер НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, що потягло нанесення шкоди автомобілю марки "ЗАЗ Віда", державний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7111972.

Відповідно до умов договору (полісу) № АЕ/7111972, страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки "ЛАЗ А183Д1", державний номер НОМЕР_1.

Зокрема ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 100000,00 грн., розмір франшизи встановлено в сумі 0,00 грн.

Отже, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ЛАЗ А183Д1", державний номер НОМЕР_1, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7111972, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки "ЛАЗ А183Д1", державний номер НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу "ЗАЗ Віда", державний номер НОМЕР_2, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди за вирахуванням франшизи, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 36 458,13 грн.

Не можуть бути покладені в основу рішення доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність предмету спору та про передчасність звернення позивача з даним позовом, відповідач при цьому вказує, що звертався до позивача з листом про узгодження розміру страхового відшкодування у сумі 36 458,13 грн., однак позивач на такий лист відповіді не надав, оскільки такі доводи не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 36 458,13 грн.

Щодо тверджень відповідача про передчасність звернення позивача з даним позовом до суду, то Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9.07.2002 р. N15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017р. у справі №910/5331/17 залишити без змін.

3. Справу №910/5331/17 повернути до Господарського суду міста Києва .

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді О.М. Баранець

Л.Г. Сітайло