Постанова № 67426403, 22.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2017 р. Справа№ 927/1133/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Ткаченка Б.О.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Ньорба О.М.;

відповідача: Шевченко О.Л.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при УМВС України в

Чернігівській області

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 11.04.2017

у справі №927/1133/15 (головуючий суддя - Книш Н.Ю.,

судді: Оленич Т.Г., Шморгун В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

до Управління Державної служби охорони при УМВС України в

Чернігівській області

про стягнення 787 876,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області (далі - відповідач) заборгованості за договором про надання овердрафту №2Ю/ЧРВ від 01.07.2013 в сумі 787 876,39 грн. (з них: 488 503,33 грн. - борг за кредитом, 123 622,66 грн. - борг за відсотками, 12 768,00 грн. - 3% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по кредиту), 1 573,27 грн. - 3% річних за неправомірне користування чужими коштами (заборгованість по відсоткам), 26 153,52 грн. - інфляційні втрати за прострочення сплати заборгованості по кредиту, 13 658,91 грн. - сума індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по відсоткам, 106 279,58 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, 14 317,12 грн. - пеня (неустойка) за прострочення сплати відсотків, 1 000,00 грн. - штраф за порушення п.4.2.6 договору).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором про надання овердрафту №2Ю/ЧРВ від 01.07.2013 в частині повернення коштів, що були йому надані в межах ліміту кредитування у розмірі 750 000,00 грн., у зв'язку з чим виник борг.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про його необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами. При цьому відповідач зазначав, що саме позивачем неналежним чином виконувались його зобов'язання за договором про надання овердрафту №2Ю/ЧРВ від 01.07.2013.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 у справі №927/1133/15 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 488 503,33 грн. основного боргу, 123 622,66 грн. процентів, 106 279,58 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу, 14 317,12 грн. пені, нарахованої на суму процентів, 12 768,00 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, 1 573,27 грн. 3% річних, нарахованих на суму процентів, 26 153,52 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, 13 658,91 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму процентів, 1 000,00 грн. штрафу, а всього - 787 876,39 грн. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача до Державного бюджету 15 757,53 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 було залишено без змін рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 у справі №927/1133/15.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2016 було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 у справі №927/1133/15, а матеріали справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив наступне:

- задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання овердрафту, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що основна заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 488 503,33 грн. є непогашеною. При цьому суди вказали, що позивач не мав повноважень здійснювати списання грошових коштів, які обліковувались на поточному рахунку відповідача в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту;

- зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку відповідач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами;

- судами попередніх інстанцій не досліджувалось, яким чином договірне списання коштів у вигляді зарахування зустрічних вимог особи, що одночасно є і кредитором, і боржником неплатоспроможного банку, щодо якого введено тимчасову адміністрацію, могло порушити в цілому баланс інтересів інших кредиторів банку, що було обов'язковою умовою заборони здійснення банком можливості зарахування таких вимог за нормами ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- в даному випадку відповідач - боржник банку за договором про надання овердрафту є одночасно кредитором банку за договором відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування, при цьому договірне списання з рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком;

- суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що у позивача були обмеження на договірне списання коштів з розрахункових рахунків відповідача з метою погашення заборгованості за договором про надання овердрафту.

Під час нового розгляду справи суду позивачем були надані наступні пояснення:

- з 03.03.2014 позивач не мав законного права списувати кошти, які надходили на рахунок відповідача, на погашення існуючої заборгованості по овердрафту;

- в даному випадку були відсутні підстави, які б надавали можливість здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог у виключних випадках, що передбачені Законом №4452-VI, зокрема, кошти на рахунок відповідача №2960000240440014 в сумі 368 770,03 грн. надійшли періодичними платежами після 03.03.2014, тобто не перебували на поточному рахунку боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку - 03.03.2014;

- відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.12.2016 у справі №6-2047цс у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених ст. 52 Закону №4452-VI, у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку ст. 52 Закону №4452-VI, не допускається;

- у позивача за умовами укладеного з відповідачем договору є право, а не обов'язок у разі виникнення заборгованості списувати кошти з рахунків позичальника;

- відповідач, здійснюючи розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом, самовільно та протиправно реалізував право банку на договірне списання;

- зважаючи на введення з 03.03.2014 тимчасової адміністрації у позивача, відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", починаючи з 03.03.2014 позивач не мав законного права списувати кошти, які надходили на рахунок відповідача, на погашення існуючої заборгованості, що грошові кошти, які надходили на рахунок відповідача після 03.03.2014 є власними коштами відповідача, в розмірі цих коштів відповідач визнаний кредитором банку та віднесений до сьомої черги;

- твердження відповідача про те, що банк не повинен виконувати платіжні доручення у разі наявності заборгованості, не відповідає правовій природі овердрафту, умовам договору та обставинам справи. 05.02.2014 заборгованість 673 168,95 грн. віднесено на рахунок №20674024044002 (призначення: прострочена заборгованість згідно кредитного договору), в подальшому заборгованість та надходження відповідача у вигляді погашення заборгованості за договором обліковуються на вказаному рахунку і дублюються на рахунках 260000240444001 та 20674024044002, а тому для визначення розміру заборгованості виписки по рахунках необхідно розглядати в сукупності. Підвищену процентну ставку 26% застосовано банком з 15.04.2014 у зв'язку з несплатою заборгованості по поточному рахунку в день визначений п.1.5 договору (14.04.2014). Облік заборгованості 673 168,95 грн на рахунку 20674024044002 не вплинув на розрахунок заборгованості по процентах та не призів до порушення прав відповідача;

- відповідачем двічі було порушено п.4.2.6 договору та не повідомлено банк в спосіб та строк, передбачений договором, про зміну керівника управління відповідача при УМВС України в Чернігівській області (призначення Накопюк Я.М. та Митус С.Г.), а тому вимога про стягнення 1 000,00 грн. штрафу є правомірною.

Окрім того, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання овердрафту №2Ю/ЧРВ від 01.07.2013 в загальній сумі 781 362,96 грн., з яких: 479 138,22 грн. - заборгованості по кредиту, що виникла за період з 29.01.2014 по 28.02.2014; 120 874,95 грн. - заборгованості по процентам за період з 27.02.2014 по 27.02.2015; 12 523,23 грн. - 3% річних (згідно ст. 625 Цивільного кодексу України) за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованості по кредиту) за період з 15.04.2014 по 26.02.2015; 1 534,50 грн. - 3% річних (згідно ст.625 Цивільного кодексу України) за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по процентам) за період з 08.02.2014 по 26.02.2015; 92 473,68 грн. - суми індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту за період з 01.05.2014 по 31.01.2015; 10 266,23 грн. - суми індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по процентам за період з 01.05.2014 по 31.01.2015; 52 731,46 грн. - пені (неустойки) за прострочення сплати кредиту за період з 15.04.2014 по 14.10.2014; 10 820,69 грн. - пені (неустойки) за прострочення сплати процентів, 1 000,00 грн. - штраф за порушення п.4.2.6 договору.

Відповідач в наданих суду поясненнях зазначав наступне:

- просив здійснити розподіл судових витрат, понесених відповідачем при сплаті судового збору в апеляційній та касаційній інстанціях;

- 29.01.2014 кредитовий залишок по рахунку відповідача становив 15 304,73 грн. На кінець 30.01.2014 дебетовий залишок по рахунку становив 106 029,90 грн. і це є першим днем для розрахунку 90 днів періоду безперервного користування овердрафтом. До введення тимчасової адміністрації на рахунок відповідача надійшло 1 213 266,18 грн., використано відповідачем 1 717 074,24 грн., станом на 03.03.2014 залишок боргу становить 488 503,33 грн., за цей період, за розрахунком відповідача, розрахункові відсотки становлять 9912,70 грн.;

- відповідно до банківських виписок по рахунку овердрафту №26000024044001, банком було самостійно списано 05.02.2014, без повідомлення відповідача, 673 168,95 грн. з визначенням "прострочена заборгованість";

- позивачем було порушено обов'язок спрямовувати за умовами договору всі кошти, що надійшли за період з 06.02.2014 по 03.03.2014 на рахунок відповідача у сумі 553 146,04 грн. на погашення заборгованості по овердрафту, у зв'язку з чим залишок заборгованості за кредитом становив би 120 022,91 грн. (без урахування надходжень 03.03.2014), а не 488 503,33 грн.;

- відповідно до п.5 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене п.1 ч.5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних і юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації і така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №3-1182гс15;

- протягом дії тимчасової адміністрації на рахунок відповідача №26000024044001 за період з 03.03.2014 по 02.06.2014 за послуги охорони надійшли кошти у сумі 364 259,18 грн., а в період ліквідації банку надійшли кошти в сумі 4 510,85 грн., які рахуються з кредитовим (позитивним) значенням, що підтверджується банківськими виписками та довідками банку;

- введення процедури тимчасової адміністрації не є підставою для невиконання позивачем умов укладеного з відповідачем кредитного договору в частині погашення його грошових зобов'язань за рахунок коштів, що надійшли на поточний рахунок відповідача №26000024044001, оскільки це єдиний спосіб погашення овердрафту, передбачений п.2.9 договору;

- в даному випадку непогашення заборгованості виникло з вини банка, в зв'язку з недотриманням умов договору та викривленням інформації по рахунку. Відповідач здійснив розрахунок відсотків з 30.01.2014 по 26.02.2015 та з урахуванням проведених позивачем списань коштів сума заборгованості по відсоткам складає 39 062,93 грн.;

- вимога позивача про стягнення штрафу у сумі 1 000,00 грн. не підлягає задоволенню, оскільки умови п.4.2.6 договору не є зобов'язаннями окремого виду договору, за цими умовами відповідач не зобов'язаний сплатити суму коштів або передати інше майно банку, а тому його не виконання або неналежне виконання не може бути забезпечене штрафом;

- відповідач вважає, що кредитор прострочив свої зобов'язання, починаючи з 04.03.2014.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.04.2017 у справі №927/1133/15, за результатами нового розгляду, позов було задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 479 138,22 грн. заборгованості за кредитом, 120 874,95 грн. заборгованості за процентами, 12 523,23 грн. 3% річних за прострочення сплати кредиту, 1 532,19 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів, 92 473,68 грн. інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту, 10 266,23 грн. інфляції за прострочення сплати заборгованості по процентам, 52 731,46 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 10 810,69 грн. пені за прострочення сплати процентів, 1 000,00 грн. штрафу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.04.2017 у справі №927/1133/15 частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині визнання заборгованості за тілом кредиту у сумі 354 894,07 грн., відмовити у задоволенні позову в частині визнання заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом у розмірі 81 812,02 грн., відмовити у задоволенні позову повністю щодо сплати пені на суму 52 731,46 грн. за прострочення платежу на суму 488 503,00 грн., 3% річних на суму 12 523,23 грн. за прострочення сплати кредиту, інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту на суму 92 473,68 грн., пені за прострочення сплати процентів на суму 10 810,69 грн., 3% річних за прострочення сплати процентів на суму 1 532,19 грн., інфляції за прострочення сплати заборгованості по процентам на суму 10 266,23 грн., штрафу за порушення п.п.4.2.6 п.4.2 Договору в сумі 1 000,00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого прийнято неправильне по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- викривлення інформації у виписках, невідображення заборгованості у виписках як дебетове сальдо, виконання платіжних доручень відповідача на суму 357 616,34 грн. спричинило часткове погашення заборгованості за Договором на суму 184 665,62 грн., а не в повному обсязі сум надходжень - 553 146,04 грн.;

- якщо на поточному рахунку відповідача існувала заборгованість станом на день введення тимчасової адміністрації, тобто дебетове сальдо у розмірі 488 503,33 грн., то відповідно до п.п.3.2.1 п.3.2 Договору позивач зобов'язаний продовжувати спрямовувати кошти, які надходили на поточний рахунок впродовж операційного дня на погашення заборгованості позичальника за цим Договором. Внаслідок цього заборгованість по рахунку станом на день ліквідації 10.06.2014 складала б 124 244,15 грн. та була зазначена як дебетове сальдо;

- введення процедури тимчасової адміністрації не є підставою для невиконання позивачем умов укладеного з відповідачем Кредитного договору в частині погашення його грошових зобов'язань за кредитним договором за рахунок коштів, що надходили на поточний рахунок відповідача. Надходження коштів на рахунок №26000024044001 - це єдиний спосіб погашення овердрафту, передбачений п.2.9 Договору;

- відповідач є державною установою, що провадить некомерційну господарську діяльність, перебуває у стані ліквідації, а кошти, які залишились на рахунку в банку с державними коштами;

- судом були порушені строки вирішення спору, визначені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Алданова С.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.06.2017.

07.06.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 08.06.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.04.2017 у справі №927/1133/15 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині визнання заборгованості за тілом кредиту у сумі 354 894,07 грн., відмовити у задоволенні позову в частині визнання заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом у розмірі 81 812,02 грн., відмовити у задоволенні позову повністю щодо сплати пені на суму 52 731,46 грн. за прострочення платежу на суму 488 503,00 грн., 3% річних на суму 12 523,23 грн. за прострочення сплати кредиту, інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту на суму 92 473,68 грн., пені за прострочення сплати процентів на суму 10 810,69 грн., 3% річних за прострочення сплати процентів на суму 1 532,19 грн., інфляції за прострочення сплати заборгованості по процентам на суму 10 266,23 грн., штрафу за порушення п.п.4.2.6 п.4.2 Договору в сумі 1 000,00 грн.

В судовому засіданні 08.06.2017 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 08.06.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 22.06.2017.

19.06.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 22.06.2017 представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, з урахуванням додаткових письмових пояснень, просив суд задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 22.06.2017 представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні 22.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.07.2013 між позивачем, як банком, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір про надання овердрафту №2Ю/ЧРВ (далі - Договір (том справи - 2, аркуші справи - 3-10).

За умовами Договору (п.п.1.1-1.6) банк в межах ліміту, на засадах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надає позичальнику кредит у формі овердрафту, в порядку та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник має право отримати кредит, а після отримання зобов'язується використати його за цільовим призначенням та повернути банку, сплатити проценти за користування кредитом, виконати інші зобов'язання за цим договором. Овердрафт надається за поточним рахунком позичальника №26000024044001, відкритим позичальнику в АТ "Брокбізнесбанк", а надання овердрафту здійснюється шляхом оплати з поточного рахунку платіжних документів позичальника на суму, яка перевищує кредитовий залишок на такому рахунку, але в межах ліміту овердрафту згідно з умовами цього договору. Ліміт овердрафту встановлюється в розмірі 750 000,00 грн. Строк користування (термін повернення) кредиту встановлено до 28.12.2013 включно. Процентна ставка за користування овердрафтом є фіксованою та становила 26 % річних.

27.12.2013 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору (том справи - 1, аркуш справи - 36), в якій сторони дійшли згоди встановити строк користування (термін повернення) кредиту до 18.01.2014 включно.

17.01.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 17.01.2014 до Договору (том справи - 1, аркуші справи - 31-32), згідно з якою процентна ставка за згодою сторін змінена та становить - 21% річних.

В п.2.1 Договору (в редакції додаткової угоди №2 від 17.01.2014) передбачено, що кредитування позичальника у формі овердрафту здійснюється банком у межах ліміту та строку, встановлених згідно з цим договором, з максимальним періодом безперервного користування овердрафтом не більше ніж 90 календарних днів. Початком періоду безперервного користування овердрафтом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувала заборгованість позичальника за овердрафтом. Датою закінчення періоду безперервного користування овердрафтом вважається день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксована відсутність заборгованості позичальника за овердрафтом. У разі, якщо на 90 (дев'яностий) календарний день з дня початку періоду безперервного користування овердрафтом, або в день, визначений пунктом 1.5. договору, позичальник не здійснить погашення заборгованості на поточному рахунку, заборгованість позичальника на поточному рахунку вважається простроченою з робочого дня, наступного за датою закінчення періоду безперервного користування овердрафтом або за датою, визначеною п.1.5. договору, і банк здійснює нарахування процентів на суму овердрафту за фіксованою процентною ставкою 26% річних.

В редакції додаткової угоди №2 від 17.01.2014 строк користування (термін повернення) кредиту встановлений до 14.04.2014 включно.

Відповідно до умов п.п.2.9, 2.10 Договору моментом (днем) погашення кредиту, його частини, процентів, неустойки, пені, штрафу та інших платежів, визначених цим договором вважається день зарахування на відповідні рахунки банку у відповідності до п.2.10 цього договору. Якщо цей день не є операційним банківським днем, то платіж повинен бути здійснений не пізніше наступного операційного банківського дня. При цьому проценти за овердрафтом нараховуються та сплачуються також і за період від дня, що не є операційним банківським з наступного операційного банківського дня. Погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами за користування овердрафтом (якщо прострочення буде мати місце); прострочена заборгованість за комісіями (якщо прострочення буде мати місце); прострочена заборгованість по поверненню овердрафту (якщо прострочення буде мати місце); строкова заборгованість за нарахованими процентами за користування овердрафтом; строкова заборгованість за комісіями; строкова заборгованість по поверненню овердрафту; заборгованість за неустойкою, пенею, штрафами, у випадку її нарахування банком; в останню чергу відшкодовуються інші витрати банку. Банк має право змінити порядок погашення заборгованості за договором на власний розсуд і позичальник згоден на таку зміну. При зміні банком порядку погашення заборгованості за договором банк постфактум інформує позичальника про черговість зарахування грошових коштів на погашення зобов'язань за договором. Повідомлення надсилається банком у письмовій формі, у порядку, який визначений п.7.7 цього договору.

Обов'язки позичальника викладені в п.4.2 Договору, згідно з п.п.4.2.1 якого позичальник зобов'язується здійснювати своєчасне повернення овердрафту, сплачувати проценти, сплачувати інші грошові зобов'язання за договором, виконувати всі свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені договором.

В п.6.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору надав відповідачу кредитні кошти, але останній неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманих коштів та інших нарахувань за укладеним з позивачем Договором.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній звернувся за захистом своїх прав до суду та (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) просив суд стягнути з відповідача: 479 138,22 грн. заборгованості по кредиту, що виникла за період з 29.01.2014 по 28.02.2014; 120 874,95 грн. заборгованості по процентам за період з 27.02.2014 по 27.02.2015; 12 523,23 грн. 3% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованості по кредиту) за період з 15.04.2014 по 26.02.2015; 1 534,50 грн. - 3% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по процентам) за період з 08.02.2014 по 26.02.2015; 92 473,68 грн. - суми індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту за період з 01.05.2014 по 31.01.2015; 10 266,23 грн. - суми індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по процентам за період з 01.05.2014 по 31.01.2015; 52 731,46 грн. - пені (неустойки) за прострочення сплати кредиту за період з 15.04.2014 по 14.10.2014; 10 820,69 грн. - пені (неустойки) за прострочення сплати процентів, 1 000,00 грн. - штраф за порушення п.4.2.6 договору.

Місцевий господарський суд частково задовольнив позов, визнавши обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 479 138,22 грн. заборгованості за кредитом, 120 874,95 грн. заборгованості за процентами, 12 523,23 грн. 3% річних за прострочення сплати кредиту, 1 532,19 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів, 92 473,68 грн. інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту, 10 266,23 грн. інфляції за прострочення сплати заборгованості по процентам, 52 731,46 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 10 810,69 грн. пені за прострочення сплати процентів та 1 000,00 грн. штрафу. В задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. ст. 1066, 1074 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що станом на 29.01.2014 на поточному рахунку позичальника №26000024044001 обліковувався кредитовий залишок у сумі 15 304,73 грн. З 30.01.2014 почався період безперервного користування відповідачем овердрафтом, оскільки саме з цієї дати обліковується перша сума за кредитом у розмірі 106 029,90 грн. після погашення попереднього ліміту, а тому відповідно до п.п.2.1 Договору несплачена сума овердрафту на кінець операційного дня вважається заборгованістю.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, 90 днів безперервного користування овердрафтом спливає 29.04.2014, але згідно з умовами п.1.5 Договору (в редакції додаткової угоди №2 від 17.01.2014) кінцевий строк користування (термін повернення) кредиту встановлено до 14.04.2014.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок вбачається, що за період з 30.01.2014 до 03.03.2014 на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у сумі 1 213 266,18 грн., використано відповідачем - 1 717 074,24 грн. і станом на 03.03.2014 залишок боргу становив 488 503,33 грн.

Позивачем було здійснено розрахунок заборгованості по сумі кредиту у формі овердрафту, згідно з яким: 29.01.2014 - сума кредитового сальдо на кінець операційного дня у сумі 15 304,73 грн., сума виконаних платіжних доручень у розрізі операційних днів за період з 30.01.2014 по 28.02.2014 - 1 707 709,13 грн.; сума погашеного овердрафту у розрізі операційних днів за період з 30.01.2014 по 28.02.2014 - 1 213 266,18 грн. (1 707 709,13 - 1 213 266,18 - 15 304,73 = 479 138,22); сума овердрафту використана у розрізі операційних днів за період з 30.01.2014 по 28.02.2014 - 989 796,85 грн., сума сплаченого овердрафту у розрізі операційних днів за період з 30.01.2014 по 28.02.2014 - 495 353,90 грн., сума заборгованості по кредиту 479 138,22 грн. (989 796,85 - 495 353,90 - 15 304,73 = 479 138,22).

З розрахунку позивача вбачається, що 28.02.2014 позивач враховує погашення відповідачем кредиту у сумі 31 389,70 грн., яка значиться по "кредиту" у виписці позивача по рахунку №26000024044001 за 28.02.2014. Водночас, згідно з випискою по рахунку №26000024044001 за 03.03.2014 вхідну "кредитову" суму 31 389,70 грн. позивач спрямував на погашення заборгованості відповідача по кредиту у сумі 22 024,59 грн. та на погашення процентів по Договору за період з 31.01.2014 по 27.02.2014 у сумі 9 365,11грн. Відповідно до вказаної виписки на рахунок відповідача №26000024044001 03.03.2014 надійшло 3 918,82 грн., які обліковуються в графі "вихідний кредит".

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи розподіл суми 31 389,70 грн. згідно з наданою позивачем банківською випискою, заборгованість відповідача по кредиту з 03.03.2014 становить 488 503,33 грн.

При цьому судом було встановлено безпідставність перенесення та обліку позивачем з 05.02.2014 суми 673 168,95 грн. залишку несплаченого відповідачем овердрафту на рахунку простроченої заборгованості за кредитами (№20674024044002) на 7 день безперервного користування відповідачем овердрафтом.

Таким чином, за умовами Договору дебетове сальдо на рахунку №26000024044001 з 03.03.2014 повинно бути в сумі 488 503,33 грн., що визначає розмір заборгованості відповідача за овердрафтом та визнається самим відповідачем. Однак позивач у власному розрахунку позовних вимог визначив залишок основного боргу відповідача станом на 28.02.2014 у сумі 479 138,22 грн.

Враховуючи відсутність заяв (клопотань) про вихід за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідача 479 138,22 грн. заборгованості за кредитом.

Відповідач у своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі зазначав про порушення позивачем обов'язку спрямовувати за умовами Договору всі кошти, що надійшли за період з 06.02.2014 по 03.03.2014 на рахунок відповідача у сумі 553 146,04 грн., на погашення заборгованості по овердрафту, у зв'язку з чим відповідач вважає, що залишок заборгованості за кредитом становив би 120 022,91 грн. (без урахування надходжень 03.03.2014), а не 488 503,33 грн.

Однак поза увагою відповідача залишено те, що він у вищезгаданому періоді пред'являв позивачу для виконання платіжні доручення для проведення поточних платежів на користь контрагентів і жодних заперечень щодо не зарахування банком всіх коштів, які надходили на рахунок відповідача №26000024044001 до позивача не надходило.

За умовами п.п.3.1.5 п.3.1 Договору банк має право скористатися своїм правом договірного списання заборгованості за цим договором, а також неустойок, пені, штрафів, інших грошових зобов'язань, передбачених цим договором, з будь-яких рахунків позичальника, відкритих в АТ "Брокбізнесбанк" в національній валюті та іноземній валюті, яка відповідає валюті кредиту. При порушенні позичальником термінів виконання будь-якого із своїх зобов'язань за цим договором, в тому числі при достроковому настанні строку виконання зобов'язання за цим договором, позичальник доручає банку (починаючи з дати прострочення виконання будь-якого з таких зобов'язань) здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника, визначених в абзаці першому цього пункту договору, в сумі фактичної заборгованості позичальника за договором. Договірне списання коштів, що належать позичальнику, банк оформлює відповідним меморіальним ордером. Банк є отримувачем коштів по вказаному договірному списанню.

Право договірного списання баком коштів з рахунку відповідача передбачено також в укладеному між сторонами договорі №24044ЧРВ від 17.05.2012 про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку відповідач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

В п.п.3.2.1 п.3.2 Договору передбачено, що банк зобов'язаний здійснювати платежі з поточного рахунку позичальника з урахуванням наступного: при надходженні платіжних документів позичальника банк здійснює їх оплату відповідно до умов договору понад залишок власних коштів позичальника в межах встановленого ліміту; кошти, які надходять на поточний рахунок впродовж операційного дня, спрямовуються на погашення заборгованості позичальника за цим договором; за результатами операцій позичальника протягом операційного банківського дня на момент закінчення такого операційного банківського дня може утворитись як заборгованість позичальника за овердрафтом так і її відсутність; на момент закінчення операційного банківського дня заборгованість позичальника за овердрафтом фіксується як дебетове сальдо на поточному рахунку.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на підставі постанови Правління Національного Банку України від 28.02.2014 №107 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 №9 було введено тимчасову адміністрацію у позивача на період з 03.03.2014 по 02.06.2014.

Постановою Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 було відкликано банківську ліцензію позивача та розпочато процедуру його ліквідації, про що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалено рішення №45 від 11.06.2014.

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.05.2015 №103 та від 02.06.2016 №896 було продовжено строк здійснення процедури ліквідації позивача до 10.06.2016, а згодом до 10.06.2018 включно.

В ч.ч.1, 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Брокбізнесбанк" №248 від 03.03.2014 було заборонено позивачу з 03.03.2014 здійснювати будь-які видаткові банківські операції, зокрема: видачу готівкових коштів на будь-які цілі за рахунками юридичних та фізичних осіб; перерахування безготівкових коштів на будь-які цілі за рахунками юридичних та фізичних осіб, крім платежів на користь позивача; погашення заборгованості та відсотків за кредитами, комісій та інших нарахувань відповідно до діючих договорів з клієнтами за рахунок встановлених лімітів овердрафту; операції з видачі кредитів та збільшення будь-якої заборгованості клієнтів за активними операціями банку (овердрафт, факторинг, лізинг, іпотека, тощо).

Відповідно до п.п.1, 4 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації, серед іншого, не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.12.2016 у справі №927/1133/15 зазначив про те, що судами не досліджувалось, яким чином договірне списання коштів у вигляді зарахування зустрічних вимог особи, що одночасно є і кредитором, і боржником неплатоспроможного банку, щодо якого введено тимчасову адміністрацію, могло порушити в цілому баланс інтересів інших кредиторів банку, що було обов'язковою умовою заборони здійснення банком можливості зарахування таких вимог за нормами ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Згідно з положеннями ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Для зарахування зустрічних вимог достатньо заяви однієї із сторін зобов'язання.

З наведеного випливає, що зарахуванням є спосіб припинення зобов'язання, за яким припиняються зустрічні однорідні вимоги з волі обох сторін, втім, для здійснення якого достатньо заяви лише однієї сторони, тобто, для зарахування зустрічних вимог необхідно, щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор в одному зобов'язанні повинен бути боржником в іншому зобов'язанні. Зарахування можливе лише у разі однорідності вимог. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Необхідною умовою для здійснення зарахування є також настання строку виконання за обома вимогами, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

За умовами п.п.3.1.5 Договору договірне списання заборгованості є правом банку, а не його обов'язком.

До того ж, на списання банком коштів з рахунку клієнта в період тимчасової адміністрації банку розповсюджуються положення п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З наявних у справі матеріалів та пояснень вбачається, що відповідач під час дії тимчасової адміністрації не звертався до позивача з заявою про зарахування зустрічних вимог.

Водночас, чинним законодавством не передбачено "договірне списання коштів у вигляді зарахування зустрічних вимог особи", а тому в даному випадку відсутні підстави для дослідження питання щодо того, яким чином договірне списання коштів у вигляді зарахування зустрічних вимог особи, яка одночасно є і кредитором, і боржником неплатоспроможного банку, щодо якого введено тимчасову адміністрацію, могло порушити в цілому баланс інтересів інших кредиторів банку.

Законом України від 04.07.2014 №1586-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи", який набрав чинності з 11.07.2014, частину шосту статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено пунктом 5, згідно з яким обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

На думку відповідача, згідно з нормами п.5 ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене п.1 ч.5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних і юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації. При цьому відповідач послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №908/503/15-г (№3-1182гс15).

Натомість, як вірно зазначив місцевий господарський суд, відповідачем не прийнято до уваги принцип незворотності дії закону в часі, встановлений в ч.1 ст. 58 Конституції України та ч.2 ст. 5 Цивільного кодексу України.

Зміни до редакції ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які посилається відповідач, набрали чинності вже після того, як з 10.06.2014 було розпочато процедуру ліквідації позивача, а відтак на час дії тимчасової адміністрації в банку зазначена вище редакція ч.6 ст. 36 Закону була відсутня і до спірних правовідносин не може бути застосована позиція, наведена в постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №908/503/15-г.

Також необхідно звернути увагу на те, що висновки Верховного Суду України у постанові від 03.02.2016 у справі №908/503/15-г є наслідком застосування норми п.5 ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній з 11.07.2014), а саме після запровадження в банку тимчасової адміністрації з 28.11.2014. Отже, в порівнянні з даною справою, згадана постанова Верховного Суду України не може вважатися прийнятою з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а фактичні обставини та правовідносини у ній не можна вважати подібними з правовідносинами в даній справі, оскільки останні виникли протягом березня-червня 2014 року.

В процесі судового розгляду було встановлено, що майже кожного дня у період з 03.03.2014 по 10.07.2014 на рахунок відповідача №26000024044001 за послуги охорони надходили кошти, які за даними позивача рахуються кредитовим значенням, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та довідками банку. Згідно з останньою випискою по поточному рахунку №26000024044001 за 10.07.2014 обліковується кредитовий залишок коштів у розмірі 368 770,03 грн.

Позивач під час дії тимчасової адміністрації не спрямовував кошти, які надходили на поточний рахунок відповідача впродовж операційного дня, на погашення заборгованості позичальника за Договором.

Судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на відсутність заборгованості перед позивачем, у зв'язку з тим, що на рахунку відповідача відсутнє дебетове сальдо відповідно до довідок банку від 27.05.2014 №366/1 та від 21.04.2015 №64, як передбачено в п.2.6 Договору. Як вбачається з матеріалів справи, сторони в Договорі надали визначення поняттю "дебетове сальдо" і "кредитовий залишок", а саме: дебетовий залишок (дебетове сальдо) - це сума виконаних банком платіжних документів позичальника за поточним рахунком понад кредитовий залишок. Дебетовий залишок визначає розмір заборгованості за овердрафтом або заборгованості за кредитом. Кредитовий залишок - фактичний залишок грошових коштів позичальника на поточному рахунку.

У банківських виписках по поточному рахунку №26000024044001 не відображалася сума "дебетового залишку" відповідно до умов Договору, водночас невідображення суми "дебетового залишку" не свідчить та не може вважатися належним доказом відсутності заборгованості відповідача за кредитом.

Зібрані у справі матеріали та пояснення сторін свідчать про те, що позивач виконав умови укладеного з відповідачем Договору та надав відповідачу кредит у формі овердрафту. Натомість відповідач у визначений за домовленістю строк (14.04.2014) не здійснив погашення заборгованості по овердрафту, у зв'язку з чим з 15.04.2014 виникла прострочена заборгованість відповідача по овердрафту.

Чинне законодавство передбачає, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, тому даний Закон підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин в співвідношенні з іншими законодавчими актами України, в тому числі й з Цивільним кодексом України, що прямо випливає з наведеного п.8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону України. В спірних правовідносинах дія обмеження прав клієнта (відповідача), передбаченого ст. 1074 Цивільного кодексу України, випливає з п.5 ст. 602 цього Кодексу, згідно з яким не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідач звернувся до позивача із заявою від 23.06.2014 №16/1-2-1445 про визнання та задоволення грошових вимог кредитора на загальну суму 364 259,18 грн. У вказаній заяві відповідач, як кредитор банку, повідомив позивача, що між сторонами 17.05.2012 укладено договір №24044ЧРВ про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно до якого відповідачу відкрито в банку рахунок №26000024044001. Станом на 06.06.2014 грошові вимоги відповідача до банку складаються із зобов'язань за залишками коштів на рахунку №26000024044001 на загальну суму 364 259,18 грн.

14.07.2014 відповідач звернувся до позивача із заявою №16/1-2-1650 про збільшення грошових вимог кредитора, в якій зазначив про те, що станом на 10.07.2014 на рахунок №26000024044001 додатково поступили кошти в сумі 4 510,85 грн. та просив збільшити грошові вимоги на вказану суму.

Позивач листом №7/2755-кр від 28.10.2014 повідомив відповідача про те, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №226/14 від 16.10.2014 грошові вимоги відповідача були акцептовані в сумі 368 770,03 грн., як вимоги кредитора, та будуть задовольнятися в 7-му чергу.

На виконання вказівки, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 12.12.2016 у справі №927/1133/15, в процесі перегляду даної справи було встановлено, що на момент звернення позивача до суду набрали чинності зміни, внесені п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16.07.2015 №629-VІІІ, що діє з 12.08.2015. Вказаним Законом внесені зміни до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом доповнення ч.2 ст. 46 цього Закону пунктом 8 (набрав чинності з 12.08.2015).

В п.8 ч.2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції вищезазначених змін) передбачено, що забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Згідно з ч.6 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.

Вже під час нового розгляду даної справи відповідач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію позивача із заявою №6/1-2-5Лк від 03.02.2017 про зарахування зустрічних вимог, в якій просив зарахувати на рахунок відповідача №296000024044001 кошти у сумі 368 770,03 грн. на погашення частини заборгованості за укладеним між сторонами Договором овердрафту №2Ю/ЧРВ від 01.07.2013 на рахунку відповідача №296000024044001, яка обліковується в сумі 488 503,33 грн.

Однак відповідачу було відмовлено у проведенні зарахування (лист вих.№1202 від 20.02.2017), оскільки кошти на рахунку відповідача №296000024044001 надійшли періодичними платежами після 03.03.2014, тобто не перебували на поточному рахунку боржника станом на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку 03.03.2014. Окрім того, в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку названої статті Закону не допускається. Таке припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог до початку задоволення вимог відповідної черги, до якої віднесено вимоги кредитора, який одночасно є боржником банку, буде порушенням черговості задоволення вимог кредиторів, визначеної ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що відповідачем визнано надходження коштів у сумі 368 770,03 грн. на його рахунок №26000024044001 у період з 03.03.2014 по 10.07.2014, з них: 364 259,18 грн. - під час дії тимчасової адміністрації та 4 510,85 грн. - під час введення ліквідаційної процедури.

В той же час судом було встановлено відсутність всіх передбачених п.8 ч.2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" умов для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін по кредитному договору та договору банківського рахунку, оскільки на момент введення тимчасової адміністрації у позивача (станом на 03.03.2014р.) на банківському рахунку відповідача кошти у сумі 368 770,03 грн. не знаходилися, що не заперечується сторонами, решта необхідних умов для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог наявна.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду відносно того, що позивач правомірно відмовив відповідачу у проведенні зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 368 770,03 грн., які надійшли після введення тимчасової адміністрації.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості про процентам за користування кредитними коштами, судом було встановлено наступне.

Згідно з умовами п.п.2.6-2.8 Договору позичальник зобов'язаний сплатити банку проценти за користування кредитом, які нараховуються на основі процентної ставки, що вказана в п.1.6 договору. Проценти нараховуються у валюті кредиту, вказаної в п.1.4 договору на суму зафіксованого дебетового сальдо на кінець кожного операційного дня. При розрахунку процентів враховується день утворення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника і не враховується день погашення. Для розрахунку процентів використовується фактична кількість днів у місяці та році. Нарахування процентів за користування овердрафтом здійснюється щомісячно, при цьому, перше нарахування процентів за користування овердрафтом банк здійснює за період після утворення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника по передостанній робочий день включно, місяця, в якому виникло дебетове сальдо; в подальшому проценти нараховуються за період з останнього робочого дня попереднього місяця по передостанній робочий день, включно, поточного місяця; при повному погашенні заборгованості за овердрафтом (у тому числі достроковому) з останнього робочого дня попереднього місяця до дня погашення (не включно). В місяцях, на які припадає останні день податкового (звітного) кварталу проценти нараховуються по останній день такого місяця включно. Позичальник зобов'язався сплачувати проценти щомісяця до 7-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повному обсязі. Проценти сплачуються на рахунок №26076024044002 в АТ "Брокбізнесбанк" код банку 300249.

За розрахунками позивача з відповідача підлягає стягненню 120 874,95 грн. заборгованості по процентам за період з 27.02.2014 по 27.02.2015 відповідно до останнього розрахунку залишку заборгованості по процентам.

За умовами п.п.4.2.1 п.4.2 Договору відповідач, як позичальник, прийняв на себе зобов'язання, серед іншого, сплачувати проценти та інші грошові зобов'язання за Договором, виконувати всі свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені договором.

Позивач у наданому суду розрахунку заборгованості по процентам зазначав про наявність станом на 03.03.2014 за відповідачем переплати по процентам у сумі 634,18 грн., оскільки позивачем визначено проведення відповідачем 03.03.2014 у сумі 9 365,11 грн. оплати процентів, нарахованих за період з 31.01.2014 по 26.02.2014 у сумі 8 730,93 грн. За період з 27.02.2014 по 26.02.2015 позивачем нараховані відповідачу проценти за користування кредитом у сумі 121 509,13 грн., у тому числі за 27.02.2014 нараховані проценти від суми непогашеного кредиту 510 527,92 грн., виходячи зі ставки - 21%, за період з 28.02.14 по 14.04.2014 нараховані проценти від суми непогашеного кредиту 479 138,22 грн., виходячи зі ставки - 21%, за період з 15.04.14 по 26.02.2015 нараховані проценти від суми непогашеного кредиту 479 138,22 грн., виходячи зі ставки - 26%.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом було встановлено його арифметичну правильність, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 120 874,95 грн. заборгованості по процентам підлягають задоволенню у повному обсязі.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.п.5.1, 5.4 Договору за порушення строків погашення заборгованості за овердрафтом та/або непогашення заборгованості за овердрафтом в день закінчення періоду безперервного користування овердрафтом та/або за порушення строків сплати процентів за користування овердрафтом та/або комісій банк має право нарахувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який здійснюється нарахування пені, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. Для розрахунку пені використовується фактична кількість днів у місяці та році. За вимогами банку про сплату пені застосовується позовна давність у три роки і вона нараховується за цей же строк. За умовами вказаного пункту договору сторони також домовилися, що за вимогами банку про сплату штрафу застосовується позовна давність у три роки.

За розрахунками позивача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 52 731,46 грн., нарахована за прострочення оплати кредиту у сумі 479 138,22 грн. за період з 15.04.2014 по 14.10.2014, а також пеня у сумі 10 820,69 грн., нарахована за несвоєчасну сплату процентів за період з 08.02.2014 по 26.02.2015.

Оскільки в даному випадку має місце прострочення відповідача, нарахування пені є правомірним.

Згідно з наданими суду поясненнями, під час виконання Договору між сторонами склалися такі договірні відносини, при яких позивач самостійно у строк платежу здійснював списання коштів з рахунку позичальника та направляв їх на погашення процентів, нарахованих позивачем за користування відповідачем кредитом, при цьому позичальник не надавав позивачу платіжних документів.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивач включив в розрахунок нарахування пені за 3 дні за період з 08.02.2014 по 10.02.2014 в сумі 10,00 грн., які проведені з суми простроченого платежу по сплаті процентів у розмірі 9 360,27 грн., нарахованих з 01.01.2014 по 30.01.2014. Однак таке нарахування є безпідставним, оскільки строк сплати процентів - 07.02.2014, а позивач здійснив списання коштів тільки 11.02.2014, хоча станом на 07.02.2014 кошти на рахунку відповідача були, про що свідчать наявні у справі матеріали.

З урахуванням викладеного, в даному випадку з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за прострочку сплати кредиту у сумі 52 731,46 грн. за період з 15.04.2014 по 14.10.2014 та пеня за прострочку сплати процентів у сумі 10 810,69 грн. за період з 08.04.2014 по 26.02.2015. В решті вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 12 523,23 грн. 3% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованості по кредиту) за період з 15.04.2014 по 26.02.2015 та 1 534,50 грн. 3% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по процентам) за період з 08.02.2014 по 26.02.2015.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, порядок сплати боржником процентів за користування чужими грошовими коштами встановлений ст. 536 Цивільного кодексу України, тоді як умовами укладеного між сторонами Договору не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем здійснено нарахування 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України від простроченої суми кредиту та суми несплачених процентів за невиконання грошового зобов'язання, а не нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

До того ж, позивач при здійсненні нарахуванні 3% річних за прострочення спати процентів в розрахунок включив нарахування за 3 дні за період з 08.02.2014 по 10.02.2014 в сумі 2,31 грн., які проведені з суми простроченого платежу по сплаті процентів у розмірі 9 360,27 грн., нарахованих з 01.01.2014 по 30.01.2014. Такі нарахування є безпідставними, оскільки строк сплати процентів встановлено 07.02.2014, а позивач здійснив списання коштів тільки 11.02.2014, хоча станом на 07.02.2014 кошти на рахунку відповідача були наявні.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 12 523,23 грн. за прострочення сплати кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. Натомість вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення сплати процентів підлягають задоволенню лише у сумі 1 532,19 грн. В решті названі вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 92 473,68 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості по кредиту за період з 01.05.2014 по 31.01.2015 та 10 266,23 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості по процентам за період з 01.05.2014 по 31.01.2015.

Перевіривши розрахунок позивача, суд визнав його арифметично правильним, а вимоги в частині стягнення інфляційних втрат обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Відносно вимоги позивача про стягнення штрафу у сумі 1 000,00 грн., судом було встановлено наступне.

В п.4.2.6 Договору передбачено, що позичальник зобов'язаний письмово повідомити банк про зміну найменування, місцезнаходження, складу посадових осіб, зміни до установчих документів позичальника, про прийняття рішення щодо злиття, поділу, приєднання, перетворення, виділу чи про ліквідацію юридичної особи-позичальника, інші обставини, що впливають на виконання зобов'язань за цим договором, протягом 3 робочих днів з моменту настання таких обставин.

Відповідно до п.5.3 Договору банк має право нараховувати позичальнику, а позичальник у разі нарахування банком, зобов'язаний сплатити штраф за порушення вимог цього договору, зокрема, за порушення п.4.2.6 штраф у сумі 500,00 грн. за кожний випадок.

Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з відповідача 1 000,00 грн. штрафу, позивач зазначав про те, що відповідач двічі порушив умови п.4.2.6 Договору, оскільки при зміні керівника не було повідомлено банк в спосіб та строк, передбачений Договором.

З цього приводу судом було з'ясовано, що згідно з наказом Департаменту державної служби охорони №516 о/с від 20.12.2013 начальником Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області було призначено Митуса С.Г.

Однак, про зміну складу посадових осіб відповідач повідомив позивача лише 27.12.2013 шляхом оформлення картки із зразками підписів та відбитка печатки, тобто з порушенням строку, встановленого в п.4.2.6 Договору.

Наказом Департаменту державної служби охорони №339 о/с від 01.12.2014 начальником Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області з 25.11.2014 було призначено Накопюка Я.М.

Про вказані зміни відповідач повідомив позивача лише 13.03.2015 шляхом оформлення картки із зразками підписів та відбитка печатки, що свідчить про порушення умов п.4.2.6 Договору.

Доказів на підтвердження дотримання відповідачем вимог п.4.2.6 Договору ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони дійшли згоди та визначили умови останнього, зокрема, щодо відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором.

Оскільки укладений між сторонами Договір, а саме його п.п.4.2.6 та 5.3 наразі є чинними, у встановленому законодавством порядку недійсними не визнавалися, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що у даному випадку в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої у ст. 204 Цивільного кодексу України, вимоги позивача про стягнення штрафу у сумі 1 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час перегляду даної справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при ухваленні рішення від 11.04.2017 у справі №927/1133/15 місцевим господарським судом було дотримано норми матеріального і процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.04.2017 у справі №927/1133/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.04.2017 у справі №927/1133/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/1133/15 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Б.О. Ткаченко

С.О. Алданова