Рішення № 67426128, 27.06.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.06.2017 Справа № 920/330/17

Господарський суд Сумської області, у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Малюк Р.Б. розглянувши матеріали справи № 920/330/17:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик,

м. Київ,

до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

м. Суми,

про стягнення 7 507 грн. 43 коп.,

Представники:

Від позивача: представник ОСОБА_2 (довіреність від 01.02.2017);

Від відповідача: не зявився;

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 8 880 грн. 97 коп., в тому числі 6 500 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 1418 від 03.08.2015, 948 грн. 65 коп. пені відповідно до пункту 7.1 договору, 826 грн. 30 коп. 20% річних, 606 грн. 02 коп. інфляційних втрат, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

13 червня 2017 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 1779к від 13.06.2017), в якій у звязку із частковою сплатою відповідачем основного боргу та перерахунком позивачем суми пені, 20% річних та інфляції позивач зменшує суму позовних вимог і просить суд стягнути з відповідача 7 507 грн. 43 коп. в тому числі 4 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 1418 від 03.08.2015, 1 087 грн. 63 коп. пені відповідно до пункту 7.1 договору, 1 440 грн. 27 коп. 20% річних, 979 грн. 53 коп. інфляційних втрат, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

Приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином суд, розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача 7 507 грн. 43 коп. в тому числі 4 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 1418 від 03.08.2015, 1 087 грн. 63 коп. пені відповідно до пункту 7.1 договору, 1 440 грн. 27 коп. 20% річних, 979 грн. 53 коп. інфляційних втрат, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

9 червня 2017 року позивач надіслав лист (вх. № 5181 від 09.06.2017), в якому зазначив, що між товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено лише один договір поставки № 1418 від 03.08.2015, будь яких інших договорів між сторонами не укладалося.

27 червня 2017 року позивач подав пояснення (вх. № 5730 від 27.06.2017), в яких вказав, що 03.04.2017 відповідачем було частково погашена заборгованість в сумі 2 500 грн. 00 коп. Позивач пояснює, що заборгованість за накладною № 2758 була повністю погашена, частково несплачена лишилась накладна № 3800, у звязку з чим розрахунок пені, 20% річних та інфляції було здійснено за накладною № 3800 з урахуванням її часткової оплати.

Також 27 червня 2017 року позивач подав заву (вх. № 5727 від 27.06.2017) в якій просить суд долучити до матеріалів справи докази надсилання відповідачеві заяви про зменшення позовних вимог, а також ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо відповідача.

Подані документи оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 27 червня 2017 року надав усні пояснення по справі та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач в судове засідання 27.06.2017 не прибув, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав.

Ухвала господарського суду Сумської області про порушення провадження у справі № 920/330/17 від 20.04.2017 року та ухвала від 10.05.2017 були надіслана рекомендованою поштою на адресу відповідача зазначену в позовній заяві (40034, м. Суми, вул. Героїв Крут (Черепіна), 36 В, кв. 49), повернуті до суду з відміткою пошти: за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відповідач зареєстрований за адресою: 40034, м. Суми, вул. Героїв Крут (Черепіна), 36 В, кв. 49.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року (02.04.2009р.) передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

3 серпня 2015 року між сторонами було укладено договір поставки № 1418, відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача алкогольні напої (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В пункті 3.2 вищезазначеного договору вказано, що позивач зобов'язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру

Відповідно до п. 3.4 договору, при прийманні товару покупець в присутності представника постачальника повинен перевірити:

-цілісність пакування, наявність марок акцизного збору;

-відповідність фактичної кількості товару кількості, зазначеній в накладних;

-термін зберігання.

При встановленні невідповідності якості чи кількості товару інформації, яка зазначена у товаросупровідних документах, покупець зобов'язаний у присутності представника постачальника скласти відповідний акт згідно з вимогами чинного законодавства.

Підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю. Претензії покупця щодо якості товару після підписання ним накладної на товар розглядаються та задовольняються постачальником в окремому порядку, який визначається постачальником в кожному окремому випадку.

Згідно з п. 5.2 договору ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Умовами пункту 5.3 договору встановлено, що загальна сума договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії договору згідно видаткових накладних на товар.

Як стверджує позивач, ним на виконання умов договору поставки від 03.08.2015 № 1418 на адресу відповідача було поставлено товар на загальну суму 6 515 грн. 46 коп.

Факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними:

- видаткова накладна № 3018/2758 від 27.01.2016 на загальну суму 860 грн. 40 коп.;

- видаткова накладна № 3071/3800 від 27.01.2016 на загальну суму 5 655 грн. 06 коп.;

Вищезазначені накладні підписані представниками обох сторін.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому, узгодженими сторонами, порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

Згідно з пунктом 6.2 договору датою оплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним договірні зобовязання виконані в повному обсязі, проте відповідачем в порушення договірних зобовязань не здійснено оплати за поставлений товар в сумі та строки передбачені умовами договору, в звязку з чим відповідач з урахуванням часткової сплати має заборгованість перед позивачем за поставлений товар на загальну суму 4 000 грн. 00 коп.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, як встановлено матеріалами справи відповідач, в установленому порядку, обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 4 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення 1 440 грн. 27 коп. - 20% річних та 979 грн. 53 коп. інфляційних втрат, позивач зазначає, що згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач зазначає, що умовами пункту 9.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем строків оплати отриманого від позивача товару, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати % річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 20 % річних в загальній сумі 1 440 грн. 27 коп. та інфляційні втрати в сумі 979 грн. 53 коп. з урахуванням здійсненої відповідачем часткової сплати боргу.

Відповідачем контррозрахунку чи обґрунтованих заперечень щодо стягнення 20% річних та інфляційних втрат подано не було.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Під час перевірки розрахунку позивача, щодо нарахування 20% річних та інфляції судом було встановлено, що позивачем вірно здійснено нарахування 20% річних та інфляційних втрат.

З огляду на викладене, оскільки право позивача щодо стягнення 20% річних ті інфляції передбачене чинним законодавством України, умовами укладеного між сторонами договору позовні вимоги в частині стягнення 20% річних в сумі 1 440 грн. 27 коп. та інфляційних втрат в сумі 979 грн. 53 коп. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зі змісту пункту 7.1 договору вбачається, що сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного від позивача товару, відповідач зобовязаний сплатити позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати.

Згідно з поданим позивачем розрахунком, відповідачеві нарахована пеня в сумі 1 087 грн. 63 коп. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 11.02.2016 року по 11.08.2016 року (а.с. 41).

Відповідачем обґрунтованих заперечень щодо правомірності нарахування пені та контррозрахунку суми пені надано не було.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати вартості товару, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 087 грн. 63 коп. пені.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1 600 грн. 00 коп. за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (40034, м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 36 В, кв. 49, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Баядера Логістік (02088, м. Київ, вул. Є. Харченка, буд. 42, код ЄДРПОУ 35871504) 4 000 грн. 00 коп. основного боргу, 1 440 грн. 27 коп. 20% відсотків річних, 979 грн. 53 коп. інфляційних втрат, 1 087 грн. 63 коп. пені та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.06.2017.

Суддя С. В. Заєць