Рішення № 67425835, 21.06.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2017 р.Справа № 916/816/17

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Аганіні В.Ю.

за участю представників сторін :

Представник позивача: ОСОБА_1 за довіреністю №68/исх-гс від 04.04.2017р. ;

Представник відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 01.12.2016р.;

Представник третьої особи: ОСОБА_3 за довіреністю № 01-36/70 від 13.12.2016р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/816/17:

за позовом: Одеської міської ради;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "ФРЕШ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4 комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 495950,38 грн., -

в с т а н о в и в :

Одеська міська рада (далі Позивач) звернулсь до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «ФРЕШ» (далі Відповідач), за участю 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача ОСОБА_4 комунальної власності Одеської міської ради із позовом про стягнення заборгованості за договором на резервування (використання) місця розташування обєкту посилаючись на наявність у відповідача боргу за вказаним договором.

З підстав ст.ст. 526, 610, 611, 628, 629 ЦК України, ст. ст. 60, 73 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 83, 206 Земельного кодексу України, позивач просить позов задовольнити.

Відповідач з вимогами не згоден з підстав викладених у відзиві на позов.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06 червня 2017 р. за клопотанням представника позивача строк вирішення спору продовжений на 15 днів до 21 червня 2017 р.

В засіданні суду оголошувались перерви 26.04.2017р. та 06.06.2017р. за правилами ст. 77 ГПК України.

В засіданні суду 21.06.2017р. за правилами ст. 85 ГПК України, у присутності представників обох сторін, оголошено вступна та резолютивні частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених сг. 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів. Невиконання своїх зобовязань за умовами договору є підставою виникнення відповідальності.

Відповідно до ч. 1 сг. 175 Господарського кодексу України майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей с ірок (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обовязків, зміст договору умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та ум обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства, обовязковим до виконання сторін

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи рішенням Одеської міської ради від 19.10.2011 р. № 1396-УІ «Про врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті ОСОБА_3» затверджено Положення з регулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті ОСОБА_3 (далі - Положення) з метою встановлення єдиного механізму набуття та реалізації прав на земельні ділянки на території міста ОСОБА_3.

16.10.2014 р. між Одеською міською радою в особі першого заступника директора департаменту комунальної власності Одеської міської ради («Власником»), з одного боку, та товариством з обмеженою відповідальністю Торгова фірма «ФРЕШ» («Місцевикористовувачем») було укладено договір па резервування (використання) місця розташування обєкта, площею 2 408 кв.м, який знаходиться за адресою : м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, що зареєстрований у департаменті комунальної власності Одеської міської ради у книзі реєстрації договорів (запис № 216 від 16.10.2014 р.). ( далі Договір )

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Власник надає, а Місцевикористовувач приймає в строкове платне користування місце розташування обєкта, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2. Обєкт розташований па земельній ділянці загальною площею 2 408 кв.м, на якій знаходиться готельний комплекс.

Згідно з п. 2 Договору його дія починається з моменту прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду і закінчується у момент державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

29.10.2014 р. рішенням Одеської міської ради від № 5696-УІ Відповідачеві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,2408 га, за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2, для будівництва і обслуговування готельного комплексу у звязку з чим почалась дія договору резервування.

На даний час договір оренди землі вищевказаної земельної ділянки між сторонами у справі не укладено, тому вказаний Договір є чинним. Доказів його оскарження або визнання недійсним не надано.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що плата за цим договором нараховується у розмірі 3 % від розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає: 435 716, 28 гри на рік.

Умови цього договору щодо розміру плати можуть бути змінені за згодою обох сторін шляхом укладання відповідних угод, які будуть невідємними частинами цього договору, крім випадків: зміни розміру земельного податку відповідно до чинного законодавства України; коригування «Грошової оцінки земель міста ОСОБА_3», яка затверджується рішенням Одеської міської ради (п. 3.3 Договору).

Пунктом 7.4.1 Договору встановлюються обовязки «Місцевикористовувача», зокрема, здійснювати належним чином плату за резервування (використання) місця розташування обєкта, передбачену п. 3.2 цього Договору.

Позивач зазначає, що у порушення п.п. 3.4 Договору Відповідач сплачував плату за місце розташування обєкта у період з 31.l 31.12.2016 р., у звязку з чим за відповідачем, станом на 31.12.2016р., утворилась заборгованість в розмірі 360 595,08 грн. за розрахунком наданим позивачем.

З підстав ч.2 ст. 625 ЦК України відповідачеві нараховано 3% від простроченої суми за весь час прострочення за період з 31.10.2015 р. по 31.12.2016 р. у розмірі 4 819, 28 гри.

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що у разі невнесення плати за резервування (використання) місця розташування обєкта у строки, визначені цим Договором, нараховується пеня на суму боргу із розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення боргу.

Пунктом 3.7. Договору передбачено, що при затримці плати за договором на резервування (використання) місця розташування обєкта до ЗО календарних днів, нараховується штраф у розмірі 10 відсотків суми непогашеного боргу, більше ЗО календарних днів - у розмірі 20 відсотків суми непогашеного боргу.

За розрахунком наданим позивачем відповідачеві нараховані : пені, сума якої яка станом на 31.12.2016 р. складає 30 400, 54 гри та штраф, який станом на 31.12.2016 р. складає 72 119, 02 грн.

Стосовно залучення департаменту комунальної власності Одеської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, зазначаємо наступне.

Як вже вказувалось, п. 7.2. Положення визначено, що резервування місця розташування об'єкта здійснюється шляхом укладення договору на резервування (використання) місця розташування об'єкта між суб'єктом господарювання, зацікавленим у набутті права на земельну ділянку, та Одеською міською радою в особі начальника Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 р. № 2752-УІ «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 р. №384-УІ «Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради» департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником прав та обовязків приєднаного Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради. Більш того, основним завданням ОСОБА_4 є, зокрема, забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства У країни.

Таким чином, департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, якому делеговані відповідні повноваження ради у галузі земельних відносин, зокрема, щодо укладання договорів резервування (використання) місця розташування об'єкта. Також департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, може відкривати розрахунковий та інші рахунки в органах Державної казначейської служби України згідно з чинним законодавством України, має гербову печатку, штампи та бланки зі своїм найменуванням.

Аналізуючи викладене суд вважає, що у даному випадку підстав для стягнення вказаних сум немає виходячи з наступного.

В додатку до Договору № 216 від 16.10.2014., який містить розрахунок плати за резервування (використання) місця розташування обєкту, зазначається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з коефіцієнтом індексації становить 14 523 876,08 грн.

Зі змісту п. 3.4. Договору вбачається, що плата за резервування (використання) місця розташування обєкту вноситься Відповідачем виключно у грошовій формі рівними частками щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця на рахунок Головного управління Державного казначейства України в Одеській області.

В п. 3.4. Договору зазначається, що плата за резервування (використання) місця розташування обєкту підлягає індексації згідно із щорічною індексацією нормативної грошової оцінки землі.

З листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017. за № 22-28-0.22-443/2-17 вбачається, що коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становили: у 2014 році - 1,249, у 2015 році - 1,433, у 2016 році - 1,06.

Таким чином, з наведеного випливає, Відповідач за Договором фактично повинен був сплатити за резервування (використання) місця розташування обєкту за період з 29.10.2014р. по 31.12.2016р. суму 1 400 195,25 грн.

Згідно банківських виписок, що додані до відзиву на позов вбачається, що Відповідач на виконання Договору у 2014 - 2016 рр. сплатив 1 287 642,79 грн., а саме: 2014 рік - 39 823,53 грн., 2015 рік - 499 919,32 грн., 2016 рік - 399 406,59 грн., 2017 рік - 348 493,35грн.

Рішенням Одеської міської ради № 756-П від 29.06.2016р. «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_3» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_3, яка застосовується з 01.01.2017р.

За листом Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 28.02.2017р. за № 5082/86-17 нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2, при застосуванні локальних коефіцієнтів Кф=2,0 та індексації з дати проведення грошової оцінки станом на 01.01.2017р. становить 3340,88 грн./кв.м.

Зі змісту п. 3.3. Договору вбачається, що умови цього договору щодо розміру плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладення відповідних угод, які будуть невід'ємними частинами цього договору, крім випадку коригування «Грошової оцінки земель міста ОСОБА_3», яка затверджується рішенням Одеської міської ради.

Таким чином, згідно приведеного формула розрахунку плати за резервування (використання) місця розташування обєкту у 2017 році за Договором № 216 від 16.10.2014. буде такою:

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки: 3340,88 * 2 408,0 кв.м. = 8 044 839,04 грн., розмір плати за резервування: 8044839,04 грн. * 3% = 241 345,17 грн./ рік (п. 3.2. Договору). Отже, щомісячний розмір плати за резервування у 2017 році становитиме 20 112,09 грн.

Згідно наданих відповідачем банківських виписок, відповідачем на виконання Договору за січень - березень 2017 р. було сплачено 174083,61 грн.

Однак, фактично Відповідач повинен був сплати за три місяці резервування (використання) місця розташування об'єкту у 2017 році - 60 336,27 грн.

Відповідно, грошові кошти в розмірі 113 747,34 грн. також повинні бути зараховані в якості погашення боргу за Договором за період 2014 - 2016 рр.

Враховуючи викладене суд робить наступний висновок.

Загальна сума, що підлягала сплаті Відповідачем за Договором № 216 від 16.10.2014. за резервування (використання) місця розташування обєкту за період з 29.10.2014. по 31.12.2016. становила 1 400 461,59 грн.

Загальна сума, що була сплачена Відповідачем в рахунок плати за резервування (використання) місця розташування обєкту за період з 29.10.2014. по 31.12.2016. становить 1 401 390,13 грн.

Отже, на момент розгляду судового спору у справі № 916/816/17 заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором за період 2014 - 2016 рр. відсутня.

Твердження Позивача про те, що Відповідач не сплачував плату за місце розташування об'єкта у період з 31.10.2015. по 31.12.2016. спростовуються наданими Позивачем розрахунками заборгованості, зі змісту яких вбачається, що останній платіж був здійснений 23.12.2016р., які суд приймає до уваги як належний доказ.

У якості доказу виконання свого обовязку щодо здійснення плати за резервування (використання) місця розташування об'єкту за Договором за період з 29.10.2014р. по 31.12.2016р. відповідач надав виписки по рахункам, відкритим в АТ «ОСОБА_5 ОСОБА_1», а саме № 26000331681 та № 26001379482, які є належним та достатнім доказом виконання зобов'язань з оплати відповідних платежів в силу вимог ст.ст. 32-34 ГПК України.

Аналізуючи приведене суд вважає що у даному випадку в частині вимог про стягнення суми боргу за період з 29.10.2014р. по 31.12.2016р., відсутній предмет спору у звязку з оплатою суми відповідачем.

За таких обставин суд вважає, що провадження у справі в цієї частині вимог слід припинити з підстав п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України - відсутній предмет спору.

За п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Щодо розрахунку пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому в ч. 6 ст. 232 ГК України зазначається, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В п. 7 листа Верховного Суду України від 01.01.2016р. "Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК, за І півріччя 2015 р." з цього приводу також зазначається, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов'язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015. № 01-06/1837/15 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/2494 "Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"", за яким положення частини шостої статті 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано (постанова Верховного суду України від 15.04.2015у справі N 910/6379/14).

За п. 9.1. Договору за невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього Договору.

Згідно з п. 3.6. Договору у разі невнесення плати за резервування (використання] місця розташування обєкту у строки, визначені цим договором, нараховується пеня на суму боргу із розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ діючої на день виникнення боргу.

Таким чином, умови Договору містять загальні положення щодо відповідальності сторін за його невиконання / неналежне виконання та відсилають до вимог чинного законодавства.

За таких обставин розрахунок пені повинен здійснюватися з урахуванням вимог ст.ст. 230,232 ГК України, а саме за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і не більше.

Проте, в наданому Позивачем розрахунку пені взятий період з листопада 2015 року по жовтень 2016 року, що не відповідає вимогам ст. 232 ГК України. Крім того, Позивачем не вказано розмір облікової ставки НБУ та дати прострочення виконання зобов'язання.

За таких обставин, наданий Позивачем розрахунок пені суд до уваги неприймає, оскільки зроблений з порушенням вимог ст.ст. 230, 232 ГК України.

Проаналізувавши розрахунок стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд не погоджується з ним за таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В листі Верховного Суду України від 01.08.2016. "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2016 р." з цього приводу також зазначається, що при розгляді справ про передбачену ст. 625 зазначеного Кодексу відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Аналогічна позиція викладена і в листі Верховного Суду України від 01.07.2014р.. "ОСОБА_1 практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

Таким чином, застосування вимог ст. 625 ЦК України можливе лише за наявності прострочення виконання зобовязання.

Проте, наданий Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат не містять посилань на дати прострочення виконання зобовязань та формули розрахунків, що позбавляє Відповідача і суд можливості здійснити їх перевірку, у зв'язку з чим такі розрахунки не можуть бути взяті до уваги в силу вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України.

Щодо стягнення штрафу в розмірі 72 119,02 грн. суд зазначає таке.

Позивач стверджує, що станом на 31.12.2016р. заборгованість складала 360 595,08 грн.

Посилаючись на п. 3.7. Договору за яким при затримці плати за договором на резервування (використання) місця розташування обєкту до ЗО календарних днів, нараховується штраф у розмірі 10 відсотків від суми непогашеного боргу, більше 30 календарних днів - у розмірі 20 відсотків суми непогашеного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача штраф в розмірі 20% від суми боргу 360 595,08 грн., що становить 72 119,02 грн.

Зі змісту п. 3.7. вбачається, що стягнення штрафу можливе лише у разі прострочення на 30 і більше днів. Відповідно, стягнення штрафу в розмірі 20% від суми боргу 360 595,08 грн. стає можливим лише за наявності відповідного розміру заборгованості станом на 03.03.2017р.

Проте, 27.01.2017р. та 10.02.2017р. Відповідачем з метою погашення заборгованості за Договором на користь Позивача було сплачено 177380,31 грн., що не враховано Позивачем.

Таким чином, вимога Позивача щодо стягнення штрафу є необгрунтованою, оскільки Позивачем не враховано оплати, що здійснювалися в січні - лютому 2017 року, у зв'язку з чим змінилася і сума заборгованості, і строки прострочення виконання зобовязання.

Щодо спливу строків позовної давності, про що зазначено у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналогічні розяснення містяться в п. 2 листа Верховного Суду України від 01.07.2015р. "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2015 р., у якому зазначається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Позивач звернувся до суду в квітні 2017 року. Отже, відлік строку позовної давності починається з квітня 2017 року.

Зі змісту позовної заяви та наданих Позивачем розрахунків вбачається, що розрахунок пені, наданий Позивачем, зроблений за період з листопада 2015 року по жовтень 2016 року. Однак, враховуючи вимоги ст. ст. 258, 261, 267 ЦК України, строки позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року включно спливли, у звязку з чим в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 16.01.2013р. № 10-70/0/4-13 "Про окремі питання застосування строків позовної давності" також зазначається, що у разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

Виходячи в наведеного враховуючи вимоги ст.ст. 258, 261, 267 ЦК України, відповідач просив застосувати строки позовної давності та відмовити Позивачу в задоволені позовних вимог щодо стягнення пені за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року включно.

Проаналізувавши приведене суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення пені за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року включно і тому підстав для її стягнення у суду немає.

За таких обставин господарський суд, аналізуючи вищенаведене у сукупності, вважає вимоги позивача не обґрунтованими, не законними і тому непідлягаючими задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст.32,33,43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Припинити провадження у справі № 916/816/17 в частині стягнення основного боргу у звязку з відсутністю предмета спору;

У задоволенні позову Одеської міської ради в частині стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26 червня 2017 р.

Суддя М.І. Никифорчук