Рішення № 67425042, 21.06.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/62/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2017 справа № 908/1024/17

за позовом приватного акціонерного товариства СВС-Дніпро (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шкільна, 4)

до відповідача командитного товариства Запорізький завод високовольтної апаратури Вакатов і Компанія (69069, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, 13)

про стягнення 183000,00 грн. основного боргу (безпідставно набутих грошових коштів), 22897,85 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4744,85 грн. 3% річних, 20912,82 грн. інфляційних втрат

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14/С01-21.2 від 11.01.2017;

від відповідача: не з'явився

Заявлено позовні вимоги про стягнення 183000,00 грн. основного боргу (безпідставно набутих грошових коштів), 22897,85 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4744,85 грн. 3% річних, 20912,82 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 18.05.2017 порушено провадження у справі № 908/1024/17, присвоєно справі номер провадження 18/62/17. Розгляд справи призначений на 21.06.2017. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 21.06.2017.

Позивач підтримав вимоги з підстав, викладених у позові. В обґрунтування вимог вказав, що на виконання умов договору поставки № 2/37-М-009, укладеного з відповідачем 23.03.2016, позивач перерахував на рахунок відповідача аванс у сумі 2449860,00 грн. Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.05.2016) загальна вартість товару становить 3232968,00 грн. Відповідач у свою чергу 01.06.16 та 22.06.2016 здійснив поставку товару на загальну суму 323968,00 грн., що підтверджується накладними № 87 від 01.06.206 та № 99 від 22.06.2016 та товарно-транспортними накладними № 1052 від 30.05.16 та № 1057 від 21.06.2016. В подальшому позивач за поставлений товар перерахував 24.06.2016 на рахунок відповідача 391496,40 та 04.07.2016 578394,00 грн. В підрахунку перерахованих коштів та поставленого товару 3419750,40 грн. 3232968,00 грн. кошти у сумі 186782,40 грн. є переплатою з моменту їх надходження на рахунок відповідача 04.07.2016, яка утримується останнім без достатньої правової підстави. Листом від 27.02.2017 № 2/37-52 відповідач визнав існуючу заборгованість та просив розстрочити сплату заборгованості до 01.08.2017. Відповідачем здійснено частковий платіж у сумі 3782,40 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 183000,00 грн. Позивач вважає, що відповідач зобовязаний сплатити на користь позивача відсотки за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ, відповідно до ст. ст. 536, 1214 ЦК України, ст. ст. 231, 232 ГК України.

Отже, за час користування чужими грошовими коштами у період з 05.07.2016 по 01.03.2017 відповідач зобовязаний сплатити 18054,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які нараховані на суму 186782,40 грн., та за час користування чужими коштами у період з 02.03.2017 по 11.05.2017 - 4843,23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які нараховані на суму грошових коштів 183000,00 грн., а всього 22897,85 грн. Також, у відповідності до ст. 625 ЦК України до стягнення заявлено 4744,85 грн. 3% річних, нарахованих за період з 05.07.2016 по 11.05.2017, та 20912,82 грн. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з 01.08.2016 по 30.04.2017. Позивач з посиланням на ст. ст. 8, 11, 536, 625, 1212 та 1214 ЦК України, ст. ст. 231, 232 ГК України, просив стягнути з відповідача 183000,00 грн. основного боргу (безпідставно набутих грошових коштів), 22897,85 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4744,85 грн. 3% річних, 20912,82 грн. інфляційних втрат.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судове засідання за викликом не зявився, правом надати відзив на позов не скористався. Згідно п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України. Ухвалу від 18.05.2017 про порушення провадження у справі відповідач отримав 22.05.2017, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштової кореспонденції, та мав достатньо часу на підготовку до розгляду справи і обґрунтування своїх заперечень за їх наявності.

Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті в судовому засіданні 21.06.2017 за відсутності представника відповідача.

Згідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив:

Приватним акціонерним товариством «СВС-Дніпро» (покупець, позивач у справі) та командитним товариством «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» і Компанія» (постачальник, відповідач у справі) 23.03.2016 укладений договір поставки № 2/37-М-009, за умовами якого постачальник зобовязався поставити у власність покупця електротехнічне обладнання, а саме трансформатори, в асортименті, кількості, у терміни, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі, специфікації № 1 (Додаток № 1), та технічній специфікації (Додаток № 2, Додаток № 3, Додаток № 4 та Додаток № 5), що є невідємними частинами договору, а покупець, прийняти товар, і сплатити за нього у порядку і на умовах, визначених у даному договорі.

Додатковою угодою № 1 від 25.05.2016 сторонами внесено зміни до договору поставки № 2/37-М-009 від 23.03.2016, зокрема, в п.п. 3.1, 3.2 та Додаток №1.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1) загальна вартість товару становить 3232968,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 538828,00 грн. Порядок розрахунків узгоджено п. 3.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1), яким передбачено, що розрахунки за товар, що поставляється здійснюються наступним чином: 3.2.1) аванс в розмірі 70% від вартості товару, що складає 2263077,60 грн. сплачується постачальнику на протязі 10 днів після підписання даного договору; 3.2.2) остаточний розрахунок в розмірі 30% від вартості товару, що складає 969890,40 грн. сплачується протягом 120 календарних днів з дати поставки товару.

На виконання умов договору № 2/37-М-009 сторонами підписано специфікацію № 1 (в редакції додаткової угоди № 1, якою узгоджено найменування товару, кількість та вартість.

Як свідчать вивчені матеріали, за накладними № 87 від 01.06.2016 та № 99 від 22.06.2016 відповідач поставив позивачу товару на суму 1304988,00 грн. та 1927980,00 грн., відповідно, що разом складає 3232968,00 грн.

На підтвердження оплати товару позивачем надано банківські виписки, відповідно до яких оплата здійснювалася наступним чином: 2449860,00 грн. 07.04.2016, 391496,40 грн. 24.06.2016, 578394,00 грн. 04.07.2016, із зазначенням призначення платежу: «часткова оплата за трансформатори згідно договору № 2-37-М-009 від 28.03.2016».

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ПрАТ «СВС-Дніпро» на виконання умов договору поставки № 2/37-М-009 перерахувало КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія» 3419750,40 грн. У свою чергу, відповідачем поставлено позивачу товар загальною вартістю 3232968,00 грн.

Листом № 39/С01-21.2 від 06.02.2017 позивач звертався до відповідача з вимогою перерахувати суму в розмірі 186782,40 грн. протягом 7 календарних днів з дати отримання даної вимоги.

Відповідач листом № 2/37-52 від 27.02.2017 надав відповідь та зазначив, що зобовязується повернути існуючий борг до 01.08.2017 і просив погодити погашення існуючого боргу частинами згідно графіку. Як вказував позивач, ним не погоджено розстрочення сплати боргу. Наявність заборгованості в розмірі 186782,40 грн. відповідач підтвердив, про що підписав акт звірення розрахунків від 23.02.2017. Відповідачем сплачено заборгованість згідно листа-вимоги № 39/С01-21.2 від 06.02.2017 частково в розмірі 3782,40 грн., що підтверджується банківською випискою від 02.03.2017.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Звертаючись з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача 183000,00 грн. заборгованості, яка утворилася внаслідок здійснення переплати з боку ПрАТ «СВС-Дніпро», оскільки суми які підлягали перерахуванню за умовами договору № 2-37-М-009 від 23.03.2016, так само як кількість товару, визначені його умовами, а також умовами відповідної додаткової угоди до договору.

З урахуванням викладеного та беручи до уваги обізнаність КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія» щодо розміру сум, які підлягають перерахуванню за договором, суд дійшов висновку, що заявлена в позовних вимогах сума є такою, що була помилково, поза межами договірних платежів, перехована покупцем на рахунок продавця.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З огляду на зазначене вище, КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія» (відповідач у справі) як одна із сторін зобов'язання, набув майно, у вигляді перехованих коштів, за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод. За таких умов правовідносини сторін регулюються нормами статті 1212 ЦК України, яка встановлює загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Суд зазначає, що відповідач як одна із сторін зобов'язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість трансформаторів, які підлягали і були поставлені.

А отже, зобов'язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникають з договору поставки і заснованого на його умовах.

З огляду на вкладене, вимоги про стягнення 183000,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 22897,85 грн., нарахованих за період з 05.07.2016 по 11.05.2017, на підставі ст. ст. 536, 1214 ЦК України та ст. ст. 231, 232 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні відносини щодо спірної суми та розмір процентів за користування грошовими коштами не передбачено.

Позивач зазначав в обґрунтування вимог про стягнення 22897,85 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 05.07.2016 по 11.05.2017, визначаючи їх розмір, що керувався приписами ч. 6 ст. 231 ГК України (розмір штрафних санкцій) та ч. 4 ст. 232 ГК України (порядок застосування штрафних санкцій).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, відносяться лише до порушення грошових зобов'язань.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГК України).

Водночас, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (така правова позиція викладена в п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розмір процентів ст. 231 ГК України не визначений, в пункті 6 даної статті йдеться про базу нарахування (облікова ставка НБУ), яка може бути застосована сторонами у договорі або визначена у законі.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що доводи позивача про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених ч. 6 ст. 231 ГК України (розмір штрафних санкцій) та ч. 4 ст. 232 ГК України (порядок застосування штрафних санкцій), є помилковими та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині нарахування 22897,85 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 4744,85 грн. 3% річних, нарахованих за перід з 05.07.2016 по 11.05.2017, та 20912,82 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з серпня 2016 року по квітень 2017 року,

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).

В п. 5.2 даної постанови пленуму Вищого господарського суду України роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Підпунктом 6.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти.

Згідно з підпунктом 6.3 даної постанови положення частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Зважаючи на встановлений судом позадоговірний характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4744,85 грн. 3% річних, нарахованих за період з 05.07.2016 по 11.05.2017, та 20912,82 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2016 року по квітень 2017 року, оскільки у позивача відсутні правові підстави для їх нарахування та стягнення.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з командитного товариства Запорізький завод високовольтної апаратури Вакатов і Компанія (69069, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, 13, ідентифікаційний код 05755559) на користь приватного акціонерного товариства СВС-Дніпро (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шкільна, 4, ідентифікаційний код 00132807) 183000,00 грн. (сто вісімдесят три тисячі грн. 00 коп.) безпідставно набутих коштів, 2745,00 грн. (дві тисячі сімсот сорок пять) грн. судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 27 червня 2017 року.

Суддя В.В. Носівець