Постанова № 67422337, 27.06.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року справа № 813/4046/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

секретар судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Будівельна компанія «Гарантбудінвест» до Городоцької обєднаної державної податкової інспекції (надалі Городоцька ОДПІ) Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Будівельна компанія «Гарантбудінвест» звернулося в суд з позовом до Городоцької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2016 року за №0002351401 та за №0002361401.

Позивач в позовній заяві стверджує, що контролюючий орган всупереч нормам чинного законодавства України та практиці Європейського суду з прав людини, без достатніх на те доказів прийшов до помилкового висновку про відповідальність саме позивача, а не його контрагента, який допустив порушення у сфері податкового законодавства.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до положень ч.1 ст.41 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатом позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Будівельна компанія «Гарантбудінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства о взаєморозрахунках із ТзОВ «100 Років Гарантії», ПП «Компанія Фотоніка» за період з 01.01.2014 року по 31.08.2016 року, Городоцькою ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області було складено акт від 24.10.2016 року за №181/1401/40172931 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.11.2016 року:

- за №0002351401, яким платнику податків збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 222369 грн. 00 коп., в тому числі за податковим зобовязанням 177895 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 44474 грн. 00 коп.;

- за №0002361401, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 177895 грн. 00 коп. та п.85.2 ст.85 ПК України.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, платником податків не було надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПП «Компанія Фотоніка», у звязку з чим також було застосовано і штраф.

Висновки відповідача щодо нереальних господарських операцій з іншим контрагентом ТзОВ « 100 Років Гарантії» - грунтуються на обставинах проведення досудового розслідування та на вироку Сихівського районного суду м.Львова.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З врахуванням даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях, які стосуються спірних правовідносин.

Між позивачем (замовник) та ТзОВ « 100 років гарантії» (підрядник) 03.03.2016 року було укладено договір про виконання робі за №03032016, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобовязання, виконати роботи по влаштуванню фасаду житлового будинку.

Позивачем на підтвердження реального виконання вищенаведеного договору довідки про вартість виконання будівельних робіт та витрат, акти приймання виконаних будівельних робіт, розрахунки загальновиробничих витрат, відомості витрачених ресурсів, податкові накладні, документи в підтвердження використання зазначених робіт у господарській діяльності.

Крім того, між позивачем (покупець) та ПП «Компанія «Фотоніка» (постачальник) 19.05.2016 року укладено договір купівлі-продажу за №1905/1, відповідно до умов якого постачальник зобовязувався передати у власність покупцю, а останній приймати та оплачувати товар.

На підтвердження виконання даного договору в матеріалах справи наявні видаткова та податкова накладні, акт списання товарів.

При цьому, в акті перевірки відповідач вказує на те, що позивачем не надано первинних документів в підтвердження господарських операцій з ПП «Компанія «Фотоніка», а по посадових особах іншого контрагента ТзОВ « 100 років гарантії» - наявний вирок суду від 25.08.2016 року, за яким ОСОБА_2 (засновника, директора, головного бухгалтера) визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, за придбання субєкта господарювання з метою прикриття незаконної діяльності та його використання для створення видимості фінансово-господарської діяльності.

В матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи в підтвердження виконання згаданих договорів.

При цьому, посилання відповідача на те, що такі документи не були подані під час перевірки, у випадку з ПП «Компанія «Фотоніка», судом не можуть братись до уваги оскільки контролюючим органом не надано вимоги про надання таких документів та акта про їх ненадання.

Поряд з цим, також слід зазначити і про те, що у звязку з відсутністю наведених документів в підтвердження невиконання обовязку, передбачено п.85.2 ст.85 ПК України, контролюючим органом без достатніх на те правових підстав застосовано штраф.

Що стосується вироку від 25.08.2016 року, за яким ОСОБА_2 (засновника, директора, головного бухгалтера) визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, за придбання субєкта господарювання з метою прикриття незаконної діяльності та його використання для створення видимості фінансово-господарської діяльності, то суд, з урахуванням положень ст.244-2 КАС України, вважає за доцільне відступити від правової позиції викладеної, в тому числі, у постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 року у справі за №826/11082/14 з урахуванням наступного.

Як передбачено п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В матеріалах справи наявні копії податкових накладних, які не мають недоліків.

Крім того, в матеріалах справи наявні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та витяги з реєстру платників податку на додану вартість з яких вбачається, що на час вчинення досліджуваних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та являлися платником податку на додану вартість.

Наявність зазначених документів у позивача підтверджує його добросовісність та обачність, оскільки ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на добросовісність його контрагентів.

У відповідності до положень п.8 ч.2 ст.2 КАС України одним із критеріїв правомірності рішення субєкта владних управлінських функцій є те, що воно має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

При цьому, поняття справедливого балансу розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03 §70).

Так, Європейський Суд з прав людини, вважає, що порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, буде коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, повязаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподаткованої податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобовязання за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

Оскільки контролюючим органом не надано жодних доказів в підтвердження прямої участі позивача у зловживаннях, повязаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на його обізнаність про таке порушення, суд вважає, що у спірних правовідносинах порушено справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

У продовження викладеного, також слід зазначити і про те, що, у відповідності до п.58.4 ст.58 ПК України, забезпечено порядок відшкодування шкоди спричиненої державі у звязку з несплатою податків після прийняття вироку у кримінальній справі.

Такий порядок вказує на те, що державою визначено механізми захисту загальних інтересів, які полягають у підтримання фінансової стабільності системи оподаткування податком на додану вартість.

При цьому, покладання такого обовязку саме на позивача у спірних правовідносинах, з урахуванням відсутності доказів в підтвердження його участі у зловживаннях, буде порушувати принцип індивідуалізації відповідальності та покладати на нього надзвичайні обтяження.

Оскільки суд, з урахуванням викладеного, не може погодитись з визначенням податкового зобовязання, необгрунтованим також є і нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи те, що позивачем своєчасно та в повній мірі виконано свої обовязки з декларування податку на додану вартість, неможливості зі своєї сторони забезпечити дотримання постачальником своїх обовязків щодо декларування податку на додану вартість і той факт, що платник податків (позивач) не знав та не міг знати про недобросовісність своїх контрагентів, суд вважає, що товариство не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і як наслідок повторно сплачувати згаданий податок із фінансовими санкціями.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Городоцькою обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області, податкові повідомлення-рішення від 09.11.2016 року за №0002351401 та за №№0002361401.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Городоцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Гарантбудінвест», що знаходиться за адресою Львівська область, Мостиський район, м.Судова Вишня, пл.І.Франка, 13, (код ЄДРПОУ 40172931), 3358 (три тисячі триста пятдесят вісім) грн. 19 коп. сплаченого судового збору.

4.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5.Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 червня 2017 року.

Суддя В.Я.Мартинюк