Постанова № 67421847, 27.06.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 р. Справа №805/2065/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Христофорова А.Б.,

при секретарі Нестеренко Н.Л.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства Діанівська птахофабрика до Головного управління ДФС у Донецькі області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Донецькі області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000561406 від 10.05.2017 року. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка за результатом якої складено акт №82/05-99-14-06/30492941 від 06.04.2017 року та сформоване спірне податкове повідомлення рішення №0000561406 від 10.05.2017 року. З висновками акту та податковим повідомленням-рішенням не згоден, оскільки взаємовідносини з контрагентом підтверджуються первинними документами, які оформлені відповідно до діючого законодавства, та які були надані під час перевірки. Зазначає, що товариство є добросовісним платником податків та здійснює господарську діяльність у відповідності до вимог чинного законодавства, не виконання контрагентами обовязків податкового законодавство не може тягнути відповідальність для товариства.

Відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи суду надано заперечення на адміністративний позов, мотивуючи тим, що перевіркою виявлені порушення при здійснені господарської діяльності, оскільки укладені угоди були спрямовані на збільшення податкового кредиту. Первині документи мають дефекти. З аналізу даних інформаційних баз «Податковий блок» вбачається, що контрагент позивача не здійснює господарську діяльність відповідно до чинного законодавства, оскільки відсутні основні засоби, незначна кількість працюючих, відсутній вид діяльності, відсутні виробничі потужності, трудові ресурси, необхідні дозвільні документи, не встановлено постачальника по ланцюгу постачання до виробника/імпортера, отже здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за квітень 2016 року у сумі 114 312,00 грн. Отже податкове повідомлення рішення про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 142 890,00 грн прийняте правомірно.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи доводами аналогічними викладеним у письмовому заперечені на адміністративний позов. Просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, Приватне акціонерне товариство Діанівська птахофабрика (код ЄДРПОУ 30492941, вул. Миру, б.1А, с. Діанівка, Волноваського району Донецької області, 85783) пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації 01.10.2014 року №1 239 123 0000 000035, здійснює господарську діяльність відповідно до Статуту ПрАТ Діанівська птахофабрика у новій редакції 2016 року та згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Основний вид економичної діяльності позивача є розведення свійської птиці(01.47).

Відповідач, Головне управління ДФС у Донецькі області, є субєктом владних повноважень та згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 23.03.2017 року № 209 та Наказу №210 від 23.03.2017 року, Головним управлінням ДФС у Донецькі області проведено перевірку, за результатом якої складено акт №82/05-99-14-06/30492941 від 06.04.2017 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства Діанівська птахофабрика з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року та з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з ПДВ у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період червень 2015 року, наданого у звітному періоді листопаді 2015 року та віднесення сум податк на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за квітень 2016 року по взаємовідносинам з контрагентом постачальником ТзОВ «Інтертех».

Перевіркою встановлено порушення пп. «а» п.198.1 та абз.1 та 2 п.198.3 ст. 198, пп. «а» п.209.2 ст. 209, п.п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 ПК України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за квітень 2016 року у сумі 114 312,00 грн.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Донецькі області сформовано податкове повідомлення-рішення №0000561406 від 10.05.2017 року про грошове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 142 890,00 грн, у т.ч. за податковими зобов'язаннями у сумі 114 312,00 грн, за штрафними санкціями 28 578,00 грн.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку обставинам викладеним сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Спірним питанням даного позову є правомірність складання відповідачем податкового повідомлення-рішення на підставі висновків акту перевірки№82/05-99-14-06/30492941 від 06.04.2017 року

Як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугувало відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ТзОВ «Інтертех».

При дослідженні матеріалів справи по взаємовідносинам позивача з ТзОВ «Інтертех» вбачається, що 18.03.2015 року між позивачем та ТзОВ «Інтертех» укладено договір поставки №18315-мс зі Спеціфікацією №04 від 10.06.2015 року.

Згідно умов договору ТзОВ «Інтертех» постачає позивачу товарно-матеріальні цінності соєвий шрот, макуха соєва- визначені в специфікаціях для використання у виробничому циклі Позивача.

На підтвердження виконання договору, позивачем надано Рахунок- фактура № 10/06-15 від 15.06.2015 року, видаткова накладна № 10/06-15 від 15.06.2015 року, накладна № 321 від 15.06.2015 року, приймальна квитанція №869 від 15.06.2015 посвідчення про якість товару за всіма документами визначено товар -макуха соєва- 35,04 тн на суму 271 560,00 грн .

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною від 15.06.2015 року.

Також, 26.03.2015 року між позивачем та ТзОВ «Інтертех» укладено договір поставки №260315-рм зі Спеціфікацією №04 від 08.06.2015 року.

Згідно умов договору ТзОВ «Інтертех» постачає позивачу товарно-матеріальні цінності мука рибна - визначені в специфікаціях для використання у виробничому циклі Позивача.

На підтвердження виконання договору, позивачем надано Рахунок- фактура № 08/06-01 від 08.06.2015 року, видаткова накладна № 08/06-01 від 08.06.2015 року, накладна № 301 від 08.06.2015 року, приймальна квитанція №838 від 08.06.2015 року, свідоцтво про якість товару за всіма документами визначено товар рибне борошно- 10 тн на суму 300 000,00 грн.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною від 08.06.2015 року.

Розрахунок за отримані товари підтверджується виписками з банку за 01.06.2015-31.07.2015 року та карткою рахунку №631.

Позивачем з ПрАТ «Бахмутський аграрний союз» укладено договір №0024 від 02.01.2013 року на прийом, зберігання, переробку та виготовлення комбікормів та згідно журналу-ордеру №10/1 вбачається наявність на складі отриманого позивачем товару, крім того зазначене підтверджується звітом про рух товарів.

Для формування податкового кредиту за вищевказаними операціями контрагентом виписано позивачу податкові накладні №10 від 15.06.2015 року за доставку рибного борошна на суму 300 000,00 грн за 10 тн. та №18 від 24.06.2015 року, за доставку макухи соєвої на суму 271 560,00 грн за 35,04 тн які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить відповідний витяг.

Вищезазначені документи на підтвердження господарських операцій надані позивачем та міститься в матеріалах справи.

Згідно п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно пп.14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК Українивстановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин)встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 Закону № 996-ХІV, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до статті 11 Закону № 996-ХІV, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону №996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Нормами статті 209 Податкового кодексу України врегульовано спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Відповідно п. 209.2 ст. 209 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року № 11, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період, перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У відповідності до п. 209.7 ст.209 Податкового кодексу України, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101,4102, 4103,4301 згідно з УКТ ЗЕД та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до п.209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються), а послуги надаються безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до пп. "а" пп. 209.15.1. п. 209.15 ст. 209 ПК України, виробничі фактори, за рахунок яких сформовано податковий кредит:

а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

У разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг у загальній вартості усіх товарів/послуг, поставлених за 12 попередніх послідовних звітних (податкових) періодів;

У разі зміни напряму використання товарів/робіт, основних фондів платник податку проводить коригування податкового кредиту виходячи з вартості придбання товарів/послуг, балансової (залишкової) вартості основних фондів, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено зміну напряму використання.

Стосовно посилань представника відповідача на те, що позивачем занижено податкове зобов'язання, суд виходить з того, що перевіркою податкових накладних та реєстрів отриманих податкових накладних встановлено віднесення позивачем до складу податкового кредиту декларацій з ПДВ відповідного звітниого періоду суми податку на додану вартість по податкових накладних. Отримані товариством матеріальні цінності, використані у власній господарській діяльності.

Суд зауважує, що законодавством України гарантується суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість витрат за отримання послуг / товарів.

Згідно ст. 627 Цивільного Кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, між позивачем та контрагентом укладені договори відповідно до вимог чинного законодавства, які є чинними та не були визнані судом недійсними , крім того, були діючими на момент, виниклих правовідносин.

Щодо недоліків «дефектності» первинних документів, суд враховує правову позицію ВАСУ, викладену в ухвалі від 27.04.2011 року (справа № К\9991\8140/11), де зазначено, що з огляду на достатність доказів, які підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій, окремий недолік певних первинних документів сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення їх сили звітного бухгалтерського документа. Отже, відсутність певних реквізитів само по собі не є підставою для висновку про нездійснення добросовісним субєктом господарювання господарських операцій

В якості доказів отримання товарів, позивачем надані документи, які за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Також, згідно із ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. А частина 3 цієї статті визначає, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Адміністративна та судова практика за даними питаннями виходить з презумпції добросовісності платника, яка підтримує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Тобто, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (чинна назва Реєстру - Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Відповідачем не надано інформацію щодо наявності відомостей про скасування свідоцтва про державну реєстрацію контрагента позивача чи визнання його недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання відповідних договорів.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеного в ухвалі від 03.05.2012р. по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновків відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем його контрагентами стали акти перевірок та податкова інформація інших податкових органів.

Суд зазначає, що вищезазначені податкові інформації та акти не є перевіркою господарської діяльності контрагена позивача по взаємовідносинам саме з позивачем. Суд також зазначає, що акти чи податкові інформації про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 Податкового кодексу України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Суд звертає увагу, на принцип персональної відповідальності платника податку.

Статтею 61 Конституції України, закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини у рішеннях, позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за наслідками неналежного виконання контрагентами позивача своїх обовязків щодо несвоєчасного виконання власних податкових зобовязань перед бюджетом не повинна бути покладена на добропорядних платників податку та не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про недійсність правочинів укладених між позивачем та контрагентом, натомість, позивачем надано достатній обєм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про звязок витрат по придбанню товарів за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання їх у власній господарській діяльності.

В діях позивача як платника податку не вбачається порушень законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Доказів на підтвердження того, що позивач або контрагент позивача не має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

У відповідності до чого, позивачем доведено в судовому засіданні зв'язок отриманих тованівр зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, з огляду на що фіктивна діяльність позивача згідно висновків відповідача не доведена.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за зазначеними обставинами, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, в звязку з чим, відповідачем необґрунтовано збільшено грошове зобовязання з податку на додану вартість.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Судовий збір розподілити відповідно до вимог ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 186, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства Діанівська птахофабрика до Головного управління ДФС у Донецькі області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькі області №0000561406 від 10.05.2017 року про грошове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 142 890,00 грн, у т.ч. за податковими зобов'язаннями у сумі 114 312,00 грн, за штрафними санкціями 28 578,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькі області на користь Приватного акціонерного товариства Діанівська птахофабрика (ЄДРПОУ 30492941) судовий збір у сумі 2 143 (дві тисячі сто сорок три) грн. 35 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 27.06.2017 року.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29.06.2017 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Христофоров А.Б.