Постанова № 67421596, 07.06.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС, третя особа: Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування рішення №0001904612 від 23.03.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2017р. Державне підприємство «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» звернулося з позовом до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС, третя особа: Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 10.05.2017р., просить скасувати рішення відповідача №0001904612 від 23.03.2017р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску про сплату штрафу у розмірі 261761,87 грн. та пені в розмірі 10388,22 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач є платником єдиного соціального внеску та недоїмки на січень 2017р. не мав. 07.02.2017р. під час виплати заробітної плати за січень 2017р. позивачем було проведено перерахування єдиного внеску на розрахунковий рахунок, відкритий для платників податків Офісу ВПП ДФС у розмірі 1485607,91 грн., тобто єдиний соціальний внесок сплачено своєчасно до 20.02.2017р. в повному обсязі. Проте з 2017р. рахунки для сплати єдиного соціального внеску (далі – ЄСВ) змінились, контролюючі органи про це не повідомили позивача, а позивач дізнався про зміну рахунків для сплати ЄСВ вже після оплати із мережі інтернет та помилково перерахував ЄСВ на рахунок № 37198201012810 замість рахунку № 37197201022801, при цьому, до 2017р. розрахунковий рахунок з оплати ЄСВ був єдиний по Україні і не було розмежування по управлінням. 10.02.2017р. позивач направив заяву третій особі з проханням про перерахунок помилково перерахованих коштів на рахунок відповідача, яка була отримана 13.02.2017р., проте лише 03.03.2017р. було здійснено перерахунок коштів на рахунок відповідача, що призвело до недоїмки з ЄСВ з 21.02.2017р. по 03.03.2017р. Позивач вважає, що помилка у перерахуванні коштів відбулася з вини органів ДФС, а тому застосування до позивача штрафних санкцій та пені за оспорюваним рішенням є безпідставним, оскільки податкове законодавство не пов’язує факт сплати податкового платежу з правильністю зазначення рахунку платником у відповідній графі платіжного документа згідно до вимог ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», ст.38 Податкового кодексу України, ст.ст.29,45 Бюджетного кодексу України. До того ж, як зазначає позивач, Податковий кодекс України встановлює можливість погашення платниками податків грошових зобов’язань за рахунок наявної переплати з інших платежів шляхом подання відповідної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі посилаючись на те, що позиція позивача про помилкову сплату ЄСВ через відсутність інформування з боку податкового органу про зміну реквізитів зарахування ЄСВ на відповідні бюджетні рахунки є необґрунтованою, оскільки на суб-сайті Офісу ВПП ДФС у розділі «Бюджетні рахунки» (файл рахунки ЄСВ 2017 рік) ще 11.01.2017р. були розміщені нові рахунки для сплати ЄСВ в розрізі територіальних управлінь Офісу ВПП ДФС. Тобто, станом на 07.02.2017р. (на дату здійснення сплати ЄСВ) у розмірі 1485607,91 грн. платник податку мав доступ до відомостей про діючі бюджетні рахунки та у підприємства було більш ніж достатньо часу ознайомитися з реквізитами бюджетних рахунків. Жодним нормативним актом не передбачено інформування кожного платника податку про зміну реквізитів бюджетних рахунків. Податковий орган лише забезпечує своєчасне розміщення діючих розрахунків реквізитів на офіційному сайті відповідно до п.3 абз.2 розділу Ш Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016р. за №422. Окрім того, представник відповідача зазначив, що податковий орган не несе відповідальності за неуважність платника податків та за сплату податкового зобов’язання на невідповідний рахунок, який не належить відповідачеві.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.

Державне підприємство «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» є платником єдиного соціального внеску до бюджету, перебуває на обліку у Дніпропетровському управлінні Офісу ВПП ДФС, що підтверджується матеріалами справи.

Так, позивачем було подано звіт про нарахування єдиного соціального внеску за січень 2017р. за яким сума ЄСВ була сплачена 07.02.2017р. на розрахунковий рахунок №3719801012810 відкритий для платників податків для сплати ЄСВ Офісу ВПП ДФС у розмірі 1485607,91 грн., який до 2017р. був єдиним по Україні і не було розмежувань по управлінням, що підтверджується копіями платіжних доручень від 07.02.2017р. наявних у матеріалах справи (а.с.11-14).

З 2017р. рахунки для сплати ЄСВ змінились, проте позивач дізнався про зміну рахунку для сплати ЄСВ уже після його перерахування до бюджету з мережі інтернет, тобто позивачем помилково було перераховано ЄСВ за січень 2017р. 07.02.2017р. на рахунок №37198201012810 замість рахунку № 37197201022801 (а.с.11-14).

10.02.2017р. позивачем була направлена заява до Офісу ВПП ДФС з проханням про перерахунок помилково перерахованих коштів на рахунок Дніпропетровського управління Офісу ВПП ДФС, яку канцелярією Офісу ВПП ДФС було зареєстровано 13.02.2017р. за вх.№11319/10, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.9-10).

На підставі вказаної заяви перерахунок коштів на розрахунковий рахунок Дніпропетровського управління Офісу ВПП ДФС стався 03.03.2017р., тобто з порушенням строків перерахування ЄСВ, оскільки граничний строк перерахування ЄСВ встановлений за січень 2017р. до 20.02.2017р.

Незважаючи на те, що помилка у перерахуванні коштів 03.03.2017р. відбулася не з вини позивача, відповідачем 23.03.2017р. було прийнято рішення №0001904612 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску з 21.02.2017р. по 03.03.2017р. штрафу у розмірі 261761,87 грн. та пені у розмірі 10388,22 грн., що підтверджується копією відповідного рішення (а.с.17,48).

Позивач оспорює вказане вище рішення про застосування штрафу та нарахування пені за несвоєчасну сплату ЄСВ за січень 2017р., оскільки перерахував 1485607,91 грн. ЄСВ за вказаний період 07.02.2017р. за наданими платіжними дорученнями, тобто у встановлені законом строки до 20.02.2017р., проте помилково перерахував вказані кошти на єдиний рахунок для оплати ЄСВ, який був діючим до 2017р., тоді як з 01.01.2017р. рахунок для сплати ЄСВ змінився про що позивач дізнався лише після сплати ЄСВ та чинне податкове законодавство не пов’язує факт сплати податкового платежу з правильністю зазначення рахунків та встановлює можливість за заявою платника погашення зобов’язань за рахунок переплати з інших платежів, що було зроблено позивачем вчасно шляхом подання 13.02.2017р. заяви до податкових органів, проте перерахунок з іншого рахунку відбувся лише 03.03.2017р. з вини органів Державної фіскальної служби.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» №2464-УІ від 08.07.2010р. ( далі – Закон №2464).

Так, згідно п.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці і підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

У відповідності до вимог абз.1 п.8 ст.9 Закону №2464 платники єдиного внеску зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць не пізніше 20 числа наступного місяця.

Пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону № 2464 передбачено, що недоїмка – сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом,обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Згідно ч.10 ст.25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Аналіз вказаних норм Закону №2464 свідчить про те, що орган доходів і зборів наділений повноваженнями застосовувати до платників єдиного внеску штрафні санкції та нараховувати пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

При цьому, норми ст.25 Закону №2464 не містять підстав для застосування штрафу та пені у разі допущення платником помилки та перерахування сплачених сум ЄСВ на рахунки, які були діючими для сплати ЄСВ до 2017р.

Як встановлено в судовому засіданні та не оспорюється представником відповідача, позивачем 07.02.2017р. було сплачено (перераховано) суму ЄСВ за січень 2017р. у розмірі 1485607,91 грн. на розрахунковий рахунок, відкритий для платників податків Офісу ВПП ДФС, що підтверджується копіями платіжних доручень №118,№ 130, №5532, №5567 від 07.02.2017р. (а.с.11-14).

Таким чином, факт своєчасної сплати позивачем ЄСВ за січень 2017р. у встановлений законом строк до 20.02.2017р. підтверджений вищенаведеними копіями платіжних доручень від 07.02.2017р., вказаний факт сплати ЄСВ саме 07.02.2017р. не спростований представником відповідача у ході судового розгляду справи будь-якими належними та допустимими доказами, а тому підстави для застосування до позивача штрафу та пені за оспорюваним рішенням у відповідача були відсутні.

Окрім того, слід зазначити, що допущення платником ЄСВ помилки у зазначенні розрахункового рахунку, який був діючим до 2017р. та змінився на початку 2017р., не може бути підставою для застосування до позивача штрафу та пені за несвоєчасне перерахування ЄСВ., оскільки норми ст.25 Закону №2464 не передбачають застосування штрафних санкцій саме за допущення платниками ЄСВ помилки у зазначенні розрахункового рахунку з урахуванням того, що кошти зі сплати ЄСВ уже були зарахованими до бюджету.

Посилання представника відповідача на те, що позивач повинен був пересвідчитися у правильності визначення розрахункового рахунку при перерахуванні коштів зі сплати ЄСВ, який був змінений та офіційно оприлюднений на сайті ДФС у січні 2017р. приймаються до уваги судом, проте судом враховується і те, що за змістом ч.5 ст.45 Бюджетного кодексу України встановлено, що податки і збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визначаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування коштів на єдиний казначейський рахунок державного бюджету України.

Як встановлено матеріалами справи, зарахування сплачених позивачем коштів з ЄСВ за січень 2017р. відбулося 07.02.2017р. на розрахунковий рахунок з оплати ЄСВ, який був єдиним по Україні, а тому відповідач та третя особа мали повноваження з урахуванням поданої позивачем заяви, яка була отримана податковими органами 13.02.2017р. про перерахування помилково перерахованих позивачем коштів з ЄСВ на рахунок №37197201022801, здійснити переведення цих коштів у строк до 20.02.2017р., проте органи ДФС зробили це лише 03.03.2017р., що призвело до автоматичного нарахування позивачеві штрафу та пені за оспорюваним рішенням за нібито несвоєчасну сплату позивачем ЄСВ за січень 2017р. без врахуванням вищенаведених обставин.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача та третьої особи в ході судового розгляду справи не надав жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення з урахуванням встановлених судом обставин у справі та досліджених доказів відносно сплати позивачем сум ЄСВ за січень 2017р. у строк, визначений законом (07.02.2017р.), тобто до 20.02.2017р.

Також слід зазначити, що податковий орган дійсно не несе відповідальності за неуважність платників ЄСВ з приводу перерахування коштів по ЄСВ на відповідні рахунки, проте податковий орган наділений повноваженнями вживати всіх можливих та залежних від контролюючого органу заходів щодо сприяння платникам податків у виправленні допущених помилок у поданих ними документах у найкоротші строки.

До того ж, слід зазначити, що відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення безпідставно не враховано факти того, що сплачені позивачем кошти з ЄСВ з 07.02.2017р. перебували на рахунку бюджету та те, що норми ст.25 Закону №2464 не передбачають відповідальності платників ЄСВ за помилки у зазначенні розрахункового рахунку для сплати ЄСВ, який був діючим та єдиним по Україні до січня 2017р. та не передбачають відповідальності у разі, якщо податковий орган не здійснює перерахування коштів з раніше діючого рахунку для сплати ЄСВ на новий розрахунковий рахунок, який був змінений контролюючими органами на початку року.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття оспорюваного рішення у відповідності до вимог ч.3 ст.2 вищевказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорюване рішення не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому оспорюване рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок асигнувань суб’єкта владних повноважень - Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №33428 від 14.04.2017р. у розмірі 4082,26 грн. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,55, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС, третя особа: Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування рішення №0001904612 від 23.03.2017р. - задовольнити.

Скасувати рішення Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС №0001904612 від 23.03.2017р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС, (49600, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, 57) на користь Державного підприємства «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» (51402, м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код ЄДРПОУ 14310112) – витрати по сплаті судового збору у розмірі 4082, 26 грн. ( чотири тисячі вісімдесят дві грн. 26 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 12.06.2017р.