Ухвала суду № 67407896, 19.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

19 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 лютого 2017 року відмовив ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження.

До Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 60, 63, 69 Сімейного кодексу України та статей 328, 331, 368, 372 Цивільного кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування своїх вимог заявниця надала ухвали Верховного Суду України від 19 травня та 1 вересня 2010 року, 16 лютого 2011 року, постановлені ним як судом касаційної інстанції, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року, 3 червня та дві ухвали від 23 грудня 2015 року, а також постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2011 року (справа № 6-54395св10), 15 травня 2013 року (справа № 6-37цс13), 16 грудня 2015 року (справа №6-2710цс15), 7 вересня 2016 року (справа №6-47цс16).

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову. При цьому суд, з урахуванням правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року (справа №6-388цс15) та 16 грудня 2015 року (справа №6-2710цс15), виходив з того, що факту того, що після будівництва нового будинку №13 по Третьому Зерновому проїзду в м. Харкові спірний будинок було прийнято до експлуатації, документально не підтверджено, а тому такий будинок не може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки він є самочинним.

Ухвали Верховного Суду України від 19 травня та 1 вересня 2010 року, 16 лютого 2011 року постановлені ним як судом касаційної інстанції, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року, 3 червня та дві ухвали від 23 грудня 2015 року постановлено в справах за позовами:

- про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину незавершеного будівництвом будинку;

- про поділ майна подружжя;

- про визнання права власності на частину жилого будинку, вселення та відшкодування моральної шкоди;

- визнання права власності на частину незавершеного будівництва та зустрічним позовом про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності;

- про поділ майна подружжя та визнання права власності;

- про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом про визнання майна, особистою власністю, припинення права власності, зобов'язання скасувати запис про право власності, поділ спільного майна подружжя та позовом третьої особи із самостійними вимогами про визнання боргу спільним, виключення майна зі спільного майна подружжя, визнання права власності, стягнення коштів;

- про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин.

Тобто судове рішення, про перегляд якого подано заяву, та надані для порівняння судові рішення суду касаційної інстанції постановлені в справах з різними предметами спорів, підставами позовів та з різним матеріально-правовим регулюванням правовідносин, а також в них встановлено різні фактичні обставини справ, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у побідних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду України викладено правові висновки у справах за позовами:

- 15 травня 2013 року (справа № 6-37цс13) про визнання права власності на частину незавершеного будівництвом будинку та зустрічним позовом про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності;

- 16 грудня 2015 року (справа №6-2710цс15) про поділ майна подружжя;

- 7 вересня 2016 року (справа №6-47цс16) про визнання права на Ѕ частину об'єкта незавершеного будівництва.

Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновках щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко