Ухвала суду № 67402772, 21.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" червня 2017 р. м. Київ К/800/4067/17

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Вертузаєвої І.М.,

представника відповідача: Шавла Р.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базис-ЛТД"

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року

у справі №808/1683/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Базис-ЛТД"

до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «БАЗИС-ЛТД» (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2016 року № 0000162200, № 0000172200, № 0002211702.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року № 0000162200, № 0000172200, № 0002211702.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 4 квітня 2016 року № 126/14/22154672, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств у сумі 939910 грн., у тому числі за 2013 рік у сумі 939 910 грн.;

- пункту 192.2 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 989 379 грн., у тому числі: за березень 2013 року - 264 600 грн., за квітень 2013 року - 189 374 грн., за травень 2013 року - 271 776 грн., за червень 2013 року - 68 164 грн., за вересень 2013 року - 126 445 грн., за жовтень 2013 року - 69 020 грн.;

- підпункту 164.2.17 "г" пункту 164.2, пункту 164.3 статті 164, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2 "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, по яких встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності нарахування та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на загальну суму 251 грн. 78 коп., у тому числі податок з доходів фізичних осіб за квітень 2013 року у сумі 251 грн. 78 коп.;

- пункту 51.1 статті 51, підпункту 176.2 "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, Наказу ДПА України, від 24.12.2010 № 1020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 року № 46/18784, Наказу Міністерства доходів і зборів України від 21 січня 2014 № 49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2014 за № 228/25005 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку».

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами операцій позивача з його контрагентом TOB «ТВ «Щедре село», адже , на думку податкового органу, такі операції фактично не здійснювались. Крім того, відповідач, послався на те, що позивачем не відображено суми повернутої поворотної фінансової допомоги фізичній особі-засновнику, у зв'язку із чим звітність подана із недостовірними відомостями.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року:

- № 0000162200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 174 888 грн., у тому числі: за основним платежем - 939 910 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 234 978 грн.;

- № 0000172200, яким позивачу збільшено суму грошового з податку на додану вартість на загальну суму 1 240 724 грн., у тому числі: за основним платежем - 989 379 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 251 345 грн.;

- № 0002211702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді з/п за штрафними (фінансовими) санкціями - 510 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Базис ЛТД» та ТОВ «ТД «Щедре Село» укладений договір поставки соняшника, масляної сировини та додаткові угоди до нього.

На підтвердження фактичної поставки товару позивачем надано податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, акти приймання олійного насіння.

Згідно із встановленими судами обставинами, на підтвердження транспортування товару позивач надав нотаріально завірений договір оренди транспортних засобів та товарно-транспортні накладні, проте пункт навантаження товару у вказаних товарно-транспортних накладних зазначений без назви вулиці та номеру будинку

Як зазначив суд першої інстанції, згідно з поясненнями позивача, придбане насіння соняшника, підприємством направлено на переробку на підставі укладених договорів із ПАТ «Пологівський олійноекстракційний завод» та в подальшому виготовлено продукцію - олію соняшникову, яка реалізована ТОВ «Прайм-Продукт», ТОВ «Фактор», ПрАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концервантів». Відходи від виробленої олії соняшникової, а саме жмих соняшниковий, з якого здійснюється виробництво макухи соняшникової, також реалізовано на підставі договорів поставки.

Інспекцією отримано лист від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТД "Щедре Село" за період з березня 2011 року по березень 2014 року, у зв'язку з відсутністю платника податків за місцем реєстрації, а до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Відповідно до проведеного аналізу даних АС «Податковий блок» реєстраційних даних, податкової звітності ТОВ «ТД «Щедре село» встановлено, що товариство зареєстровано в ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ як платник фіксованого сільськогосподарського податку, звітує про наявність орендованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення в кількості 14,17 га.

Відповідно до АС «Архів податкової звітності» податковий кредит з податку на додану вартість ТОВ «Базис ЛТД» від TOB «ТВ «Щедре село» за 2013 рік сформовано шляхом придбання насіння соняшника в загальному обсязі 1 439,86 тон, з яких: 1 035,54 тони - врожаю 2012 року, 404,32 тони - 2013 року врожаю, за період жовтень-грудень 2012 року ТОВ «Базис ЛТД» сформувало податковий кредит від TOB «ТВ «Щедре село» за результатами придбання 2 104,35 т. насіння соняшникового.

З наведених даних суд апеляційної інстанції зазначив, що TOB «ТВ «Щедре село», враховуючи реалізацію ТМЦ в адресу ТОВ «Базис ЛТД», у 2012 році мало врожай соняшника - 221,587 тони з 1-го гектару землі, у 2013 - 28 тон соняшника. Виходячи з статистичних даних Держкомстата України середня урожайність соняшника по регіону складає 12,2ц/га (1,22 т./га).

У TOB «ТД «Щедре село», згідно з даними, що містилися в інформаційних системах, відсутні основні засоби, придбання товарів, робіт, послуг необхідних для здійснення господарської діяльності (пальне, послуги обробки землі, збору врожаю інше).

Відносно службових осіб ТОВ «Базис-ЛТД» порушене кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016080280000018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 212 Кримінального кодексу України, в ході якого допитано Ляхівця О.І., який в період 2013 року значився директором TOB «ТВ «Щедре село». Згідно з поясненням вказаної особи, назву підприємства TOB «ТВ «Щедре село» він чує вперше, ніколи не був директором зазначеного підприємства, ніколи не підписував статутних, реєстраційних, податкових та інших документів від імені TOB «ТВ «Щедре село».

Також слідством встановлено, що пунктом навантаження TOB «ТВ «Щедре село» соняшником для подальшого перевезення його в адресу ТОВ «Базис-ЛТД» є м. Підгороднє. В ході допиту керівника структурного підрозділу земельного архітектурного відділу Підгородненської міської ради з'ясовано, що підприємства ТОВ «Щедре село» на території м. Підгороднього ніколи не було. Також, слідством з'ясовано, що у 2012 році на території Підгородненської міської ради в користуванні ТОВ «Щедре село» рахувалася земельна ділянка площею 14,17 га.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2016 року № 0000162200, № 0000172200, виходив із того, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується документально.

Суд апеляційної інстанції не погодився із наведеними висновками суду першої інстанції і, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що операції між позивачем та його контрагентами не були реальними, оскільки: по-перше, зустрічну звірку контрагента позивача неможливо провести, він відсутній за юридичною адресою та не має відповідних ресурсів для здійснення господарської діяльності; по-друге, контрагент позивача не мав можливості з урахуванням розміру наявної земельної ділянки, виростити кількість соняшнику, яка реалізована позивачу; по-третє, ТОВ «Щедре село» на території м. Підгороднього, звідки транспортувався товар, ніколи не було, що підтверджується поясненнями керівника структурного підрозділу земельного архітектурного відділу Підгородненської міської ради; по-четверте, відповідно до пояснень директора контрагента останній жодних документів від імені підприємства не підписував.

Вищий адміністративний суд України вважає висновки судів як першої так і апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього

Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості товарів (робіт, послуг), належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Роблячи оцінку господарським операціям як таким, що є реальними/не нереальними, суди мають надавати оцінку всім важливим доводам, якими сторони обґрунтовували свою позицію.

Як свідчать матеріали справи, відповідач під час судового розгляду зазначав про те, що у контрагентів відсутні ресурси для поставки товарів/робіт/послуг, наслідки яких позивач відображав у податковому обліку. Такі висновки відповідач зробив на підставі даних про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача, в яких дані про неможливість здійснення поставки товарів/робіт/послуг встановив у зв'язку із відсутністю підприємства за юридичною адресою та на підставі інформаційних баз податкового органу.

Водночас, суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не перевірили чи фактично були у контрагентів позивача відповідні ресурси для поставки товарів/робіт/послуг. Колегія суддів також акцентує увагу й на тому, що відсутність ресурсів не завжди може бути свідченням неможливості поставки товарів, адже операції з продажу не завжди вимагають великої кількості трудових ресурсів, основних фондів. До того ж, необхідні ресурси могли бути й залучені на підставі цивільно-правових договорів.

Суд апеляційної інстанції, роблячи висновки про неможливість контрагентом позивача поставити відповідну кількість насіння соняшника, послалися на те, що контрагент не міг виростити на земельній ділянці відповідну кількість насіння, адже, виходячи з статистичних даних Держкомстату України, середня урожайність соняшника по регіону, значно нижча. Разом з тим, дані Держкомстату засвідчують лише середню урожайність соняшника по регіону, що не включає можливість суб'єктами господарювання, зокрема із застосуванням відповідних технологій, виростити соняшник, який має значно вищу врожайність. Варто відмітити й те, що в матеріалах справи відсутні докази, зокрема будь-які висновки спеціалістів, експертів, які б засвідчили, що на земельній ділянці, яку орендував контрагент позивача, неможливо виростити відповідну кількість насіння соняшника.

Також слід зазначити й те, що не виключено, що товар, який контрагент постачав позивачу, придбавався у інших суб'єктів господарювання, адже висновки про не придбання товару відповідач робив в основному на підставі даних, що містилися в інформаційних системах, без фактичного дослідження первинних документів.

Дані про відсутність ТОВ «ТД «Щедре село» на території м. Підгороднього суд апеляційної інстанції зробив на підставі пояснень керівника структурного підрозділу земельного архітектурного відділу Підгородненської міської ради, разом з тим, протокол допиту вказаної особи (том 4, а. с. 93) містить наступні відомості «…про ТОВ «ТД «Щедре село» мені не відомо, про зазначене підприємство ніколи не чув». Водночас, необізнаність певного керівника структурного розділу міської ради про здійснення діяльності відповідним суб'єктом господарювання жодним чином не може спростувати не здійснення такої діяльності взагалі.

Надаючи оцінку доводам про не підписання від імені ТОВ «ТД «Щедре село» документів особою, яка значилась директором вказаного суб'єкта господарювання, судам слід було поставити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовими особами, які підписували первинні документи, видані ТОВ «ТД «Щедре село» та допитати посадових осіб вказаних суб'єктів господарювання в порядку, визначеному статтями 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, для правильного вирішення спору суди на підставі належних та допустимих доказів мали перевірити чи фактично здійснювалась поставка товарів позивачу, зокрема встановити, як налагоджувались ділові стосунки між суб'єктами господарювання, якими критеріями керувався позивач при виборі контрагента, яким чином укладались договори між позивачем та його контрагентом, хто безпосередньо супроводжував операцію від позивача та від контрагента, як відбувалось навантаження товару, з якої саме адреси, як перевірялась вага товару, хто безпосередньо перевозив товар, як відбувалось розвантаження насіння та де воно зберігалось, чи була у контрагента фактична можливість виростити та поставити вказаний в документах товар, чи підписані первинні документи уповноваженими особами платників податків.

З метою встановлення дійсних обставин щодо поставки товару у судів першої та апеляційної інстанції є повноваження зокрема щодо витребування доказів та допиту свідків, а також залучення третіх осіб.

Перевіряючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішеної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року № 0002211702, колегія суддів акцентує увагу на такому.

Суд першої інстанції, задовольняючи таку позовну вимогу, зазначив, що позивач обґрунтовано не утримував податок з доходів за результатами операції з повернення поворотної допомоги засновнику, адже, відповідно до положень Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума поворотної фінансової допомоги, надана платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

Суд апеляційної інстанції не погодився із наведеними висновками суду першої інстанції і зазначив, що позивачем безпідставно не включено до складу доходу суми поворотної допомоги, що повернута засновнику підприємства. При цьому, суд не надав жодної оцінки доводам позивача, на які він посилався з метою спростування висновків відповідача. Вказане свідчить про необґрунтованість судового рішення і в частині вирішеної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року № 0002211702.

Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 171.2 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Положення підпункту 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України передбачають, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

З огляду на зазначене у позивача відсутній обов'язок нараховувати, утримувати чи сплачувати до бюджету суму податку з доходів фізичних осіб.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не перевірили чи у позивача, як податкового агента, є законодавчо визначений обов'язок щодо декларування суми поворотної фінансової допомоги у звітності з податку з доходів фізичних осіб.

Слід відмітити й те, що штрафні санкції у розмірі 510 грн. застосовані до позивача відповідачем згідно із податковим повідомленням-рішенням від 13 травня 2016 року № 0002211702 на підставі положень пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України.

Згідно із наведеною нормою неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Разом з тим, судами при вирішенні спору не перевірено чи не зазначення відповідачем інформації про виплачену поворотну фінансову допомогу призвело до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, у зв'язку із чим в суду є підстави вважати, що судами не з'ясовано всіх обставин, що мають значення для вирішення спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базис-ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько