Ухвала суду № 67402323, 22.06.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2432/16

Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

22 червня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М. ,

секретар судового засідання: Черняк А.В.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський рай" до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2016 року позивач - ТОВ "Подільський рай" звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

24 травня 2017 року на адресу суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх.№8436/17) від позивача.

20 червня 2017 року до Вінницького апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення (вх.№9935/17) від позивача.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 01.10.2016 по 09.11.2017 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Подільський рай" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2016 року, березень 2016 року та квітень 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 16.11.2016 №3492/14-02/396179, в якому зазначено, що позивачем порушено ряд вимог податкового законодавства, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту декларації за період, що перевірявся, завищення суми заявленого бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий - квітень 2016 року, заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до бюджету за відповідні періоди, завищення суми від'ємного значення за квітень 2016 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного і податкового періоду.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- форми "В1" №0008501401/1412 від 30.11.2016, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 090 420 грн. Зазначеним податковим повідомленням - рішенням також визначене податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 407 756 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції - 272 605 грн.;

- форми "В4" №0008511401/1413 від 30.11.2016, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 37 908 грн.;

- форми "Р" №0001841402/1414 від 30.11.2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 3 583 159 грн., з яких за основним зобов'язанням - 2 866 527 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 716 632 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду для їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень, оскільки податковим органом під час проведення перевірки неповно досліджені усі обставини та документи, які мали значення для прийняття таких рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобовязань платник податку зобовязаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Подільський рай" (підрядник) та ЖБК "Хмельницький квартал" (замовник) укладений договір підряду з виконанням функцій служби замовника від 01.03.2015 №1. За умовами цього договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання на підставі наданої замовником проектної документації надати підрядні послуги з будівництва об'єкту: "Будівництво торгівельного центра із закладами громадського харчування по вул. Кам'янецькій, 17, м. Хмельницький".

Також між позивачем (підрядник) та ЖБК "Ранковий-2" (замовник) укладений договір підряду з виконанням функцій служби замовника від 01.03.2015 №2. Даний договір передбачає, що замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання на підставі наданої замовником проектної документації надати підрядні послуги з будівництва об'єкту: "Будівництво 4-х поверхового житлового будинку з мансардним поверхом по вул. Трудовій, 5/1Б у м. Хмельницькому".

Будівництво об'єктів проводилось субпідрядними організаціями, які залучались позивачем на договірній основі, що сторонами не заперечується.

В період з квітня по червень 2015 року позивач на виконання умов договорів підряду з виконанням функцій служби замовника від 01.03.2015 №1 та №2 передав замовникам ЖБК "Хмельницький квартал" та ЖБК "Ранковий-2" результати виконаних субпідрядними організаціями будівельно-монтажних робіт (за першою подією) та склав відповідні податкові накладні, які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, зокрема: №1 від 30.04.2015 року на суму 639 559 грн., в т.ч. ПДВ 106 593,17 грн.; №2 від 30.04.2015 року на суму 1 719 255, 01 грн., в т.ч. ПДВ 286 542, 50 грн.; № 1 від 31.05.2015 року на суму 2 394 000 грн., в т.ч. ПДВ 399 000 грн.; №2 від 31.05.2015 року на суму 246 560, 50 грн., в т.ч. ПДВ 41 093, 42 грн.; №1 від 30.06.2015 року на суму 4 806 000 грн., в т.ч. ПДВ 801 000 грн., що підтверджують квитанції №1 від 15.05.2015 року, №1 від 15.05.2015 року, №1 від 15.06.2015 року, №1 від 15.06.2015 року, №1 від 15.07.2015 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підтвердженням виконання позивачем умов вищевказаних договорів підряду з виконанням функцій служби замовника від 01.03.2015 №1 та №2 складені довідки про вартість виконаних будівельних робіт (КБ-2) за квітень, травень, червень 2015 року, акти приймання виконаних будівельних робіт (КБ-3) за квітень, травень, червень 2015 року, аналіз рахунку 631 за квітень, травень, червень 2015 року, копії яких є в матеріалах справи.

У період з вересня по грудень 2015 року на рахунок позивача надходили кошти від замовника ЖБК "Ранковий-2" як оплата за надані послуги (виконані будівельні роботи) у період з квітня по червень 2015 року з призначенням платежу: "договір №3 від 01.03.2015".

Водночас, договір №3 від 01.03.2015 насправді між сторонами не укладався, на що звертав увагу суду представник позивача, а у платіжних дорученнях було допущено технічну помилку.

Так, у зв'язку з невірним зазначенням у платіжних документах номера договору, податковий орган прийшов до висновку про те, що датою виникнення податкових зобов'язань у позивача є дата отримання коштів від ЖБК "Ранковий-2" за попередньою оплатою на виконання договору №3 від 01.03.2015, а не дата складання податкових накладних (за фактом надання послуг щодо виконання будівельних робіт, квітень-червень 2015 року).

Між тим, листом №16/12 від 16.12.2015 ЖБК "Ранковий-2" повідомив про допущення ним технічних описок в платіжних дорученнях в частині зазначення призначення платежу, а саме замість договору підряду №2, зазначено договір підряду №3.

В той же час апелянтом не надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт укладання між позивачем та ЖБК "Ранковий-2 саме договору №3 від 01.03.2015.

На переконання суду апеляційної інстанції, недоліки (технічні помилки) в окремих платіжних дорученнях не впливають на суть проведених операцій, дають можливість їх ідентифікувати, при цьому вказані недоліки жодним чином не спростовують той факт, що податкові зобов'язання були сформовані за фактом надання послуг з виконання підрядних робіт.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що оскільки окремі накладні, а також платіжні доручення містять помилки щодо номеру договору, назви договору та назви виконаних робіт, то такі документи не мають відношення до спірних правовідносин, а тому твердження апелянта, що саме оплата за виконані роботи є першою подією спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта стосовно того, що операції з реорганізації юридичної особи - ТОВ "Подільський рай" підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, апеляційний суд враховує наступне.

16 грудня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ "Подільський рай" (протокол №16/12/2015) було прийняте рішення про реорганізацію ТОВ "Подільський рай" шляхом виділу в порядку ст.109 ЦК України та створення нових юридичних осіб ТОВ "Подільський рай-1" та ТОВ "Подільський рай-2". Інформація про зазначене рішення внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з актами приймання-передачі майна та зобов'язань за розподільчим балансом від 23.12.2015 ТОВ "Подільський рай" передало ТОВ "Подільський рай-1" та ТОВ "Подільський рай-2" витрати на незавершене будівництво (рах.23 "Витрати"), сформовані під час виконання договорів підряду з виконанням функції служби замовника.

Так, відповідно до пп.196.1.7 п.196.1 ст.196 ПК України не є об'єктом оподаткування операції з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб.

При цьому термін "виділення" для цілей ПК України у ст.14 (визначення понять) не наведений.

Відповідно до ст.109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Однак, в своїй апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що положеннями п.п.98.1.4 п.98.1 ст.98 ПК України, визначено, що під реорганізацією платника податків у цій статті (назва статті - порядок погашення грошових зобов'язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків або передачі цілісного майнового комплексу державного чи комунального підприємства в оренду чи концесію) розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

Тобто, на думку контролюючого органу, обов'язковою умовою під час реорганізації платника податків (виділення) є передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які є платниками податку на додану вартість, що, в свою чергу, не дотримано позивачем для застосування норм пп.196.1.7 п.196.1 ст.196 ПК України.

Проте, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що норма пп.98.1.4 п.98.1 ст.98 ПК України містить непряме визначення терміну "виділення" через визначення терміну "реорганізація платника податків", яке застосовується виключно для цілей ст.98 ПК України, та не поширюється на спірні правовідносини, оскільки має чітку сферу регулювання.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує ту обставину, що відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у п.п. 43-44 рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" зазначено, що втручання у майнові права заявника було незаконним, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення ПДВ із заявника. Європейський суд дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, у звязку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом, та, по-друге, у звязку з тим, що судами всупереч національного законодавства не було застосовано підхід, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що операції з реорганізації юридичної особи, в тому числі шляхом виділу (виділення) із неї нових осіб, не є об'єктом оподаткування, оскільки пп.196.1.7 п.196.1 ст.196 ПК України не встановлює будь-яких обмежень чи умов стосовно такої реорганізації, у зв'язку із чим доводи апелянта стосовно наявності підстав для віднесення до об'єктів оподаткування податком на додану вартість операцій з виділу юридичних осіб з ТОВ "Подільський рай" не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Аналізуючи доводи апелянта стосовно наявності кримінальних проваджень за фактом вчинення фіктивного підприємництва з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України засновником та директором ТОВ "Подільський рай", суд апеляційної інстанції вказує, на таке.

Відповідно до ст. 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, судові рішення.

Згідно з ст. 369 КК України, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

За приписами ч. 4 ст. 72 КАС України, підставою для звільнення від доказування є вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" зазначив, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Водночас, доказів ухвалення вироку суду, яким було б встановлено факт вчинення посадовими особами ТОВ "Подільський рай" фіктивного підприємництва відповідачем до суду не надано, оскільки на даний час таких судових рішень не існує і триває досудове розслідування, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо незаконного формування відшкодування сум ПДВ позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 по справі № К/800/61969/13 в якій було зазначено, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства по кримінальній справі інформація, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на вищевказане, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні правові норми та відповідають чинному законодавству.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, через що позовні вимоги про їх скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 червня 2017 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6