Постанова № 67400266, 21.06.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2017 р. №809/715/17

10 год. 20 хв. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - Гундяка В.Д.

при секретарі Бунич Т.В.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11.05.2017 року ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.06.2017 року Державну податкову інспекцію у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залучено до участі в справі як другого відповідача в порядку, визначеному ч.3 ст.52 КАС України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення приписів чинного законодавства України, Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2015 року за №5002-17 відповідно до якого позивачу визначено грошове зобовязання зі сплати транспортного податку в сумі 25 000 грн.

Представники позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали з мотивів, викладених в адміністративному позові. Пояснили суду, що контролюючим органом безпідставно нараховано позивачу податкове зобовязання зі сплати транспортного податку в розмірі 25 000 грн. за 2015 рік, оскільки даний податок відповідно до норм Податкового кодексу України є місцевим та не може бути встановлений безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Крім того зазначили, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовувати такий податок. Таким чином транспортний податок не може бути визнаний обов'язковими до сплати у 2015 році, адже місцеві ради не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2014 рішення про встановлення цього податку. На думку позивача, застосування даного податку можливе не раніше 2016 року. Пояснили, що сплачені позивачем кошти до бюджету згідно вказаного податкового повідомлення-рішення є надмірно сплаченими та підлягають поверненню. Вважають, що винесене Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області податкове повідомлення-рішення від 24.06.2015 року за №5002-17 є протиправним та підлягає скасуванню. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідачів в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених в письмовому запереченні. Зазначила, що рішення про нарахування позивачу транспортного податку в розмірі 25 000 грн. прийнято Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську законно, відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України. Вказала, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 16.01.2015 року за №1610-51, яке було оприлюднено 21.01.2015 року в газеті Західний курєр, встановлено податок на майно, до якого і належить транспортний податок. Крім того, оскільки положення Податкового кодексу України та рішення Івано-Франківської міської ради, якими встановлено транспортний податок, у законному порядку не були визнані неконституційними та незаконними з причин порушення процедури їх прийняття, то підстав для незастосування такого податку у контролюючого органу не було. Просила у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником зареєстрованого 23.08.2011 року автомобіля TOYOTA HIGHLANDER, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 3456 куб. см.

Всудовому засіданні встановлено, що 24.06.2015 року Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську прийнято податкове повідомлення-рішення форми Ф за №5002-17, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідно до фіскального чека від 03.09.2015 року за №03092015110926 вказаний транспортний податок був сплачений відповідачем в повному обсязі.

Дані обставини відповідно до ч. 3 статті 72 КАС України доказуванню не підлягають як такі, що визнаються сторонами і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами з приводу сплати податкового зобовязання, регулюються в першу чергу Податковим кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Кодексу.

01.01.2015 набрав чинності ОСОБА_5 України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі ст. 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп.267.1.1 п. 267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп.267.2.1 п. 267.1 ст.267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп.267.3.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп.267.5. п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст.267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015, власники транспортних засобів з об'ємом двигуна більше 3000 куб. см, які використовувалися до 5 років є платниками транспортного податку.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VIII (далі - ОСОБА_5 щодо реформи) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Законом щодо реформи було запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в редакції Закону щодо реформи, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм слідує, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зокрема зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Тобто наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При цьому вказана норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення та такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Успірних правовідносинах, які виникли із запровадженням транспортного податку на 2015 рік, відповідні норми Закону щодо реформи набрали чинності з 01.01.2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради. При цьому, виходячи з неможливості поєднання в одному періоді періоду опублікування рішення та планового періоду, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, в силу законодавчих приписів не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Законом щодо реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад запровадження транспортного податку, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, згідно положень ПКУ Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Підтвердженням цього є п. 4 Прикінцевих положень Закону щодо реформи. Цим пунктом було рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону щодо реформи рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, який імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, на переконання суду, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми беззаперечно вбачається, що її диспозиція (тобто справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки) застосовується за наявності відповідної гіпотези, тобто лише в разі, якщо відповідне рішення місцевої ради не було прийнято.

При цьому з системного аналізу норм ст. 12 ПК України слідує, що в пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України йдеться саме про те рішення, яке передбачено попереднім підпунктом, а саме пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

В свою чергу, відповідна бездіяльність може мати місце виключно лише після минування строків, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Відповідно до системного аналізу чинного законодавства України такими строками є період, передбачений пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України - тобто період прийняття рішення, який завжди передує плановому і не може з ним збігатися.

Наведене безпосередньо передбачено пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України, згідно з яким до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас з урахуванням змісту норм ПК України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно, висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження, а відтак лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з п. 10.2 ст. 10 ПК України, але не встановила.

Для конкретної правової ситуації щодо запровадження транспортного податку у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік. Отже, і бездіяльність місцевої ради може мати місце лише після закінчення 2015 року, оскільки до цього часу не може бути відомо, чи виконає місцева рада свій обов'язок.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то приписи пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть застосовуватися виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду).

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок не міг справлятися раніше 2016 року.

Крім того, відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України місцевий податок підлягає справлянню за мінімальною ставкою.

Разом із цим, транспортний податок у 2015 році передбачав лише одну специфічну ставку податку, яка є базовою - 25 тис. грн. за один автомобіль з об'ємом двигуна понад 3 тис. кубічних сантиметрів.

Натомість ст. 27 ПК України передбачено поняття граничної ставки, до яких належить максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Отже, мінімальна ставка є одним із різновидів граничної ставки і протиставляється максимальній ставці. Причому обидва розміри мають бути встановлені саме ПК України.

Водночас, специфічна ставка, передбачена для транспортного податку, не містить шкали ставок від мінімальної до максимальної. Тому єдина ставка транспортного податку одночасно є і мінімальною, і максимальною. В свою чергу, невстановлений місцевою радою податок може справлятися лише в розмірі мінімальної ставки, але не максимальної. Відповідно, зазначений пункт не може поширюватися на місцеві податки, які не мають граничних ставок (тобто не передбачають одночасно і мінімального, і максимального їх розміру).

Виходячи з викладеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Зазначене підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм матеріального права, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016 року.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, у спірних правовідносинах наявне неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, визначені у ст. 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

ОСОБА_5 України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

З огляду на зазначене, суд погоджується з твердженням представників позивача про те, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не могло мати місце у 2015 році.Таким чином податкове повідомлення-рішення форми Ф за №5002-17 від 24.06.2017 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

В той же час оскільки оскаржуване рішення було винесено саме Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, то в задоволенні позову до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано квитанцію №87.6.1./1992281 від 12.05.2017 року про сплату судового збору в розмірі 551,21 грн.

Таким чином, відповідно до вищевказаної норми слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області 551,21 грн. судових витрат.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №5002-17 від 24.06.2015 року.

В задоволенні позову до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_4 551 (пятсот пятдесят одну) грн. 21 коп. судового збору.

Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Гундяк В.Д.

Постанова складена в повному обсязі 26.06.2017.