Рішення № 67392547, 19.06.2017, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/18386/16-ц

Провадження № 2/234/878/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області

у складі судді Михальченко А.О.

секретар Вербовецька Д.В.

за участю

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в обгрунтування якого зазначив, що в період з 30.07.2005р. по 01.06.2012 року перебував у зареєстровану шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4, 19.11.2009р.н.

В період шлюбу за спільні кошти ним та відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу була придбана квартира АДРЕСА_1.

Враховуючи той факт, що добровільно домовитися про поділ спірної квартири з відповідачкою він не має можливості, просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 обєктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на ? частку вказаної квартири.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та додатково пояснив, що спірна квартира була придбана ним та відповідачкою за спільні кошти, частку з яких, 3000 доларів США, він позичив у своєї тітки, а іншу частку надали батьки позивачки. В подальшому борг тітці повернув у повному обсязі. Оформлення права власності на імя відповідачки було повязано із тим, що так бажали її батьки. Також зазначив, що ремонт у квартирі робив за рахунок своєї заробітної плати. Крім того пояснив, що вирішив звернутися до суду з позовом про поділ майна саме у 2016 році, так як під час розмови з донькою йому стало відомо про те, що ОСОБА_2 має намір продати квартиру та переїхати до Харківської області, а тому вважає, що про порушення своїх прав він дізнався саме у 2016 році і строк позовної давності ним не пропущений.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, надали письмові заперечення у яких зазначили, що позивачем пропущений строк позовної давності, так як шлюб між сторонами було розірвано у 2012 році, а з позовом про поділ майна ОСОБА_1 звернувся лише у грудні 2016 року. Крім того пояснили, що спірна квартира була придбана не за спільні сумісні кошти сторін по справі, а за особисті кошти батьків відповідачки, так як у 2007 році а ні позивач, а ні відповідачка не мали самостійних джерел доходу і фактично перебували на утриманні батьків ОСОБА_2 і саме через це квартира і була оформлена на імя ОСОБА_2 Просили у задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_5 показала суду, що є тіткою позивача по справі ОСОБА_1 Восени 2007 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приїжджали до неї у гості та повідомили, що знайшли квартиру, яку мають намір придбати, але їм не вистачає грошей, у звязку з чим ОСОБА_1 попросив позичити 3000 доларів США на один рік. Вона погодилась, так як мала певні заощадження. Боргову розписку не складали. В обумовлений строк ОСОБА_1 повернув борг у повному обсязі.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що є матірю ОСОБА_2 В 2005 році її донька уклала шлюб з ОСОБА_1, після чого мешкала із позивачем в орендованій квартирі. Через деякий час вона із чоловіком вирішили купити квартиру для доньки і почали пошуки варіантів. Переглянувши декілька квартир зупинилися на квартирі АДРЕСА_2. Вартість квартири складала 14600 доларів США, які були сплачені продавцю у повному обсязі. Гроші на квартиру надавала вона та її чоловік. З зазначеної суми 2500 доларів США вони позичили у сестри чоловіка ОСОБА_7 Договір купівлі-продажу квартири оформили на доньку, так як повністю довіряли ОСОБА_1, який у 2007 році тільки закінчив навчання та не мав самостійного доходу.

Свідок ОСОБА_8 показав суду, що відповідачка по справі ОСОБА_2 є його донькою, яка в 2005 році вийшла заміж за ОСОБА_1. Після одруження молода сімя мешкала у орендованій квартирі. В 2007 році він та його дружина ОСОБА_6 вирішили купити квартиру для доньки, але на придбання квартири не вистачало 2500 доларів США, які вони позичили у рідної сестри ОСОБА_7 Позивач по справі не приймав участі у придбанні квартири, так як не мав доходу.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що є тіткою ОСОБА_2 Їй відомо, що спірну квартиру купували батьки ОСОБА_9, а вона позичила їм 2500 доларів США. Боргову розписку не складали, так як батько ОСОБА_9 ОСОБА_8 її рідний брат. ОСОБА_1 участі к придбанні квартири не приймав.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що в 2007 році за 14600 доларів США продала квартиру по вулиці Архангельській у м. Краматорську через агентство нерухомості «Євгенія». Оформленням договору займалася ОСОБА_2 та її батьки. ОСОБА_11 вона жодного разу не бачила. Під час укладення договору були присутні батьки ОСОБА_2 та вона сама. Зі слів матері ОСОБА_2 їй відомо, що квартиру вони купували для доньки. Гроші за квартиру вона отримала в день укладення договору купівлі-продажу, що підтверджується відповідною розпискою.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, свідків, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

30 липня 2005 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_12, про що складено актовий запис №532 (а.с.4-5).

01 червня 2012 р. шлюб між Клочковими розірвано, що підтверджується копією рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01.06.2012р. (а.с.5).

Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_4, 19.11.2009 р. н. (а. с. 26)

10.06.2016р. ОСОБА_13 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 та змінила прізвище з «Клочкова» на «Большак», що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.21)

З довідок про доходи ОСОБА_1 судом встановлено, що в період з липня 2007 року по жовтень 2007р. він працював інженером-конструктором ПАТ «СКМЗ» та отримав дохід у розмірі 2533 грн. 42 коп., а з жовтня 2007 року по грудень 2007 року працював інженером-конструктором ПП «Інженерний центр «Кокс-Комплекс» та отримав дохід у розмірі 6690 грн. 00 коп. (а.с.32-33)

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 в період з 01.02.2007р. по 11.04.2007р. вона працювала на посаді програміста ФОП ОСОБА_15, а з 16.04.2007р. по 01.07.2008р. на посадах інспектора кредитного відділу ПАТ «КБ «Дельта» (а. с. 36-37)

З матеріалів справи суд вбачає, що за час шлюбу подружжя ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_3 (договір купівлі-продажу квартири від 23.10.2007р., посвідчений нотаріусом Першої Краматорської державної нотаріальної контори ОСОБА_16 за № 1-10410) (а. с. 25, 48)

Відповідно до розділу 2 Договору купівлі-продажу продаж квартири вчинявся за 42229 грн. 00 коп., але з розписки від 23.10.2017р. судом встановлено, що реальна ціна договору склала 14600 доларів США. (а.с.39)

Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У частині 2 ст. 59 ЦПК України закріплено імперативне правило, відповідно до якого обставини справи, що за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З метою доказування своїх позовних вимог ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснював, що позичив 3000 доларів США для придбання квартири у своєї тітки ОСОБА_5, яка була допитана у якості свідка, та пояснила суду, що у 2007 році дійсно позичала гроші своєму племіннику.

Відповідачка ОСОБА_2 заперечуючи проти позовних вимог посилалася на те, що на момент купівлі спірної квартири вона та ОСОБА_1 не мали самостійного доходу, а квартиру фактично купили її батьки за особисті кошти та за кошти, які позичили у ОСОБА_7 Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 дали суду аналогічні показання.

Однак суд зазначає, що згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.

Станом на 23.10.2007р. договір позики на суму вище 170 грн. 00 коп. повинен був укладатися у письмовій формі.

Отже, згідно зі ст.218 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги щодо письмової форми правочину, яка вставлена законом, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків.

Відтак, у даній справі суд вважає показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 у частині того, що гроші на придбання квартири позичалися позивачем ОСОБА_1 у ОСОБА_5 та батьками ОСОБА_2 у ОСОБА_7, а також у частині того, що фактично квартиру придбали батьки відповідачки, недопустими доказами, так як вони не підтверджені а ні письмовими договорами позики, а ні розписками, та не бере їх до уваги.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачкою не доведене, що квартира АДРЕСА_4 була придбана за кошти її батьків, так саме як і не доведено позивачем, що він позичав 3000 доларів США для придбання квартири, а отже оскільки майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на імя ОСОБА_2 не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя і тому позов підлягає задоволенню.

Щодо питання про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Нормою статті 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (частина перша статті 66 СК України).

Виходячи зі змісту зазначеної статті домовленість про порядок користування спільним майном подружжя може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній формах.

З пояснень сторін судом встановлено, що після розірвання шлюбу вони досягли усної домовленості про те, що ОСОБА_2, разом з їх неповнолітньою донькою ОСОБА_15, залишаються мешкати у квартирі АДРЕСА_5.

Приписами ст. 72 СК України встановлено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Отже, враховуючи той факт, що на момент розірвання шлюбу сторони домовились про порядок користування квартирою, суд вважає, що сам факт розірвання шлюбу між сторонами у 2012 році жодним чином не порушував права ОСОБА_17 щодо спільного майна.

Вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності суд також враховує, що в червні 2016 року відповідачка уклала шлюб з іншим чоловіком, має намір продати спірну квартиру та переїхати на постійне місце проживання до Харківської області, про що позивачу стало відомо лише у 2016 році від їх спільної дитини.

За таких обставин доводи ОСОБА_2 щодо спливу строку позовної давності є безпідставними, так як ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав у 2016 році.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 551 грн. 20 коп. (а.с.10). Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6.

Стягнути з ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. (пятсот пятдесят одна грн. 20 коп.) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Краматорський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: