Постанова № 67391614, 23.06.2017, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 129/1514/17

Провадження № 3/135/252/17

ПОСТАНОВА

іменем України

23.06.2017 м. Ладижин

Суддя Ладижинського міського суду Вінницької області ПатраманськийІ.О., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, прокурора Козюри С.О., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкаючого в АДРЕСА_1, судді у відставці,-

В С Т А Н О В И В:

11.05. 2017 року начальником сектору УЗЕ у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 У даному протоколі зазначено, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді судді Гайсинського районного суду Вінницької області, тобто субєкт визначений п.п. «г» п.1.2.1 ст.3 ЗУ «Про запобігання корупції» в порушення вимог ч.2 ст.45 ЗУ «Про запобігання корупції», 06.10.2016 р. о 15:47 год. тобто не своєчасно, без поважних причин подав декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування за період неохоплений раніше поданими деклараціями, а саме декларацію, яка охоплює період часу з 01.01.2016 по 30.09.2016 р., чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 своєї вини не визнав і просив закрити провадження в даній справі в звязку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали даної адміністративної справи, заслухавши думку прокурора та пояснення ОСОБА_1, вважаю, що провадження в цій справі необхідно закрити з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю із за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

У судовому засіданні встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП.

Цей факт підтверджує аналізом вимог законів.

З аналізу ч.1 ст.172-6 КУпАП видно, що для кваліфікації діяння за цією частиною цієї статті необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом.

Диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб'єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.

У ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов'язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання «щорічно до 1 квітня». Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання.

У свому рішенні «Щокін проти України»(Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що в разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків людини або контролюючих органів, рішення приймається на користь людини.

Закон України від 02 червня 2016 року № 14021402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» розрізняє терміни «звільнення» (статті 112 118) та «припинення» (статті 119 125), а отже, розмежовує їх, передбачаючи різні підстави для настання таких юридичних фактів. Наведені положення цього Закону повністю кореспондують зі ст. 126 Конституції України, яка також розмежовує ці поняття. Аналогічний підхід використано законодавцем щодо припинення повноважень судді Конституційного Суду України та його звільнення (ст. 149-1 Конституції України).

Так, у ч. 7 ст. 126 Конституції України, ст. 119 Закону № 1402 зазначено, що повноваження судді припиняються виключно в разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину. Цей перелік є вичерпним. Слід зазначити, що саме такий підхід використала Рада суддів України, приймаючи рішення від 15 вересня 2016 року № 54 «Щодо питання припинення повноважень суддів з визначених Законом № 1402-VIII підстав».

Крім того, слід зауважити, що виключною підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, згідно зі ст. 125 Закону № 1402 є саме припинення повноважень судді (статті 119 125). Звільнення ж судді з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, ст. 112 Закону № 1402, не є підставою для припинення трудових відносин в аспекті зазначених вище норм та спеціального закону.

За таких обставин, беручи до уваги положення ст. 7 КУпАП, згідно з якою «застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом», тобто яка передбачає чітке виконання передбачених законом норм, а отже, забороняє притягнення особи до адміністративної відповідальності за аналогією, і унеможливлює застосування по аналогії норм, що закріплюють склад правопорушень, з огляду на проведений вище аналіз, суддя приходить до висновку, що суддя Кравець В.І., який звільнений з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, не може бути суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Аналогічна правова позиція висловлена також у інформаційному листі Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У п.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, п.2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не морже грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «ОСОБА_2 де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обовязковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обгрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

З аналізу цих правових норм видно, що ОСОБА_1 не є субєктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6КУпАП, а отже в його діях відсутній слад цього правопорушення; на нього поширюється принцип презумпції невинуватості.

За таких підстав справа підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.172-6 КУпАП відносно ОСОБА_1, у звязку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів до Апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд.

Суддя