Ухвала суду № 67386436, 21.06.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/6377/16-ц Головуючий у І інстанції Медведєв К. В.Провадження № 22-ц/780/2791/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 56 21.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

21 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Голуб С.А.

суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 16.12.2015 року між сторонами спору укладено договір фінансового лізингу № Д00954 з додатками 1, 2 до вказаного договору, відповідно до якого відповідач зобовязався придбати у свою власність та передати позивачу автомобіль Geely MK Cross в комплектації basic plus, а позивач зобов'язалась періодично сплачувати лізингові платежі. Позивач сплатила 16.12.2015 на користь відповідача 141416 грн. 88 коп. Проте, до сьогоднішнього дня відповідач на передав позивачеві автомобіль.

Позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують її права як споживача. Так, за умовами вищезазначеного договору відповідач у двозначний спосіб надав інформацію щодо строку поставки автомобіля, ввів своїми діями в оману позивача, застосував нечесну підприємницьку практику.

Також позивач зазначає, що відповідач не надав позивачу інформації щодо конкретних (чітко визначених) розмірів лізингових платежів, а також інших платежів за договором, посилаючись на те, що їх розмір буде визначено в додатку № 3 до договору, який сторони підпишуть після підписання ними акта приймання-передачі автомобіля. Позивач зазначає, що у договорі та додатках не вказано VIN номер предмету лізингу і рік його випуску.

Також позивач вважає, що такий договір лізингу має бути нотаріально посвідченим, проте нотаріальна форма сторонами не дотримана.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 16.12.2015 № Д00954 та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 139740 грн.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ «Євролізинг Україна» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано належну правову оцінку доказам у справі, зокрема правовідносини, що виникли між сторонами повинні відповідати в першу чергу спеціальним законам, які регулюють фінансовий лізинг, а також в оскаржуваному рішенні суду відсутні посилання на докази та конкретні посилання щодо недійсності договору фінансового лізингу або окремих його частин, а також відсутні будь-які докази порушення охоронюваних прав споживача.

Окрім того, відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі й цим законом не передбачається нотаріальне посвідчення такого договору.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ТОВ «Євролізинг України» просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши обставини справи, заслухавши доповідь головуючого судді у справі, пояснення сторін по справі, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.09.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг надано довідку про взяття на облік юридичної особи ТОВ «Євролізинг Україна», як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу.

16.12.2015 між сторонами у даній справі укладено договір фінансового лізингу № 00954 з додатками (далі - Договір), за умовами якого ТОВ «Євролізинг Україна» зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобіля Geely MK Cross та передати цей автомобіль у користування позивача, яка у свою чергу зобов'язалась сплачувати за користування транспортним засобом періодичні лізингові платежі згідно графіку викладеного у Додатку № 3 до Договору.

Згідно пункту 1.7 Договору предмет лізингу передається у користування позивачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати позивачем на рахунок товариства адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.

Згідно квитанції №NOAMX59115 від 16.12.2015 позивач на виконання Договору сплатила 139740 грн. Крім того, 16.12.2015 позивачем сплачена комісія за переказ платежу в розмірі 1676,88 грн.

Строк дії договору лізингу закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за Додатком №3 до цього Договору (п.2.2. Договору).

Згідно п. 17.2 Договору підписання цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та їх згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього.

Відповідно до п.17.4 Договору підписанням даного договору та додатків до нього Лізингоодержувач заявляє, що отримав усі конкретно викладені пояснення від представника ТОВ "Євролізинг Україна", що стосуються змісту договору та додатків, проінформований про всі можливі витрати і ризики у зв`язку із укладенням та виконанням договору, уважно прочитав та зрозумів договір та додатки до нього.

Згідно п.2.1. Договору - даний Договір вступає в силу з моменту його підписання, а додатки до Договору є невід'ємною його частиною (п.16.13 Договору).

Враховуючи зазначені обставини справи та те, що позивачем виконано взяті зобовязання за договором лізингу, але відповідачем так і не передано предмет лізингу, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позову.

Судова колегія погоджується із такими висновками суду входячи з такого.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 16 грудня 2015 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі пунктом 1.4 повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав договір недійсним і застосував наслідки недійсності правочину.

Доводи апеляційної скарги щодо дотримання принципу добросовісності, відсутності дисбалансу договірних прав та обовязків сторін і не завдання шкоди споживачеві, а також відносно відсутності необхідності ліцензування діяльності з надання послуг фінансового лізингу і необовязковості нотаріального посвідчення спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, та суперечать ст. ст. 628, 799, 806, 808 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, дані доводи суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у Постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, які є обовязковими для всіх судів України.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В АЛ И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів, починаючи з дня його проголошення.

Головуючий

Судді