Рішення № 67384758, 19.06.2017, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8693/15-ц

Провадження № 2/344/132/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" про порушення умов договору кредитором з відшкодуванням моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Івано-Франківського відділення №1 ПАТ "Альфа-Банк", ПАТ "Альфа-Банк" про порушення умов договору кредитором з відшкодуванням моральної та матеріальної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що 14.04.2014 року між ним та ПАТ "Альфа-Банк" було укладено кредитний договір рефінансування кредитної картки №490914062 в сумі 12 508,17 коп. Згідно п. 2.4. вказаного договору зазначено, що кредит надається позичальнику шляхом перерахування грошових коштів у сумі кредиту, що вказана в п.2.1. р.1 цього договору. Однак, кредитор розрізав кредитну картку, навіть не давши перевірити, чи дані кошти були перераховані на кредитну карту. Таким чином позивач був позбавлений права користуватись коштами, які нібито були перераховані на його рахунок. Таким чином ПАТ "Альфа-Банк" порушуючи умови договору вимагав сплати щомісячно коштів, які позивач сплачував на протязі 9 місяців на загальну суму 4 206 грн. Оскільки, кредитор ввів в оману позивача щодо перерахування коштів на його рахунок, то відповідно до п.2 ст. 230 ЦК України повинен сплатити на користь позивача збитки в подвійному розмірі, що становить 15 646,90 грн. з розрахунку 2*(4 206 (сплачені позивачем кошти)+3 617,45 грн. (3% річних за порушення виконання відповідачем умов договору)). Крім цього, оскільки, відповідач при укладенні кредитного договору №490914062 від 14.04.2014 року ввів позивача в оману, то його слід визнати недійсним. Внаслідок незаконних дій відповідача, позивачу також було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 100% вартості послуги, яку йому не було надано, а саме 12 058,17 грн. Також, відповідач не повідомивши позивача передав договір третій особі, що є порушенням прав позивача у вигляді розголошення його персональних даних, внаслідок чого від третіх осіб на адресу позивача та його дружити постійно надходять погрози. На підставі вищенаведеного просив задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 18.10.2016 року замінено первісного відповідача Івано-Франківське відділення №1 ПАТ "Альфа-Банк", ПАТ "Альфа-Банк" належним відповідачем - ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" ЄДРПОУ 38750239 за адресою (01112, м. Київ вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) (а.с.155).

Позивач в судове засідання 19.06.2017 року не з"явився повторно, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с.174, 180).

Однак, в судовому засіданні 13.12.2016 року позивач позовні вимоги підтримав, просив задоволити в повному обсязі. А тому, з врахуванням вимог ст. 157 ЦПК України, беручи до уваги те, що справа перебуває у провадженні суду ще з 17.06.2015 року, тобто понад два роки, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відутності позивача на підставі матеріалів справи та наданих суду в попередніх судових засіданнях пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.2016 року позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити з підстав наведених у наданому суду письмовому заперечені (а.с.161-163).

В судове засідання призначене на 19.06.2017 року представник відповідача не з"явився, попередньо подав до суду клопотання, відповідно до якого просив розгляд справи проводити без участі представника відповідача, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с.181).

Беручи до уваги пояснення сторін наданих в судовому засіданні 13.12.2016 року, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.04.2014 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №490914062. Відповідно до розділу першого вказаного договору, Договір складається з двох розділів, Розділ №1 "Базові умови кредитування" та Розділ №2 "Загальні умови рефінансування кредитної картки ПАТ "Альфа-Банк", які складають невід"ємну частину цього договору.

15.08.2016 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" було укладено договір факторингу №2016-2АБ/ДГ, відповідно до умов якого всі права кредитора, в тому числі і за кредитним договором №490914062 від 14.04.2014 року, перейшли від ПАТ "Альфа-Банк" до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" (а.с.138-151).

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору Кредит надається Позичальнику виключно для сплати платежів з виконання зобов"язань Позичальника за "Договором про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної картки VISA Альфа-Банк з відновлювальною кредитною лінією фізичної особи-резидента" (надалі - Договір про відкриття кредитної картки"), укладеного із Банком, а саме повернення строкової та простроченої заборгованості по Договору про відкриття кредитної картки, сплати строкових та прострочених процентів, супутніх послуг, інших фінансових зобов"язань Позичальника, штрафів відповідно до умов Кредитного Договору (в разі їх наявності). При цьому, повернення заборгованості відбувається в черговості, встановленій Кредитним Договором. Кредит надається Позичальнику шляхом перерахування грошових коштів у сумі Кредиту, що вказана в п.2.1. Розділу №1 цього Договору, на рахунок Клієнта НОМЕР_1, відкритий останньому в ПАТ "Альфа-Банк", МФО 300346, для зарахування коштів на повернення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії (а.с.10, 11, 14, 15).

Рефінансування є цільовим кредитом, оскільки в договорі вказується, що кошти, які видаються банком йдуть на погашення існуючого боргу. Тобто, уклавши 14.04.2014 року Кредитний договір №490914062, позивач ОСОБА_1 закрив існуючу у нього заборгованість за Договором про відкриття кредитної картки №621004628 від 13.06.2011 року, шляхом списання грошових коштів у розмірі 12 058,17 грн. з карткового рахунку НОМЕР_1. Цього ж дня, відповідно до заяви ОСОБА_1 картковий рахунок НОМЕР_1 було закрито (а.с. 164-166).

А тому, посилання позивача на те, що ПАТ "Альфа-Банк" невиконано умови кредитного договору №490914062 від 14.04.2014 року у зв"язку з тим, що представник банку розрізав кредитну картку та заблокував її, чим позбавив позивача можливості користуватись кредитними коштами є безпідставним.

Відповідно до ст.ст. 627-628 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вказано в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Як зазначено в п. 5 вказаної вище Постанови, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Стаття 203 ЦК України закріплює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Це зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, сторони договору на добровільних засадах визначили усі його умови, які прописані чітко і зрозуміло. Позивача ніхто не спонукав до укладення договору. Підписуючи договір та додатки до нього позивач погодився з цими умовами;

- oсоба, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. В даному випадку позивачем не ставиться під сумнів обсяг цивільної дієздатності представників ПАТ "Альфа-Банк";

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Позивач був ініціатором укладення договору, в момент підписання він був ознайомлений з усіма умовами договору та міг обирати або не погоджуватись на певні умови, однак цього не зробив.

Крім того, позивач вважає, що вчинив вказаний вище правочин під впливом обману, оскільки, ПАТ "Альфа-Банк" нібито перечислив кошти на його рахунок, при цьому позбавив права користуватися цими коштами, що є порушенням ст.ст. 1046, 1054 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Однак, посилання позивача на те, що його під впливом обману позбавлено можливості користуватись кредитними коштами, не заслуговує увагу, оскільки, п. 2.4 кредитного договору визначено, що Кредит надається Позичальнику виключно для сплати платежів з виконання зобов"язань Позичальника за "Договором про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної картки VISA Альфа-Банк з відновлювальною кредитною лінією фізичної особи-резидента" (надалі - Договір про відкриття кредитної картки"), укладеного із Банком, а саме повернення строкової та простроченої заборгованості по Договору про відкриття кредитної картки, сплати строкових та прострочених процентів, супутніх послуг, інших фінансових зобов"язань Позичальника, штрафів відповідно до умов Кредитного Договору (в разі їх наявності).

Позивач був ознайомлений з вказаним пунктом договору, оскільки, підписав його.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір, який укладений між позивачем та ПАТ "Альфа-Банк" був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки, ПАТ "Альфа-Банк" перерахував 12 058,17 грн. на погашення заборгованості за "Договором про відкриття кредитної картки", а позивач на протязі 9 місяців виконував умови кредитного договору №490914062 від 14.04.2014 року, які йому були зрозумілі, здійснював щомісячні платежі відповідо до Графіку.

З огляду на викладене, посилання позивача на ст. 10 ЗУ "Про захист прав споживачів" та ч.2 ст. 230 ЦК України, на підставі яких позивач просить стягнути з відповідача на його користь в подвійному розмірі 3 617,45 грн. - 3% річних від 12 058,17 грн., 4 206,00 грн. - сплачена сума коштів на виконання кредитного договору, що разом становить 15 646,90 грн. є безпідставним, необгрунтованим та таким що не підлягає до задоволення, оскільки, кошти ПАТ "Альфа-Банк" були перераховані на погашення заборгованості за "Договором про відкриття кредитної картки", а 4 206,00 грн. позивачем сплачені на виконання умов кредитного договору.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, кредитний договір №490914062 від 14.04.2014 року відповідає вимогам, які встановлені для чинності правочину.

За змістом частини 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо посилання позивача на порушення ПАТ "Альфа-Банк" п.7 р.4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", то суд виходить з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що Додаток №1 до Кредитного договору №490914062 від 14.04.2014 року Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з врахуванням вартості всіх супутніх послуг та Довідка про умови кредитування сукупної вартості кредиту на Реструктуризацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці не ускладнені будь-яким способом для прочитання, надруковані кеглем не меншим за кегль шрифту основного тексту, а тому ПАТ "Альфа-Банк" не було порушено п.7 р.4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів".

Що стосується вимоги позивача про розповсюдження персональних даних позивача, то згідно п.п. 4.7., 4.8. Розділу 4 Статуту ПАТ "Альфа-Банк", відповідно до цілей і напрямків своєї діяльності Банк у встановленому законодавством порядку може відкривати в Україні і на території інших держав дочірні банки, філії, представництва. Філії і представництва діють на підставі довіреностей, що видаються Банком. Таким чином, здійснення Банком роботи по врегулюванню проблемної кредитної заборгованості через свої філії та представництва не є передачею Договору третій стороні та розголошенням персональних даних. Кредитний договір №490914062 від 14.04.2014 року було укладено між ПАТ "Альфа-Банк", в особі ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності №131016ВД1 від 16.10.2013 року та Позичальником, що не дає підстав вимагати повернення кредитної заборгованості виключно особою, яка від імені Банку уклала Кредитний договір. А тому, з боку Банку не було порушено ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. 1076 ЦК України, ст. 60 ЗУ "Про банки та банківську діяльність", ст. 32 Конституції України.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн., то суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі Кредитного договору №490914062 від 14.04.2014 року.

Отже, правовідносини, що існують між сторонами, є зобов'язальними. У разі порушення зобов'язання моральна шкода може відшкодовуватися лише тоді, якщо це встановлено договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Укладений між сторонами Кредитний договір у разі порушення збов'язань не передбачає відшкодування моральної шкоди.

На ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як обґрунтування відшкодування моральної шкоди, позивач не посилався, то суд прийшов до переконання, що позивачем суду не доведено факту спричинення відповідачем моральних страждань чи завдання йому втрат немайнового характеру, а тому враховуючи положення ст. 60 ЦПК України, згідно яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, а тому вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими.

Крім того, Згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували неправомірність дій відповідача щодо нього.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто твердженнях, які самі по собі потребують доведення.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі вищенаведеного, відповідно до п. 4, 5, 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, ст. ст. 5, 16, 23, 204, 203, 215, 509, 526, 628, 629, 638 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 61 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" про порушення умов договору кредитором з відшкодуванням моральної та матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Пастернак І.А.