Ухвала суду № 67382290, 08.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

УХВАЛА

8 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Гриціва М.І.,

суддів: Волкова О.Ф., Прокопенка О.Б, -

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України, ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2017 року у справі за її позовом до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності,

встановила:

24 квітня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд і скасування судових рішень з мотивів їх незаконності та необґрунтованості.

Заява ОСОБА_2 про перегляд судових рішень не відповідала вимогам статей 239 та 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС), тому відповідно до вимог частини другої статті 2392 КАС ухвалою Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року заява була залишена без руху, а ОСОБА_2 надано строк для усунення її недоліків до 26 травня 2017 року.

На усунення недоліків заяви 26 травня 2017 року ОСОБА_2 направила уточнену заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2017 року з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 55, 124 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що, на думку заявника, підтверджується рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 та 11 червня 2014 року (справи №№ 6-4686св13, 6-5060св14).

Посилається також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України від 21, 30 травня 2012 року (справи №№ 6-20цс11, 6-45цс12) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Верховний Суд України вже вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом положень законодавства щодо визначення суду як «суду, встановленого законом», до юрисдикції якого належить спір на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, зокрема, у постанові від 1 грудня 2015 року (справа № 21-3404а15) зазначив про таке.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

У частині першій статті 181 цього Кодексу передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отож, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.

За частинами четвертою-п'ятою статті 82 Закону № 606-XIV [Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження»] рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За правилами статті 1212 Господарського процесуального кодексу України суди розглядають у порядку господарського судочинства справи щодо оскарження дії чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

У тій справі Верховний Суд України виходив з того, що спірні правовідносини виникли щодо дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС про виділення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження з його стягнення. З позовом на ці дії звернулося ТОВ, яке було стороною у спорі, що вирішувався господарським судом. На підставі наказу цього суду було відкрито виконавче провадження про стягнення присудженої суми, а потім виділено в окреме провадження оскаржену вимогу про стягнення виконавчого збору.

У підсумку було сформульовано висновок, що за описаної правової ситуації неоднаково застосовані положення статті 6 Конвенції в поєднанні з положеннями частини четвертої статті 82 Закону № 606-XIV щодо визначення суду як «суду, встановленого законом», до юрисдикції якого належить зазначений вище спір. Суть цих положень зводиться до того, що суд, який розглянув справу не своєї юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Висновок Вищого адміністративного суду України щодо застосування зазначених у заяві норм матеріального права, викладений в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, не суперечить правовому висновку, висловленому Верховним Судом України.

У заяві про перегляд не наведено суджень і аргументів про наявність підстав, які давали право касаційному суду відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не вбачає необхідності у відкритті провадження про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2017 року. у цій справі.

З огляду на наведене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_2 до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2017 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.Б. Прокопенко