Ухвала суду № 67382182, 22.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

22 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Кривенди О.В.,

суддів: Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» Чернявської Олени Степанівни (далі - Уповноважена особа, Фонд та Банк відповідно), треті особи - Фонд, ОСОБА_4, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 18 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 березня 2017 року ці судові рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_2 звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ) та норм КАС щодо юрисдикції адміністративних судів.

На обґрунтування заяви додано копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року (№ К/800/20769/16) та постанов Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року № 21-4846а15, 15 червня 2016 року № 21-286а16.

Проте аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними конкретними фактичними обставинами, які були встановлені судами під час розгляду цих справ.

Так, в оскаржуваній ухвалі суд касаційної інстанції вирішуючи питання щодо правомірності дій Уповноваженої особи по невключенню позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у банках за рахунок Фонду, виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що позивач не є вкладником Банку, оскільки нею та\або на користь неї не укладався договір банківського вкладу з Банком, а тому грошові кошти, передані позивачу за договором дарування, не підлягають відшкодування за рахунок Фонду.

Тоді як у наданому для порівняння рішенні предметом розгляду суду касаційної інстанції були позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Граве Україна страхування життя» щодо включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, фізичних осіб-страхувальників за договорами довгострокового страхування життя у національній валюті України за тарифами головного страхування GХ-3.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, судове рішення в якій оскаржується, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви.

Щодо доводів заяви про порушення встановленої законом юрисдикції адміністративних судів при прийнятті оскаржуваного рішення, на підтвердження чого долучено копії постанов Верховного Суду України, слід зазначити таке.

Висновок Верховного Суду України в постанові від 15 червня 2016 року № 21-286а16 ґрунтується лише на тому, що цим судом вже вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм права у подібних спорах з посиланням на постанову Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року № 21-4846а15, у якій вказано, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Проте цей правовий висновок, згідно з постановою від 16 лютого 2016 року № 21-4846а15, стосується спору між управлінням Пенсійного фонду України та банком, який не виконав свій обов'язок щодо перерахування бюджетних коштів за вимогою пенсійного органу. Тобто тлумачення норм права було здійснено щодо правовідносин, які не є подібними, і за інших обставин ніж у справі, рішення суду в якій оскаржується.

Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість поданої заяви.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» Чернявської Олени, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_4, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року.

Суддя-доповідач О.В. Кривенда Судді: М.І. Гриців О.Б. Прокопенко