Ухвала суду № 67375340, 21.06.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1006/17 Справа № 185/6071/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бабій С. О. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Петешенкової М.Ю., Ткаченко І.Ю.,

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, набутого сім'єю у незареєстрованому шлюбі,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до відповідача в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися будинком АДРЕСА_1 посилаючись на те, що вказаний будинок належить їй на праві власності, а з відповідачем вона стосунки не підтримує, мають різні погляди на життя. Відповідач не є співвласником будинку, у ньому не проживає, власних речей у ньому не має, комунальні платежі не сплачує, при цьому добровільно знятися із реєстраційного обліку не бажає, чим порушує її права як власника будинку.

У серпні 2016 року відповідачем ОСОБА_2 було подано до суду зустрічний позов до ОСОБА_3, за яким він просив здійснити поділ спільного сумісного майна, набутого сім'єю у незареєстрованому шлюбі; виділити у його власність 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 а іншу частину цього будинку виділити у власність ОСОБА_3, посилаючись на те, що з квітня 2005 року по 2016 рік він проживав з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У серпні 2013 року сторони переїхали до будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 де проживати на договірних умовах із власником будинку, а в подальшому 17 жовтня 2013 року уклали договір купівлі-продажу цього житлового будинку, але оформили зазначений будинок на ОСОБА_3 Також ОСОБА_2 зазначив, що вони виплачували гроші за будинок частинами, для виплати першого внеску та оплати послуг за оформлення будинку, напередодні він уклав кредитний договір №24498252 за яким взяв кредит у розмірі 16588 грн., які витратив на погашення першого внеску та 23 листопада 2013 року відповідач уклав договір з ПАТ «Дельта Банк», за яким взяв в кредит 15 000 грн., та оплатив заборгованість за будинок. Сторони продовжували жити разом, однією сім'єю, працювати та виплачувати заборгованість за будинок. Крім того, мати відповідача взяла у борг 15 тис. грн., які перезайняла сторонам, для того, щоб вони виплатили заборгованість за будинок. З 2014 сторони зареєструвались в зазначеному будинку, та проживали однією сім'єю до 2016 року.

Враховуючи те, що з 2005 року вони проживали та займалися вихованням ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1., доньки позивача та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, сина відповідача, сама ОСОБА_3 працювала тільки в період з 2013 по 2014 рік, весь попередній та наступний час проживання однією сім'єю дохід мав тільки він, працюючи у філіалі ЦОВ «Павлоградская» електрослюсарем, слюсарем черговим по ремонту обладнання, де мав постійну заробітну плату, а тому спірний будинок був придбаний за спільні кошти та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено та ухвалено: визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися будинком АДРЕСА_2 Павлоградського району Дніпропетровської області; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 551, 20 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України та в статті 321 Цивільного кодексу України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках, встановлених законом.

Закріплений в нормативно-правових актах принцип непорушності права приватної власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 17 жовтня 2013 року на праві власності належить на будинок АДРЕСА_2

Відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований у цьому будинку (а.с.5, 19, звор. бік), та, відповідно до акту від 03 серпня 2016 року, мешкав за даною адресою до 02 травня 2016 року (а.с.5, 19, 22).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були допитані судом першої інстанції, сторони у справі були добре знайомі між собою, до травня 2016 року мали добрі стосунки, та сторонніми особами могли сприйматися як подружня пара, зокрема враховуючи наявність у сторін дітей - ОСОБА_4, доньки позивача та ОСОБА_5, сина відповідача. Сторони тривалий час спілкувалися та спільно із знайомими та родичам сторін проводили дозвілля. Проте, суду не було надано конкретних свідчень про те, як саме сторони однією сім'єю здійснювали свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції обгрунтовно виходив з того, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні своєю власністю, тобто вчинені дії які порушують права позивача на проживання та користування спірним будинком, а також відповідачем заперечується взагалі право власності позивача на вищевказаний будинок та сам відповідач з травня 2016 року не користується цим будинком, забрав свої речі та не несе витрат на його утримання, а тому відповідно до вимог ст.ст. 391, 396 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування спірним житловим приміщенням та відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про незаконність рішення колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ані із показів свідків, ані із письмових доказів не вбачається те, що сторони дійсно мали спільний бюджет та систематично несли спільні витрати на утримання житла, харчування, придбання необхідних для побуту речей та майна. Сама позивачка, відповідно до матеріалів справи, мала достатньо власних коштів для придбання спірного майна, які було сплачено продавцю спірного будинку (а.с.42, 43, 90), а також саме ОСОБА_3 було понесено витрати на ремонт будинку (а.с.44-45).

Проте відповідач, зазначаючи, що саме сторони вирішили придбати спірний будинок та 17 жовтня 2013 року уклали договір купівлі-продажу житлового будинку (оформивши його на позивача), не мав станом на 04 серпня 2016 року навіть відомостей про ціну спірного майна, яка, відповідно, є істотного умовою договору купівлі-продажу (а.с.23, 30). Із змісту наданих відповідачем кредитного договору № 24498252 від 16 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_14 та ПАТ "Перший Український міжнародний банк", заяви № 004-03101-231113 від ОСОБА_14 до ПАТ "Дельта Банк" вбачається лише те, що за вказаними правочинами відповідач дійсно отримав грошові кошти, але це не свідчить про їх використання саме на придбання спірного будинку. Так само, із урахуванням приписів ст. 1047 ЦК України щодо обов'язковості письмовій форми правочину суд першої інстанції критично оцінив покази свідка ОСОБА_8, матері відповідача, щодо надання нею сторонам позики у розмірі 15 000 грн. на придбання спірного будинку, оскільки письмових доказів цього не нанадо. Також із довідки про доходи відповідача вбачається, що за період із травня 2013 року по листопад 2013 року йому було виплачено заробітну плату в розмірі 11929,40 грн., що також не дозволяє зробити висновок про достатність доходів відповідача для придбання спірного будинку. (а.с.59-60).

Разом з цим, відповідачем доказів протилежного суду не надано, а відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а статтею ст. 212 ЦПК України передбачено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Інші доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ці доводи зводяться до переоцінки доказів та незгодою з рішенням суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права і відсутні передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування або його зміни.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

І.Ю. Ткаченко