Ухвала суду № 67373961, 19.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017 р.Справа № 816/642/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дорошенко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м.Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. по справі № 816/642/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не розгляду по суті заяви від 30.12.2016 року; зобов'язати розглянути по суті заяву від 30.12.2016 року і надати відповідь у встановлені законом строки; визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 21.02.2017 року; зобов'язати розглянути інформаційний запит від 21.02.2017 і надати відповідь у встановлені законом строки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та зобов'язати Полтавський окружний адміністративний суд відкрити провадження в адміністративній справі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на необґрунтованість оскаржуваної ухвали та невідповідність її чинному законодавству.

Відповідач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Позивач та представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір не є публічно -правовим, а позивач має право звернутись до місцевого загального суду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, визначені Законом України «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У частині 3 статті 3 вказаного Закону визначено, що заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Також, визначення порядку здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес встановлено положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації".

У відповідності до ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", право на доступ до публічної інформації, гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Положеннями статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

До обов'язків розпорядників інформації, зокрема, віднесено надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації").

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові Пленуму від 30.09.2013 року №11 "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації", юрисдикція адміністративних судів поширюється на будь-які спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації, які виникають у правовідносинах, врегульованих Законом України "Про доступ до публічної інформації", в тому числі якщо й відповідачем у такому спорі є не суб'єкт владних повноважень, оскільки частиною третьою статті 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. На стадії відкриття провадження в такій справі необхідно з'ясувати, яку інформацію не надано позивачу і, якщо ця інформація є публічною, то такий спір в будь-якому разі належить до юрисдикції адміністративних судів незалежно від відповідача у спорі, навіть якщо інформація не є публічною, але позивач суб'єктивно уявляє її такою. Тому суд, встановивши, що запитувана інформація не є публічною в розумінні Закону або відповідач не є розпорядником такої інформації, повинен відмовити в позові.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання (п. 4 ч. 2 ст. 110 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 111 КАС України, попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст. 111 КАС України, для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення.

Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд: 1) уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову; 2) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; 3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати; 4) з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання; 5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що невірний спосіб захисту порушеного права не є підставною для відмови у відкритті провадження у справі, а може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про те, що заява позивача від 30.12.2016 року та інформаційний запит від 21.02.2017 року по суті є скаргою на дії (бездіяльність) слідчого СВ Октябрського ВП ГУНП України в Полтавській області лейтенанта поліції Мандик О.В. під час розслідування кримінального провадження 12014170040003241.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

За змістом частини 4 статті 204 КАС України, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. по справі № 816/642/17 не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог п.3 ч. 1 ст. 199 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

З приводу розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Згідно ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у загальному розмірі 1600 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №0.0.771173538.1 від 22.05.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судовим рішенням задоволено апеляційну скаргу позивача, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача вищевказаної суми витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 94, 99, 160, 167, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. по справі №816/642/17 скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 40108630) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена в силу ч. 2 ст. 211 КАС України, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Головуючий суддя Бенедик А.П.Судді Донець Л.О. Мельнікова Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 26.06.2017 р.