Постанова № 67373599, 20.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3727/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.16р. у справі №810/3727/16 за позовом ОСОБА_2 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

у с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 08.11.16р. №80482/21-13.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.16р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не враховано, що правила визначення об'єкта оподаткування транспортним податком, встановлені Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 року не можуть застосовуватись у 2016 році, втім мають застосовуватись лише з початку нового бюджетного періоду з урахуванням вимог п.п.12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України. З покликанням на те, що місцевою радою не приймалось рішення про встановлення місцевих податків та зборів (в частині транспортного податку) у зв'язку із зміною об'єкта оподаткування згідно з Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII, апелянт вважає протиправним справляння цього податку у 2016 році, а відтак - протиправним оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, Позивачу на праві власності належить автомобіль марки Audi Q7 2015 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 7).

Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №80482/21-13 від 08.11.16р., яким визначено до сплати на 2016 рік суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 22 916,67 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Позивач звернулась з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням змін до Податкового кодексу України, внесених Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII , який набрав чинності 01.01.2016 року (надалі - Закон № 909-VIII ) та положень статті 267 цього Кодексу, фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, зобов'язані сплачувати транспортний податок у розмірі 25 000 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль. Позивач є власником транспортного засобу Audi Q7, 2015 року випуску, вартість якого з урахуванням середньорічного пробігу становить 1046245,35 грн., що перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, а тому визначення Позивачу грошового зобов'язання на 2016 рік у розмірі 25000 грн. - правомірне.

При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з оспорюваним повідомленням-рішенням Позивачу визначено не 25 000 грн., як зазначено у судовому рішенні, а 22 916,67 грн. транспортного податку.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.14р. (надалі - Закон щодо реформи), яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (у редакції до внесення змін згідно з Законом № 909-VIII) визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Законом № 909-VIII , який набрав чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни до Податкового кодексу України, у зв'язку з чим пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а саме: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Згідно пп. 7.1.2 п. 7.1 статті 7 Податкового кодексу України, під час встановлення податку обов'язково визначається такий елемент як об'єкт оподаткування.

В силу статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Отже, Законом № 909-VIII фактично було внесено зміни до об'єкту оподаткування транспортним податком з 01.01.2016 року.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону щодо реформи), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно Податкового кодексу України є місцевим податком.

У свою чергу, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Згідно із статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (в редакції Закону щодо реформи, що чинна і на момент спірних правовідносин) місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок - бюджетний період) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

На переконання колегії суддів, кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Зазначений порядок застосування рішень місцевих рад щодо встановлення місцевих податків є імперативним та універсальним, а отже поширюється на всі місцеві податки, в тому числі на транспортний податок.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, колегія суддів виходить з наступного.

Як свідчать обставини справи та вбачається із заперечень на позов (а.с.19), відповідач, приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення керувався рішенням Броварської міської ради від 29.01.2016 року про встановлення ставок місцевих податків, яке набрало чинності з 01.01.2016 року, яким встановлено, зокрема, транспортний податок з урахуванням змін об'єкта оподаткування, внесених Законом № 909-VIII.

Втім, відповідачем не враховано, а судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач зареєстрована в АДРЕСА_1, а тому застосування рішення Броварської міської ради від 29.01.2016 року при прийнятті оспорюваного податкового повідомленн-рішення - неправомірне.

Поміж тим, рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області № 667 від 09.07.2015 року затверджено Положення про транспортний податок на території смт Велика Димерка на 2016 рік. Вказане рішення, згідно з його пунктом 3 набирає чинності з 01.01.2016р.

На запит апеляційного суду, Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області повідомила, що вказане рішення було розміщено на офіційному сайті Великодимерської селищної ради http://www.vdsr.gov.ua.

Пунктом 3 цього Положення передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до п'яти років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб см.

Отже, вказане рішення місцевої ради щодо транспортного податку, прийняте у 2015 році, встановлює плановим 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою, виходячи із об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 267.2.1 пункту 267.1статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону щодо реформи, чинній на момент прийняття радою рішення).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії техпаспорта (а.с.7) автомобіль Позивача має об'єм двигуна 2995 куб см, а тому не є об'єктом оподаткування на 2016 рік згідно з вказаним рішенням місцевої ради та відповідно до вимог ПКУ у редакції, що була чинною до внесення змін Законом № 909-VIII.

На думку колегії суддів, зміна вимог щодо об'єкта оподаткування згідно з Законом № 909-VIII не може застосовуватись у 2016 році в цілях визначення об'єкта оподаткування, адже цей період не є плановим бюджетним періодом в розумінні податкового законодавства.

Плановим відповідно до норми пункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

При цьому, за вимогами пп. 12.3.2 п.12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наведені положення Податкового кодексу України, у тому числі пп. 12.3.4 статті 12 цього кодексу, чинні на момент спірних правовідносин (як на час прийняття місцевою радою рішення про встановлення податку на 2016 рік, так і на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) та не зазнали змін у зв'язку з набранням чинності Закону № 909-VIII.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що змінилось правове регулювання в частині безпосереднього встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) відповідними рішеннями місцевих рад.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Законом № 909-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, які за вимогами пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України обов'язково визначають об'єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів пункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Справді, запроваджуючи змінений в частині об'єкта оподаткування транспортний податок у 2016 році, законодавець відповідно до пункту 4 Перехідних положень обмежив дію пункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

Втім, колегія суддів акцентує увагу на тому, що вказаним Законом №909-VIII не були внесені зміни до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України; дія зазначеної норми Законом №909-VІІІ не зупинена, а відтак відсутні підстави для незастосування цієї норми у спірних правовідносинах.

Так, відповідно до пункту 2.1. статті 2 Податкового кодексу України, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3.1. статті 3 Податкового кодексу України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до пункту 7.3. статті 7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

На думку колегії суддів, Закон №909-VIII в частині, відмінній від тієї, якою прямо уносяться зміни до Податкового кодексу України, не можна визнати пріоритетним по відношенню до правил Податкового кодексу України, адже порядок встановлення місцевих податків та зборів не вичерпується лише правилами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначені правила співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами.

Так, відповідно до пункту 5.2. зазначеної норми, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

На переконання суду, принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його прав, закріплених у Конституції України.

Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах:

- по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;

- по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю умов оподаткування, елементів податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів вважає, що справляння транспортного податку у 2016 році - правомірне, але необхідно виходити з об'єкта оподаткування, передбаченого Законом України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см) та встановленого рішенням місцевої ради на 2016 рік.

У даному випадку, враховуючи, що автомобіль Позивача не відноситься до об'єктів оподаткування у 2016 році - правові підстави для визначення транспортного податку відсутні, а відтак податкове повідомлення-рішення протиправне і підлягає скасуванню.

У спірних правовідносинах колегія суддів застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (рішення від 14 жовтня 2010 року) зазначив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відсилає до якості закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І…».

Також Європейський Суд з прав людини у вказаному рішенні прийшов до висновку про те, що порушення вимоги «якості закону», передбаченої Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, має місце тоді, коли в національному законодавстві відсутня необхідна чіткість та точність, є можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання та не забезпечується адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність визначення Позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2016 рік, із застосуванням об'єкта оподаткування встановленого Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII.

Керуючись ст.ст.94, 195, 197, 202, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.16р. у справі №810/3727/16 - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.16р. у справі №810/3727/16 скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 08.11.16р. №80482/21-13.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39463945).

Дана постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до вимог КАС України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Глущенко Я.Б.