Постанова № 67373365, 21.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/23387/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Москаленко К.О.

Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Тищенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м.Києва від 27 вересня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Правління Пенсійного фонду України, Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

28.10.2013р. до Печерського районного суду м.Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Правління Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м.Києва про визнання незаконною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо не направлення його заяви від 30.04.2010р. про призначення йому пенсії до відповідного територіального пенсійного органу, зобов'язання відповідачів прийняти заяву та призначити і виплачувати його пенсію за віком з 30.04.2010р. відповідного до Конституції та чинного пенсійного законодавства України.

Позов обґрунтовано тим, що позивач 30.04.2010р. подав до Правління Пенсійного фонду України заяву про призначення пенсії за віком, яка не була розглянута відповідачем належним чином. Позивач зазначив, що він 07.02.1940р. народження, є пенсіонером, з 27.12.1991 р. проживає постійного в Державі Ізраїль, проте, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, вважає, що порушено його право на отримання пенсії за віком.

Постановою Печерського районного суду м.Києва від 22.11.2013р. позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо призначення та виплати позивачу пенсії за віком, який постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль; зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва з 18.04.2013 р. призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_3, який постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль (т.1 а.с. 44).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» Пенсійний фонду України зобов'язаний був направити заяву позивача про призначення пенсії до відповідного пенсійного органу для вирішення питання щодо призначення останньому пенсії.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014р. апеляційну скаргу Пенсійного фонду України в Святошинському районі м.Києва залишено без задоволення, постанову Печерського районного суду м.Києва від 22.11.2013р. без змін (т.1 а.с.119).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.10.2015 постанову Печерського районного суду м.Києва від 22.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного суду адміністративного суду від 04.02.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.244).

Вищий адміністративний суд скасовуючи рішення попередніх інстанцій зазначив, що висновки судів про наявність у позивача права на призначення і одержання спірної пенсії є правильними, проте, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не з'ясували чи було прийнято відповідачем рішення про призначення або відмову у призначення пенсії позивачу як того вимагає п.39 Порядку № 22-1, і не надали належної правової оцінки усім обставинам у справі і доказам, зокрема не перевірили чи була розглянута заява ОСОБА_3 у відповідності до вимог чинного законодавства, внаслідок чого, без перевірки вищевказаних обставин суди дійшли передчасного висновку щодо захисту порушеного прав позивача саме шляхом зобов'язання відповідача призначити і виплачувати спірну пенсію, а не шляхом зобов'язання останнього належним чином розглянути подану ОСОБА_6 заяву.

Протокольною ухвалою суду м.Києва від 27.09.2016 замінено неналежного відповідача Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м.Києва на належного відповідача - Правобережне об'єднання управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Постановою Печерського районного суду м.Києва від 27.09.2016р. у задоволені позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.167).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, позивач не звертався до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м.Києва із заявою про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому вимоги адміністративного позову до Правобережного об'єднання управління Пенсійного фонду України в м.Києві є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог до Правління Пенсійного фонду України, суд першої інстанції зазначив, що позивач звертався до даного відповідача із проханням призначити та виплатити йому пенсії, проте останній не відмовляв у призначенні та виплати такої, а лише надав роз'яснення відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Позивач не погодився з рішенням Печерського районного суду м.Києва від 27.09.2016р. та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його як таке що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

25.04.2017р. до Київського апеляційного адміністративного суду надійшла справа 757/23387/13-а з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м.Києва від 27.09.2016р. (т.2 а.с.102).

В судове засідання сторони не прибули, про місце, дату, час розгляду справи повідомлені належним чином.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга обґрунтована, підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3., 07.02.1940р. народження, у період з 0.01.1956 р. по 08.05.1991р. працював на підприємствах, які знаходились на території УРСР, що підтверджено копією трудової книжки позивача.

27.12.1991 р. позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю.

06.05.2010р. до Пенсійного фонду України за вхідним номером 13656/М-11 надійшло заява від 30.04.2010р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому він просив призначити і виплачувати пенсію внаслідок трудового стажу на територію України за період з 1956р. по 1991р. (т.3 а.с.127). Крім того, ОСОБА_3 у вказаному зверненні зазначив, що розрахунок його пенсії здійснити виходячи із заробітної плати за п'ять років праці у відповідних організаціях, повідомив дані особистого рахунку в банківській установі і долучив до заяви копії документів: виписку з трудової книжки, диплом щодо отримання вищої освіти, тощо. Також, ОСОБА_3 у вказаній заяві зазначив, що у разі необхідності подання додаткових документів просить повідомляти його по зазначеній адресі місця проживання та зазначив електрону адресу. Вказане підтверджено змістом заяви, що знаходиться в матеріалах справи, і належним чином завірена.

Пенсійний фонд України 13.05.2010р. надав відповідь за вихідним номером 13656/М-11 на звернення ОСОБА_3 від 30.04.2010р. (т.3 а.с.126).

У вказані відповіді Пенсійний фонд України повідомив позивача, що рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.09.2009р., і що на даний час триває робота спільно з Міністерством праці і соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

28.08.2013 р. до Пенсійного фонду України надійшла друга заява ОСОБА_3 від 21.08.2013р. про призначення пенсії за віком (т.3 а.с.125).

У вказаному звернення ОСОБА_3 зазначає, що не отримував відповідь на своє попереднє звернення від 30.04.2010р. про призначення пенсії, внаслідок чого повторно подає заяву про призначення йому пенсії за віком. У вказаній заяві ОСОБА_3 повторно зазначає, що розрахунок його пенсії необхідно здійснити виходячи із заробітної плати за п'ять років праці у відповідних організаціях, повідомив дані особистого рахунку в банківській установі і долучив до заяви копії документів: виписку з трудової книжки, тощо. Також, ОСОБА_3 у вказаній заяві повторно зазначив, що у разі необхідності подання додаткових документів просить повідомляти його по зазначеній адресі місця проживання та зазначив електрону адресу. Вказане підтверджено змістом заяви позивача від 21.08.2013р., що знаходиться в матеріалах справи, і належним чином завірена.

Пенсійний фонд України на другу заяву позивача від 21.08.2013р. щодо призначення пенсії надав відповідь, що звернення позивача щодо пенсійного забезпечення було розглянуто і надана відповідь листом від 13.05.2010р. за вихідним номером 13656/М-11, отже підстав для перегляду немає (т.3 а.с.124).

Зазначені обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 цього ж Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 п.2 ч.1 ст. 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, вказані норми Закону № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, отже з дня набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на отримання пенсії,а пенсійний фонд з цього часу має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до ч.5 ст.227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Враховуючи висновок суду касаційної інстанції, висловлений в ухвалі суду від 20.10.2015р., про те, що висновки судів про наявність у позивача права на призначення і одержання спірної пенсії є правильними, колегія суддів також вважає, що позивач має право на отримання пенсії за віком.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, виїхав 27.12.1991 р. у віці 51 рік на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Позивач пенсію за віком до дня виїзду до 27.12.1991р. на території на території України не отримував.

Вказані обставини сторонами не заперечувались.

06.05.2010р. до Пенсійного фонду України надійшла заява ОСОБА_3 від 30.04.2010р. призначення і виплату йому пенсії за віком.

Колегія суддів вважає, що вказане звернення позивача від 30.04.2010р. стосувалось питання щодо призначення та виплати пенсії за віком, оскільки в ньому зазначалось про період який заявник вважає необхідно врахувати при обрахунку йому майбутньої пенсії, зазначає банківські реквізити особистого рахунку для подальшого отримання пенсії та звертає увагу, що у разі необхідності подання додаткових документів необхідних для призначення пенсії, вказує адресу.

Проте, відповідач Пенсійний фонд України вказане звернення розглянув у порядку Закону України «Про звернення громадян».

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затвержено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Цей Порядок (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п.1 Поряку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву позивача від 30.10.2010р. про призначення виплати пенсії, зобов'язаний був направити її за належністю до територіального управління Пенсійного Фонду України.

Відповідач Пенсійний фонд України порушив положення ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» оскільки заява ОСОБА_3 від 30.04.2010р. не була належним чином розглянута.

Крім того, друга заява позивача від 21.08.2013р. про призначення пенсії також не була розглянута відповідно до положень ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян».

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог до Пенсійного фонду України зазначив, що позивач звертався до Пенсійного фонду України із проханням призначити та виплатити йому пенсії, проте останній не відмовляв у призначенні та виплати такої, а лише надав роз'яснення відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Враховуючи вищевикладене, колегія судді вважає, що вказаний висновок суду першої інстанції помилковим, позовні вимоги до Пенсійного фонду України про визнання незаконною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо не направлення його заяви від 30.04.2010р. про призначення йому пенсії до відповідного територіального пенсійного органу такими, що є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не доведено правомірність його дій.

Щодо решти позовних вимог про зобов'язання відповідачів прийняти заяву та призначити і виплачувати його пенсію за віком з 30.04.2010р. відповідного до Конституції та чинного пенсійного законодавства України, колегія суддів їх вважає таким що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як зазначав Вищий адміністративний суд України при розгляді касаційної скарги, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не з'ясували чи було прийнято відповідачем рішення про призначення або відмову у призначення пенсії позивачу як того вимагає п.39 Порядку № 22-1, внаслідок чого, без перевірки вищевказаних обставин суди дійшли передчасного висновку щодо захисту порушеного прав позивача саме шляхом зобов'язання відповідача призначити і виплачувати спірну пенсію, а не шляхом зобов'язання останнього належним чином розглянути подану ОСОБА_6 заяву.

З матеріалів справи вбачається, що уперше позивач подав заяву про призначення пенсії 30.04.2010р., яка не була, як вже вище зазначено, належним чином розглянуто Пенсійним фондом України.

Друга заява позивача від 21.08.2013р. хоча також стосувалась питання щодо призначення та виплати пенсії, проте виникла саме внаслідок того, що позивач не отримав на свою адресу ні відповіді відповідача, ні пенсії.

Відповідач Пенсійний фонд України не надав суду належним та допустимих доказів того, що позивач отримав відповідь Пенсійного фонду України від 13.05.2010р. за вихідним номером 13656/М-11.

Таким чином, колегія суддів вважає, що саме заява позивача від 30.04.2010р. про призначення пенсії підлягає розгляду пенсійним органом у Порядку № 22-1.

На підставі вказаного, колегія суддів вважає, що застосовуючи положення ст.11 КАС України, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання Правління Пенсійного фонду України направити заяву ОСОБА_3 про призначення пенсії за віком від 30.04.2010 року за належністю відповідному пенсійному управлінню для розгляду зазначеної заяви відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Тобто, як і зазначав Вищий адміністративний суд Укрїани в ухвалі від 20.10.2015р. позов підлягає задоволенню частково шляхом зобов'язання відповідний територіальний пенсійний орган належним чином розглянути подану ОСОБА_6 заяву від 30.04.2010р.

Таким чином, Пенсійний фонд України, виконуючі приписи ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян», направить звернення позивача від 30.04.2010р. про призначення пенсії за віком до відповідного територіального пенсійного органу для належного розгляду заяви відповідно до положень Порядку № 22-1 та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р., та прийняття відповідного рішення на підставі поданих позивачем документів.

Отже, позовні вимоги до другого відповідача Правобережне об'єднання управління Пенсійного фонду України в м.Києві, який є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м.Києва, про зобов'язання прийняти заяву та призначити і виплачувати пенсію за віком з 30.04.2010р. є передчасними.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доводи апелянта заслуговують уваги, рішення суду скасуванню.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Повний текст постанови виготовлено 26.06.2017 року.

Керуючись статтями 11, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м.Києва від 27 вересня 2016 р, задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду м.Києва від 27 вересня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Правління Пенсійного фонду України, Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Правління Пенсійного фонду України, Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо розгляду заяви ОСОБА_3 про призначення пенсії за віком від 30.04.2010 року.

Зобов`язати Правління Пенсійного фонду України направити заяву ОСОБА_3 про призначення пенсії за віком від 30.04.2010 року за належністю відповідному пенсійному управлінню для розгляду зазначеної заяви відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

У задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Кобаль М.І.